ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 902/560/20(940/227/20)

1. У лютому 2020 року Фермерське господарство "Ланецького" (далі - ФГ "Ланецького", позивач) звернулося до Тетіївського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки №2 від 01.11.2015.

2. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , який підписав договір як голова ФГ "Ланецького", перевищив повноваження, визначені статутом господарства, та діяв у власних інтересах, оскільки господарство поручилося за виконання його особистого зобов`язання за договором позики. Позивач зазначав, що належного рішення засновників про погодження цього правочину не було.

3. Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 10.03.2020 відкрито провадження у справі.

4. У липні 2022 року ОСОБА_3 подав до Тетіївського районного суду Київської області заяву про застосування позовної давності, посилаючись на те, що ФГ "Ланецького" мало знати про порушення своїх прав із моменту укладення договору поруки - 01.11.2015. На думку відповідача, позовна давність спливла 01.11.2018, тоді як позивач звернувся до суду в лютому 2020 року.

5. Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 01.12.2022 справу передано до Господарського суду Вінницької області для розгляду в межах справи №902/560/20 про банкрутство ФГ "Ланецького".

6. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 14.07.2025 прийнято відмову позивача від позову та закрито провадження у справі №902/560/20(940/227/20). Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 цю ухвалу скасовано, справу направлено до господарського суду першої інстанції для продовження розгляду.

7. Постановою Верховного Суду від 04.12.2025 у цій справі постанову господарського суду апеляційної інстанції від 09.10.2025 залишено без змін.

8. Після повернення матеріалів справи із господарського суду апеляційної інстанції ухвалою Господарського суду Вінницької області від 29.10.2025 справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання. Ухвалою від 19.11.2025 провадження зупинено до завершення касаційного перегляду постанови господарського суду апеляційної інстанції від 09.10.2025 та повернення матеріалів справи. Ухвалою від 05.01.2026 провадження поновлено.

9. У підготовчому засіданні 15.01.2026 за заявою ОСОБА_1 до участі у справі залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Браїлівське" (далі - ТОВ "Браїлівське") як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

10. За результатами засідання 17.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.03.2026. Ухвалою від 18.02.2026 ТОВ "Браїлівське" повторно зобов`язано надати оригінал договору поруки №2 від 01.11.2015.

11. 05.03.2026 до господарського суду надійшло письмове пояснення ТОВ "Браїлівське" про втрату та відсутність у нього витребуваного оригіналу договору поруки №2 від 01.11.2015.

12. ФГ "Ланецького" подало заяву про залишення позову без розгляду, зареєстровану 06.03.2026 за вх. №01-32/358/26. За результатами засідання 09.03.2026 вирішення цієї заяви відкладено до 31.03.2026. В ухвалі від 12.03.2026 наступне засідання помилково визначено як підготовче. Ухвалою від 30.03.2026 виправлено описки із зазначенням про відкладення розгляду справи по суті та повідомлення учасників про відповідне судове засідання 31.03.2026.

13. У засіданні 31.03.2026 господарський суд протокольними ухвалами відмовив у задоволенні заяв ФГ "Ланецького" про залишення позову без розгляду (вх. №01-32/358/26 від 06.03.2026 та вх. №01-30/3141/26 від 31.03.2026), а також клопотання ОСОБА_1 про визнання явки представника позивача та арбітражного керуючого обов`язковою. Розгляд справи по суті відкладено на 28.04.2026 з метою належного повідомлення ОСОБА_3 , що відображено в ухвалі від 06.04.2026.

14. 20.04.2026 до господарського суду надійшло письмове пояснення ФГ "Ланецького" щодо врахування та дослідження при ухваленні рішення доказів, які, за позицією позивача, свідчать про схвалення господарством оспорюваного правочину.

Фактичні обставини справи, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій

15. 01.11.2015 ОСОБА_3 як позикодавець і ОСОБА_1 як позичальник уклали договір позики. Сума позики становила 290000 доларів США, що на день укладення договору було еквівалентно 7076000 грн за курсом 24,4 грн за 1 долар США. Кошти підлягали поверненню до 01.11.2016. На примірнику договору міститься розписка ОСОБА_1 про отримання коштів.

16. Того ж дня ОСОБА_3 і ФГ "Ланецького" уклали договір поруки №2 на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором позики. Від імені господарства договір підписав його голова ОСОБА_1 . Обсяг відповідальності поручителя охоплював основне зобов`язання, відшкодування шкоди, неустойку та пеню.

17. 30.01.2017 ФГ "Ланецького", ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали додаткову угоду про внесення змін до договору позики від 01.11.2015 та договору поруки №2 від 01.11.2015. Цією угодою строк повернення позики та виконання основного зобов`язання, забезпеченого порукою, визначено до 01.08.2017.

18. За несвоєчасне повернення позики передбачено сплату позичальником пені в розмірі 1 відсотка від неповернутої або несвоєчасно повернутої суми позики за кожен день прострочення до її повного повернення. Також передбачено право позикодавця стягнути пеню в такому розмірі з поручителя в разі невиконання ним своїх зобов`язань у повному обсязі. Від імені ФГ "Ланецького" додаткову угоду підписав ОСОБА_1 .

19. Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 30.03.2018 у справі №143/1269/17 з ОСОБА_1 та ФГ "Ланецького" солідарно стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 17916489,42 грн та 8000 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди відмовлено. Постановами Апеляційного суду Вінницької області від 07.08.2018 та Верховного Суду від 26.06.2019 рішення залишено без змін.

20. 02.04.2020 ОСОБА_3 і ТОВ "Браїлівське" уклали договір відступлення права вимоги №01/04. Як установили господарські суди, за умовами цього договору новий кредитор одержав право вимагати солідарно від ОСОБА_1 та ФГ "Ланецького" виконання зобов`язань за договором позики, заборгованість за яким підтверджена рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області у справі №143/1269/17, а саме сплати 16256670,86 грн та штрафних санкцій, які виникли у зв`язку з невиконанням основного зобов`язання. Надалі зазначену заборгованість внесено до реєстру вимог кредиторів ФГ "Ланецького".

21. На час укладення договору поруки засновниками ФГ "Ланецького" були ОСОБА_1 з часткою 25%, ОСОБА_4 з часткою 20% та ОСОБА_3 з часткою 55%. Статут у редакції, затвердженій рішенням зборів засновників від 16.10.2015 №6, підписаний усіма засновниками. За п. 5.5 статуту угоди, грошова сума яких перевищує 300000 грн, укладаються головою фермерського господарства виключно за рішенням засновників.

22. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.01.2020 у справі №902/582/19 визнано недійсним рішення зборів засновників ФГ "Ланецького", оформлене протоколом №7-П від 01.11.2015. Господарські суди послалися на встановлену в тій справі обставину, що збори 01.11.2015 фактично не проводилися за відсутності щонайменше двох засновників, та врахували її як преюдиційну. Рішення у справі №902/582/19 набрало законної сили 04.02.2020.

23. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на які послалися господарські суди, ОСОБА_4 набув повноважень голови ФГ "Ланецького" 14.12.2019.

24. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.05.2026 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір поруки №2 від 01.11.2015, укладений між ОСОБА_3 та ФГ "Ланецького". Здійснено розподіл судового збору.

25. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2026 рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2026 залишено без змін.

26. Задовольняючи позов, господарський суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення договору поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були засновниками ФГ "Ланецького" і підписали статут, який передбачав укладення головою господарства угод на суму понад 300000 грн виключно за рішенням засновників. Тому обидва відповідачі знали про відповідне обмеження повноважень голови господарства. Водночас рішення зборів засновників про погодження договору поруки, оформлене протоколом №7-П від 01.11.2015, визнано недійсним рішенням суду у справі №902/582/19. Інших рішень засновників про надання згоди на укладення цього договору матеріали справи не містили.

27. Господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 , який одночасно був головою господарства та позичальником, уклав договір поруки для забезпечення власного зобов`язання без погодження з усіма засновниками, діяв у власних інтересах, недобросовісно та з перевищенням повноважень. ОСОБА_3 , будучи засновником господарства та підписавши його статут, знав про відсутність у голови необхідного обсягу повноважень на укладення договору, тому також діяв недобросовісно та нерозумно. Пославшись на ч. 3 ст. 92, ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.12.2025 у справі №914/768/22, господарський суд визнав наявними підстави для визнання договору поруки недійсним.

28. Відхиляючи доводи ФГ "Ланецького" про подальше схвалення договору шляхом подання у справі про банкрутство відзивів, клопотань, заяв та матеріалів інвентаризації активів і зобов`язань, господарський суд першої інстанції послався на пп. 109-126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі №914/768/22. Господарський суд виходив із розмежування діяльності органів управління юридичної особи та відносин представництва і зазначив, що положення ст. 241 ЦК України не поширюються на діяльність таких органів. З огляду на це наведені позивачем дії суд не визнав підставою для відмови в позові.

29. Відсутність оригіналу договору поруки господарський суд першої інстанції не визнав перешкодою для розгляду вимоги про його недійсність, оскільки, за висновком суду, вона не спростовувала факту укладення договору, яким створено юридичні факти та наслідки, існування яких сторони не заперечували. Наявність рішення про стягнення заборгованості з господарства як солідарного боржника господарський суд також не визнав перешкодою для задоволення позову, зазначивши, що під час розгляду цивільної справи суд виходив із презумпції правомірності правочину, а оцінки договору поруки щодо підстав його недійсності не здійснював.

30. Щодо заяв ОСОБА_3 про застосування позовної давності господарський суд першої інстанції зазначив, що формально ФГ "Ланецького" через свого голову мало бути обізнаним про порушення свого права з моменту підписання договору поруки. Однак господарський суд першої інстанції пов`язав такий висновок із належним і добросовісним виконанням головою господарства своїх повноважень та, врахувавши встановлену недобросовісність відповідачів, не визнав 01.11.2015 початком перебігу позовної давності. Господарський суд послався на набуття ОСОБА_4 повноважень голови господарства 14.12.2019 та визнав більш вірогідним твердження позивача про обізнаність із порушенням свого права у вересні 2017 року під час розгляду справи №143/1269/17. Застосувавши ч. 1 ст. 261 ЦК України, господарський суд дійшов висновку, що звернення з позовом у лютому 2020 року відбулося в межах трирічної позовної давності. У рішенні також зазначено про наявність клопотання щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності.

31. Обґрунтовуючи відмову в задоволенні заяв ФГ "Ланецького" про залишення позову без розгляду, господарський суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.12.2025 у цій справі за результатами перегляду ухвали про прийняття відмови від позову та закриття провадження. Господарський суд зазначив, що заборгованість за договором поруки включена до реєстру вимог кредиторів, а вирішення питання про дійсність договору безпосередньо впливає на обсяг і правову підставу цих вимог. На переконання господарського суду, відповідні висновки застосовні й до заяв про залишення позову без розгляду, оскільки їх задоволення за наявності неодноразових змін складу учасників, керівництва господарства та стадій провадження у справі про банкрутство не відповідатиме балансу приватного й публічного інтересів, позбавить боржника можливості отримати судове рішення по суті спору та може вплинути на його фінансовий стан і права кредиторів.

32. Господарський суд апеляційної інстанції погодився з висновками господарського суду першої інстанції про обізнаність відповідачів із передбаченими статутом обмеженнями повноважень голови господарства, відсутність належного погодження договору засновниками та недобросовісність відповідачів під час його укладення. Апеляційний господарський суд також підтримав висновки щодо відсутності підстав для застосування ст. 241 ЦК України до дій органу управління юридичної особи та щодо того, що відсутність оригіналу договору не спростовує факту його укладення і створених ним юридичних наслідків.

33. Стосовно заяв позивача про залишення позову без розгляду апеляційний господарський суд погодився з мотивами господарського суду першої інстанції та визнав застосовними висновки Верховного Суду з постанови від 04.12.2025 у цій справі щодо відмови від позову. Апеляційний господарський суд виходив із необхідності врахування впливу спору на кредиторські вимоги, фінансовий стан боржника та права інших кредиторів і погодився з тим, що задоволення заяви не відповідатиме балансу приватного й публічного інтересів у справі про банкрутство.

34. Щодо позовної давності апеляційний господарський суд підтримав висновок господарського суду першої інстанції про те, що 01.11.2015 не може вважатися початком її перебігу з огляду на встановлену недобросовісність відповідачів. Пославшись на відомості про набуття ОСОБА_4 повноважень голови господарства 14.12.2019, господарський суд визнав більш вірогідним твердження позивача про те, що про порушення свого права він дізнався у вересні 2017 року, та погодився з висновком про звернення до суду в межах позовної давності. Апеляційний господарський суд також зазначив про наявність у матеріалах справи клопотання щодо визнання поважними причин її пропуску.

35. Доводи ОСОБА_3 щодо неправильно визначеного позивачем складу учасників справи апеляційний господарський суд відхилив, пославшись на встановлені обставини спору.

36. ОСОБА_3 (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2026 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2026 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

37. Підставами касаційного оскарження скаржник визначає п. 1, п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

38. Скаржник стверджує, що господарські суди попередніх інстанцій неправильно визначили склад відповідачів. Посилається на перехід права вимоги до ТОВ "Браїлівське" за договором відступлення від 02.04.2020 та вважає участь цього товариства третьою особою недостатньою. Зазначає, що господарський суд апеляційної інстанції не навів належних мотивів відхилення відповідного доводу, а положення ст.ст. 512, 514 ЦК України та ст.ст. 48, 50 ГПК України застосовано без урахування наведених у скарзі висновків Верховного Суду про належний склад сторін у спорах щодо недійсності договорів.

39. Скаржник заперечує проти відхилення заяв позивача про залишення позову без розгляду від 06.03.2026 та 31.03.2026. Вважає, що господарські суди ототожнили відмову від позову за ст. 191 ГПК України та залишення позову без розгляду за п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, хоча їхні умови й наслідки відрізняються. Наполягає, що заяву подано до початку розгляду справи по суті, а право позивача не залежить від думки інших учасників. Посилається на постанови Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №548/2531/18, від 05.10.2021 у справі №308/13199/17, від 04.04.2022 у справі №441/1609/19, від 14.06.2022 у справі №910/10680/21, від 21.12.2023 у справі №905/2330/21, від 30.01.2025 у справі №908/1074/24 та від 01.04.2025 у справі №903/43/22.

40. Посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України з урахуванням особливостей розгляду спорів у межах справи про банкрутство.

41. Скаржник вважає, що обізнаність контрагента про обмеження повноважень голови слід оцінювати на момент укладення договору, тобто на 01.11.2015. Стверджує, що на той час існував протокол зборів про надання згоди, а визнання відповідного рішення недійсним у 2020 році не доводить його недобросовісності в 2015 році. Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 92 та ст. 215 ЦК України до спірних правовідносин.

42. Скаржник заперечує визначений господарськими судами початок позовної давності. На його думку, господарство як сторона договору знало про нього 01.11.2015, тому трирічна позовна давність спливла до звернення з позовом. Зміна голови юридичної особи не змінює моменту її обізнаності. Просить застосувати ч. 4 ст. 267 ЦК України, посилаючись, зокрема, на постанови Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №916/379/23, від 14.11.2024 у справі №922/5110/21(922/4755/23), від 14.05.2025 у справі №15/68-10(902/1563/23), від 14.03.2018 у справі №464/5089/15, а також на постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц, від 19.11.2019 у справах №911/3680/17 і №911/3677/17.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

43. ОСОБА_1 у відзиві просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

44. Заперечуючи проти доводу щодо неналежного складу відповідачів, ОСОБА_1 зазначає, що обидві сторони оспорюваного договору поруки беруть участь у справі відповідно як позивач і відповідач. На його думку, відступлення права вимоги не усуває процесуального становища первісного кредитора у спорі щодо недійсності укладеного ним договору, а інтерес ТОВ "Браїлівське" належно забезпечений участю товариства як третьої особи.

45. Відхилення заяв про залишення позову без розгляду вважає правомірним з огляду на попередні висновки Верховного Суду в цій справі та необхідність захисту інтересів кредиторів боржника. Стверджує, що заяви підписав ОСОБА_5 , рішення про призначення якого керівником господарства визнані недійсними, тому він не мав повноважень розпоряджатися процесуальними правами позивача. Також зазначає, що скаржник не обґрунтував порушення його власних процесуальних прав відмовою в задоволенні цих заяв.

46. Щодо підстав недійсності договору наголошує, що рішення зборів засновників, оформлене протоколом №7-П від 01.11.2015, є недійсним із моменту його прийняття. Вважає, що необхідність окремого погодження договору підтверджує обізнаність ОСОБА_3 про статутні обмеження повноважень голови господарства.

47. Стосовно позовної давності розмежовує обізнаність про укладення договору та обізнаність про порушення права через відсутність належного погодження правочину. Посилається на звернення з позовом невдовзі після визнання рішення зборів недійсним та підтримує висновок апеляційного господарського суду про виникнення реальної можливості дізнатися про порушення у вересні 2017 року. Вважає позовну давність непропущеною, а доводи скаржника в цій частині - спрямованими на переоцінку установлених господарськими судами обставин.

48. 13.10.2026 ФГ "Ланецького" подало документ, названий відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_3 , із клопотанням про продовження строку на його подання.

49. У зазначеному документі ФГ "Ланецького" підтримує доводи касаційної скарги та обґрунтовує необхідність скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи на новий розгляд.

50. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 295 ГПК України відзив на касаційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

51. За ч. 1 ст. 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

52. Згідно з ч. 3 ст. 297 ГПК України до заяви про приєднання до касаційної скарги додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання відповідної заяви іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

53. Оскільки поданий ФГ "Ланецького" документ не містить заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а зводиться до її підтримки та обґрунтування необхідності її задоволення, Верховний Суд оцінює його за змістом як заяву про приєднання до касаційної скарги.

54. Водночас до зазначеного документа не додано доказів сплати судового збору за подання заяви про приєднання до касаційної скарги. Оскільки ГПК України не передбачає надання строку для усунення недоліків такої заяви, поданий документ підлягає залишенню без розгляду.

55. Подібний підхід щодо застосування ст.ст. 295, 297 ГПК України викладено в п.п. 55-59 постанови Верховного Суду від 05.08.2026 у справі №907/416/18(910/6341/19).

56. За таких обставин клопотання про продовження строку на подання відзиву не впливає на наведений висновок, оскільки продовження цього строку не усуває недотримання вимог до заяви про приєднання до касаційної скарги.

57. Подібні за змістом висновки щодо застосування ст.ст. 295, 297 ГПК України викладено в постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №924/793/21, від 09.05.2023 у справі №910/158/22, від 24.05.2023 у справі №916/875/20, від 23.01.2024 у справі №908/174/20, від 11.06.2024 у справі №917/1710/23, від 24.09.2024 у справі №910/21998/21, від 22.04.2025 у справі №910/18089/23, від 15.01.2026 у справі №904/3993/19, від 02.04.2026 у справі №916/1507/21(916/2307/25).

58. Предметом касаційного перегляду є рішення про визнання недійсним договору поруки №2 від 01.11.2015 та постанова, якою це рішення залишено без змін. У межах такого перегляду підлягають перевірці також доводи скарги щодо відхилення заяв про залишення позову без розгляду.

59. Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

60. Ч. 2 ст. 300 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

61. Згідно з ч. 3 ст. 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

62. За ч. 4 ст. 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пп. 1, 3, 4, 8 ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

63. З огляду на доводи касаційної скарги Верховний Суд має насамперед перевірити правильність застосування п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України під час вирішення заяв позивача про залишення позову без розгляду, оскільки від цього залежить наявність процесуальних підстав для розгляду спору по суті.

64. Ч. 3 ст. 3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

65. Відповідно до ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

66. За п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

67. Ч. 3 ст. 201 ГПК України встановлено, що з оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

68. Згідно з ч. 4 ст. 226 ГПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

69. Натомість ч. 3 ст. 191 ГПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. За ч. 5 цієї статті суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

70. Відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

71. Згідно з ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

72. У постанові від 01.04.2025 у справі №903/43/22, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд. Суд не наділений повноваженнями відмовити позивачу, який просить не розглядати його позовні вимоги по суті.

73. У постанові від 30.01.2025 у справі №908/1074/24, на яку також посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд. У цій справі суди встановили, що відповідну заяву подано на підготовчій стадії провадження, до початку розгляду справи по суті, та залишили позовні вимоги до одного з відповідачів без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

74. Висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.12.2025 у цій справі, стосувалися прийняття відмови позивача від позову та закриття провадження. Натомість подання заяви про залишення позову без розгляду є іншою процесуальною дією, передумови та наслідки якої визначені ст. 226 ГПК України. Тому наведені висновки не можуть самі по собі бути достатньою підставою для відхилення заяв, поданих відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

75. Розгляд спору в межах справи про банкрутство та необхідність урахування інтересів боржника і його кредиторів не замінюють перевірки передбачених законом умов залишення позову без розгляду. Посилання на позбавлення боржника можливості отримати рішення щодо дійсності договору також не враховує передбаченого ч. 4 ст. 226 ГПК України права повторного звернення до суду.

76. Посилання ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу на те, що відхилення заяв позивача не порушує власних процесуальних прав скаржника, не спростовує необхідності перевірки відповідного доводу касаційної скарги. ОСОБА_3 оскаржує рішення, ухвалене щодо нього як відповідача, та заперечує наявність процесуальних підстав для розгляду позову по суті. Тому цей довід не зводиться до захисту процесуальних прав іншого учасника справи.

77. Як зазначено в оскаржених судових рішеннях, підготовче провадження закрито 17.02.2026, розгляд справи по суті призначено на 09.03.2026, а першу заяву ФГ "Ланецького" про залишення позову без розгляду зареєстровано 06.03.2026. Вирішення цієї заяви відкладено, а 31.03.2026 суд відхилив її та повторну заяву позивача.

78. Закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання для розгляду справи по суті не є початком такого розгляду. Відкладення вирішення вже поданої заяви не змінює часу її подання. Отже, наведена хронологія потребувала оцінки саме з погляду умов застосування п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

79. Водночас для застосування цієї норми необхідно перевірити, чи виходило відповідне волевиявлення від позивача або особи, уповноваженої діяти від його імені. Господарські суди мали надати оцінку доданим до заяви від 06.03.2026 документам, зокрема витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і протоколу засідання комітету кредиторів ФГ "Ланецького" від 06.03.2026, щодо їх значення для перевірки повноважень підписанта та належності волевиявлення господарства. Однак оскаржені судові рішення такої оцінки не містять.

80. Перевірка зазначеного питання потребує врахування судової процедури банкрутства, що діяла на час подання кожної заяви, судових актів щодо повноважень органів управління боржника та документів, на підставі яких підписант діяв від імені господарства. При цьому необхідно розмежувати наявність у особи повноважень на відповідну дату та їх подальші зміни. Сам факт перебування позивача у процедурі банкрутства не є достатнім для висновку про наявність або відсутність повноважень підписанта.

81. Зокрема, у зазначеному протоколі відображено рішення комітету кредиторів погодити подання господарством заяви про залишення позову без розгляду в цій справі. Цей документ потребував оцінки також у зв`язку з мотивами відхилення заяв, які господарські суди пов`язали з необхідністю врахування інтересів кредиторів. Водночас погодження комітетом кредиторів подання заяви саме по собі не замінює перевірки повноважень особи, яка її підписала.

82. Обґрунтувавши відхилення заяв висновками попередньої постанови Верховного Суду щодо відмови від позову, господарські суди не надали належної оцінки передумовам застосування п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України. Унаслідок цього питання про наявність процесуальних підстав для подальшого розгляду спору по суті залишилося належно не вирішеним.

83. Верховний Суд не вправі вперше встановлювати обставини щодо повноважень особи, яка діяла від імені позивача, або оцінювати відповідні докази замість судів попередніх інстанцій. Тому встановлені недоліки не можуть бути усунуті під час касаційного перегляду шляхом безпосереднього залишення позову без розгляду.

84. Отже, довід касаційної скарги щодо неправильного застосування п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України є обґрунтованим. Застосувавши висновки, сформульовані щодо відмови від позову, господарські суди не дослідили належним чином обставин і доказів щодо передумов залишення позову без розгляду. Це унеможливило правильне вирішення питання про наявність процесуальних підстав для подальшого розгляду спору по суті.

85. За таких обставин оцінка інших доводів касаційної скарги - щодо складу учасників справи, підстав недійсності договору поруки та застосування позовної давності - є передчасною. Ці питання підлягають вирішенню лише за наявності підстав для продовження розгляду спору по суті після належного вирішення заяв позивача про залишення позову без розгляду.

86. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

87. За п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

88. Згідно з ч. 4 ст. 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

89. З огляду на наведений висновок щодо застосування п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України під час розгляду позову в межах справи про банкрутство Верховний Суд визнає обґрунтованим відповідний довід касаційної скарги, заявлений на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

90. Оскільки зазначені порушення допущені господарським судом першої інстанції та не усунуті апеляційним судом, касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2026 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2026 - скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

91. При цьому господарському суду належить дослідити та оцінити додані до заяви від 06.03.2026 витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і протокол засідання комітету кредиторів від 06.03.2026 у сукупності з іншими доказами щодо повноважень підписанта та належності волевиявлення позивача.

92. Отже, під час нового розгляду суду першої інстанції належить насамперед вирішити питання про наявність підстав для залишення позову без розгляду. Для цього необхідно перевірити час подання відповідних заяв та повноваження їх підписанта з урахуванням судової процедури банкрутства і судових актів щодо повноважень органів управління господарства, чинних на час подання кожної заяви.

93. У разі відсутності підстав для залишення позову без розгляду суду належить продовжити розгляд справи, надати оцінку доводам і запереченням учасників щодо складу відповідачів, підстав недійсності договору поруки та позовної давності й вирішити спір відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

94. Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо господарський суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює судове рішення або ухвалює нове, цей господарський суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

95. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат здійснює господарський суд за результатами нового розгляду за загальними правилами ст. 129 ГПК України.

96. З огляду на викладене Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом судових рішень у касаційному порядку.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд