ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 920/10/21

1.1. 25.01.2021 Господарський суд Сумської області ухвалив: відкрити за заявою Головного управління Державної податкової служби у Сумській області Товариства з обмеженою відповідальністю "СБПМ" провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська стоматологічна поліклініка" (далі - Боржник) за правилами, визначеними Кодексом України з питань банкрутства (далі - КУзПБ), ввести процедуру розпорядження майном, мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначити розпорядника майна Боржника тощо.

20.04.2021 Господарський суд Сумської області постановив: припинити процедуру розпорядження майном Боржника, визнати Боржника банкрутом, відкрити щодо нього ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатора Боржника тощо.

1.2. 21.11.2025 Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк" (далі - Банк) подало заяву про визнання грошових вимог до Боржника у сумі 3 779 631 грн 96 коп. як таких, що забезпечені заставою майна Боржника.

1.3. Заява обґрунтована невиконанням третьою особою (Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничо впроваджувальний центр "Гандікап", ТОВ "НВВЦ "Гандікап") зобов`язань з повернення запозичених коштів за укладеним з Банком кредитним договором, на забезпечення виконання зобов`язання за яким в іпотеку передано нерухоме майно, право власності на яке наразі зареєстровано за Боржником після ухвалення судом рішення про недійсність договору з відчуження Боржником такого майна на користь ТОВ "НВВЦ "Гандікап".

2.1. 11.03.2026 Господарський суд Сумської області постановив ухвалу (залишену без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026) про відмову у задоволенні заяви Банку про визнання грошових вимог до Боржника та відхилення грошових вимог Банку до Боржника в сумі 3 779 631 грн 96 коп.

2.2. Судові рішення мотивовані відсутністю у Банку права вимоги до Боржника внаслідок невиконанням третьою особою (ТОВ "НВВЦ "Гандікап") зобов`язань з повернення запозичених коштів за укладеним з Банком кредитним договором, на забезпечення виконання зобов`язання за яким в іпотеку передано нерухоме майно Боржника, оскільки у наведених кредитних та забезпечувальних правовідносинах Боржник не є іпотекодавцем, а відповідно до ухвалення судового рішення про недійсність договору з відчуження Боржником відповідного нерухомого майна на користь ТОВ "НВВЦ "Гандікап" така особа не була власником нерухомого майна, щодо якого 12.04.2019 укладало з Банком іпотечний договір № 1, і вказане нерухоме майно, відповідно, не вибувало із володіння Боржника.

3. Встановлені судами обставини

3.1. Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління АТ Ощадбанк заявив до Боржника грошові вимоги як такі, що забезпечені заставою майна Боржника (нежитлове приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 95-А, загальною площею 1042,2 кв.м.) у сумі 3 779 631 грн 96 коп., з яких: основний борг - 2 000 000 грн 00 коп., проценти за користування кредитом - 1 686 079 грн 60 коп., комісія - 17 027 грн 40 коп., 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу - 56 231 грн 41 коп., 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів - 4 067 грн 66 коп., 3 % річних за несвоєчасне погашення комісії - 775 грн 89 коп., витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі 920/10/21 (920/602/23) - 4 026 грн 00 коп., витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі 920/10/21 (920/602/23) - 5 368 грн 00 коп. та 6 056 грн 00 коп. судового збору, та просив включити до реєстру вимог кредиторів у цій справі.

3.2. В обґрунтування вимог заявник зазначив, що 12.04.2019 між AT "Ощадбанк" (Банк) та товариство з обмеженою відповідальністю "НВВЦ "ГАНДІКАП" (Позичальник) уклали договір кредитної лінії № 775 (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого Банк зобов`язується надати на умовах Кредитного договору, а Позичальник зобов`язується отримати, належним чином використовувати та повернути в передбачені Кредитним договором строки кредит, а також сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом.

3.3. Пунктом 2.7 Кредитного договору передбачено, що за користування кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Банку відповідну плату (проценти) у розмірі 20% процентів річних. У випадку порушення Позичальником зобов`язань за Кредитним договором застосовується процентна ставка у розмірі 22% процентів річних.

3.4. 10.07.2019 між AT "Ощадбанк" та ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" уклали додатковий договір № 1 до договору кредитної лінії № 775, згідно з умовами якого сторони домовились викласти пункт 2.3 Кредитного договору у наступній редакції: "Сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 2 000 000 грн". Крім того, виклали пункт 2.3.2 Кредитного договору в такій редакції: "Сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування, а саме: до 31.01.2022 - 2 000 000 грн; з 01.02.2022 до 28.02.2022 - 1 500 000 грн; з 01.03.2022 до 31.03.2022 - 1 000 000 грн 00 коп.; з 01.04.2022 до 11.04.2022 - 500 000 грн. 00 коп.".

3.5. У забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором 12.04.2019 між Банком та ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" був укладений іпотечний договір № 1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. за реєстровим № 677 (надалі - Іпотечний договір).

Відповідно до положень пунктів 1.1, 1.2 Іпотечного договору за цим договором іпотеки забезпечується виконання зобов`язань за укладеним між Позичальником та Банком Кредитним договором.

Пунктом 1.3 Іпотечного договору сторони погодили, що у забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором в іпотеку Банку надано нерухоме майно (далі - Предмет іпотеки), а саме: нежитлове приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд 95 А, загальною площею 1 042,2 кв.м.

Відповідно до пункту 1.5 Іпотечного договору за згодою сторін предмет іпотеки оцінено у 5 700 523 грн. 73 коп.

На момент укладення такого договору ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" вважало себе власником нерухомого майна, переданого в іпотеку Банку.

3.6. На виконання умов Кредитного договору Банк у період з 15.04.2019 до 02.09.2020 надав Позичальнику (ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП") транші (кредити) в межах максимального ліміту кредитування у сумі 2 000 000 грн 00 коп. шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позичальника НОМЕР_1 , що підтверджується випискою по рахунку обліку основного боргу НОМЕР_2 .

3.7. Позичальник не виконав умови пункту 5.3 Кредитного договору: у передбачені договором строки Позичальник не повернув Банку отриманий кредит та не сплатив проценти за користування ним.

3.8. На дату подання АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Запорізького обласного управління АТ Ощадбанк заяви про визнання грошових вимог до Боржника сума простроченого основного боргу за Кредитним договором становить 2 000 000 грн 00 коп., сума прострочених процентів за період з 12.05.2021 до 26.09.2025 становить 1 686 079 грн 60 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості від 26.09.2025 та виписками з відповідних рахунків обліку основного боргу та процентів, що додаються до заяви.

3.9. Рішенням Господарського суду Сумської області від 28.07.2022 у справі № 920/10/21 (920/868/21), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023, задоволено частково позовні вимоги Боржника в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Н. В. до ТОВ "НВВЦ "Гандікап", за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", Головного управління ДПС у Сумській області, Концерну "Міські теплові мережі"; про визнання договору недійсним та витребування майна до ліквідаційної маси: визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95-А, загальною площею 1042,2 кв.м від 02.08.2018, укладений між Боржником та ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП", реєстровий № 2408, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О. В.; в іншій частині позовних вимог (витребування майна до ліквідаційної маси) відмовлено.

3.10. Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.05.2023 № 333484216, на підставі судового рішення у справі № 920/10/21 (920/868/21) право власності на нежитлове приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95 - А, загальною площею 1042,2 кв.м, що є предметом іпотеки згідно з Іпотечним договором, 01.05.2023 зареєстровано за Боржником (код ЄДРПОУ 02005237), про що державний реєстратор Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області вніс запис 50149583 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №67458356 від 04.05.2023.

3.11. У Державному реєстрі речових містяться записи про іпотеку № 31161342 від 12.04.2019 та про заборону відчуження № 31161075 від 12.04.2019, згідно з якими за акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" зберігається статус іпотекодержателя предмету іпотеки: нежитлового приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95 - А.

3.12. Постановою Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 920/10/21 (920/602/23) постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 та рішення Господарського суду Сумської області від 01.02.2024 у цій справі скасовано в частині та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Боржника в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Н. В. про визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору № 1 від 12.04.2019, укладеного між АТ "Ощадбанк" та ТОВ "НВВЦ "Гандікап" за реєстровим № 677, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М., та додаткового договору № 1 від 10.07.2019 до іпотечного договору № 1 від 12.04.2019, за реєстровим № 1466, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М., відмовлено повністю.

Касаційним судом у постанові від 29.08.2024 зазначено, що господарські суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що можливість Боржника самостійно і безперешкодно розпоряджатись майном (нежитлового приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95-А, загальною площею 1042,2 кв.м) (у разі наявності у нього відповідного права на майно) обмежена не самим фактом укладення Іпотечного договору іншими особами (Банком і ТОВ "НВВЦ "Гандікап"), а внесенням до Реєстру запису про іпотеку Банка на Майно. У зв`язку з цим саме лише визнання недійсним Іпотечного договору, стороною якого Боржник не є, без скасування державної реєстрації права іпотеки Банка на Майно не матиме безпосереднім наслідком усунення перешкод у здійсненні Боржником права розпоряджатися ним. Тобто визнання Іпотечного договору недійсним у спірних правовідносинах не призведе до відновлення прав Боржника, які він вважає порушеними, не є необхідним для такого відновлення, а отже, не є ефективним способом захисту прав Боржника від стверджуваного ним порушення.

5.1. 18.06.2026 Банк подав касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточнення підстав касаційного оскарження на виконання ухвали Суду від 16.07.2026 про усунення недоліків касаційної скарги, просить скасувати ухвалу Господарського суду Сумської області від 04.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 у справі № 920/10/21 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Банку про визнання грошових вимог до Боржника у повному обсязі.

6.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди:

- порушили норми статті 236 ГПК України, оскільки висновки в оскаржуваних судових рішеннях не відповідають висновкам, зробленим у спірних правовідносинах між сторонами у рішенні Господарського суду Сумської області від 28.07.2022 у справі № 920/10/21 (920/868/21), залишеному без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2024 у справі № 920/10/21 (920/602/23); рішенні Господарського суду Сумської області від 01.02.2024, залишеному без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2024 у справі №920/10/21 (920/602/23);

- неправильно застосували норми статей 3, 525, 526, 575, 589, 590, 599, 628, 629, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 3, 7, 17, 23, 33, 39, 41 Закону України "Про іпотеку", статей 1, 41, 45 КУзПБ, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо застосування таких норм, викладені у постановах:

1) від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14, від 26.06.2018 у справі № 910/19633/17, від 11.11.2019 у справі №756/15538/15-ц, від 18.12.2019 у справі № 718/2468/18, 11.03.2020 у справі № 904/5903/18, від 09.12.2020 у справі № 715/32/18, в ухвалі Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 523/7609/17, у постановах від 29.09.2021 у справі № 509/1157/18 та від 14.09.2022 у справі № 707/807/21, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21, від 20.05.2025 у справі № 910/11335/23 щодо добросовісного іпотекодержателя та про необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість під час укладання договору іпотеки;

2) у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) про те, що іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна;

3) у постановах від 24.06.2020 у справі №904/9896/17, від 07.05.2019 у справі № 926/3371/17, від 23.01.2020 у справі №916/2558/18, від 18.04.2019 у справі № 15/5009/1800/11, від 05.05.2020 у справі №161/6253/15-ц, Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 03.12.2025 у справі № 902/388/18 про те, що у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно; а у разі невиконання позичальником своїх кредитних зобов`язань кредитор має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом заявлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на момент заявлення таких вимог.

Щодо грошових вимог у справі про банкрутство, забезпечених заставою майна боржника

7.1. Предметом судового розгляду за оскаржуваними судовими рішеннями стали грошові вимоги Банку до Боржника, заявлені як забезпечені заставою майна Боржника.

Підставами таких вимог стали заявлені Банком обставини невиконання позичальником, ТОВ "НВВЦ "Гандікап", зобов`язань за укладеним з Банком Кредитним договором, та стверджуване Банком право іпотекодержателя на майно, яке було передане таким позичальником в іпотеку Банку в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, однак яке на момент звернення Банку із вимогами до Боржника у цій справі було зареєстроване за Боржником як власником (пункти 1.2, 1.3, 3.1- 3.10).

7.2. У застосуванні положень статті 1, частини чотирнадцятої статті 39, частин, першої, четвертої, шостої статті 45, а також 46 та 47 КУзПБ, якими врегульований порядок звернення кредитора у справі про банкрутство із вимогами, Суд згідно з усталеними висновками колегій суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду неодноразово підкреслював, що завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 25.11.2021 у справі № 924/1351/20, від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21).

7.3. При цьому, розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір, тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати, чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 902/90/21)

7.4. Заявник же сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (висновки у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 13.06.2023 у справі № 904/6032/21 тощо).

7.5. Крім цього, враховуючи, що вимога Банку про визнання грошових вимог до Боржника як таких, що забезпечені заставою майна Боржника, ґрунтується саме на праві Банку як іпотекодержателя зареєстрованого за Боржником майна, попри обставини передачі такого майна в іпотеку Банку іншою особою, ТОВ "НВВЦ "Гандікап" (як позичальником), у якого між тим відсутні будь-які правовідносини з Боржником з приводу укладення з Банком Кредитного договору та отримання кредитних коштів, Суд зазначає також про таке.

7.6. Статтею 1 КУзПБ визначено, що забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника.

Частиною другою статті 45 цього Кодексу передбачено, що забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.

7.7. Тож, визначення забезпеченого зобов`язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов`язань, зокрема статей 546, 572, 575, 583 ЦК України, Законів України "Про заставу", "Про іпотеку".

7.8. У статті 546 ЦК України передбачено можливість забезпечення виконання зобов`язання. Таке забезпечення здійснюється шляхом встановлення спеціальних способів, якими є порука, неустойка, гарантія, застава, притримання, завдаток та інші види, передбачені договором або законом.

Згідно зі статтею 572 цього Кодексу в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

При цьому за статтею 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель) (частина перша); заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частина друга); застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника (частина третя).

7.9. Окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою цієї статті (а саме окремі об`єкти житлової нерухомості); нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

7.10. Поряд з цим, відповідно до положень частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки (частина друга статті 23 Закону України "Про іпотеку").

7.11. Між тим, враховуючи встановлені судами обставини ухвалення рішення, яке є чинним, про визнання недійсним з моменту укладення між Боржником та ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" договору, реєстровий № 2408, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О. В., купівлі-продажу нежитлового приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95-А, загальною площею 1042,2 кв.м від 02.08.2018 (пункт 3.9), тобто нерухомого майна, переданого після укладення цієї недійсної угоди у квітні 2019 року ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" в іпотеку Банку за укладеним між цими особами Іпотечним договором (пункт 3.5), Суд дійшов висновків про те, що:

- не відбулося переходу права власності на відповідне нерухоме майно ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" (іпотекодавця за Іпотечним договором від 12.04.2019 № 1, укладеним з Банком) до Боржника, у розумінні частин першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку";

- ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" не могло передавати Банку відповідне нерухоме майно в іпотеку, оскільки власником був Боржник;

- Боржник не є новим набувачем прав та обов`язків іпотекодавця у розумінні наведених положень статті 23 Закону України "Про іпотеку", а є первісним власником нерухомого майна, яке ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" передало в іпотеку Банку в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором.

Таким чином, у правовідносинах у цій справі відсутня обов`язкова умова, з якою законодавство (стаття 23 Закону України "Про іпотеку") пов`язує перехід прав та обов`язків іпотекодавця за іпотечним договором до іншої особи, а саме перехід права власності на спірне нерухоме майно від іпотекодавця до нового власника.

А тому, оскільки Боржник є первісним та законним власником переданого ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" в іпотеку Банку в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" за Кредитним договором нерухомого майна, відсутні правові підстави для застосування положень статті 23 Закону України "Про іпотеку", враховуючи, що Боржник не набув статусу іпотекодавця за Іпотечним договором, укладеним між Банком та ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП", а отже, Боржник не несе обов`язків перед Банком за цим правочином.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, сформульованої щодо права застави на майно, набуте заставодавцем за договором, визнаним судом недійсним, у постанові від 15.03.2023 у справі № 918/459/21.

7.12. У наведених висновках Суд виходить з того, що зазначені обставини щодо відсутності переходу права власності на передане Банку в іпотеку нерухоме майно місцевий і апеляційний суди встановили, виходячи зі змісту чинних судових рішень у справі № 920/10/21 (920/868/21) (рішення Господарського суду Сумської області від 28.07.2022, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023, пункт 3.9).

Так, суди попередніх інстанцій згідно з оскаржуваними судовими рішеннями дослідили, що рішенням Господарського суду Сумської області від 28.07.2022 у справі № 920/10/21 (920/868/21) (залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023) задоволено частково позовні вимоги Боржника в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Н. В. до ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП", за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", Головного управління ДПС у Сумській області, Концерну "Міські теплові мережі"; про визнання договору недійсним та витребування майна до ліквідаційної маси: визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95-А, загальною площею 1042,2 кв.м від 02.08.2018, укладений між Боржником та ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП", реєстровий № 2408, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О. В.; в іншій частині позовних вимог (витребування майна до ліквідаційної маси) відмовлено.

Суди, з посиланням на відомості в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.05.2023 № 333484216, також встановили, що на підставі судового рішення у справі № 920/10/21 (920/868/21) право власності на нежитлове приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95 - А, загальною площею 1042,2 кв.м, що є предметом іпотеки згідно з Іпотечним договором, 01.05.2023 зареєстровано за Боржником (код ЄДРПОУ 02005237), про що державний реєстратор Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області вніс запис 50149583 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 67458356 від 04.05.2023 (пункт 3.10).

7.13. Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а відтак сторони договору від 02.08.2018, реєстровий № 2408, а саме Боржник та ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП", не набули жодних прав та обов`язків за ним щодо відповідного майна.

7.14. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив у законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Подібні за змістом правові висновки наведено у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 15.10.2019 у справі №813/8801/14, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 17.12.2019 у справі №641/1793/17, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18.

7.15. Таким чином, преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду (висновки у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 438/723/17).

7.16. У зв`язку з викладеним, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях про те, що обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Сумської області у справі № 920/10/21 (920/868/21), яке набрало законної сили, є чинним та не скасоване, відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України підлягають врахування судами як преюдиційні при розгляді цієї справи, оскільки у відповідному судовому рішенні встановлені обставини щодо незаконного вибуття від Боржника на користь ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" нерухомого майна, переданого ним в іпотеку Банку.

Тоді як Банк не навів аргументів, які б могли поставити під сумнів обставини, встановлені у судовому рішеннями у справі № 920/10/21 (920/868/21), що спростовує аргументи Банку про його право заявити.

7.17. Тож, оскільки у правовідносинах між Банком, ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" та Боржником не відбулось переходу права власності на майно (що перед тим було передано ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" в іпотеку Банку) у розумінні статті 23 Закону України "Про іпотеку" (висновки у пункті 7.10 цієї постанови), на правовідносини між зазначеними особами не поширюються наслідки, визначені нормами частини другої зазначеної статті, а саме до Боржника не перейшли обов`язки іпотекодавця за Іпотечним договором з Банком за правилами частини другої статті 23 Закону України "Про іпотеку", Боржник не є набувачем предмета іпотеки у розумінні норм цієї статті, суди ж не встановили наявності інших правовідносин з приводу виконання зобов`язань ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" перед Банком за Кредитним договором за участі Боржника, то у Банку відсутні матеріально-правові підстави заявляти, за правилами частини другої статті 45 КУзПБ та на підставі положень про забезпечення виконання зобов`язань за ЦК України та Закону України "Про іпотеку", грошові вимоги до Боржника, у тому числі як забезпечені заставою майна Боржника, через невиконання зобов`язань ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" перед Банком за Кредитним договором.

7.18. У зв`язку з викладеним Суд погоджується з висновками судів в оскаржуваних рішеннях про відсутність у Банку права вимоги до Боржника внаслідок невиконанням третьою особою (ТОВ "НВВЦ "Гандікап") зобов`язань з повернення запозичених коштів за укладеним з Банком кредитним договором, на забезпечення виконання зобов`язання за яким в іпотеку передано нерухоме майно Боржника, яке вибуло з його власності за недійсним правочином.

Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.1), який у цих аргументах, посилаючись на чинну судову практику у правовідносинах із захисту прав іпотекодержателя у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, помилково та безпідставно ототожнює набувача предмету іпотеки у розумінні статті 23 Закону України "Про іпотеку" з первісним власником такого майна урозумінні статті 216 , права якого на це майно відновлені, зокрема шляхом визнання судом недійсним правочину з відчуження майна, вчиненого до передачі такого майна в іпотеку.

7.19. Тож, з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України, оскільки заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження через відсутність зазначених скаржником порушень при постановленні судами оскаржуваних рішень, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані постанова апеляційного суду та залишена нею без змін ухвала місцевого суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

8.14. Дійшовши висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд