ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 638/6779/23

Описова частина

У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекс Інвестмент Енд Менеджмент Груп» (далі - ТОВ «Алекс Інвестмент Енд Менеджмент Груп» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просило:

- визначити, що розмір часток у праві спільної сумісної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , становить: за ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - 1/2 частка, за ОСОБА_1 - 1/2 частка;

- встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 та визнати за кожною з них право власності по 1/4 частці зазначеної квартири в порядку спадкування;

- у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором від 17 січня 2008 року № ML 702/583/2008 у загальному розмірі 1 573 820,73 грн, з яких: 265 759,33 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 72 696,73 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 235 364,67 грн - пеня, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру загальною площею 43,1 кв. м, житловою площею 26,6 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку належить: ОСОБА_1 - 1/2 частка, ОСОБА_2 - 1/4 частка та ОСОБА_3 - 1/4 частка, шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним оцінювачем на стадії оцінки майна під час здійснення виконавчих дій.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 17 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № ML-702/583/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 000,00 дол. США.

На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором 23 січня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № PML-702/583/2008, предметом якого є квартира загальною площею 43,1 кв. м, житловою площею 26,6 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

29 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, відповідно до якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли права вимоги за кредитним договором № ML-702/583/2008.

Позивач зазначав, що ОСОБА_6 належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Дзержинський районний суд міста Харкова заочним рішенням від 29 травня 2014 року у справі № 638/1268/14-ц стягнув із ОСОБА_6 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 17 січня 2008 року № ML-702/583/2008 у розмірі 1 573 820,73 грн. На час звернення до суду зазначене рішення залишалося невиконаним.

14 липня 2022 року ТОВ «Алекс Інвестмент Енд Менеджмент Груп» набуло права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки на підставі договору факторингу № 14-1/07/2022 та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки.

Позивач також зазначав, що після набуття права вимоги йому стало відомо про смерть ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За твердженням позивача, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_3

06 березня 2023 року позивач направив кредиторську вимогу можливим спадкоємцям померлого боржника. Цього ж дня приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуєва О. Д. завела спадкову справу № 27/2023.

Посилаючись на те, що спадкоємці до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття не звернулися, однак є такими, що прийняли спадщину в силу закону, позивач вважав, що до них перейшли права та обов`язки спадкодавця, у тому числі обов`язки за кредитним договором та договором іпотеки в межах вартості успадкованого майна.

Позивач зазначав, що станом на день смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість за кредитним договором становила 1 573 820,73 грн, з яких: 265 759,33 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 72 696,73 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 1 235 364,67 грн - пеня.

З урахуванням положень статей 1218, 1261, 1281, 1282 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач вважав, що зобов`язання спадкодавця, забезпечені іпотекою, увійшли до складу спадщини, а тому звернувся до суду з цим позовом про визначення часток співвласників квартири, встановлення факту прийняття спадщини спадкоємцями та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Шевченківський районний суд міста Харкова рішенням від 22 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями ОСОБА_6 , оскільки матеріали спадкової справи не містять доказів їх постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини або звернення до нотаріуса із заявами про її прийняття. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності на квартиру та звернення стягнення на предмет іпотеки стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , суд керувався тим, що Дзержинський районний суд міста Харкова рішенням від 08 грудня 2022 року, яке набрало законної сили, вже звернув стягнення на той самий предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором, а встановлені цим рішенням обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доказуванню.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем трирічної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначивши, що її перебіг розпочався з дня ухвалення рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 29 травня 2014 року про стягнення заборгованості за кредитним договором, а заміна кредитора у зобов`язанні та смерть боржника не є підставами для переривання або поновлення цього строку. З огляду на заяву відповідача про застосування позовної давності суд визнав її сплив самостійною підставою для відмови у позові.

Харківський апеляційний суд постановою від 26 травня 2026 року апеляційну скаргу ТОВ «Алекс Інвестмент Енд Менеджмент Груп» задовольнив частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 22 вересня 2025 року змінив у частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновок суду першої інстанції про недоведеність факту прийняття спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону. Суд установив, що на момент відкриття спадщини ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та спадкодавець ОСОБА_6 були зареєстровані та проживали за однією адресою, а тому відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України названі відповідачі є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 .

Разом із тим апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності. Суд керувався тим, що перебіг трирічної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки розпочався з моменту набрання законної сили рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 29 травня 2014 року про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому на час звернення з цим позовом 28 червня 2023 року вона вже спливла. При цьому звернення первісного кредитора у 2021 році з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не перервало перебіг позовної давності, оскільки та на той час уже закінчилася, а відступлення права вимоги на користь ТОВ «Алекс Інвестмент Енд Менеджмент Груп» не впливає на порядок її обчислення та не відновлює строк, який сплив.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції лише в частині мотивів відмови у задоволенні позову, залишивши його резолютивну частину без змін.

Харківський апеляційний суд додатковою постановою від 09 червня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Лисенка А. О. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув із ТОВ «Алекс Інвестмент Енд Менеджмент Груп» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 15 000,00 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції керувався тим, що визначений стороною відповідача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн не відповідає обсягу наданих послуг і критеріям реальності, розумності та співмірності, а тому підлягає зменшенню до 15 000,00 грн.

У липні 2026 року ТОВ «Алекс Інвестмент Енд Менеджмент Груп» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 22 вересня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 травня 2026 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та у постановах Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 09 квітня 2026 року у справі № 922/511/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ТОВ «Алекс Інвестмент Енд Менеджмент Груп» обґрунтовує тим, що апеляційний суд, установивши факт прийняття спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і набуття ними права власності по 1/4 частці предмета іпотеки, безпідставно поширив наслідки застосування позовної давності за заявою лише одного відповідача ОСОБА_1 на вимоги, заявлені до інших відповідачів, які про застосування позовної давності не заявляли. На думку заявника, такий висновок суперечить правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості застосування позовної давності на користь співвідповідача, який не заявив про її застосування.

Крім того, заявник зазначає, що суди неправильно визначили початок перебігу позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, безпідставно пов`язавши його з датою набрання законної сили рішенням суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, не встановивши при цьому момент настання строку виконання основного зобов`язання та виникнення у кредитора права на пред`явлення іпотечної вимоги. При цьому заявник наголошує, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом захисту права, який необхідно відмежовувати від вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Також заявник вважає, що суди не врахували преюдиційного значення заочного рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 грудня 2022 року у справі № 638/10215/21, яким уже було задоволено позов про звернення стягнення на той самий предмет іпотеки. На його переконання, звернення з цим позовом було зумовлене виключно неможливістю виконання зазначеного рішення у зв`язку зі смертю одного з іпотекодавців та переходом права власності на предмет іпотеки до спадкоємців, а не наміром повторного звернення стягнення на те саме майно.

Крім цього, заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не надали оцінки всім обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Аргументи інших учасників справи

У серпні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисенко А. О., подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду міста Харкова.

17 серпня 2026 року матеріали справи № 638/6779/23 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалоювід 23 вересня 2026 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

17 січня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», яке змінило найменування на ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № ML-702/583/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до17 січня 2023 року.

23 січня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк», ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № PML-702/583/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 . Зазначена квартира належала ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності по 1/2 частці кожному.

Умовами договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

29 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до яких до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли права кредитора за кредитним договором та іпотекодержателя за договором іпотеки.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов`язань за кредитним договором ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Дзержинський районний суд міста Харкова заочним рішенням від 29 травня 2014 року у справі № 638/1268/14-ц стягнув із ОСОБА_6 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 17 січня 2008 року № ML-702/583/2008 у розмірі 1 573 820,73 грн та судові витрати.

14 липня 2022 року ТОВ «Алекс Інвестмент Енд Менеджмент Груп» набуло права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки на підставі договору факторингу № 14-1/07/2022 та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із матеріалів спадкової справи № 27/2023 встановлено, що на день смерті ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та мав дочку ОСОБА_3

06 березня 2023 року ТОВ «Алекс Інвестмент Енд Менеджмент Груп» направило кредиторські вимоги можливим спадкоємцям, після чого приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуєва О. Д. завела спадкову справу № 27/2023.

Після смерті ОСОБА_6 заяв про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття до нотаріуса не подавалося. Спадкове майно складається із належної ОСОБА_6 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 .

Згідно з довідками з Реєстру територіальної громади ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на час відкриття спадщини були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Станом на день смерті ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором становила 1 573 820,73 грн, з яких: 265 759,33 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 72 696,73 грн - заборгованість за процентами та 1 235 364,67 грн - пеня.

Дзержинський районний суд міста Харкова заочним рішенням від 08 грудня 2022 року у справі № 638/10215/21, яке набрало законної сили 09 січня 2023 року, задовольнив позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_6 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 573 820,73 грн звернув стягнення на квартиру АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , шляхом її реалізації на прилюдних торгах, а також передав зазначене майно в управління іпотекодержателю до його реалізації.

Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У пункті 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно з частинами першою-третьою статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина четверта статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частин першої та другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки. У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 цього Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 цього Закону).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно зі статтею 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття або якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

Враховуючи існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значущих рішень та обрання варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим щодо законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника.

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Отже, застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.

У справі, що переглядається, суди встановили, що 17 січня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», яке змінило найменування на ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № ML-702/583/2008, виконання зобов`язань за яким забезпечено договором іпотеки від 23 січня 2008 року № PML-702/583/2008, укладеним із ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . Предметом іпотеки є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала іпотекодавцям по 1/2 частці.

У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 29 травня 2014 року з ОСОБА_6 стягнуто заборгованість за кредитним договором.

Після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_3 , які на час відкриття спадщини постійно проживали разом зі спадкодавцем, відповідно до статті 1268 ЦК України є такими, що прийняли спадщину, до складу якої увійшла належна спадкодавцю 1/2 частка зазначеної квартири.

Крім того, суди встановили, що Дзержинський районний суд міста Харкова заочним рішенням від 08 грудня 2022 року у справі № 638/10215/21, яке набрало законної сили 09 січня 2023 року, вже звернув стягнення на цей самий предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором.

Отже, спір про звернення стягнення на предмет іпотеки вже був вирішений судом, який визначив розмір забезпеченої іпотекою вимоги, спосіб звернення стягнення та інші істотні умови, передбачені статтею 39 Закону України «Про іпотеку». Зазначене судове рішення набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та не втратило своєї юридичної сили у зв`язку зі смертю боржника.

За змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку» перехід права власності на предмет іпотеки до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування, не припиняє іпотеки. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця та має всі права і несе всі обов`язки попереднього власника майна за іпотечним договором.

Таким чином, після смерті ОСОБА_6 та прийняття спадщини ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відбулася лише заміна особи іпотекодавця щодо належної спадкодавцю частки предмета іпотеки. При цьому не виникло нового забезпеченого іпотекою зобов`язання, не змінилися предмет іпотеки, обсяг забезпечених вимог та не виникли нові підстави для звернення стягнення.

Сам собою перехід права власності на предмет іпотеки до спадкоємців не породжує нового матеріально-правового спору між сторонами та не створює у кредитора права повторно звертатися до суду з вимогою про звернення стягнення на той самий предмет іпотеки в рахунок погашення тієї самої заборгованості.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що смерть боржника або іншої особи, щодо якої ухвалено судове рішення, не припиняє виконання такого рішення, якщо відповідні правовідносини допускають правонаступництво. За таких обставин належним процесуальним механізмом є заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником, а не повторне вирішення судом спору, який уже був остаточно вирішений судовим рішенням, що набрало законної сили (постанови Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 522/1321/22 (провадження № 61-12829св23), від 08 червня 2026 року у справі № 203/1571/24 (провадження № 61-9166ск25)).

Посилання заявника на те, що після прийняття спадщини він набув право пред`явити новий позов до спадкоємців про звернення стягнення на належні їм частки предмета іпотеки, ґрунтуються на неправильному тлумаченні статті 23 Закону України «Про іпотеку». Зазначена норма визначає наслідки переходу права власності на предмет іпотеки, однак не передбачає виникнення у кредитора нового права на повторне судове звернення щодо вимоги, яка вже вирішена судовим рішенням, що набрало законної сили.

Верховний Суд також враховує, що смерть боржника не припиняє виконання судового рішення, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. У такому випадку належним процесуальним механізмом є заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником, а не повторне вирішення судом спору, який уже остаточно вирішений судовим рішенням.

Отже, захист прав іпотекодержателя у спірних правовідносинах мав здійснюватися шляхом виконання заочного рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 грудня 2022 року із застосуванням передбачених законом механізмів процесуального правонаступництва, а не шляхом пред`явлення нового позову про звернення стягнення на той самий предмет іпотеки.

За таких обставин Верховний Суд не погоджується із мотивами судів попередніх інстанцій щодо застосування позовної давності. Водночас їхній висновок про відмову у задоволенні позову є правильним, оскільки обраний позивачем спосіб судового захисту не відповідає характеру спірних правовідносин та не призводить до захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне змінити мотивувальні частини судових рішень, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, то оскаржувані судові рішення у частині наведених судами мотивів (підстав) для відмови у задоволенні позову необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни оскаржуваних судових рішень виключно в частині їх мотивувальних частин без зміни висновку про відмову у задоволенні позову, підстав для перерозподілу судових витрат немає, а тому судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду