ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 297/3168/21

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Берегівської міської ради, державного реєстратора Берегівської міської ради при Центрі надання адміністративних послуг (далі - державний реєстратор Пир`євої В. М., про визнання незаконним рішення, державного акта та скасування державної реєстрації.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на підставі рішення Берегівської міської ради від 18 грудня 1997 року № 535 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення було видано державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 009358. Згодом розпочато реконструкцію житлового будинку, у який у подальшому переселилась та тепер проживає сім`я ОСОБА_1 . Однак належним чином оформити право власності на будинок немає змоги, тому що не оформлено відповідно до чинного законодавства право власності на земельну ділянку. Позивач розробив технічну документацію на земельну ділянку, відповідний пакет документів інженер-землевпорядник подав до державного кадастрового реєстратора, яка винесла рішення № РВ?210026648201 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, яке мотивоване тим, що ділянка ОСОБА_1 перетинається із земельною ділянкою з кадастровим номером 2110200000:01:058:0059, площа накладання становить понад 98 %.

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є спадкоємцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_2 , 1959 року народження, на підставі рішення виконкому Берегівської міської ради від 30 червня 2000 року № 292 отримав право постійного користування земельною ділянкою для організації культурно-рибного господарства, на підставі якого видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001181 від 09 серпня 2000 року.

Позивач указував, що виконавчий комітет Берегівської міської ради взагалі не був наділений компетенцією щодо передання земель у постійне користування, а такі повноваження були тільки у Берегівської міської ради. Передання окремій фізичній особі (чи то підприємцю) можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, а ніяк не для організації культурно-рибного господарства.

ОСОБА_1 зазначав, що він отримав земельну ділянку у власність ще у 1997 році, а тому не було можливості у будь-якого органу передавати її будь-кому у постійне користування у 2000 році.

ОСОБА_2 не подавав до Берегівської міської ради проектно-технічної документації на земельну ділянку, і у відділі Держгеокадастру її також немає, що є суттєвим порушенням, адже передання земельної ділянки, в тому числі у постійне користування, повинно здійснюватись на підставі розробленої у встановленому законодавством порядку технічної документації на землю (станом на 2000 рік - проектно-технічної документації).

Крім запису про постійне користування, 17 листопада 2014 року до Єдиного державного реєстру речових прав внесено запис № 7746064 про право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2110200000:01:058:0059, з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Посилаючись на те, що частина спірної земельної ділянки є ділянкою, переданою позивачу у приватну власність у 1997 році, ОСОБА_1 з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив визнати недійсним рішення виконкому Берегівської міської ради від 30 червня 2000 року № 292 щодо надання ОСОБА_2 земельної ділянки у постійне користування для організації культурно-рибного господарства, на підставі якого видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001181 від 09 серпня 2000 року; скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Берегівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2110200000:01:058:0059, площею 9,1434 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 505392021102, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17 листопада 2014 року № 7746064; скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Берегівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2110200000:01:058:0059, площею 9,1434 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 505392021102, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 25 листопада 2014 року № 8324898.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 серпня 2023 року позов з урахуванням заяви про зміну предмета позову задоволено.

Визнано недійсним рішення виконкому Берегівської міської ради від 30 червня 2000 року № 292 щодо надання ОСОБА_2 земельної ділянки у постійне користування для організації культурно-рибного господарства.

Визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001181, виданий головою Берегівської міської ради 09 серпня 2000 року.

Скасовано державну реєстрацію права комунальної власності Берегівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2110200000:01:058:0059, площею 9,1434 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 505392021102, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17 листопада 2014 року № 7746064.

Скасовано державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110200000:01:058:0059, площею 9,1434 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 505392021102, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 25 листопада 2014 року № 8324898.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що передання ОСОБА_2 у постійне користування земельної ділянки для організації культурно-рибного господарства здійснено з рядом порушень законодавства. Виконавчий комітет Берегівської міської ради взагалі не був наділений компетенцією щодо передання земель у постійне користування. Відповідні повноваження були тільки у Берегівської міської ради. Передання окремій фізичній особі (чи то підприємцю) можливо було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, а ніяк не для організації культурно-рибного господарства. ОСОБА_1 отримав відповідну земельну ділянку у власність ще у 1997 році, при цьому на підставі того, що у його власності перебуває житловий будинок з 1993 року на цій земельній ділянці, а тому не було можливості у будь-якого органу передавати її будь-кому у постійне користування у 2000 році, адже у постійне користування згідно з частиною п`ятою статті 7 ЗК України (у редакції від 30 червня 2000 року) могли передаватись лише землі державної власності, а ніяк не приватної, якою була земельна ділянка ОСОБА_1 , яка перетинається із земельною ділянкою з кадастровим номером 2110200000:01:058:0059. Ділянка накладається на понад 98 %.

Суд також зазначив, що ОСОБА_2 не подавав до Берегівської міської ради проектно-технічної документації на земельну ділянку, і у відділі Держгеокадастру її також немає, що є суттєвим порушенням, адже передання земельної ділянки, в тому числі, у постійне користування, повинно здійснюватись на підставі розробленої у встановленому законодавством порядку технічної документації на землю (станом на 2000 рік - проектно-технічної документації).

Суд також дійшов висновку, що оскільки частина земельної ділянки з кадастровим номером 2110200000:01:058:0059 є ділянкою, переданою ОСОБА_1 у приватну власність у 1997 році, тому внесення до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно у 2014 році запису

№ 7746064 про право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2110200000:01:058:0059 є незаконним, і цей запис підлягає скасуванню.

Суд вказав, що строк позовної давності слід відраховувати саме з 28 грудня 2018 року - з моменту, коли позивач дізнався про порушення свого права, позовна заява подана до суду 14 грудня 2021 року, тобто в межах строку позовної давності.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Пуканич Е. В., задоволено.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 серпня 2023 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові. Належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Апеляційний суд зазначив, що у цій справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 9,143 га, тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається). ОСОБА_1 повинен довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається, і захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

02 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року та залишити в силі рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 серпня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду не відповідає вимогам закону, судовій практиці та фактичним обставинам справи. Апеляційний суд проігнорував пояснення позивача, що права володіння він не був позбавлений, а лише не міг завершити процедуру оформлення права на земельну ділянку. Порушення прав ОСОБА_1 полягає лише у тому, що земельна ділянку ОСОБА_2 накладається на його ділянку площею більш ніш на 98 %, у зв`язку з чим позивач обмежений у реалізації права власності та суміжних і похідних прав щодо земельної ділянки. Вказує, що саме державною реєстрацією порушуються права позивача.

Інші аргументи учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2025 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 поновленострок на касаційне оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Берегівського районного суду Закарпатської області.

26 січня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.

Рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради народних депутатів Берегівського району Закарпатської області від 18 грудня 1997 року № 535 передано ОСОБА_1 у приватну власність земельні ділянки площею 0,23 га і 0,10 га для ведення особистого підсобного господарства.

28 січня 1998 року ОСОБА_1 на підставі вказаного рішення видано державний акт серії І-ЗК № 009358 на земельну ділянку площею 0,23 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 30 червня 2000 року № 292 затверджено матеріали відводу земельної ділянки площею 9,1 га підприємцю ОСОБА_2 , 1959 року народження, в постійне користування на землях запасу м. Берегове для організації культурно-рибного господарства.

09 серпня 2000 року підприємцю ОСОБА_2 , 1959 року народження, на підставі вказаного рішення видано державний акт серії І-ЗК № 001181 на право постійного користування земельною ділянкою площею 9,143 га.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , 1959 року народження, помер.

Згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 01 грудня 2008 року, спадкоємцем ОСОБА_2 , 1959 року народження, є ОСОБА_2 , 1981 року народження.

25 листопада 2014 року право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2110200000:01:058:0059, площею 9,1434 га зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію від 30 грудня 2014 року, індексний номер 18494856.

Рішенням державного реєстратора від 05 вересня 2018 року № РВ-2100266482018 відмовлено ОСОБА_1 у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, оскільки наявний перетин його ділянок з ділянкою, кадастровий номер 2110200000:01:058:0059. Площа співпадіння становить 98,4882 %.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12 квітня 2021 року № 252301192 відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 2110200000:01:058:0059, площею 9,1434 га, з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, яка розташована на АДРЕСА_2 , на праві комунальної власності 17 листопада 2014 року зареєстрована за Берегівської міською радою на підставі рішення про державну реєстрацію від 19 листопада 2014 року, індексний номер 17318444.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав заяву про застосування позовної давності.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня

2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що належна йому на праві власності земельна ділянка площею 0,23 га перетинається із земельною ділянкою площею 9,143 га, яка перебуває у комунальній власності Берегівської міської ради та у постійному користуванні ОСОБА_2 .

Оскільки належна на праві власності ОСОБА_1 земельна ділянка накладається на земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності Берегівської міської ради та у постійному користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_1 пред`явив позов про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на землю та скасування державної реєстрації права комунальної власності земельної ділянки і права постійного користування земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначила, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконане на час звернення з позовом до суду. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня

2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.67); від 05 липня 2023 року у справі

№ 912/2797/21 (пункт 8.13); від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (пункт 180); від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 (пункт 143)).

Оскаржуване рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради від 30 червня 2000 року № 292 вичерпало свою дію виконанням. Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23 листопада 2021року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12 вересня 2023 у справі № 910/8413/21

(пункт 181)).

Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на його земельну ділянку. Водночас суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

Щодо вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від

23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (ефективним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки.

Апеляційний суд, установивши, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Закарпатського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду