ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 681/1618/23

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 23 листопада 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладений договір № 429790-КС-002 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

23 листопада 2021 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір про надання кредиту на умовах, визначених офертою. Цього ж дня, ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту), а товариство направило відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-1799 на номер телефону НОМЕР_1 , зазначений відповідачем в анкеті, який ним було введено/відправлено.

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 50 000,00 грн, переказавши їх на банківську карту позичальника, яка була вказана у анкеті.

12 січня 2022 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до договору №429790-КС-002 про надання кредиту. Відповідно до умов додаткової угоди сторони домовились внести зміни до пункту 1 договору та визначити термін дії договору: до 10 серпня 2022 року та строк кредиту - 261 днів. Пунктом 3 договору сторонами погоджений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.

Проте відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання щодо погашення кредиту та процентів, а тому станом на 02 листопада 2023 за договором виникла заборгованість у розмірі 147 414,86 грн, у тому числі: 48 618,89 грн - кредит, 97 072,30 грн - проценти, 1 723,67 грн - комісія.

З огляду на викладене ТОВ «Бізнес Позика» просило стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року, що становить 147 414,86 грн, яка складається з: 48 618,89 грн - суми прострочених платежів за тілом кредиту, 97 072,30 грн - сума прострочених платежів за процентами, 1 723,67 грн - сума прострочених платежів за комісією.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 17 травня 2024 року, яке залишене без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 15 серпня 2024 року, позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року, яка станом на 03 листопада 2023 року становить 147 414,86 грн та складається із: суми прострочених платежів за тілом кредиту - 48 618,89 грн, суми прострочених платежів за процентами - 97 072,30 грн, суми прострочених платежів за комісією - 1 723,67 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на корись ТОВ «Бізнес Позика» понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 147,20 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що:

укладення кредитного договору та додаткової угоди підтверджується візуальними формами послідовності дій клієнта щодо укладення електронного договору про надання кредиту № 429790-КС-002 від 23 листопада 2021 року та укладення електронної додаткової угоди № 1 до договору № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства на сайті www.my.bizpozyka.com;

позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов кредитного договору, що підтверджується сукупністю досліджених у справі доказів. Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань відповідно до умов укладеного договору шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, отримавши кредитні кошти. Відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі одержання ним грошових коштів, передбаченим пунктом 6 кредитного договору. Крім того, відповідач здійснив часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 20 632,50 грн, що визнається сторонами. Сплачуючи кредит, відповідач вчинив конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного кредитного договору, який створив для нього певні цивільні права та обов`язки, частину з яких було реалізовано. Надалі відповідач, всупереч умов кредитного договору, статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»; статей 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушив умови кредитного договору і не повернув в повному обсязі кредит, а також не виконав в повному обсязі всі інші грошові зобов`язання навіть після спливу строку кредитування, встановленого умовами кредитного договору. Станом на 03 листопада 2023 року загальний розмір вимог позивача до відповідача, які виникли на підставі кредитного договору, становить 147 414,86 грн;

суд першої інстанції не прийняв заперечення відповідача в частині розміру нарахованих процентів, адже такий узгоджується з умовами кредитного договору та додаткової угоди, включає в себе заборговані проценти за користування кредитом станом на 12 січня 2022 року в розмірі 8 607,70 грн (пункт 1 додаткової угоди) і нараховані проценти за період з 12 січня 2022 року до 10 серпня 2022 року (протягом строку кредитування) на залишок заборгованості у 48 618,89 грн, що становлять 88 464,60 грн;

також суд першої інстанції вважав необґрунтованим клопотання відповідача про перевірку судом оригіналів електронних доказів та виключення копій з числа доказів в справі й зазначив таке. Дійсно, судом встановлено, що позивачем не надано оригіналів електронних доказів на матеріальному носії для безпосереднього їх дослідження судом. При цьому суд встановив, що договір № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року та додаткова угода № 1 до нього від 12 січня 2022 року були укладені відповідно до вимог статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію»та підписані відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами цього правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету кредитний договір та додаткова угода до нього між позивачем та відповідачем не були б укладені. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору і 23 листопада 2021 року відповідач отримав кредитні кошти в сумі 50 000,00 грн, а 07 грудня 2021 року, 23 грудня 2021 року, 11 січня 2022 року сплатив заборгованість за вказаним договором в сумі 20 632,50 грн. Крім того, відповідно до пункту 15 кредитного договору та анкети клієнта номер телефону та електронної пошти позичальника зазначені як « НОМЕР_1 » та « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Такі ж номер телефону та адреса електронної пошти вказані відповідачем ОСОБА_1 у поданому ним відзиві, що дозволяє ідентифікувати його як позичальника, якому відповідноі до візуалізованих форм послідовності дій клієнта на номер телефону та електронну пошту позивачем надсилались смс-повідомлення із одноразовими ідентифікаторами, кредитний договір, додаткова угода та правила кредитування. Вказане спростовує твердження ОСОБА_1 про неотримання вказаних документів від позивача та неознайомлення із ними;

апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та вказав, що договір та додаткова угода підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Зазначений договір та додаткова угода № 1 не визнані судом недійсними, тому згідно з нормами статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. З урахуванням викладеного, укладення договору, проставляння електронного підпису підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється їх воля. Позивачем доведено укладення договору про надання кредиту та додаткової угоди до нього між сторонами, що підтверджується візуальними формами послідовності дій клієнта в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Бізнес Позика» на сайті www.my.bizpozyka.com. Факт перерахування коштів у розмірі 50 000,00 грн за договором підтверджується платіжним дорученням від 23 листопада 2021 року № 33037 та випискою АТ КБ «ПриватБанк» по рахунку ОСОБА_1 . Товариство надало розрахунок заборгованості за договором, який відповідає умовам укладеного договору та підтверджує розмір заборгованості, в тому числі за процентами, нарахованими в межах строку кредитування та комісією. При цьому розрахунок заборгованості відповідачем не спростований.

У вересні 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди, встановивши, що позивачем не надано оригіналів електронних доказів на матеріальному носії для безпосереднього їх дослідження судом, вважали, що кредитний договір та додаткова угода до нього були укладені відповідно до вимог статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію»та підписані відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами цього правочину.Разом з тим, суди не звернули уваги, що у позовній заяві позивач вказав, що електронний оригінал кредитного договору з додатками знаходяться у нього (пункти 4, 5, 6 переліку додатків), тобто ввів суд в оману. Відповідач зазначає, що погоджується з посиланням позивача на пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», згідно з яким моментом підписання електронного договору може бути момент використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, але для встановлення такого моменту необхідно дослідити саме електронний оригінал договору, а також інші докази обставин укладання договору, яких позивач не надає;

копія договору та копія додаткової угоди про надання кредиту містить лише вказівку, що договір підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікаторами G-1799 23 листопада 2021 року о 12:04:23 та G6764 12 січня 2022 року о 09:28:53, що неможливо перевірити без дослідження оригіналу; жодних підписів кредитора немає. Копії паспорта споживчого кредиту, пропозиції укласти договір (оферта), прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) щодо укладення договору про надання кредиту не містять жодних підписів обох сторін. Правила надання споживчих кредитів не містять підпису ОСОБА_1 про ознайомлення та погодження з ними у наданій суду редакції. Довідка, видана самим позивачем «візуальна форма послідовності дій», за відсутності інших доказів (таких як підтвердження мобільного оператора про надсилання смс, тощо) не може бути достатнім та допустимим доказом цих обставин, оскільки видається самою зацікавленою особою. З долучених позивачем документів неможливо встановити те, що саме відповідачем був застосований будь-яким способом ідентифікатор (код підписання договору), зокрема, відсутні докази надсилання кредитором, отримання відповідачем будь-яким чином цього одноразового ідентифікатора, його фактичного використання. У даному випадку копії не відповідають оригіналам, бо з них не можна перевірити зміст електронних файлів, електронних підписів сторін у дату укладання, ці копії не містять жодного документа, підписаного особисто відповідачем;

суди, прийнявши до уваги виготовлені самим позивачем копії без електронних підписів обох сторін і застосувавши їх умови при вирішенні справи, порушили частину десяту статті 84 та статтю100 ЦПК України;

також суди залишили поза увагою те, що відповідно до Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Національного банку України від 03 листопада 2021 року № 113, кожен примірник договору, що укладається у вигляді електронного документа, повинен містити: 1) електронні підписи сторін договору з урахуванням вимог законодавства України; 2) дату та час його укладення. Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису. Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Ніяких винятків для електронних договорів законодавство не містить. Зазначення в тексті договору паспортних даних, номера телефона, електронної адреси чи інших даних особи, не є підписанням договору зазначеною особою. На думку відповідача, надана позивачем копія кредитного договору з додатками - це просто текст, виконаний без жодних підписів, який не дозволяє встановити волевиявлення, що не відповідає імперативним вимогам до електронних документів (обов`язкові реквізити електронного документа - електронні підписи, зберігання у формі, що унеможливлює зміну змісту, повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання, оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність, достовірність, авторство та справжність у порядку, визначеному законодавством);

суди проігнорували те, що відповідач ставив у відзиві, клопотаннях та апеляційній скарзі під сумнів відповідність поданих позивачем копій документів оригіналам та достовірність їх як доказів, звертав увагу на відсутність підписів сторін на наданих копіях. Крім того, суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, відповідно до якого суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу;

суди також не враховули висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18; від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19, відповідно до яких роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, адже у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення;

висновок апеляційного суду про те, що зазначений договір та додаткова угода не визнані судом недійсними, тому в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, свідчить про те, що апеляційний суд взагалі не досліджував надані позивачем копії безпосередньо.

У жовтні 2024 року ТОВ «Бізнес Позика» подало до суду відзив, який підписаний представником Клименком Т. В. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обгрунтований тим, що:

до позовної заяви було надано візуальну форму договору про надання кредиту, яка повністю відтворює оригінал електронної форми договору, в тому числі і підпису позичальника, який був накладений одноразовим ідентифікатором G-1799 через телекомунікаційну систему. Зазначений оригінал кредитного договору був збережений у первісному та незмінному вигляді. Виходячи з вимог частини восьмої статті 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» примірник електронного кредитного договору, наданий позивачем до суду, є його оригіналом;

крім того, до позовної заяви були додані візуальні форми послідовності дій клієнта щодо укладення кредитного договору та додаткової угоди, у яких детально відображені усі дії ТОВ «Бізнес Позика» та відповідача щодо укладення кредитного договору та додаткових угод в електронній формі у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Ці візуальні форми послідовності дій клієнта щодо укладення кредитного договору та додаткової угоди були посвідчені директором ТОВ «Бізнес Позика» Гайворонською М. М.;

той факт, що відповідачем 07 грудня 2021 року було здійснено три платежі на погашення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 20 632,50 грн, а також, факт укладення між позивачем та відповідачем додаткової угоди до кредитного договору, свідчать про повну й безумовну згоду відповідача із фактом наявності у відповідача кредитних зобов`язань перед позивачем за договором про надання кредиту;

будь-які доводи відповідача про неукладення ним договору та про відсутність підстав для задоволення позову, є безпідставними й правомірно спростоввано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції справу.

У жовтні 2024 року справа № 681/1618/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року зупинено касаційне провадження у справі № 681/1618/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25).

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2026 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 вересня 2024 року зазначено, що аргументи ОСОБА_1 щодо касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій є обґрунтованими і на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у справі підлягають касаційному оскарженню. Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 30 листопада 2022 року у справі № 2-317/11, від 22 березня 2023 року у справі № 755/1549/22, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17, від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16-ц, від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18; від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18; від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19; від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19, від 10 червня 2020 року у справі № 554/260/17, від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19, від 22 березня 2023 року у справі № 755/1549/22, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16-ц, від 04 червня 2019 року у справі 916/3156/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 207/2814/16-ц, від 18 жовтня 2023 року у справі № 613/734/21, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19, від 18 травня 2022 року у справі № 697/302/20, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 23 листопада 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладений договір № 429790-КС-002 про надання кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Позивачем надано копію пропозиції укласти договір (оферта) № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року, копію прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення договору № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року.

Відповідно до пункту 1 договору кредитодавець надає позичальникові кредит у розмірі 50 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика».

Строк, на який надається кредит, - 24 тижні. Процентна ставка за кредитом - 0,86645542 відсотків в день, фіксована. Комісія за надання кредиту становить 7 500,00 грн. Загальний розмір наданого кредиту - 50 000,00 грн. Термін дії договору - до 10 травня 2022 року. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 110 040 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 3 606,32 відсотків.

Сторонами в пункті 3 договору кредиту погоджено «Графік платежів», відповідно до якого визначено розмір та дату внесення позичальником платежів.

У пункті 7 договору позичальник підтвердив, що він ознайомлений із договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та відповідно, укладає договір.

Вказаний кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-1799.

До вказаного договору додані правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», візуальна форма послідовності дій клієнта та анкета клієнта.

З візуальної форми послідовності дій клієнта вбачається порядок дій здійснений сторонами кредитного договору щодо його укладення.

Відповідно до витягу з анкети ОСОБА_1 з інформаційно-телекомунікаційної системи https.//my.bizpozyka.com/ відповідачем вказано персональні дані, а також номер телефону НОМЕР_1 , електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 та номер банківської картки для перерахунку коштів № НОМЕР_2 .

12 січня 2022 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію»укладено додаткову угоду № 1 до договору № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року, яка підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-6764.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди позичальник підтвердив, що станом на 12 січня 2022 року має перед кредитодавцем заборгованість, зокрема: суму кредиту - 48 618,89 грн, проценти за користування кредитом - 8 607,70 грн, комісія за надання кредиту - 1 723,67 грн.

Ураховуючи пункти 1 та 6 додаткової угоди: орієнтовна загальна вартість наданого кредиту, в частині заборгованості, що вказана в пункті 1 угоди становить 123 876,24 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 3143,15 процентів.

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди сторони домовились встановити процентну ставку за користування кредитом в наступному розмірі: з 12 січня 2022 року до 26 січня 2022 року (включно) 0,86645542 відсотків на день, з 27 січня 2022 року - 0,86645542 відсотків на день.

Відповідно до пунктів 4 та 5 додаткової угоди сторони домовились внести зміни до пункту 1 договору та викласти «Термін дії Договору» в новій редакції, а саме: «Термін дії Договору: до 10 серпня 2022 року» та викласти «Строк кредиту» в новій редакції, а саме: «Строк кредиту: 261 днів».

Пунктом 6 додаткової угоди встановлено графік платежів для погашення заборгованості позичальником.

До вказаної додаткової угоди додані пропозиція (оферта) укласти додаткову угоду № 1 від 12 січня 2022 року до договору № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року, прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення додаткової угоди № 1 від 12 січня 2022 року до договору № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 січня 2021 року, візуальна форма послідовності дій клієнта.

З візуальної форми послідовності дій клієнта вбачається порядок дій здійснений сторонами додаткової угоди до кредитного договору щодо її укладення.

Відповідно до листа АТ КБ «ПриватБанк» від 03 грудня 2023 року № 20.1.0.0.0./7-231227/27997 банківська картка № НОМЕР_2 випущена на ім`я ОСОБА_1 та відповідно до виписки по вказаній картці 23 листопада 2021 року на неї здійснено зарахування в розмірі 50 000,00 грн із деталями операції «Переказ коштів: BIZPOZYKA TOV Pererakh.koshtiv ОСОБА_1.zh.do kredytnoho doh. № 429790-KS-002 vid 23/11».

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 23 листопада 2021 року № 33037, листом АТ КБ «ПриватБанк» від 30 грудня 2023 року № 20.1.0.0.0/7-231227/27997, випискою з банківської картки ОСОБА_1 .

Факт часткового погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором в сумі 20 632,50 грн визнається сторонами.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитом станом на 03 листопада 2023 року заборгованість за договором № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року становить 147 414,86 грн, що складається із суми прострочених платежів за тілом кредиту - 48 618,89 грн, суми прострочених платежів за процентами - 97 072,30 грн, суми прострочених платежів за комісією - 1 723,67 грн.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (абзац другий частини другої статті 639 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 652 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року у справі № 752/6020/21 (провадження № 61-8188св23) зазначено, що: «укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) зазначено, що:

«будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення».

У статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 100 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що: «враховуючи описані вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, суд дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Постанова суду апеляційної інстанції складається із, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, що переглядається:

ТОВ «Бізнес Позика» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивований тим, що 23 листопада 2021 року між сторонами укладений договір про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» 23 листопада 2021 року направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір про надання кредиту на умовах, визначених офертою. ОСОБА_1 23 листопада 2021 року прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення кредитного договору на умовах, визначених офертою. Того ж дня товариство направило відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-1799 на номер телефону НОМЕР_1 , зазначений відповідачем в анкеті, який відповідачем було введено/відправлено. 12 січня 2022 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 50 000,00 грн, переказавши їх на банківську карту позичальника, яка була вказана у анкеті. Відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання щодо погашення кредиту та процентів, а тому станом на 02 листопада 2023 за договором виникла заборгованість у розмірі 147 414,86 грн;

заперечуючи проти задоволення позову, відповідач ОСОБА_1 у відзиві зазначав про необхідність витребування та дослідження в судовому засіданні оригіналів кредитного договору та додатків до нього (т.1, а.с. 68-75). Крім того, відповідач подав окремі клопотання про витребування доказів, клопотання про надання оригіналів для огляду та виключення копій з числа доказів у справі та клопотання про перевірку судом оригіналів електронних доказів та виключення копій з числі доказів у справі (т.1, а.с. 80-82, 83-87, 89-91);

ухвалою суду першої інстанції від 01 квітня 2024 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та зобов`язано ТОВ «Бізнес Позика» надати суду оригінали електронних доказів: 1) оригінал договору № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року; 2) оригінали паспорта споживчого кредиту, пропозиції укласти договір (оферта), прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) щодо укладення договору № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року; 3) оригінал додаткової угоди № 1 від 12 січня 2022 року до договору № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року; 4) оригінали паспорта споживчого кредиту, пропозиції укласти договір (оферта), прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) щодо укладення додаткової угоди № 1 від 12 січня 2022 року до договору № 429790-КС-002 про надання кредиту від 23 листопада 2021 року; 5) докази підписання договору № 429790-КС-002 та додаткової угоди № 1 від 12 січня 2022 року до договору № 429790-КС-002 саме ОСОБА_1 у наданій суду редакції та надання примірника договору № 429790-КС-002 та додаткової угоди № 1 до нього ОСОБА_1 у дату їх укладення; 6) правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» з наданням підтвердження про ознайомлення та погодження з ними ОСОБА_1 у наданій суду редакції на матеріальному носії для безпосереднього їх дослідження судом;

22 квітня 2024 року від позивача на виконання ухвали суду від 01 квітня 2024 року до суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких вказано, що до позовної заяви були надані візуалізовані форми кредитного договору, які повністю відтворюють оригінали електронної форми кредитного договору до додаткової угоди, в тому числі і підписів позичальника, що були накладені одноразовими ідентифікаторами шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»;

суд першої інстанції позов задовольнив та вказав, що дійсно, судом встановлено, що позивачем не надано оригіналів електронних доказів на матеріальному носії для безпосереднього їх дослідження судом. Проте, суд зазначив, що договір про надання кредиту та додаткова угода до нього були укладені відповідно до вимог статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та підписані відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами цього правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету кредитний договір та додаткова угода до нього між позивачем та відповідачем не були б укладені. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору. Укладення кредитного договору та додаткової угоди підтверджується візуальними формами послідовності дій клієнта щодо укладення електронного договору про надання кредиту № 429790-КС-002 від 23 листопада 2021 року та укладення електронної додаткової угоди № 1 до договору про надання кредиту № 429790-КС-002 від 23 листопада 2021 року в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства на сайті www.my.bizpozyka.com;

відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій вказав про те, що суд, встановивши, що позивачем не надано оригіналів електронних доказів на матеріальному носії для безпосереднього їх дослідження судом, помилково вважав укладеними між сторонами кредитний договір та додаткову угоду, оскільки вони підписані відповідачем за допомогою одноразових паролів-ідентифікаторів G-1799 23.11.2021 о 12:04:23 та G6764 12.01.2022 о 4 09:28:53. Зазначав, що паперові копії доказів, надані позивачем, не містять підписів кредитора, а також те, що під час розгляду справи відповідач заявляв про наявність сумніву щодо відповідності поданих позивачем паперових копій кредитного договору та додаткової угоди до нього оригіналу. Вказував, що обставини підписання електронного правочину сторонами неможливо перевірити без дослідження оригіналів документів, а тому, за обставин справи, додані позивачем до позовної заяви докази є недостовірними;

при залишенні без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що договір про надання кредиту та додаткову угода до нього підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-1799. та G-6764 відповідно. Договір, укладений між сторонами, та додаткова угода № 1 не визнані судом недійсними, тому в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Тому суд апеляційної інстанції вважав, що укладення договору, наявність електронного підпису підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється їх воля;

проте суди попередніх інстанцій проігнорували вимоги статті 100 ЦПК України та не надали належної оцінки тому, що ухвала суду першої інстанції від 01 квітня 2024 року про витребування доказів для їх огляду та оцінки в судовому засіданні не виконана;

cуди не звернули уваги на те, що якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги;

також суд апеляційної інстанції не виконав імперативний обов`язок щодо необхідності здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги; не врахував, що електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора; не відхилив доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності електронного підпису кредитора на електронній формі договору; залишив поза увагою, що позивачем до позову додано паперові копії електронних доказів, а паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом; не обґрунтував взяття до уваги паперових копій електронних доказів, за наявності сумнівів відповідача щодо відповідності поданої копії (паперової копії) оригіналу.

За таких обставин суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «Бізнес Позика» щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Тому рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, під час нового розгляду справи судам попередніх інстанцій належить звернути увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року в справі № 644/2440/24 (провадження № 61-5490сво25).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду