ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 760/12023/23

Описова частина

У травні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди.

Позов мотивовано тим, що 10 серпня 2006 року він за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбав трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Придбання вказаної квартири відбулося частково за власні кошти, а частково- за рахунок кредиту, отриманого за договором про іпотечний кредит №1.06080560 від 10 серпня 2006 року, укладеним із Закритим акціонерним товариством «Міжнародний іпотечний банк» (далі - ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк»), правонаступником якого згодом стало Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк»). Того ж дня, 10 серпня 2006 року, був укладений іпотечний договір № 1.06080560, що забезпечував виконання зобов`язань позичальника. Предметом іпотеки стала квартира АДРЕСА_2 .

У березні 2018 року ОСОБА_3 отримав повідомлення від ПАТ «Платинум Банк» про те, що 15 березня 2018 року між цим банком та ОСОБА_5 було укладено договори № 118К та № 118і про відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит та іпотечним договором від 10 серпня 2006 року.

01 червня 2018 року позивач отримав від ОСОБА_5 лист-вимогу про виселення з приміщення у 30-ти денний строк з підстав того, що з 23 травня 2018 року право власності на квартиру належить їй.

14 червня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про захист прав споживача, визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, договорів уступки права вимоги, а також скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 (справа № 760/15599/18).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року у справі № 760/15599/18 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

Проте, 30 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову у справі № 760/15599/18, якою частково задовольнив апеляційну скаргу позивача, скасувавши рішення суду першої інстанції. Зокрема, було визнано недійсним договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 15 березня 2018 року за № 118і, укладений між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_5 , а також визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру, проведену 18 травня 2018 року.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 760/15599/18 визнано недійсним договір про відступлення (купівлю-продаж) права вимог № 118К від 15 березня 2018 року, укладений між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_5 .

Разом із тим, 29 січня 2019 року, за відсутності позивача та членів його родини, представники відповідачки зламали замки на вхідних дверях, замінили їх та самовільно вселились у квартиру АДРЕСА_2 .

При таких обставинах, внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 щодо заволодіння житловим приміщенням, він та члени його родини з 29 січня 2019 року були позбавлені доступу до своєї власності. У квартирі залишились їхні особисті речі, меблі та предмети побуту. Оскільки іншого житла вони не мали, позивач з родиною були змушені орендувати житло. Доступ до квартири вдалося відновити лише 17 липня 2020 року за допомогою працівників поліції та Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Онікс» (далі- ТОВ «ЮФ «Онікс»), про що було складено відповідний акт.

ОСОБА_3 зазначає, що після вселення до квартири він з`ясував, що відповідачка, не будучи власником квартири, здавала її в оренду, зокрема ОСОБА_6 , отримуючи щомісячний дохід у розмірі 9 000,00 грн, що підтверджується договором оренди квартири від 05 грудня 2019 року.

З огляду на викладене, позивач просив відшкодувати йому за рахунок відповідачки матеріальну шкоду у загальному розмірі 457 909,38 грн, що складається із витрат на вимушену оренду житла (175 000,00 грн), вартості спожитих відповідачкою, але не оплачених, комунальних послуг (69 908,38 грн), вартості юридичних послуг ТОВ «ЮФ «Онікс», за супроводження якого відновлений доступ позивача до квартири (54 000,00 грн), вартості заміни замка вхідних дверей у квартирі після відновлення доступу до неї (1 501,00 грн) та упущеної вигоди в розмірі 157 500,00 грн - суми, яку відповідачка отримала від передачі належної позивачу квартири в оренду третім особам.

Окрім матеріальної шкоди, позивач також просив суд стягнути з ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн, яка, за його твердженнями, полягала у значних переживаннях та стресі, пов`язаних із неправомірним позбавленням права власності на житло, вимушеним проживанням не у власній квартирі, втратою доступу до особистих речей, порушенням звичного укладу життя, а також необхідністю докладання значних зусиль та коштів для відновлення порушеного права.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року позов задоволеночастково.Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1 501,20 грн в якості відшкодування майнової шкоди, а також 50 000,00 грн в якості компенсації за спричинену моральну шкоду.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 просить стягнути з відповідачки 175 000,00 грн за вимушену оренду житла за договором № 30/01, укладеним 30 січня 2019 року зі ОСОБА_7 . Згідно з пунктом 3.1 вказаного договору, квартира та майно повинні були бути передані орендарю протягом трьох днів, а пункт 3.2 передбачає підписання сторонами акту прийому-передачі квартири та ключів. Однак, суду не надано ані копії акту прийому-передачі, ані будь-яких доказів внесення оплати за договором оренди. Відсутність цих ключових доказів, на думку суду, унеможливлює підтвердження факту понесення позивачем заявлених витрат на оренду житла та їх зв`язку з діями відповідачки. Отже, у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Щодо відшкодування вартості спожитих комунальних послуг, суд зазначив, що позивачем надані докази щодо обсягів спожитих комунальних послуг за період незаконного користування відповідачкою спірною квартирою. Проте, ним не надано суду доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_5 не було здійснено оплати за вказані послуги, тобто наявності заборгованості за вказані спожиті послуги станом на 17 липня 2020 року.

Щодо вимог позивача про стягнення 54 000,00 грн за юридичні послуги, надані ТОВ «ЮФ «Онікс», пов`язані з вселенням у квартиру, суд звернув увагу на наступне. Згідно з пунктом 4.2 договору № 18/06/20 про надання консультативно-інформаційних та юридичних послуг, укладеного 18 червня 2020 року між ТОВ «ЮФ «Онікс» та ОСОБА_3 , оплата здійснюється на рахунок юридичної фірми. Однак, належних доказів понесення ним витрат, а саме - підтвердження безготівкової оплати на рахунок юридичної фірми, позивачем не надано.

Водночас, задовольняючи вимоги про відшкодування вартості заміни замка вхідних дверей у квартирі після відновлення доступу до неї у розмірі 1 501,00 грн, суд першої інстанції прийняв до уваги, що позивачем надана копія специфікації замовлених товарів/послуг від 21 липня 2020 року на замок та роботи по його встановленню, а також квитанція про оплату суми 1 501,20 грн. При таких обставинах суд вважав такі витрати доведеними та обґрунтованими, оскільки вони були безпосередньо пов`язані з відновленням доступу до квартири після протиправних дій відповідачки.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення 157 500,00 грн упущеної вигоди (дохід, який відповідачка нібито отримала від здачі квартири в оренду), місцевий суд виходив із того, що позивач не міг би реально отримати ці доходи за звичайних обставин.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначив наступне. Моральна шкода позивачу була спричинена тим, що відповідачка самовільно, не у передбачений законом спосіб, вчинила дії щодо виселення позивача з квартири, змінивши замки та позбавивши його доступу до житла. Ці дії були протиправними, оскільки примусове виселення можливе лише на підставі рішення суду, чого не було. Крім того, суд врахував, що навіть з моменту набрання чинності постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року (справа № 760/15599/18), яка скасувала право власності відповідачки, ОСОБА_5 не звільнила квартиру, не надала ОСОБА_3 доступу до неї, продовжуючи чинити перешкоди у користуванні ним своєю власністю. Таким чином, з 29 січня 2019 року до 17 липня 2020 року позивач, будучи людиною похилого віку, був протиправно позбавлений житла. Враховуючи тривалість протиправного позбавлення житла, значні душевні страждання позивача, необхідність докладання значних зусиль для відновлення порушеного права, а також принципи розумності та справедливості, суд вважав, що справедливим та достатнім розміром компенсації за спричинену моральну шкоду слід визначити суму в розмірі 50 000,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

15 грудня 2025 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, сформовану його представником - адвокатом Бойчук Н. П. в системі «Електронний суд», у якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо стягнення з ОСОБА_10 збитків в частині спожитих нею комунальних послуг під час неправомірного користування квартирою в розмірі 69 908,38 грн та ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині вимог задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що вказані судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

23 квітня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 10 серпня 2006 року ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбав трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Придбання квартири відбулося частково за власні кошти ОСОБА_3 , а частково - за рахунок кредиту, отриманого ним за договором про іпотечний кредит №1.06080560 від 10 серпня 2006 року, укладеним із ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого в подальшому стало ПАТ «Платинум Банк». Того ж дня, 10 серпня 2006 року, позивачем був укладений іпотечний договір № 1.06080560, що забезпечував виконання його зобов`язань за кредитним договором. Предметом іпотеки стала квартира АДРЕСА_2 .

15 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_5 було укладено договори № 118К та № 118і про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами, про що листом №10/2300-Л від 15 березня 2018 року банк повідомив позивача.

01 червня 2018 року ОСОБА_5 направила ОСОБА_3 лист-вимогу про виселення із приміщення - квартири АДРЕСА_2 з підстав того, що право власності на вказану квартиру належить їй із 23 травня 2018 року.

29 січня 2019 року представники ОСОБА_5 у відсутність ОСОБА_3 та членів його родини зламали замки на вхідних дверях квартири АДРЕСА_2 та замінили їх, позбавивши позивача доступу до вказаного житлового приміщення.

Згідно договору оренди квартири від 30 січня 2019 року № 30/01 ОСОБА_3 орендував у ОСОБА_11 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

08 червня 2019 року ОСОБА_3 звернувся із заявою (повідомленням про кримінальне правопорушення) до Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, у якій просив притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 та осіб, що незаконно, без його на те згоди, 29 січня 2019 року вселились і проживають у належній йому квартирі АДРЕСА_2 .

На підставі вказаної заяви (повідомленням про кримінальне правопорушення) 11 червня 2019 року Солом`янським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (номер кримінального провадження 12019100090005889).

Згідно договору оренди квартири від 05 грудня 2019 року ОСОБА_6 орендував квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Договір оренди підписано від імені орендодавця ОСОБА_12 .

Також встановлено, що 14 червня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, визнання недійсною уступки прав вимоги, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно (справа № 760/15599/18).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року у справі № 760/15599/18 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

30 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд у справі № 760/15599/18 ухвалив постанову, якою частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 , скасувавши рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року.

Судом апеляційної інстанції визнано недійсним договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 15 березня 2018 року за № 118і, укладений між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_5 . Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 , проведену 18 травня 2018 року. Визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Київської філії КП «Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Лебідь Т.П. про державну реєстрацію прав та обтяжень права власності, прийняте 23 травня 2018 року на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 .

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 760/15599/18 визнано недійсним договір про відступлення (купівлю-продаж) права вимог № 118К від 15 березня 2018 року.

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 760/15599/18 касаційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ПАТ «Платинум Банк», залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року залишено без змін.

Крім того встановлено, що 18 червня 2020 року між ТОВ «ЮФ «Онікс» та ОСОБА_3 було укладено договір № 18/06/20 про надання консультативно-інформаційних та юридичних послуг.

Доступ до спірної квартири позивачу вдалося відновити лише 17 липня 2020 року.

Згідно специфікації замовлення товарів/послуг від 21 липня 2020 року позивачем були витрачені кошти в сумі 1 501,20 грн на замок та роботи по його встановленню.

В матеріалах справи містяться надані позивачем рахунки-повідомлення щодо нарахувань / заборгованості за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01 січня 2019 року та на 01 лютого 2019 року.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо стягнення з ОСОБА_10 збитків в частині спожитих нею комунальних послуг під час неправомірного користування квартирою в розмірі 69 908,38 грн, а тому в іншій частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, вказані судові рішення не є предметом касаційного розгляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У відповідності до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів, крім іншого, відноситься відшкодування збитків.

На підставі частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Такі правові висновки неодноразово викладалися у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16 лютого 2022 року в справі № 725/1670/18, від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17, від 18 березня 2026 року в справі № 757/10198/21-ц, від 30 вересня 2026 року у справі № 638/2788/24 і така судова практика є сталою.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_8 просив, зокрема, відшкодувати йому за рахунок відповідачки матеріальну шкоду у вигляді вартості спожитих нею, але не оплачених, комунальних послуг в сумі 69 908,38 грн.

На підтвердження відшкодування вартості спожитих комунальних послуг, позивачем надані докази щодо обсягів спожитих комунальних послуг за період незаконного користування ОСОБА_5 спірною квартирою.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_13 не надано доказів, які б підтверджували, що відповідачкою не було здійснено оплати за вказані послуги, тобто наявності заборгованості за вказані спожиті послуги станом на 17 липня 2020 року.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

При таких обставинах, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що у даному випадку позивачем не доведено факту понесення ним витрат на оплату комунальних послуг за відповідачку, або наявності заборгованості, яка б підлягала стягненню саме з ОСОБА_5 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про відшкодування йому за рахунок відповідачки матеріальної шкоди (збитків) у вигляді вартості спожитих нею, але не оплачених, комунальних послуг під час неправомірного користування квартирою в розмірі 69 908,38 грн.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду