ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 160/13189/25

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, платник податків, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Дніпропетровській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.01.2025 №0042782408, №0042772408, №0042742408, №0042752408, №0042792408.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення було прийнято контролюючим органом всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства. Також позивач зазначає, що процедура проведення перевірки мала істотні недоліки. Крім того, відсутні додатки до акту перевірки, які неодноразово використані як джерело відомостей для висновків такої перевірки, а сама перевірка призначена наказом неуповноваженої особи. Стосовно донарахувань єдиного податку позивач зазначає, що відповідач помилково визначив певні суми як надходження, оскільки фактично йшлося про зняття коштів. Окремо зазначає, що він подавав податкову звітність, що підтверджується відповідними документами, в зв`язку з чим відповідач не має підстав проводити перевірку без обмеження строків давності. Щодо ненадання відповіді на документи стверджує, що отримав такий запит одночасно з актом про ненадання документів на такий запит, в зв`язку з чим був позбавлений можливості належним чином надати на нього відповідь.

3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.01.2025 №0042782408, №0042772408, №0042742408, №0042752408, №0042792408.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного законодавства. Так, суд апеляційної інстанції проаналізувавши встановлені обставини справи дійшов висновку, що визначені відповідачем у наказі про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки від 29.10.2024 року № 5387 підстави для її проведення є непідтвердженими, що в свою чергу свідчить про протиправність її призначення та проведення, а, отже, нівелювання її результатів та висновків, а відповідно правових наслідки такої перевірки, які мають вираження у прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень.

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДПС у Дніпропетровській області подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі № 160/13189/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом відповідача від 29.10.2024 №5387-П призначено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з 29.11.2024 тривалістю 5 робочих днів за період діяльності з 01.01.2015 по 20.08.2018 з метою дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період діяльності з 15.03.2018 по 20.08.2018 з метою правильності нарахування, обчислення сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

12 грудня 2024 контролюючим органом складено акт перевірки з відповідного предмету №3985/04-36-24-08/2205001119. Згідно висновків вказаного акта перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме: пп.164.2.20 п.164.2 ст. 164, пп.168.2.1 п.168.2 ст. 168 та п. 167.1. ст. 167 Податкового кодексу України внаслідок отримання грошових коштів у значних обсягах на карткові рахунки, донараховано податку з доходів фізичних осіб всього на 9 583 751, 79 грн, у т.ч. за 2015 рік на 8 571 963,00 грн, за 2016 рік на 1 011 788, 79 грн; пп.1.2, пп.1.5 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок отримання грошових коштів у значних обсягах на карткові рахунки, в результаті донараховано суму військового збору, який підлягає сплаті до бюджету всього на 798 645,98 грн, у т.ч. за 2015 рік на 714 330,25 грн, за 2016 рік на 84 315,73 грн; п.44.1 п.44.3 ст. 44, п.293.4 ст. 293 Податкового кодексу України внаслідок неможливості встановлення виду діяльності, за результатом якого отримано дохід від провадження підприємницької діяльності платником єдиного податку ІІІ групи за період з 15.03.2018 по 20.08.2018, донараховано суму єдиного податку на суму 236 519,78 грн; пп.49.18.4 п.49.18 ст. 49, п.176.1 ст. 176, п.179.1 ст. 179 Податкового кодексу України: а саме: неподання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2015, 2016 роки; пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.63.3 ст. 63 Податкового кодексу України, Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року № 1588 в частині неподання інформації щодо об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язанні з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП.

На вказаний акт перевірки позивачем подавались заперечення від 30.12.2024, які згідно з листом відповідача від 17.01.2025 №3523/6/04-36-24-08-12 були розглянуті. Визнано, що заперечення позивача частково спростовують висновку акта перевірки в частині визначення суми податкових зобов`язань з ЄСВ, з цих підстав викладено висновок акта перевірки у відповідній частині в новій редакції.

В подальшому на підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийняті ППР від 24.01.2025, які є предметом оскарження: №0042742408, яким позивачу збільшено податкове зобов`язання з ПДФО на 9 583 751,79 грн, а також застосовано штрафну санкцію у розмірі 2 395 937,95 грн; №0042772408, яким позивачу збільшено податкове зобов`язання з військового збору на 798 645,98 грн, а також застосовано штрафну санкцію у розмірі 199 661,49 грн; №0042782408, яким позивачу збільшено податкове зобов`язання з Єдиного податку на суму 109 334,58 грн, а також застосовано штрафну санкцію у розмірі 27 333,65 грн; №0042752408, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 680,00 грн за неподання податкових декларацій; №0042792408, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 020,00 грн за ненадання відповіді на запит під час перевірки.

7. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі відповідач зазначив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідач у касаційній скарзі зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 08.09.2025 №320/3858/24, від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, від 17.05.2019 у справі №823/2530/18), від 16.05.2018 у справі №826/15718/14), від 23.04.2020 у справі №826/20146/15), від 24.01.2019 у справі №805/1941/17-а, від 13.02.2024 у справі №140/3135/19 в контексті спірних правовідносин, зокрема, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава). Дотримання цих вимог в їх сукупності може бути належною підставою для призначення та проведення перевірки, що, в свою чергу, є предметом дослідження у даній справі. При цьому виїзна перевірка має проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Контролюючий орган вказує на необхідність врахування зазначених правових висновків Верховного Суду в контексті застосування у межах спірних правовідносин положень підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Крім того, відповідач звертає увагу на взаємозв`язок строків давності та підстав проведення перевірки, а саме - зазначає, що особливого значення набуває застосування положень статті 102 ПК України, підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України, пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України у контексті проведення документальних позапланових перевірок на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України. Контролюючий орган зазначає, що вказана норма (підпункт 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України) не містить спеціального строку, протягом якого контролюючий орган зобов`язаний реалізувати право на проведення перевірки, а, отже, таке право обмежується виключно строками давності, встановленими статтею 102 ПК України. З урахуванням зазначеного, відповідач вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо недотримання контролюючим органом розумних строків призначення та проведення спірної перевірки позивача.

Зазначене, за доводами відповідача, у своїй сукупності призвело до неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушень норм процесуального права при прийнятті рішень.

8. Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

9. Касаційний розгляд справи проведено в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

10. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

11. У доводах касаційної скарги контролюючий орган, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, вказав на неврахування судами правових висновків Верховного Суду в частині застосування положень підпункт 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України у межах спірних правовідносин. Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

12. У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а 20.08.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача (номер запису: 22240060002123136).

У зв`язку з надходженням відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача, положення підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України були однією з підстав призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, згідно з наказом відповідача від 29.10.2024 №5387-П.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Суд зазначає, що ПК України не встановлює строку, протягом якого після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця може бути призначено документальну позапланову перевірку з підстави, визначеної підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України. Часові межі здійснення податкового контролю в такому разі визначаються строками давності, встановленими статтею 102 ПК України, з урахуванням випадків зупинення їх перебігу.

Згідно з положеннями пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Так, у період виникнення спірних правовідносин застосування статті 102 ПК України мало свої особливості, а саме: пункт 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України встановив зупинення перебігу усіх строків давності, встановлених статтею 102 ПК України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Дію пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України зупинено на період дії воєнного, надзвичайного стану згідно з пунктом 2 розділу II Закону № 2120-IX від 15 березня 2022 року, який набрав чинності 17 березня 2022 року. Цим же Законом в ПК України були внесені певні зміни, зокрема, статтю 102 доповнено пунктом 102.9 такого змісту: «На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

Водночас 07 березня 2022 року набрав чинності Закон України № 2118-IX від 03 березня 2022 року, яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 69, зокрема, підпункт 69.9 якого встановив, що для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Положення ПК України щодо зупинення усіх строків були чинними до 27 травня 2022 року (дата набрання чинності Законом України № 2260-IX від 12 травня 2022 року). З цього дня у податковому законодавстві з`явились винятки, на які зупинення строків не поширювалося, зокрема, щодо строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок.

Також Суд звертає увагу, що Закон України № 2118-IX від 03 березня 2022 року шляхом доповнення підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пунктом 69, зокрема, підпунктом 69.2 встановив мораторій на проведення будь-яких видів перевірок. Такий «суцільний» мораторій діяв до 17 березня 2022 року, водночас мораторій на проведення документальних позапланових перевірок, що проводяться на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України остаточно був скасований з 27 травня 2022 року.

Положення Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року вказують на те, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності, адже після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності і така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності та подати декларацію за останній базовий податковий (звітний) період.

Підпункт 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України встановлює декілька самостійних підстав для проведення документальної позапланової перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Однією із таких підстав є обставина припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, наявність якої зумовлює виникнення у контролюючого органу права на проведення документальної позапланової перевірки. Виникнення такого права є достатньою підставою для призначення і проведення перевірки, яке має бути реалізоване з обов`язковим дотриманням інших умов, встановлених ПК України, і обмежене виключно граничним строком, про який йдеться у статті 102 ПК України (з урахуванням особливостей у її застосуванні, встановлених у зв`язку із «ковідними» і «воєнними» змінами).

Зазначене узгоджується з правовими висновками висловленими Верховним Судом у постановах від 16 жовтня 2026 року у справі № 420/31837/23, від 03 вересня 2026 року у справі № 520/29086/24, від 04 листопада 2021 року у справі № 320/1375/19.

Так, у справі, що розглядається судами попередніх інстанцій встановлено (що не заперечується та не спростовується відповідачем жодними належними, достатніми та допустимими доказами), що контролюючим органом було призначено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, згідно з наказом відповідача від 29.10.2024 №5387-П. 12 грудня 2024 контролюючим органом складено акт перевірки з відповідного предмету №3985/04-36-24-08/ НОМЕР_1 . Згідно висновків вказаного акта перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме: пп.164.2.20 п.164.2 ст. 164, пп.168.2.1 п.168.2 ст. 168 та п. 167.1. ст. 167 Податкового кодексу України внаслідок отримання грошових коштів у значних обсягах на карткові рахунки, донараховано податку з доходів фізичних осіб всього на 9 583 751, 79 грн, у т.ч. за 2015 рік на 8 571 963,00 грн, за 2016 рік на 1 011 788, 79 грн; пп.1.2, пп.1.5 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок отримання грошових коштів у значних обсягах на карткові рахунки, в результаті донараховано суму військового збору, який підлягає сплаті до бюджету всього на 798 645,98 грн, у т.ч. за 2015 рік на 714 330,25 грн, за 2016 рік на 84 315,73 грн; п.44.1 п.44.3 ст. 44, п.293.4 ст. 293 Податкового кодексу України внаслідок неможливості встановлення виду діяльності, за результатом якого отримано дохід від провадження підприємницької діяльності платником єдиного податку ІІІ групи за період з 15.03.2018 по 20.08.2018, донараховано суму єдиного податку на суму 236 519,78 грн; пп.49.18.4 п.49.18 ст. 49, п.176.1 ст. 176, п.179.1 ст. 179 Податкового кодексу України: а саме: неподання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2015, 2016 роки; пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.63.3 ст. 63 Податкового кодексу України, Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року № 1588 в частині неподання інформації щодо об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язанні з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП. На вказаний акт перевірки позивачем подавались заперечення від 30.12.2024, які згідно з листом відповідача від 17.01.2025 №3523/6/04-36-24-08-12 були розглянуті. Визнано, що заперечення позивача частково спростовують висновку акта перевірки в частині визначення суми податкових зобов`язань з ЄСВ, з цих підстав викладено висновок акта перевірки у відповідній частині в новій редакції. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0042782408, №0042772408, №0042742408, №0042752408, №0042792408 були прийняті контролюючим органом 24.01.2025.

Суд зазначає, що хоча ПК України не встановлює конкретного строку для прийняття контролюючим органом наказу про проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України (крім обмеження реалізації такого права граничним строком визначеним положеннями статті 102 ПК України), з урахуванням діючих обмежень у проведенні перевірок, а також зупиненням строків, в тому числі і строків проведення перевірок, які вносились у зв`язку, зокрема, з поширенням на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також введенням на території України воєнного стану, за встановлених у цій справі обставин (що не спростовуються та не заперечуються контролюючим органом) відповідач призначаючи документальну позапланову невиїзну перевірку позивача згідно з наказом від 29.10.2024 не дотримався вимог статті 102 ПК України щодо граничного строку реалізації для призначення і проведення такої перевірки та призначив документальну позапланову невиїзну перевірку позивача із значним пропуском такого строку.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки інших підстав щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Крім того, перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

У справі, що розглядається судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та зазначено (що не спростовано відповідачем жодними належними, достатніми та допустимими доказами) про недотримання контролюючим органом вимог Податкового кодексу України щодо наявності підстав проведення перевірки, а також порушення процедури її проведення, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень рішень, та що таким, судами першочергово надається відповідна оцінка, а встановлені порушення виключають допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати. Так, щодо призначення перевірки на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України (з урахуванням змісту та вимог касаційної скарги), Суд зазначає, що суди обґрунтовано зазначили та дійшли правильних висновків про призначення такої поза розумним строком, з урахуванням встановленого моменту припинення господарської діяльності позивача, водночас такі висновки судів попередніх інстанцій мають бути змінені/доповнені з урахуванням викладених у цій постанові висновків Верховного Суду, що не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

13. Надаючи оцінку доводам відповідача, наведеним у касаційній скарзі, щодо неврахування судами висновків Верховного Суду сформованих у вказаних постановах Верховного Суду, Суд звертає увагу, що контролюючий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані, серед іншого з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Тоді як аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених відповідачем рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

14. Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду, є безпідставними.

15. Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін. Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин справи.

16. Крім того, колегія судів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

17. По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

18. Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

19. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

20. За правилами частини першої, четвертої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

21. З урахуванням наведеного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі №160/13189/25 підлягають зміні в частині мотивів до задоволення позовних вимог наведених у цій постанові Верховного Суду, а в решті - залишенню без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,