ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 132/4666/13-ц

Описова частина

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у 2001 році Колективне сільськогосподарське підприємство «Мир» (далі - КСП «Мир») було реорганізовано у Сільськогосподарський виробничий кооператив «Мир» (далі - СВК «Мир»), місцезнаходження якого: село Дружне Калинівського району Вінницької області. Під час реорганізації проведено розпаювання майна підприємства.

У період із січня до вересня 2013 року позивач на підставі договорів купівлі-продажу набув права на майнові паї членів КСП «Мир» на загальну суму 1 467 702,00 грн, що становило 72 % загальної вартості майна пайового фонду підприємства. На підтвердження набуття зазначених прав Дружненська сільська рада Калинівського району Вінницької області видала йому свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП.

24 вересня 2013 року позивач звернувся до загальних зборів громадян - співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир» із заявою про виділення йому в натурі частки зі спільного майна підприємства.

25 вересня 2013 року відбулися загальні збори громадян - співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир», у яких взяли участь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . За результатами розгляду заяви позивача збори ухвалили рішення про виділення йому в натурі майна в рахунок належного майнового паю відповідно до затвердженого переліку та передання цього майна у його власність.

Відповідно до протоколу загальних зборів та акта приймання-передавання позивачу було передано майно пайового фонду КСП «Мир» загальною вартістю 1 467 702,00 грн, у тому числі нерухоме майно загальною вартістю 294 746,00 грн.

Цього ж дня, 25 вересня 2013 року, позивач звернувся до реєстраційної служби Калинівського районного управління юстиції у Вінницькій області із заявою про державну реєстрацію права власності на виділене нерухоме майно.

Листом від 21 жовтня 2013 року № 32-13/97 начальник реєстраційної служби Калинівського районного управління юстиції у Вінницькій області повідомив позивача про відсутність на той час спеціальних роз`яснень щодо порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, виділене в натурі в рахунок майнового паю.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на нерухоме майно, виділене в натурі в рахунок належного йому майнового паю КСП «Мир», а саме:

- нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 : літ. «А» - будівля майстерні, загальною площею 953,6 кв. м; літ. «Б» - будівля складу, загальною площею 163,0 кв. м;

- нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 : літ. «А» - будівля складу № 3, загальною площею 450,8 кв. м; літ. «Б» - будівля складу № 1, загальною площею 185,5 кв. м; літ. «Б-1» - будівля складу № 2, загальною площею 575,2 кв. м; літ. «Б-4» - зерноплощадка з навісом, загальною площею 36,0 кв. м; літ. «В» - будівля зерноскладу, загальною площею 1 274,4 кв. м; літ. «Г» - будівля свинарника, загальною площею 703,4 кв. м; літ. «Д» - будинок тваринника, загальною площею 262,3 кв. м; літ. «Е» - будівля вагової, загальною площею 7,6 кв. м; літ. «Є» - будівля автогаража, загальною площею 605,4 кв. м;

- нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 : літ. «А» - будівля хімскладу, загальною площею 445,1 кв. м.

Суди розглядали справу неодноразово.

Калинівський районний суд Вінницької області рішенням від 27 січня 2014 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно (нежитлові будівлі та споруди), виділене йому в натурі в рахунок майнового паю КСП «Мир», а саме:

- нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 : літ. «А» - будівля майстерні, загальною площею 953,6 кв. м; літ. «Б» - будівля складу, загальною площею 163,0 кв. м;

- нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 : літ. «А» - будівля складу № 3, загальною площею 450,8 кв. м; літ. «Б» - будівля складу № 1, загальною площею 185,5 кв. м; літ. «Б-1» - будівля складу № 2, загальною площею 575,2 кв. м; літ. «Б-4» - зерноплощадка з навісом, загальною площею 36,0 кв. м; літ. «В» - будівля зерноскладу, загальною площею 1 274,4 кв. м; літ. «Г» - будівля свинарника, загальною площею 703,4 кв. м; літ. «Д» - будинок тваринника, загальною площею 262,3 кв. м; літ. «Е» - будівля вагової, загальною площею 7,6 кв. м; літ. «Є» - будівля автогаража, загальною площею 605,4 кв. м;

- нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 : літ. «А» - будівля хімскладу, загальною площею 445,1 кв. м.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 як співвласник майна колишнього КСП «Мир», якому належить майновий пай у розмірі 72 % пайового фонду підприємства вартістю 1 467 702,00 грн, на підставі рішення загальних зборів громадян - співвласників майнових паїв отримав у натурі належну йому частку спільного майна, у тому числі нерухоме майно, яке було передано йому за актом приймання-передавання.

Водночас позивач був позбавлений можливості зареєструвати право власності на зазначене нерухоме майно у встановленому законом порядку, оскільки реєстраційна служба відмовилася здійснити державну реєстрацію у зв`язку з відсутністю на той час нормативного врегулювання порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, виділене в натурі в рахунок майнових паїв, що підтверджується листом державного реєстратора.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, а тому наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 10 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2014 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач у встановленому порядку набув право на майнові паї колишнього КСП «Мир», а на підставі рішення загальних зборів співвласників майнових паїв отримав у натурі майно, у тому числі спірні об`єкти нерухомості.

Врахувавши неможливість державної реєстрації права власності в адміністративному порядку через відсутність нормативного врегулювання процедури реєстрації такого майна, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав за ОСОБА_1 право власності на спірне нерухоме майно.

У лютому 2023 року ОСОБА_8 , який не брав участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2014 року.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 07 березня 2023 рокупоновив ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2014 року, відкрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою як особи, яка не брала участі у справі, та зупинив дію зазначеного рішення до закінчення апеляційного розгляду.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 06 квітня 2023 рокузакрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2014 року.

Верховний Суд постановою від 04 жовтня 2023 рокукасаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнив. Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2023 року скасував, а справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Вінницький апеляційний суд постановою від 16 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 , який не брав участі у справі, залишив без задоволення, а рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2014 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки ухвалене на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

ОСОБА_8 , хоча й не брав участі у розгляді справи, як власник майнового паю КСП «Мир» мав право на апеляційне оскарження, оскільки оскаржуване рішення безпосередньо стосувалося прав та інтересів співвласників майнових паїв підприємства.

Разом із тим апеляційний суд установив, що ОСОБА_8 набув право власності на майновий пай у порядку спадкування після смерті матері на підставі рішення суду від 14 березня 2011 року, а свідоцтво про право власності на майновий пай було видано йому лише 23 січня 2015 року. Частка ОСОБА_8 у пайовому фонді КСП становить 2 700,00 грн, або 0,1331 %, тоді як ОСОБА_1 на момент ухвалення рішення суду першої інстанції набув право на майнові паї загальною вартістю 1 467 702,00 грн, що становило 72,1504 % пайового фонду.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_8 не навів доводів і не надав доказів того, на яке саме майно, виділене ОСОБА_1 в натурі, він претендує з урахуванням належної йому частки у розмірі 0,1331 % пайового фонду. Крім того, 27,8496 % майна колишнього КСП «Мир» залишалося нерозпайованим, у зв`язку з чим заявник не був позбавлений можливості реалізувати своє право на отримання майнового паю в натурі або у грошовій формі, а доказів неможливості реалізації такого права не надав.

Також апеляційний суд дійшов висновку, що скасування рішення суду першої інстанції та позбавлення ОСОБА_1 права власності, набутого понад дев`ять років тому, не призведе до відновлення прав ОСОБА_8 , натомість становитиме непропорційне втручання у право позивача на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У грудні 2023 року ОСОБА_8 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2014 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 03 березня 2026 рокуу зв`язку зі смертю особи, яка подала касаційну скаргу, залучив до участі у справі її правонаступників - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Верховний Суд постановою від 08 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які є правонаступниками ОСОБА_8 , задовольнив частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції мотивував постанову тим, що майно колишнього КСП після його розпаювання перебуває у спільній частковій власності його членів, а тому здійснення права на таке майно та виділення частки в натурі можливі лише за згодою всіх співвласників. Отже, спір про виділ частки в натурі та визнання права власності на майно повинен розглядатися за участю всіх співвласників, права яких можуть бути порушені відповідним судовим рішенням.

Верховний Суд звернув увагу, що ОСОБА_8 , який набув право власності на майновий пай у порядку спадкування, обґрунтовував апеляційну скаргу тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене без його участі, хоча воно безпосередньо стосувалося його прав як співвласника майна колишнього КСП «Мир». При цьому право власності на майновий пай належало йому ще на момент пред`явлення позову, однак до участі у справі він не був залучений.

Суд касаційної інстанції зазначив, що у спорах щодо виділу частки з майна колишнього КСП позов має пред`являтися до інших співвласників, які не визнають право позивача або перешкоджають виділу майна, а норми цивільного законодавства не ставлять обов`язок залучення співвласників до участі у справі в залежність від розміру належної їм частки у праві спільної власності. Висновок апеляційного суду про відсутність порушення прав ОСОБА_8 з огляду на незначний розмір його частки не відповідає вимогам закону.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 17 червня 2026 року прийняв відмову ОСОБА_10 від апеляційної скарги на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2014 року.

Закрив апеляційне провадження у справі в частині апеляційної скарги ОСОБА_10 .

Роз`яснив ОСОБА_10 , що відповідно до вимог ЦПК України у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги повторне оскарження цього судового рішення особою, яка відмовилася від апеляційної скарги, не допускається.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного провадження, а за відсутності заперечень осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Суд установив, що після смерті ОСОБА_8 його правонаступником у справі є ОСОБА_10 , який подав заяву про відмову від апеляційної скарги, підтвердивши, що йому відомі та зрозумілі процесуальні наслідки такої відмови. Оскільки осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, у справі немає, а право на відмову від апеляційної скарги не обмежене законом, суд дійшов висновку про наявність підстав для прийняття відмови ОСОБА_10 від апеляційної скарги та закриття апеляційного провадження в частині його вимог.

Вінницький апеляційний суд постановою від 17 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 , правонаступником якого є ОСОБА_9 , задовольнив.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2014 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 4 421,20 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 6 431,70 грн судового збору, сплаченого за подання касаційних скарг.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що ОСОБА_8 , правонаступником якого є ОСОБА_9 , на момент звернення ОСОБА_1 до суду був співвласником майна колишнього КСП «Мир», оскільки набув право власності на майновий пай у порядку спадкування. Як співвласник він не був залучений до участі у справі, хоча рішення суду першої інстанції безпосередньо стосувалося його прав та інтересів.

Колегія суддів керувалася тим, що майно колишнього КСП перебуває у спільній частковій власності його членів, а рішення про виділення в натурі частки з такого майна повинно прийматися за одностайною згодою всіх співвласників. Отже, позов про визнання права власності на майно, виділене в рахунок майнового паю, має розглядатися за участю всіх співвласників, права яких можуть бути порушені відповідним судовим рішенням.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, апеляційний суд зазначив, що визначення належного суб`єктного складу є обов`язком суду, а незалучення до участі у справі всіх належних відповідачів у разі обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки у цій справі позов пред`явлено не до всіх співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Мир», а апеляційний суд позбавлений повноважень залучити співвідповідачів на стадії апеляційного розгляду, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад відповідачів.

У липні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якименко О. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням поданих уточнень, просить скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15, від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15, а також у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 808/6650/14 та від 24 липня 2020 року у справі № 2040/5300/18.

Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що апеляційний суд безпідставно прийняв відмову одного із двох правонаступників ОСОБА_8 від апеляційної скарги та закрив апеляційне провадження лише в частині його вимог, хоча процесуальний закон не передбачає можливості часткової відмови від апеляційної скарги у разі процесуального правонаступництва кількох осіб. На думку заявника, за аналогією із частиною четвертою статті 364 ЦПК України за відсутності заперечень іншого правонаступника апеляційний суд мав закрити апеляційне провадження повністю, а не продовжувати його розгляд щодо іншого правонаступника.

Крім того, заявник вважає, що апеляційний суд неправильно визначив предмет спору та помилково керувався тим, що позов стосувався виділу майнового паю в натурі. Натомість позов було пред`явлено відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з метою визнання права власності на майно, яке вже було виділено позивачу в натурі рішенням загальних зборів співвласників, у зв`язку з неможливістю здійснення державної реєстрації права власності. У зв`язку з цим, на переконання заявника, ОСОБА_8 не був належним відповідачем у справі, а рішення суду першої інстанції не вирішувало питання про його права чи обов`язки як власника майнового паю.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

Верховний Суд ухвалою від 29 липня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Калинівського районного суду Вінницької області.

12 серпня 2026 року матеріали справи № 132/4666/13 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

За результатами розпаювання майна КСП «Мир», реорганізованого у 2001 році в СВК «Мир», членам КСП було видано свідоцтва про право власності на майнові паї (майнові сертифікати), а пайовий фонд майна загальною вартістю 2 028 617,00 грн передано в оренду СВК «Мир».

Калинівський районний суд Вінницької області рішенням від 14 березня 2011 року у справі № 2-336/11 визнав за ОСОБА_8 у порядку спадкування за заповітом після смерті його матері ОСОБА_11 право власності на майновий пай розміром 840,00 грн, що становить 0,1 % пайового фонду КСП «Мир».

У період із січня до вересня 2013 року ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу набув права на майнові паї членів КСП «Мир», що підтверджується виданими Дружненською сільською радою свідоцтвами про право власності на майновий пай члена КСП. Загальна вартість придбаних майнових паїв становила 1 467 702,00 грн, що відповідає 72,1504 % пайового фонду майна КСП «Мир».

24 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до співвласників майнових паїв із заявою про виділення в натурі належної йому частки пайового фонду.

25 вересня 2013 року загальні збори співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир» ухвалили рішення про виділення ОСОБА_1 в натурі його частки пайового фонду із визначенням переліку, найменування та вартості майна, яке передається йому у власність.

21 жовтня 2013 року начальник реєстраційної служби Калинівського районного управління юстиції листом № 32-13/97 повідомив ОСОБА_1 про відсутність спеціальних роз`яснень щодо порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, виділене в рахунок майнового паю.

Не погоджуючись із рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2014 року, ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення його прав як співвласника майна реорганізованого КСП «Мир». Зокрема, він зазначав, що суд першої інстанції не перевірив дотримання порядку прийняття рішення загальними зборами співвласників від 25 вересня 2013 року, не встановив фактичної кількості співвласників майнового фонду та не врахував, що рішення про виділення в натурі частки із спільного майна повинно прийматися за участю всіх співвласників, тоді як він як власник майнового паю участі у зборах не брав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Відповідно до листа приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Варламова О. В. від 24 лютого 2026 року № 75/02-14/183/2025 спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 прийняли сини ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Дружина ОСОБА_12 та дочка ОСОБА_13 подали заяви про відмову від прийняття спадщини.

Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Щодо закриття апеляційного провадження за заявою одного з процесуальних правонаступників про відмову від апеляційної скарги

Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. За відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження. Визнання апеляційної скарги іншою стороною враховується судом апеляційної інстанції у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи. У разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги на судове рішення повторне оскарження цього рішення особою, що відмовилася від скарги, не допускається.

У справі, що переглядається, після смерті ОСОБА_8 до участі у справі були залучені його процесуальні правонаступники - ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .

Подання ОСОБА_10 заяви про відмову від апеляційної скарги не позбавляло іншого процесуального правонаступника права підтримувати апеляційну скаргу та наполягати на її розгляді, оскільки кожен із процесуальних правонаступників самостійно реалізує належні йому процесуальні права.

За таких обставин апеляційний суд, прийнявши відмову ОСОБА_10 від апеляційної скарги та продовживши її розгляд за вимогами ОСОБА_9 , правильно застосував положення статей 55 та 364 ЦПК України.

Щодо суті спору

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статей 7-9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» майно колективного сільськогосподарського підприємства належить його членам на праві спільної часткової власності, а здійснення права колективної власності забезпечується загальними зборами членів підприємства або утвореними ними органами управління.

Згідно зі статтями 355, 356, 358, 364, 367 ЦК України майно, що належить двом або більше особам із визначенням часток кожного з них, є об`єктом права спільної часткової власності. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, а виділ частки із спільного майна допускається у порядку, встановленому законом.

Особливості реалізації права власності на майнові паї колишніх КСП визначені Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62/2001 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, а також Рекомендаціями щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 20 травня 2008 року № 315.

Відповідно до пункту 2.5 зазначених Рекомендацій рішення загальних зборів співвласників приймається за згодою не менш як двох третин співвласників, крім рішень щодо відчуження майна та виділення в натурі частки з майна, які приймаються одностайно.

Отже, виділення конкретних об`єктів майна в натурі окремому власнику майнового паю є способом реалізації права спільної часткової власності та безпосередньо впливає на обсяг прав інших співвласників пайового фонду.

Саме рішення співвласників щодо виділення конкретного майна, склад групи співвласників та визначення майна, яке підлягає передачі, є юридичними фактами, від яких залежить виникнення права власності конкретних осіб на відповідні об`єкти нерухомого майна.

Разом із тим правильне вирішення такого спору потребує встановлення належного суб`єктного складу сторін, оскільки судове рішення не може ухвалюватися щодо прав та обов`язків особи, яка не бере участі у справі як відповідач або співвідповідач.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

У статті 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідач є особою, яка має безпосередній матеріально-правовий зв`язок із предметом спору та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси. Саме до відповідача звернена матеріально-правова вимога позивача, а тому він притягується до участі у справі для надання відповіді на заявлені вимоги та несе ризик настання всіх правових наслідків судового рішення.

З огляду на наведене, якщо характер спірних правовідносин свідчить про те, що судове рішення безпосередньо впливатиме на права чи обов`язки певної особи або вирішуватиме питання щодо її матеріально-правового становища, така особа повинна бути залучена до участі у справі як відповідач або співвідповідач.

Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Процесуальна співучасть є обумовленою характером спірних матеріальних правовідносин множинністю осіб на стороні позивача або відповідача. Її визначальною ознакою є наявність у кількох осіб спільного чи взаємопов`язаного матеріально-правового інтересу, а також однакових за спрямованістю прав або обов`язків щодо предмета спору. Саме ця ознака відрізняє співучасників від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки останні не є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин і щодо них суд не вирішує питання про наявність чи відсутність спірного права або обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Наведені положення процесуального закону необхідно застосовувати з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України. Саме позивач визначає предмет і підстави позову, а також коло осіб, до яких звертає свої матеріально-правові вимоги. Відповідно, суд розглядає справу в межах заявлених вимог та щодо тих осіб, яких позивач визначив відповідачами.

Тому за загальним правилом суд не наділений повноваженнями залучати співвідповідачів з власної ініціативи всупереч волевиявленню позивача. У разі якщо характер спірних правовідносин свідчить про необхідність участі у справі іншої особи як відповідача або співвідповідача, проте позивач не заявляє відповідного клопотання про її залучення чи про заміну неналежного відповідача належним, суд вирішує спір у межах заявленого позову та щодо визначеного позивачем складу сторін.

Отже, якщо під час розгляду справи встановлено, що позов пред`явлено не до всіх осіб, які повинні відповідати за заявленими вимогами, або не до належного відповідача, а позивач не скористався наданими йому процесуальними правами щодо заміни неналежного відповідача чи залучення співвідповідача, наслідком такого процесуального вибору є відмова у задоволенні позову, оскільки суд не вправі вирішувати питання про права та обов`язки осіб, які не набули статусу сторони у справі.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 не був одноосібним власником майнового фонду КСП «Мир», а належні йому майнові паї становили 72,1504 % пайового фонду, тоді як інша його частина належала іншим співвласникам.

ОСОБА_8 на момент прийняття загальними зборами співвласників майнових паїв рішення від 25 вересня 2013 року та звернення ОСОБА_1 до суду був власником майнового паю колишнього КСП «Мир», а отже, співвласником майна пайового фонду.

Оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги про визнання права власності стосувалися конкретних об`єктів нерухомого майна, виділених із майнового фонду, який перебував у спільній частковій власності, вирішення такого спору безпосередньо впливало на майнові права ОСОБА_8 як співвласника, який не брав участі у прийнятті рішення про виділення цього майна та не надавав згоди на такий виділ.

За таких обставин ОСОБА_8 мав безпосередній матеріально-правовий зв`язок із предметом спору та повинен був брати участь у справі як відповідач (співвідповідач), оскільки судове рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на конкретні об`єкти нерухомого майна фактично вирішувало питання про обсяг майна, що залишався у спільній частковій власності інших власників майнових паїв.

Та обставина, що позивач обґрунтовував заявлені вимоги положеннями статті 392 ЦК України та посилався на попереднє виділення йому спірного майна рішенням загальних зборів, наведеного висновку не спростовує.

Позов про визнання права власності, передбачений статтею 392 ЦК України, спрямований на підтвердження вже існуючого в позивача права власності, а тому для вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 такого права на спірні об`єкти суд мав установити юридичні підстави його набуття, зокрема з`ясувати обставини виділення конкретного нерухомого майна зі спільного майнового фонду колишнього КСП «Мир».

Отже, посилання касаційної скарги на те, що спірне майно було виділено ОСОБА_1 до звернення до суду, а предметом спору було виключно визнання вже набутого права власності у зв`язку з неможливістю його державної реєстрації, не спростовують висновків апеляційного суду. Визнання судом права власності на конкретні об`єкти нерухомого майна у цьому випадку було нерозривно пов`язане з оцінкою юридичних підстав переходу такого майна зі спільної часткової власності співвласників у власність позивача.

Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2026 року у цій справі вже звертав увагу на те, що ОСОБА_8 набув право на майновий пай у порядку спадкування та був його власником на час звернення ОСОБА_1 до суду, проте до участі у справі залучений не був. Верховний Суд також зазначив, що розмір належної ОСОБА_8 частки сам собою не може бути підставою для висновку про те, що вирішення спору щодо майна пайового фонду не впливає на його права як співвласника.

Таким чином, під час нового розгляду справи апеляційний суд урахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 квітня 2026 року, та правильно керувався тим, що ОСОБА_8 мав бути залучений до участі у справі як відповідач (співвідповідач).

Незалучення ОСОБА_8 до участі у справі як відповідача (співвідповідача) свідчить про розгляд спору за неналежного суб`єктного складу сторін. Оскільки на стадії апеляційного перегляду суд позбавлений процесуальної можливості усунути такий недолік шляхом залучення співвідповідача, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги підстав для їх скасування не містять.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судові рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду