ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 911/2593/23

У серпні 2023 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач, АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" (далі - відповідач, скаржник, ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ") про стягнення 1 407 162 497,62 грн вартості безпідставно набутого природного газу (з урахуванням заяви про зміну предмета позову).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період із січня по квітень 2021 року відповідач здійснив відбір природного газу за межами договірних правовідносин.

02.10.2020 на підставі Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 (далі - Положення №867) АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" (споживач) уклали договори постачання природного газу №20/21-1255-ТЕ-17, №20/21-1256-БО-17, №20/21-1257-КП-17 та №20/21-1258-ЕЕ-17 (далі - договори), згідно з якими постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах договору.

У пунктах 2.1 договорів сторони погодили обсяг (об`єм) замовленого споживачем природного газу, який постачальник передає споживачу, зокрема, у період із січня по квітень 2021 року, в тому числі:

- у січні 2021 року: 3 200 тис. куб. м - згідно із договором №20/21-1255-ТЕ-17; 510 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1256-БО-17; 58 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1257-КП-17; 9 332 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1258-ЕЕ-17;

- у лютому 2021 року: 2 582 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1255-ТЕ-17; 413 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1256-БО-17; 46 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1257-КП-17; 8 204 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1258-ЕЕ-17;

- у березні 2021 року: 2 105 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1255-ТЕ-17; 342 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1256-БО-17; 37 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1257-КП-17; 8 957 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1258-ЕЕ-17;

- у квітні 2021 року: 263 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1255-ТЕ-17; 44 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1256-БО-17; 5 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1257-КП-17; 1 625 тис. куб. м - згідно з договором №20/21-1258-ЕЕ-17.

Постачання природного газу за договорами здійснюється постачальником виключно за умови одночасного виконання всіх таких умов: 1) виконання споживачем вимог пункту 11 Положення №867; 2) включення споживача постачальником до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС. Включення споживача постачальником до Реєстру споживачів постачальника здійснюється виключно за умови дотримання споживачем вимог пункту 11 Положення №867; 3) відсутності реєстрації споживача в реєстрі будь-якого іншого постачальника природного газу (пункти 3.2 договорів).

Відповідно до пунктів 3.3 договорів, якщо споживач порушив умови пункту 11 Положення №867, постачальник протягом періоду порушення вимог пункту 11 Положення №867 не здійснює постачання природного газу за цими договорами та не передає споживачу замовлений згідно із пунктами 2.1 договорів обсяг (об`єм) природного газу.

За змістом пунктів 3.4 договорів при настанні обставин, визначених в пунктах 3.3, постачальник направляє споживачу повідомлення (з позначкою про вручення) про необхідність самостійно обмежити чи припинити газоспоживання з дати, зазначеної в повідомленні. Копія цього повідомлення надається споживачу на електронну адресу, зазначену в розділах 12 договорів, а також оператору ГРМ, зазначеному в пунктах 2.6 договорів. Газопостачання припиняється постачальником з дати, зазначеної в повідомленні.

Відповідальність за будь-які наслідки, що виникають в результаті порушення споживачем умов пункту 11 Положення №867, покладаються виключно на споживача (пункти 3.5 договорів).

Згідно із пунктами 3.6 договорів фізичне припинення постачання природного газу за ними здійснює оператор ГРМ / ГТС, зазначений у пунктах 2.6 договорів, відповідно до Правил постачання природного газу.

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані споживачем в той період (періоди), коли споживач був включений постачальником до свого Реєстру, з урахуванням положень пунктів 3.3 договорів. В акті приймання-передачі природного газу ціна на природний газ має відповідати ціні, зазначеній в прейскуранті на відповідний період (розміщується на офіційному веб-сайті постачальника), також має бути врахований тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (пункти 3.8 договорів).

Постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта (пункти 3.10 договорів).

За змістом пунктів 4.2 договорів ціна за 1 000 куб. м природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі прейскуранту.

Договори набирають чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діють у частині постачання природного газу до 30.04.2021 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункти 11.1 договорів).

У період з 26.10.2020 по 28.04.2021 АТ "НАК "Нафтогаз України" та ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" уклали сім додаткових угод до кожного договору, доповнивши, зокрема, пункти 4.2 договорів з визначенням на кожен місяць ціни за 1 000 куб. м природного газу, в тому числі:

- додатковими угодами від 29.01.2021 №4 визначено, що ціна за 1 000 куб. м природного газу з 01.01.2021 по 31.01.2021 (включно) за договорами складає 7 331,45 грн, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) - 20%, усього разом з ПДВ - 8 797,74 грн; споживач зобов`язується сплатити за використаний з 01.01.2021 по 31.01.2021 (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послугу транспортування - 7 455,61 грн за 1 000 куб. м без ПДВ, крім того, ПДВ - 20%, усього разом з ПДВ - 8 946,73 грн;

- додатковими угодами від 26.02.2021 №5 визначено, що ціна за 1 000 куб. м природного газу з 01.02.2021 по 28.02.2021 (включно) за договорами складає 6 841,15 грн, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) - 20%, усього разом з ПДВ - 8 209,38 грн; споживач зобов`язується сплатити за використаний з 01.02.2021 по 28.02.2021 (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послугу транспортування - 6 965,31 грн за 1 000 куб. м без ПДВ, крім того, ПДВ - 20%, усього разом з ПДВ - 8 358,37 грн;

- додатковими угодами від 26.03.2021 №6 визначено, що ціна за 1 000 куб. м природного газу з 01.03.2021 за договорами складає 6 279,77 грн, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) - 20%, усього разом з ПДВ - 7 535,724 грн; споживач зобов`язується сплатити за використаний з 01.03.2021 природний газ з урахуванням тарифу на послугу транспортування - 6 403,93 грн за 1 000 куб. м без ПДВ, крім того, ПДВ - 20%, усього разом з ПДВ - 7 684,72 грн;

- додатковими угодами від 28.04.2021 №7 визначено, що ціна за 1 000 куб. м природного газу з 01.04.2021 по 30.04.2021 (включно) за договорами складає 6 522,860 грн, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) - 20%, усього разом з ПДВ - 7 827,432 грн; споживач зобов`язується сплатити за використаний з 01.04.2021 по 30.04.2021 (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послугу транспортування - 6 647,02 грн за 1 000 куб. м без ПДВ, крім того, ПДВ - 20%, усього разом з ПДВ - 7 976,42 грн.

11.02.2021 ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" листом №219 направило АТ "НАК "Нафтогаз України" для підписання акти приймання-передачі природного газу за січень 2021 року до укладених договорів.

04.03.2021 "Білоцерківська ТЕЦ" листом №322 ПрАТ направило АТ "НАК "Нафтогаз України" для підписання акти приймання-передачі природного газу за лютий 2021 року до укладених договорів.

06.04.2021 ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" листом №463/02 направило АТ "НАК "Нафтогаз України" для підписання акти приймання-передачі природного газу за березень 2021 року до укладених договорів.

06.05.2021 ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" листом №592 направило АТ "НАК "Нафтогаз України" для підписання акти приймання-передачі природного газу за квітень 2021 року до укладених договорів.

20.09.2021 ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" листом №1090/02 направило АТ "НАК "Нафтогаз України" для підписання акти приймання-передачі природного газу за січень-квітень 2021 року до укладених договорів.

Вказані акти приймання-передачі природного газу АТ "НАК "Нафтогаз України" повернуло без підписання; зазначило, що ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" порушило вимоги пункту 11 Положення №867 щодо розрахунків, отже в АТ "НАК "Нафтогаз України" відсутні правові підстави для постачання природного газу у січні-квітні 2021 року.

АТ "НАК "Нафтогаз України" сформувало повідомлення про припинення (обмеження) газопостачання, адресовані ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ", а саме: повідомлення від 29.12.2020 №23/3-1597-20, повідомлення від 27.01.2021 №23/3-142-21, повідомлення від 26.02.2021 №23/3-249-21, повідомлення від 26.03.2021 №23/3-389-21.

АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначило, що ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" не виконує жодної з вимог пункту 11 Положення №867 щодо розрахунків, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для постачання природного газу у січні, лютому, березні та квітні 2021 року; повідомило про необхідність проведення термінових розрахунків відповідно до вимог Положення №867 та умов укладених договорів; в разі невиконання вимог Положення №867 щодо розрахунків, керуючись пунктами 13, 20 розділу II Правил постачання природного газу, пунктом 1 розділу 7 глави VI Кодексу газорозподільних систем, Порядком пооб`єктового припинення (обмеження) газопостачання споживачам, крім населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1687, вимагало самостійно припинити газоспоживання, починаючи із часу та дати, вказаних у відповідних повідомленнях.

Згідно із відомостями інформаційної платформи у січні-квітні 2021 року оператор газотранспортної системи зареєстрував постачальника АТ "НАК "Нафтогаз України" (ЕІС-код постачальника 56X9300000003502) за споживачем ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" (ЕІС-код споживача 56XO0000UIGN6009) на інформаційній платформі.

Відповідно до відомостей інформаційної платформи, а також інформації щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XO0000UIGN6009 у період з 01.01.2021 по 30.04.2021, у січні-квітні 2021 року ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" спожило природний газ у загальному обсязі 42 538 576,48 куб. м, а саме: 12 427 348,73 куб. м - у січні 2021 року; 11 226 736,98 куб. м - у лютому 2021 року; 12 983 886,73 куб. м - у березні 2021 року; 5 900 604,04 куб. м - у квітні 2021 року.

23.12.2019 ТОВ "Оператор ГТС України" (оператор) і АТ "НАК "Нафтогаз України" (замовник) уклали договір №1907000468 транспортування природного газу (далі - Договір транспортування), згідно з пунктом 2.1 якого оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу (далі - послуга) на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.

Згідно із пунктом 8.4 договору транспортування в редакції додаткової угоди від 23.06.2020 №1:

- вартість замовленої потужності замовника (суб`єкта, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" покладені спеціальні обов`язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальних обов`язків, або оператора газорозподільної системи) на період газового місяця визначається як сума вартості замовлених потужностей за кожен день газового місяця;

- у випадку, якщо розрахунковий обсяг використання потужності замовником (суб`єктом, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" покладені спеціальні обов`язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальних обов`язків, або оператором газорозподільної системи), визначений оператором газотранспортної системи на підставі остаточної алокації, перевищує обсяг договірної потужності, замовник послуг транспортування зобов`язаний здійснити оплату вартості перевищення договірної потужності за кожен день такого перевищення до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до звіту використання договірної потужності та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

У разі виникнення у замовника добового небалансу оператор здійснює купівлю / продаж природного газу замовника в обсягах добового небалансу. У разі виникнення у замовника негативного добового небалансу оператор здійснює продаж замовнику, а замовник - купівлю в оператора природного газу в обсягах негативного добового небалансу за ціною, яка встановлюється розділом XIV Кодексу. У разі виникнення у замовника позитивного добового небалансу оператор здійснює купівлю у замовника, а замовник - продаж природного газу оператору в обсягах позитивного добового небалансу за ціною, яка встановлюється розділом XIV Кодексу (пункт 9.1 договору транспортування).

Відповідно до пункту 9.3 договору транспортування у випадку, якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом 2 цього пункту.

За змістом пункту 9.6 договору транспортування розбіжності щодо вартості добових небалансів підлягають урегулюванню відповідно до умов цього договору або в суді. До прийняття рішення суду вартість добових небалансів, яку замовник зобов`язаний сплатити у строк, визначений пунктом 9.3 цього договору, визначається за даними оператора.

На виконання договору транспортування ТОВ "Оператор ГТС України" склало односторонні акти щодо здійснення врегулювання щодобових небалансів АТ "НАК "Нафтогаз України", у яких містяться відомості про щодобові обсяги небалансів, загальні обсяги щодобових небалансів протягом газового місяця, ціни, вартість щодобових небалансів, загальна вартість щодобових небалансів протягом газового місяця та сума плати замовника за добовий небаланс за відповідний газовий місяць або розмір грошових коштів, які підлягають виплаті замовнику за газовий місяць.

Відповідно до актів:

- від 31.01.2021 №01-2021-1907000468 за газовий місяць січень 2021 року ТОВ "Оператор ГТС" здійснило врегулювання щодобових небалансів АТ "НАК "Нафтогаз України" обсягом 34 413 481,26 куб. м на загальну суму 181 906 870,55 грн;

- від 28.02.2021 №02-2021-1907000468 за газовий місяць лютий 2021 року ТОВ "Оператор ГТС" здійснило врегулювання щодобових небалансів АТ "НАК "Нафтогаз України" обсягом 31 942 646,81 куб. м на загальну суму 183 579 043,52 грн;

- від 31.03.2021 №03-2021-1907000468 за газовий місяць березень 2021 року ТОВ "Оператор ГТС" здійснило врегулювання щодобових небалансів АТ "НАК "Нафтогаз України" обсягом 49 144 179,14 куб. м на загальну суму 457 324 576,13 грн;

- від 30.04.2021 №04-2021-1907000468 за газовий місяць квітень 2021 року ТОВ "Оператор ГТС" здійснило врегулювання щодобових небалансів АТ "НАК "Нафтогаз України" обсягом 25 985 870,14 куб. м на загальну суму 238 068 148,23 грн.

АТ "НАК "Нафтогаз України" стверджує, що обсяги щодобових небалансів у зазначених актах включають також спірний обсяг природного газу в січні-квітні 2021 року, відібраного ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ".

Згідно із виписками банку по рахунку АТ "НАК "Нафтогаз України" за 19.02.2021, 19.03.2021, 20.04.2021 та 20.05.2021 замовник на виконання Договору транспортування сплатив оператору вартість добових небалансів у повному обсязі на підставі актів.

05.01.2023 АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" з вимогою №23-111/1.4-23 щодо повернення безпідставно набутого майна; вказало, що оскільки споживач не виконав умови пункту 11 Положення №867, а саме обов`язку щодо розрахунків за природний газ, АТ "НАК "Нафтогаз України" не здійснювало постачання природного газу за укладеними договорами у період із січня по квітень 2021 року, однак ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" спожило природний газ в обсязі 42 538 576,48 куб. м.

У відповідь на вказану вимогу ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" листом від 25.01.2023 №109/04 повідомило, що у період із січня по квітень 2021 року постачання природного газу здійснювалося на підставі укладених з АТ "НАК "Нафтогаз України" договорів; вказало, що з 01.01.2021 по 10.04.2021 ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" спожило природний газ в обсязі 42 538 576,48 куб. м на суму 351 864 603,98 грн з ПДВ.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.01.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що вимога позивача про відшкодування відповідачем вартості безпідставно набутого природного газу обсягом 42 538 576,48 куб. м вартістю 1 407 162 497,62 грн є необґрунтованою, недоведеною та не підлягає задоволенню.

Постановою Верховного Суду від 13.11.2024 рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у цій справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що:

- відхиливши доводи скаржника, згідно з якими природний газ був відібраний відповідачем без згоди АТ "НАК "Нафтогаз України" та не на підставі укладених сторонами договорів, суди попередніх інстанцій не врахували, що невиконання споживачем жодної з умов пункту 11 Положення №867, як це було узгоджено сторонами, свідчить про відсутність правових підстав для постачання природного газу;

- суди не надали належної оцінки спірним правовідносинам та не проаналізували умови договорів, згідно з якими постачання природного газу здійснюється АТ "НАК "Нафтогаз України" виключно за умови, зокрема, виконання споживачем вимог пункту 11 Положення №867. Вказане призвело до хибної кваліфікації правової природи спірних правовідносин, незастосування до них статей 1212, 1213 ЦК України, що регулюють набуття та збереження майна без достатньої правової підстави, повернення безпідставно набутого майна;

- аргументи АТ "НАК "Нафтогаз України", якими обґрунтована касаційна скарга, вимагають повного дослідження, надання їм оцінки та відображення у судових рішеннях. Водночас допущені судами попередніх інстанцій порушення не можуть бути самостійно усунуті Верховним Судом з огляду на межі розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

При цьому, Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду суд першої інстанції повинен урахувати висновки Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикції), співставити їх з фактичними обставинами справи, ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Після нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 02.06.2025, позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 868 807 886,03 грн вартості безпідставно набутого майна, 580 002,76 грн судового збору, 696 003,31 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 928 004,41 грн судового збору за подання касаційної скарги; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив, що ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ", не виконавши жодної із умов пункту 11 Положення № 867, продовжило використання природного газу. Разом з тим, відповідно до положень пунктів 6.2 договорів постачання ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" було зобов`язано самостійно припинити споживання газу. В той же час, відповідач своїх обов`язків не дотримався та споживання природного газу у спірний період не припинив, внаслідок чого набув природний газ без належної правової підстави. Відтак, за висновками суду першої інстанції, відповідач, незважаючи на відсутність у нього будь-яких підстав для відбору газу з газотранспортної системи, безпідставно здійснив відбір газу в обсязі 42 538 576,48 куб. м.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що при визначенні вартості безпідставно відібраного відповідачем природного газу слід застосувати ціни на природний газ станом на 21.05.2025 - 20 424,00 грн з ПДВ за тис. куб. м. Здійснивши розрахунок вартості безпідставно відібраного відповідачем природного газу, місцевий господарський суд встановив, що вартість природного газу, яка підлягає відшкодуванню становить 868 807 886,03 грн.

28.05.2026 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції змінив, виклав його резолютивну частину в новій редакції, зокрема, позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача 1 038 985 503,09 грн вартості безпідставно набутого майна, 693 610, 71 грн судового збору, 832 332,31 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 1 109 777,14 грн судового збору за подання касаційної скарги; в іншій частині у задоволенні позову відмовив; в іншій частині оскаржуване судове рішення залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, незважаючи на відсутність у нього будь-яких підстав для відбору газу з газотранспортної системи, безпідставно здійснив відбір газу в обсязі 42 538 576,48 куб. м. При цьому, апеляційний господарський суд зазначив, що доказів правомірності підстав відбору природного газу у спірний період відповідачем суду не надано.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції про те, що слід застосувати ціни на природний газ станом на 21.05.2025.

Апеляційний господарський суд, враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.05.2025 у справі №916/3575/23, зазначив, що слід застосувати ціни на природний газ станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції - 02.06.2025.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до відомостей з вебсайту Української енергетичної біржі, станом на 02.06.2025 середньозважена ціна місячного ресурсу природного газу (по всіх умовах оплати) становила 20 353,79 грн/тис. куб. м без ПДВ.

Таким чином, за висновками суду апеляційної інстанції, ухвалюючи 02.06.2025 рішення у справі №911/2593/23, суд першої інстанції мав застосувати ціну 20 353,79 грн/тис. куб. м без ПДВ та, відповідно, стягнути з відповідача 1 038 985 503,09 грн.

Відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункти 1, 2 та 4 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій доводи відповідача щодо суперечливої поведінки позивача проігнорували, внаслідок чого не застосували норми статей 13, 16 Цивільного кодексу України та не врахували правові висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, які викладені у постановах від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц та від 19.02.2024 у справі № 567/3/22, які з урахуванням правила mutatis mutandis підлягають застосуванню у цій справі.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди неправильно застосували норми статей 22, 184, 1213 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про нафту і газ", статті 12 Закону України "Про ринок природного газу". Скаржник вважає, що у цій справі в будь-якому випадку не може йти мова про стягнення вартості природного газу, оскільки газ є замінною річчю з родовими ознаками і відповідач може придбати такий газ в газотранспортній системі України та повернути його позивачеві (при умові наявності такого обов`язку). З огляду на це, відповідач вважає, що при розгляді цієї справи слід відступити від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.05.2019 у справі № 906/567/18, щодо застосування статті 1213 Цивільного кодексу України шляхом формування нового висновку, відповідно до якого природний газ є замінною річчю з родовими ознаками, а тому належним способом захисту прав позивача є вимога про повернення безпідставно отриманого газу в натурі.

Скаржник також зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 11, 12 Закону України "Про ринок природного газу" у сукупності зі статтею 1213 Цивільного кодексу України та не врахували, що позивач та відповідач у спірних правовідносинах виконували загальносуспільні спеціальні обов`язки, а газ був використаний для вироблення тепла, спожитого населенням. За таких обставин вважає, що при розгляді цієї справи Верховному Суду слід відступити від правового висновку, викладеного у постанові від 28.05.2025 у справі № 916/3575/23, щодо застосування статті 1213 Цивільного кодексу України, шляхом формування нового висновку, що у відносинах між постачальником газу, який виконує спеціальні обов`язки, та теплопостачальною організацією у разі розгляду спору про повернення вартості безпідставно отриманого газу, використаного для вироблення тепла, спожитого населенням, ціну природного газу слід визначати, виходячи з цін газу, яка встановлена відповідним нормативно-правовим актом для постачальника природного газу, який виконує спеціальні обов`язки, а не середньозважена ціна місячного ресурсу природного газу (по всіх умовах оплати).

Крім того, скаржник стверджує, що при розгляді цієї справи слід відступити від правових висновків щодо застосування статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 23.05.2024 у справі № 916/3300/23, від 20.06.2024 у справі № 905/1135/23, від 23.07.2024 у справі № 924/738/23 та в цій справі виснувати, що відповідач набув газ за наявності відповідної правової підстави - Положення № 867 та укладених між сторонами спору договорів.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суди порушили вимоги щодо обґрунтованості судового рішення та надання відповіді на всі доречні аргументи учасника справи, а також порушили норми статей 13, 16 Цивільного кодексу України та частини четвертої статті 75 ГПК України, не врахувавши обставини, що були встановлені судовим рішенням у іншій господарській справі № 910/5053/22; на момент винесення рішення не існувало доказів середньозваженої ціни місячного ресурсу природного газу (по всіх умовах оплати) станом на 02.06.2026, а сама така ціна ще не була сформована, оскільки тривали біржові торги, апеляційний господарський суд змінив рішення суду першої інстанції на підставі доказу, що не існував і не міг існувати на час винесення рішення, що відбулося внаслідок того, що апеляційний суд не дослідив докази у справі, а саме Правила Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська енергетична біржа", які затверджені протоколом засідання Біржового комітету № 1842 від 15.11.2024 та зареєстровані постановою Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 34/21/1648/К01 від 24.12.2024.

Скаржник також зазначає, що ціна газу судами першої та апеляційної інстанцій встановлена, виходячи з інформації на веб-сайті Української енергетичної біржі, яка була самостійно отримана судами, оглянута не в судовому засіданні та без участі учасників справи та без складання відповідного протоколу, тобто, така ціна визначена на підставі доказу, який отриманий та досліджений з порушенням статей 13, 14, 74, 80, 82, 96, 236, 269 ГПК України, а тому такий доказ є недопустимим відповідно до статті 77 цього Кодексу (пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення.

Відзив обґрунтовано наступним:

- у справі №910/5053/22 судами взагалі не оцінювалися умови постачання АТ "НАК "Нафтогаз України" природного газу, які передбачені пунктом 11 Положення №867, а тому позиція ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" про встановлення обставин безумовного постачання природного газу виробникам теплової енергії є необґрунтованою;

- оскільки у спірному періоді відповідач набув природний газ діючи, як всупереч меті і юридичному змісту договорів ПСО, так і всупереч Положенню №867, то сама лише наявність договорів ПСО і Положення №867 не може створювати правову підставу набуття природного газу, а до таких правовідносин мають застосовуються положення статей 1212-1213 ЦК України;

- Верховним Судом в постанові від 23.07.2024 у справі №924/738/23, в постанові від 28.05.2025 у справі №916/3575/23, в постанові від 13.11.2024 у справі №911/2593/23 сформовано висновки про те, що невиконання споживачем умов пункту 11 Положення №867 свідчить про відсутність правових підстав для постачання природного газу;

- доводи скаржника про неврахування відповідних висновків Верховного Суду є помилковими;

- визначена скаржником підстава касаційного оскарження, пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, є необґрунтованою.

Крім того, позивачем подано клопотання про закриття касаційного провадження.

Відповідач подав заперечення на клопотання позивача про закриття касаційного провадження.

Відповідно до положень статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

Як зазначалося раніше, касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц та від 19.02.2024 у справі № 567/3/22, з огляду на таке.

У справі № 461/9578/15-ц, що переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом спору були вимоги про скасування наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради, зобов`язання привести у попередній стан горище будинку, не чинити перешкод у користуванні горищем, визнання права на частку горища. Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Ухвалюючи постанову від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, якою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що позивачка заявою, складеною у простій письмовій формі, надала згоду власникам квартири в житловому будинку зробити її реконструкцію та переобладнати горище під мансардний поверх, а згодом пред`явила позов, мотивуючи його тим, що жодної згоди як співвласник багатоквартирного будинку на реконструкцію приміщень спільного користування (горища) вона не надавала. При цьому, Велика Палата Верховного Суду також виходила із загального принципу, відповідно до якого поведінка особи не повинна суперечити її попереднім заявам чи поведінці, якщо інша сторона розумно покладалася на них.

У справі № 567/3/22, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про повернення земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з одночасним припиненням права оренди земельної ділянки. Верховний Суд зауважив, що обставини добросовісності орендодавця ОСОБА_1 належить оцінювати за умови звернення орендодавця із позовною вимогою про визнання відсутнім права оренди, якої у цій справі позивачка не заявляла.

Отже, у справі, що переглядається, на відміну від справ №№ 461/9578/15-ц, 567/3/22, зовсім інші предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені фактичні обставини.

У зазначених справах Верховний Суд звертав увагу на доктрину «заборони суперечливої поведінки», проте його висновки щодо добросовісності чи недобросовісності поведінки позивачів ґрунтувалися на встановлених фактичних обставинах цих справ, які не є подібними до справи № 911/2593/23, що переглядається.

Таким чином, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду у справах №№ 461/9578/15-ц, 567/3/22, за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм.

Отже, наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України

Відповідач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, а саме якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно із абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Отже, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди неправильно застосували норми статей 22, 184, 1213 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про нафту і газ", статті 12 Закону України "Про ринок природного газу". Скаржник вважає, що у цій справі в будь-якому випадку не може йти мова про стягнення вартості природного газу, оскільки газ є замінною річчю з родовими ознаками і відповідач може придбати такий газ в газотранспортній системі України та повернути його позивачеві (при умові наявності такого обов`язку). З огляду на це, відповідач вважає, що при розгляді цієї справи слід відступити від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.05.2019 у справі № 906/567/18, щодо застосування статті 1213 Цивільного кодексу України шляхом формування нового висновку, відповідно до якого природний газ є замінною річчю з родовими ознаками, а тому належним способом захисту прав позивача є вимога про повернення безпідставно отриманого газу в натурі.

Скаржник також зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 11, 12 Закону України "Про ринок природного газу" у сукупності зі статтею 1213 Цивільного кодексу України та не врахували, що позивач та відповідач у спірних правовідносинах виконували загальносуспільні спеціальні обов`язки, а газ був використаний для вироблення тепла, спожитого населенням. За таких обставин вважає, що при розгляді цієї справи Верховному Суду слід відступити від правового висновку, викладеного у постанові від 28.05.2025 у справі № 916/3575/23, щодо застосування статті 1213 Цивільного кодексу України, шляхом формування нового висновку, що у відносинах між постачальником газу, який виконує спеціальні обов`язки, та теплопостачальною організацією у разі розгляду спору про повернення вартості безпідставно отриманого газу, використаного для вироблення тепла, спожитого населенням, ціну природного газу слід визначати, виходячи з цін газу, яка встановлена відповідним нормативно-правовим актом для постачальника природного газу, який виконує спеціальні обов`язки, а не середньозважена ціна місячного ресурсу природного газу (по всіх умовах оплати).

Крім того, скаржник стверджує, що при розгляді цієї справи слід відступити від правових висновків щодо застосування статей 1212, 1213 ЦК України, викладених у постановах від 23.05.2024 у справі № 916/3300/23, від 20.06.2024 у справі № 905/1135/23, від 23.07.2024 у справі № 924/738/23 та в цій справі виснувати, що відповідач набув газ за наявності відповідної правової підстави - Положення № 867 та укладених між сторонами спору договорів.

Колегія суддів відхиляє такі аргументи скаржника з огляду на таке.

Постановами Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 916/3300/23, від 20.06.2024 у справі № 905/1135/23 закрито касаційне провадження у справах за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а касаційні скарги, в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишено без задоволення. Відповідно, Верховний Суд у цих справах не формував висновки щодо застосування статей 1212, 1213 ЦК України.

У постанові від 23.07.2024 у справі № 924/738/23 Верховний Суд зазначив, що враховуючи відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що у відповідача були правові підстави на відбір газу у спірний період, суди дійшли заснованого на законі висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відбору газу з газотранспортної системи, а отже відповідач безпідставно здійснив відбір природного газу, що належав АТ "НАК "Нафтогаз України" в загальному обсязі 1 090 745,73 куб. м у березні-квітні 2021 року. Оскільки природний газ не може бути повернений в натурі, правомірним є відшкодовування вартості безпідставно набутого майна - природного газу на підставі частини другої статті 1213 ЦК України.

Така правова позиція в подальшому підтримана Верховним Судом в постановах від 01.10.2024 у справі № 916/3575/23, від 13.11.2024 у справі № 911/2593/23, від 28.05.2025 у справі № 916/3575/23.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.05.2019 у справі № 906/567/18, природний газ є речовиною, яка споживається в момент її отримання та не може бути повернута в натурі, тому на підставі частини другої статті 1213 ЦК України має відшкодовуватися її вартість.

Цей висновок в подальшому підтримано Верховним Судом в постановах від 23.07.2024 у справі № 924/738/23, від 13.11.2024 у справі № 911/2593/23, від 28.05.2025 у справі № 916/3575/23, від 09.12.2025 у справі № 916/47/22.

У постанові від 28.05.2025 у справі № 916/3575/23 Верховний Суд проаналізувавши положення Податкового кодексу України, Закону України "Про ціни та ціноутворення", Кодексу газотранспортної системи та Методики розрахунку котирувальних цін та інших показників торгівлі на товарній біржі, розроблену відповідно до Закону України "Про товарні біржі", статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська енергетична біржа", "Правил Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська енергетична біржа", виснував, що з огляду на мету та засади визначення як середньозваженої ціни короткострокових стандартизованих продуктів за газову добу, так і середньозваженої ціни місячного ресурсу природного газу (за певний календарний місяць), Суд вважає цілком законними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції стосовно того, що саме остання (середньозважена ціна місячного ресурсу природного газу) як його ринкова ціна (вартість) підлягає використанню для визначення вартості безпідставно набутого майна (природного газу), так як саме вона найбільше відповідає суті ринкової ціни (вартості) природного газу як економічної категорії, яка відображає його середню ціну, за якою здійснюються угоди на ринку за певний період часу.

Разом з тим, принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

За сформованим та усталеним підходом, задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх своїх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, Суд може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, від 22.11.2023 у справі №712/4126/22, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 10.04.2024 у справі №760/20948/16, від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20, від 10.07.2024 у справі №573/1020/22, від 28.08.2024 у справі № 761/38813/21.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

Колегія суддів також зазначає, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж прийняття рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

Необхідність відступу від висновків Верховного Суду, яку обґрунтовує скаржник у касаційній скарзі, наводячи власні міркування стосовно вирішення цієї справи по суті, не пов`язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, а фактично зводиться до незгоди з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах.

Колегія суддів вважає, що скаржник не навів вмотивованого обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновків викладених у постановах Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 906/567/18, від 23.05.2024 у справі № 916/3300/23, від 20.06.2024 у справі № 905/1135/23, від 23.07.2024 у справі № 924/738/23, від 28.05.2025 у справі № 916/3575/23 та, зокрема, не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення).

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, яким передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Проте у цьому випадку скаржник не довів неправильного застосування судами норм матеріального права або порушення судами норм процесуального права.

Отже, колегія суддів зазначає, що відсутні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником постановах. Тому наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суди порушили вимоги щодо обґрунтованості судового рішення та надання відповіді на всі доречні аргументи учасника справи, а також порушили норми статей 13, 16 Цивільного кодексу України та частини четвертої статті 75 ГПК України, не врахувавши обставини, що були встановлені судовим рішенням у іншій господарській справі № 910/5053/22; на момент винесення рішення не існувало доказів середньозваженої ціни місячного ресурсу природного газу (по всіх умовах оплати) станом на 02.06.2026, а сама така ціна ще не була сформована, оскільки тривали біржові торги, апеляційний господарський суд змінив рішення суду першої інстанції на підставі доказу, що не існував і не міг існувати на час винесення рішення, що відбулося внаслідок того, що апеляційний суд не дослідив докази у справі, а саме Правила Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська енергетична біржа", які затверджені протоколом засідання Біржового комітету № 1842 від 15.11.2024 та зареєстровані постановою Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 34/21/1648/К01 від 24.12.2024.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Однак, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку із чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції.

Разом з тим, скаржник також зазначає, що ціна газу судами першої та апеляційної інстанцій встановлена виходячи з інформації на веб-сайті Української енергетичної біржі, яка була самостійно отримана судами, оглянута не в судовому засіданні та без участі учасників справи та без складання відповідного протоколу, тобто, така ціна визначена на підставі доказу, який отриманий та досліджений з порушенням статей 13, 14, 74, 80, 82, 96, 236, 269 ГПК України, а тому такий доказ є недопустимим відповідно до статті 77 цього Кодексу (пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

За положенням пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Водночас, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (частина третя статті 75 ГПК України).

У постанові від 11.09.2024 у справі № 911/3853/23 Верховний Суд виснував, що розміщену в мережі інтернет інформацію за певних обставин можна вважати загальнодоступною, загальновідомою та такою, що не потребує окремого доказування.

У постанові від 28.05.2025 у справі №916/3575/23 Верховний Суд визнав за можливе визначити вартість безпідставно набутого природного газу шляхом застосування середньозваженої ціни місячного ресурсу природного газу (по всіх умовах оплати) на підставі інформації з веб-сайту Української енергетичної біржі станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.05.2025 у справі №916/3575/23, та змінюючи рішення суду першої інстанції визначив вартість безпідставно набутого природного газу шляхом застосування середньозваженої ціни місячного ресурсу природного газу (по всіх умовах оплати) на підставі інформації з веб-сайту Української енергетичної біржі станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Отже, доводи скаржника щодо наявності підстав для скасування судових рішень відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України не підтвердились.

Щодо клопотання позивача про закриття касаційного провадження

У клопотанні позивач зазначив, що ним було оскаржено рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2025 виключно в частині відмови у стягненні 170 177 617,06 грн вартості безпідставно набутого природного газу. За таких обставин, на переконання позивача, касаційний перегляд рішень судів попередніх інстанцій у справі №911/2593/23 можливий лише в тих межах, в яких відбувся апеляційний перегляд, тобто в частині стягнення 170 177 617,06 грн. Водночас, ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" оскаржує рішення судів попередніх інстанцій не лише в межах, в яких відбувся апеляційний перегляд, а просить скасувати такі рішення повністю та відмовити у задоволенні позовних вимог. Відтак, за аргументами позивача, касаційний перегляд справи №911/2593/23 можливий лише в тих межах, в яких відбувся апеляційний перегляд, а в іншій частині касаційне провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, як помилково відкрите.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи позивача, оскільки суд апеляційної інстанції переглядав рішення суду першої інстанції щодо визначення вартості всього безпідставно набутого природного газу - 42 538 576,48 куб. м. Відповідно, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, не погодився із встановленою місцевим господарським судом вартістю всього безпідставно набутого природного газу, а не його частини.

Крім того, позивач у клопотанні просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, оскільки, за його доводами, у постанові від 23.07.2024 у справі №924/738/23 та у постанові від 28.05.2025 у справі № 916/3575/23 Верховний Суд сформував висновки у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що позивач, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України, процитував цей пункт: "відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку)".

Отже, фактично позивач процитував пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України, при цьому помилково зазначив пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України підлягає застосуванню у разі касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України. Натомість, касаційне провадження у даній справі відкрито з підстав, передбачених пунктами1, 2 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Таким чином, у даному випадку відсутні підстави для закриття касаційного провадження на підставі пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України.

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України).

Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 911/2593/23 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у справі № 911/2593/23 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 4 частини другої статті 287 ГПК України без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.

З метою забезпечення права на касаційний перегляд рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у справі № 911/2593/23 Верховний Суд ухвалою від 21.09.2026 відстрочив ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" сплату судового збору за подання касаційної скарги на в сумі 1 503 040,00 грн до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи диспозицію частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" про те, що суд саме за клопотанням сторони може своєю ухвалою відстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення, відстрочена сплата судового збору за розгляд касаційної скарги підлягає стягненню з ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ" в дохід Державного бюджету України.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно із статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд