ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 495/7095/19

1. Описова частина

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кароліно-Бугазької селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання права користування та витребування земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що він є власником будівель та споруд - бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 .

До складу вказаних будівель і споруд, серед іншого, входять: будівля холодильника літ. «З», склад літ. «2К», а також тимчасові будівлі (металевий вагончик літ. «2М», склад літ. «2Н»). Також він є власником будівлі магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказував, що усі зазначені об`єкти фактично знаходяться на території земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0194, за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі рішення Затоківської селищної ради від 29 вересня 2015 року № 3569 «Про надання дозволу ОСОБА_1 на складання проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років, площею 0,10 га, для обслуговування будівлі магазину із земель житлової та громадської забудови, за адресою: АДРЕСА_2 » він (позивач) замовив у сертифікованого інженера-землевпорядника розробку проєкту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру з присвоєнням ділянці кадастрового номера 5110300000:02:019:0194.

Після розробки проекту землеустрою він надав його Затоківській селищній раді для затвердження разом із заявою про надання вказаної земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 років. Упродовж травалого часу, а саме протягом 2016-2019 років, він три рази звертався до Затоківської селищної ради з письмовими заявами про затвердження проєкту землеустрою та надання земельної ділянки, на якій знаходиться належне йому на праві власності нерухоме майно, в строкове платне користування (оренду), які були проігноровані.

Надалі йому стало відомо про факт скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0194, присвоєння частині цієї земельної ділянки площею 0,8 га нового кадастрового номера 5110300000:02:019:0230 та про протиправне надання Затоківською селищною радою такої земельної ділянки у строкове платне користування терміном на 49 років ОСОБА_2 .

Вказані дії відбулись на підставі рішення Затоківської селищної ради від 13 червня 2019 року № 1141 та договору оренди земельної ділянки, укладеного 25 червня 2019 року між Затоківською селищною радою та ОСОБА_2 .

На підставі викладеного, уточнивши та збільшивши свої позовні вимоги 23 січня 2020 року, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради від 13 червня 2019 року № 1141;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 25 червня 2019 року між Затоківською селищною радою та ОСОБА_2 ;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію за ОСОБА_2 іншого речового права - права оренди земельної ділянки площею 0,8 га з новим кадастровим номером 5110300000:02:019:0230;

- визнати за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою площею 0,10 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0194.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оскаржуване рішення селищної ради суперечить актам цивільного законодавства України і порушує цивільні права або інтереси ОСОБА_1 , і навіть якщо взяти до уваги, що позивач раніше розпочав розроблення проєкту землеустрою, що узгоджувалось з відповідним рішенням № 3569 від 29 вересня 2015 року, то в такому випадку правильно обраним способом захисту було б оскарження здійснення самого поділу земельної ділянки, сформованої під час виготовлення ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення її в оренду строком на 49 років, а не рішення, яке було послідовним етапом розпорядження його власником земельної ділянки, сформованої шляхом поділу, проте такі вимоги позивачем не заявлялись.

Також суди звернули увагу на наявність у позивача орендних правовідносин із Затоківською селищною радою з укладенням 11 липня 2019 року договору оренди про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,02 га, за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5110300000:02:019:0231, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, терміном на 49 років, що підтверджено відповідним витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Заперечення щодо передання в оренду спірної земельної ділянки ОСОБА_2 з підстав знаходження на них лише об`єктів нерухомості, належних позивачу, спростовується тим, що будівля магазину відповідача має іншу адресу. Обставини фіктивності передання відповідачці магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , не доведені позивачем.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клименко С. Ю., засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 червня 2024 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 18 червня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Тітов М. Ю. та судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2025 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, попереджено про наслідки її невиконання.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 01 липня 2025 року представник заявника надіслав до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 01 липня 2025 року (заяву про поновлення строку на касаційне оскарження).

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2025 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 495/7095/19.

19 серпня 2025 року матеріали цивільної справи № 495/7095/19 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 травня 2026 року у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 травня 2026 року) визначено суддю-доповідача - Черняк Ю. В.↗ та суддів, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В.↗, Луспеника Д. Д.↗

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2026 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В.↗, Коломієць Г. В.↗, Луспеника Д. Д.↗, справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Клименко С. Ю., просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 червня 2024 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року в справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року в справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року в справі № 6-2225цс16 та упостановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі № 915/672/17, від 17 квітня 2018 року в справі № 922/2883/17, від 30 травня 2018 року в справі № 908/1990/17, від 31 травня 2018 року в справі № 29/5005/17496/2011, від 05 червня 2018 року в справі № 920/717/17, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 05 вересня 2018 року в справі № 904/9027/17, від 04 жовтня 2018 року в справі № 904/326/18, від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року в справі № 713/1817/16, від 15 січня 2019 року в справі № 908/7/18, від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, від 03 квітня 2019 року в справі № 921/158/18, від 16 квітня 2019 року в справі № 907/68/18, від 26 червня 2019 року в справі № 669/927/16-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340, від 16 березня 2020 року в справі № 675/2372/16-ц, від 23 березня 2020 року в справі № 668/9357/15-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17, від 01 лютого 2021 року в справі № 206/569/18, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20, від 05 серпня 2022 року в справі № 922/2060/22, від 20 серпня 2022 року в справі № 910/5201/19, від 09 жовтня 2024 року в справі № 615/150/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог суперечать встановленим обставинам справи та наявним у її матеріалах доказам.

Суди попередніх інстанцій проігнорували необхідність урахування при вирішенні подібних спорів принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відповідно до статті 120 ЗК України. Будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

З цього слідує, що ніхто інший, крім власника об`єкта нерухомого майна, не може претендувати на земельну ділянку, зайняту таким об`єктом. Особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має законний цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

ОСОБА_1 є власником будівель та споруд бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 2 745,95 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

На території спірної земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0230, яка має юридичну адресу: АДРЕСА_2 , та яка утворена в результаті поділу земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0194, яка має юридичну адресу: АДРЕСА_2 , знаходяться об`єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_1 : будівлі холодильника літ. «З», складу літ. «2К», і тимчасові будівлі: металевий вагончик літ. «2М», склад літ. «2Н», магазин літ. «А».

Натомість об`єкти нерухомого майна, зокрема магазин літ «А», площею 25,5 кв. м, який належить ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 07 травня 2019 року, на спірній земельній ділянці відсутній.

Наявність різних юридичних адрес земельної ділянки та розташованих на ній будівлях і спорудах не може слугувати підставою для відмови у захисті порушеного права ОСОБА_1 .

Також наявність у нього в орендному користуванні іншої земельної ділянки площею 0,02 га з кадастровим номером 5110300000:02:019:0231 не має будь-якого відношення до справи, договір оренди цієї земельної ділянки ніким не оспорюється, як підстава для позову не обґрунтовується.

Згідно з відповіддю КП «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» від 09 липня 2019 року № 1022 під час проведення первинної (22 червня 2002 року) та поточних (02 липня 2010 року та 25 червня 2019 року) технічних інвентаризацій на території господарського двору (друга лінія від Чорного моря) не було зафіксовано дачного будинку та магазину.

За таких обставин, у Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради не було правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення про надання спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 , оскільки в останньої відсутня будівля магазину, а розпорядження ділянкою за умови наявності на ній об`єктів нерухомого майна, право власності на які належить сторонній особі ( ОСОБА_1 ), є незаконним.

Суди не врахували те, що матеріали справи містять лист Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району за підписом сільського голови Апанасенко А. В. про часткове визнання позовних вимог, згідно з яким сільська рада визнає позов у частині незаконності рішення Затоківської селищної ради № 1141 від 13 червня 2019 року, недійсності договору оренди, укладеного з ОСОБА_2 , скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.

Ухвалою місцевого суду від 25 березня 2021 року задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про допит як свідка позивача ОСОБА_1 .

Всупереч вказаної ухвали та положень статей 12, 19 ЦПК України ОСОБА_1 як свідка не допитано.

Відзиви на касаційну скаргу позивача від відповідачів до Верховного Суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 2992 було надано дозвіл ОСОБА_1 на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років, площею 0,1008 га, для обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 86).

ОСОБА_1 є власником будівель та споруд бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями свідоцтва про право власності на нерухоме майно, технічного паспорта та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, а. с. 24-38).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 175107892 від 25 липня 2019 року вбачається, що до складу об`єкта нерухомого майна - будівлі та споруди бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 2 745,9 кв. м, входять: їдальня літ. «А», склад літ. «Б», склад літ. «В», склад літ. «2К», побутова будівля літ. «Г», адміністративна будівля літ. «Д», сторожка літ. «Є», склад літ. «Ж», будівля холодильника літ. «З», вбиральня літ. «І», будинки відпочинку: літ. «1Ш», літ. «1Щ», літ «1Є», літ. «1Ю», літ. «1Я», літ. «2А», літ. «2Б», літ. «2В», літ. «2Г», літ. «2Д», літ. «2Є», літ. «2Ж», літ. «2З» (т. 1, а. с. 24-25).

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 52976797 ОСОБА_1 на праві власності належить будівля магазину літ. «А», загальною площею 76,62 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Підставою виникнення права власності на магазин є: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ОД 142152791287; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер 191, видане 19 листопада 2015 року, видавник: Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (т. 1., а. с. 114-115, а. с. 123-127, 128).

29 вересня 2015 року на LХVІ-ю сесіїєю VІ скликання Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області ухвалено рішення № 3569 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років, площею 0,10 га, для обслуговування будівлі магазину із земель житлової та громадської забудови за адресою: АДРЕСА_2 » (т. 1, а. с. 151).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5102740322016 на підставі вказаного рішення Затоківської селищної ради ОСОБА_1 замовив у сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_3 виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 49 років для обслуговування будівлі магазину, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , внаслідок чого було сформовано земельну ділянку площею 0,100 га, з кадастровим номером 5110300000:02:019:0194, цільове призначення: В.03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (т. 1, а. с. 129-133).

Висновком Відділу Держгеокадастру у місті Білгороді-Дністровському Одеської області від 09 березня 2016 року № 39/41-16 погоджено ОСОБА_1 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років, площею 0,10 га, для обслуговування будівлі магазину із земель житлової та громадської забудови, за адресою: АДРЕСА_2 .

Протягом 2017-2019 років ОСОБА_1 звертався до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області із заявами про розгляд та затвердження виготовленого ним проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном 49 років, площею 0,100 га, для обслуговування будівлі магазину, за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5110300000:02:019:0194 (т. 1, а. с. 46, 47, 48).

Матеріали справи не містять доказів, зокрема, рішень щодо розгляду вказаного питання Затоківською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області.

07 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 купила та прийняла у власність магазин за адресою: АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці площею 0,0800 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0230, яка перебуває у віданні Затоківської селищної ради (т. 1, а. с. 39-41).

Реєстрація права власності на вказаний об`єкт нерухомості була проведена державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Кушнір І. В. згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 46745477 від 07 травня 2019 року (т. 1, а. с. 42).

25 червня 2019 року між Затоківською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від імені територіальної громади смт Затока м. Білгород-Дністровський Одеської області та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець (Затоківська селищна рада) надала, а орендар ( ОСОБА_2 ) прийняла у строкове платне користування на підставі рішення ХLІ-ої сесії VІІ скликання Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 13 червня 2019 року № 1141 в оренду терміном на 49 років земельну ділянку з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, з кадастровим номером 5110300000:02:019:0230, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з пунктами 2, 3, 4 договору оренди земельної ділянки в оренду передано земельну ділянку, загальною площею 0,0800 га, в межах згідно з планом, для обслуговування магазину (т. 1, а. с. 66-78).

Державна реєстрація права оренди ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5110300000:02:019:0230, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 176004834 (т. 1, а. с. 64-65).

Представник Кароліно-Бугазької сільської ради надав суду першої інстанції заяву про часткове визнання позовних вимог, згідно з якою, у зв`язку з тим, що документи та рішення з приводу укладання договору оренди між Затоківською селищною радою та ОСОБА_2 до Кароліно-Бугазької сільської ради не передавалися, визнає позов у частині незаконності рішення Затоківської селищної ради від 13 червня 2019 року № 1141 та недійсності договору оренди з ОСОБА_2 , зі скасуванням запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.

У той же час не визнає вимоги про визнання за ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 та витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння вказану земельну ділянку (т. 3, а. с. 247-249).

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Стаття 13 Конституції України встановлює, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини перша, друга).

Порядок надання земельних ділянок у власність чи користування, наведений у статті 123 ЗК України (у відповідній редакції), передбачає, що рішення органів про надання земельних ділянок приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки зі зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання в користування земельної ділянки, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» та право власності на яку зареєстроване в Державномуреєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Частинами першою, другою статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 134 ЗК України («Обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах)») земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Так, відповідно до абзацу першого частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Положеннями частини другої статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент набуття відповідачкою права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці) було унормовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналогічні положення містилося і в статті 377 ЦК України, відповідно до якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (узгоджується із висновком, викладеним у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, та висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року у справі № 910/5210/20).

Таким чином, положення частини другої статті 134 ЗК України спрямоване на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, яка на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на момент набуття відповідачкою права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці).

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у cправі № 918/1131/22.

Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 та абзацу другого частини другої статті 134 ЗК України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці, та які належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 922/443/20, від 30 березня 2021 року у справі № 922/1323/20, від 01 квітня 2021 року у справі № 910/10500/19, від 28 січня 2025 року у справі № 922/940/21 та від 02 квітня 2025 року у справі № 922/3614/21).

Варто також звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, на яку скаржник посилається в касаційній скарзі на обґрунтування пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, виснувала, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної особі будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134,135 ЗК України.

Таким чином, Верховний Суд неодноразово вказував на можливість отримати комунальну земельну ділянку в користування лише в межах та з метою, пов`язаною із розміщенням та обслуговуванням належних особі на праві власності нежитлових приміщень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, на яку скаржник посилається в касаційній скарзі на обґрунтування пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, дійшла висновку, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування; розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

Верховний Суд у справі № 910/4528/15-г сформулював висновок про незаконне об`єднання в одне ціле земельної ділянки саме для нового будівництва та земельної ділянки саме для обслуговування та експлуатації житлового будинку, оскільки отримання права оренди на вказані земельні ділянки мало відбуватися в абсолютно різному порядку. Дійшов висновку, що законним є висновок суду першої інстанції про прийняття рішення міською радою без проведення земельних торгів з порушенням вимог статтей 120, 124, 134, 135 ЗК України.

У постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 910/2942/19 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради «Про передачу ТОВ «Смарт-Девелопмент» земельної ділянки для будівництва та обслуговування комплексу багатофункціонального призначення, готелів, офісних будівель та торгівельних приміщень з підземним паркінгом, на АДРЕСА_4 » і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам прокурора про те, що спірним рішенням Київської міської ради передано в оренду ТОВ «Смарт-Девелопмент» земельну ділянку площею 599 кв. м у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, загальною площею 22 кв. м, а отже, площа земельної ділянки, яка надана в оренду, в 27 разів перевищує площу нерухомого майна, яке, в свою чергу, складає менше 4 % від площі земельної ділянки; разом з тим отримання в оренду земельної ділянки у розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України.

Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2021 року у справі № 909/1345/14 зазначив, що у порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України місцевий та апеляційний господарські суди взагалі залишили поза увагою та не надали оцінки істотним доводам скаржника про те, що у зв`язку з набуттям АТВТ «Родон» права власності на транспортну прохідну загальною площею 22,6 кв. м, яка за умовами договору розташована на земельній ділянці площею 6,3201 га, товариство всупереч вимог статей 120, 124, 134 ЗК України придбало не на конкурентних засадах земельну ділянку площею 6,3201, що більш ніж у 2 тисячі разів перевищує площу нерухомого майна, на яке було оформлено право власності АТВТ «Родон».

Обов`язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що на території спірної земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0230, яка утворена в результаті поділу земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0194, знаходяться належні йому об`єкти нерухомого майна. Натомість об`єкти нерухомого майна, зокрема магазин літ. «А» площею 25,5 кв. м, який належить ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 07 травня 2019 року, на спірній земельній ділянці відсутній.

З цих підстав при вирішенні спору посилався на необхідність урахування принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відповідно до статті 120 ЗК України.

У відзиві на позов відповідач ОСОБА_2 не погодилася із наведеними доводами та вимогами позивача, зокрема вказувала, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:02:019:0230 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, не відноситься до предмета спору, оскільки будівля магазину позивача, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5110300000:02:019:0231, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,2 га, та перебуває в комунальній власності.

Відтак, вважає, факт поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:02:019:0194, площею 0,10 га на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 5110300000:02:019:0230 та 5110300000:02:019:0231, площами 0,08 га та 0,02 га, відповідно з наступним укладанням договорів оренди, знаходження будівлі магазину позивача виключно на території ділянки площею 0,2 га має вирішальне значення для справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оскаржуване рішення селищної ради суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси ОСОБА_1 , а також з необхідності оскарження в такому випадку здійснення самого поділу земельної ділянки, сформованої під час виготовлення ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення її в оренду строком на 49 років, а не звернення з позовом про визнання недійсним рішення, яке було послідовним етапом розпорядження власника земельної ділянки, сформованої шляхом поділу.

Колегія суддів з такими висновками не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12 вересня 2019 року № НВ-5111677512019 та № НВ-5111677682019, земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:02:019:0194 площею 0,100 га, для обслуговування будівлі магазину за адресою: АДРЕСА_2 , була поділена із подальшим скасуванням державної реєстрації та формуванням двох самостійних земельних ділянок: ділянка площею 0,08 га, з кадастровим номером 5110300000:02:019:0230, розташована на АДРЕСА_2 , що була передана відповідачці ОСОБА_2 в оренду для будівництва і обслуговування будівлі магазину, та ділянка площею 0,02 га, з кадастровим номером 5110300000:02:019:0231, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що була передана позивачу згідно з договором оренди землі від 11 липня 2019 року строком на 49 років, з правом пролонгації (т. 2, а. с. 97-102, 104-109).

Раніше, 07 травня 2019 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 купила та прийняла у власність магазин за адресою: АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці площею 0,0800 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0230, яка перебуває у власності Затоківської селищної ради (т. 1, а. с. 39-41).

Реєстрація права власності на вказаний об`єкт нерухомості була проведена державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Кушнір І. В. згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 46745477 від 07 травня 2019 року (т. 1, а. с. 42).

У статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Разом з цим державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності, хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г/6, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, а також у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 911/1455/19.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Аналогічні висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13.

Аналізуючи наведені вище положення норм матеріального права, Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2023 року у cправі № 914/951/22 констатував про помилковість ототожнення державної реєстрації відповідного об`єкта (яка ще й є спірною саме у цій справі) з обставиною, яка свідчить про фактичне існування такого об`єкта у матеріальному світі саме як нерухомого майна.

Таким чином, поряд з державною реєстрацією відповідного об`єкта обов`язковому встановленню підлягають обставини щодо інших юридичних фактів, передбачених законом, як необхідних для виникнення права власності.

Як на підставу своїх вимог позивач посилався та намагався довести ті обставини, що об`єкти нерухомого майна, зокрема магазин літ. «А», площею 25,5 кв. м, належний ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 07 травня 2019 року, на спірній земельній ділянці відсутній, а його набуття було фіктивним.

Верховний Суд послідовно виходить з того, що обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 12, 89 ЦПК України, є обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Верховний Суд вважає, що враховуючи подані разом з позовом докази, ті доводи, що їх наводив скаржник при розгляді справи у судах попередніх інстанцій, не є очевидно необґрунтованими, що вимагало від судів попередніх інстанцій їх повного дослідження, надання їм належної оцінки і відображення у судовому рішенні.

Саме по собі посилання судів на наявність у Державному реєстрі речових права на нерухоме майно запису про право власності відповідачки на магазин літ. «А», площею 25,5 кв. м, який належить ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 07 травня 2019 року, для обслуговування якого виділено спірну земельну ділянку, не є достатнім для безумовної констатації інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Натомість з матеріалів справи відомо, що:

- 22 березня 2019 року на замовлення ОСОБА_4 ТОВ «АН Експерт» виготовлено технічний паспорт на дачний будинок літ. А, загальною площею 25,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 05 квітня 2019 року державним реєстратором КП «Будинок юстиції» Макаркіним А. К. проведено державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на дачний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- Висновком ТОВ «АН Експерт» від 10 квітня 2019 року встановлено, що під час проведення технічної інвентаризації дачного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , призначення об`єкта нерухомого майна змінилося на «магазин»;

- 10 квітня 2019 року на замовлення ОСОБА_4 ТОВ «АН Експерт» виготовлено технічний паспорт на магазин літ. А, загальною площею 25,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2

- 16 квітня 2019 року державним реєстратором КП «Будинок юстиції» Бардаковим Є. В. проведено державну реєстрацію змін до запису про право власності ОСОБА_4 щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1804230851103.

Суди зазначеного вище не врахували, правової оцінки обставинам щодо юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності, не надали, не встановили існування відповідного конкретного об`єкта нерухомого майна, під який виділено спірну земельну ділянку.

У контексті цього слід також звернути увагу на таке.

З наданої позивачем інформації з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також з Єдиного державного реєстру судових рішень (справа № 495/4233/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/99077494) відомо, що слідчим відділом Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019160240002183, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 серпня 2019 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 27, частинами першою, четвертою статті 358 КК України. 14 квітня 2020 року слідчим Білгород-Дністровського ГУНП в Одеській області було повідомлено про підозру ОСОБА_4 .

Під час проведення досудового розслідування встановлено, що у 2019 році у ОСОБА_4 виник намір, направлений на заволодіння чужим майном - земельною ділянкою з кадастровим номером 5110300000:02:019:0230, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0800 га, яка перебуває в комунальній власності територіальної громади смт Затока м. Білгород-Дністровський, шляхом обману з використанням завідомо підроблених офіційних документів.

ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний намір, направлений на незаконне заволодіння вищевказаною земельною ділянкою, з метою застосування у подальшому під час укладення договорів оренди та викупу положень частини другої статті 124, частини другої статті 134 ЗК України, відповідно до яких не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, 03 квітня 2019 року діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, надав державному реєстратору КП «Будинок юстиції» Макаркіну А. К. заяви про державну реєстрацію права власності за собою на нерухоме майно, а також, достовірно знаючи, що на вказаній земельній ділянці відсутні будь-які об`єкти нерухомого майна, належні останньому на праві власності, надав завідомо підроблені документи:

- технічний паспорт ТОВ «АН Експерт» від 22 березня 2019 року на дачний будинок, загальною площею 25,5 кв. м, який нібито розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , замовником якого є ОСОБА_4 ;

- висновок ТОВ «АН Експерт» від 10 квітня 2019 року, згідно з яким ОСОБА_4 нібито є власником дачного будинку, загальною площею 25,5 кв. м, який нібито розташований на вищевказаній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , призначення якого змінилось з дачного будинку на магазин, не належить до самочинного будівництва та не є реконструкцією;

- технічний паспорт ТОВ «АН Експерт» від 10 квітня 2019 року на неіснуючий магазин з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 25,5 кв. м, який нібито розташований на вищевказаній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , замовником якого є ОСОБА_4 , з метою реєстрації права власності на неіснуюче нерухоме майно - магазин на вищевказаній земельній ділянці, тим самим умисно, протиправно використав завідомо підроблені документи.

На підставі вищевказаних підроблених документів державним реєстратором КП «Будинок юстиції» Макаркіним А.К. 03 квітня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності - 31049622) внесено відомості про набуття ОСОБА_4 права власності на неіснуючий об`єкт житлової нерухомості - магазин, загальною площею 25,5 кв. м, нібито розташований на вищевказаній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 .

Далі ОСОБА_4 , реалізуючи свій намір, який направлений на незаконне заволодіння вищевказаною земельною ділянкою, достовірно знаючи, що на вказаній земельній ділянці відсутні будь-які об`єкти нерухомого майна, належні останньому на праві власності, використовуючи родинні зв`язки, з метою реєстрації у подальшому права власності на вищевказану земельну ділянку за своєю тещею ОСОБА_2 , використовуючи її необізнаність в законодавстві України та похилий вік, 07 травня 2019 року надав приватному нотаріусу Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В. завідомо підроблені документи.

На підставі вищевказаних підроблених документів 07 травня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено фіктивний договір купівлі-продажу вищевказаного неіснуючого нерухомого майна - магазину, посвідчений приватним нотаріусом Кушнір І. В., про що останньою 07. Травня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності - 31437314) внесено відомості про набуття ОСОБА_2 права власності на вищевказаний неіснуючий магазин.

В подальшому, ОСОБА_4 , використовуючи у своїх корисних цілях свою тещу ОСОБА_2 , а також реалізуючи свій намір, направлений на заволодіння вищевказаною земельною ділянкою, 17 вересня 2019 року, отримав від ОСОБА_2 , довіреність представляти її інтереси з усіх питань, пов`язаних з купівлею на її ім`я вищевказаної земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:02:019:0230, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а також розпорядження неіснуючим магазином, загальною площею 22,7 кв. м, нібито розташованим на вищевказаній земельній ділянці, однак довести свій злочинний умисел до кінця не зміг з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, у зв`язку з накладенням арешту на вказану земельну ділянку та наявністю цивільно-правового спору з приводу права користування вказаною земельною ділянкою.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнано потерпілим.

Також зі справ № 495/2064/20, № 495/3887/20 відомо, що слідчим відділом Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020160240000559 від 04 квітня 2020 року, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 194, частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 194 КК України. 10 квітня 2020 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого вказаними нормами, а саме - в організації умисного знищення чужого майна, вчиненого іншим загальнонебезпечним способом за попередньою змовою групою осіб.

Досудовим розслідуванням встановлено, що в липні 2019 року у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на умисне знищення чужого нерухомого майна, а саме будівлі та споруди бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка належить ОСОБА_1 та знаходиться за юридичною адресою: АДРЕСА_2 .

03 квітня 2020 року в період часу з 21:00 год до 22:00 год ОСОБА_4 , знаходячись на АДРЕСА_2 біля бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», діючи в єдиній групі осіб, поєднаній єдиним умислом, реалізуючи злочинний намір, організовуючи процес незаконного знищення чужого майна, умисно, достовірно розуміючи факт протиправності своїх дій, надавав численні вказівки та розпорядження водію фронтального навантажувача марки «SDLG L956FH», д/з НОМЕР_1 , повністю знищити магазин, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 76,62 кв. м, та належить ОСОБА_1 , що було виконано у повному обсязі загальнонебезпечним способом.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що враховуючи наведене вище, суди попередніх інстанцій у цій справі помилково пов`язали лише державну реєстрацію відповідного об`єкта (який ще є спірним саме у цій справі) з обставиною, яка свідчить про фактичне існування такого об`єкта у матеріальному світі саме як нерухомого майна. Суди попередніх інстанцій фактично проігнорували доводи позивача щодо фіктивного передання відповідачці магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (на підтвердження чого ОСОБА_1 надано висновок № 086/2019 експерта від 02 серпня 2019 року), належним чином не дослідили характеристики зареєстрованого майна, жодним чином не обґрунтували висновку того, що це майно належить до категорії нерухомості, що дозволило б виділити під цей об`єкт спірну земельну ділянку не на конкурентних засадах (земельних торгах) відповідно до статті 134 ЗК України.

Суди не дали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зважаючи на особливість правого регулювання порядку виділення земельної ділянки під конкретний за характеристиками об`єкт нерухомого майна, зокрема те, що за спірним рішенням рада передала в оренду відповідачці земельну ділянку площею 0,08 га для магазину площею 25, 5 кв. м, тобто яка суттєво перевищує розмір об`єкта нерухомого майна, який належить відповідачці, тоді як для обслуговування магазину позивача площею 76,6 кв. м виділено 0,02 га. А як було зазначено вище - для отримання в оренду земельної ділянки у розмірах, що значно перевищують площу будівлі, передбачено дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статтями 134, 135 ЗК України.

Здійснивши аналіз оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, не врахував висновків щодо застосування статей 134, 135 ЗК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2021 року у справі № 909/1345/14, від 09 квітня 2020 року у справі № 910/2942/19, від 09 лютого 2018 року у справі № 910/4528/15 (в тій частині, в якій вони схожі із спірними відносинами), на які скаржник посилається у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційної скарги, встановленої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також судами проігноровано наявність у матеріалах справи заяви голови Кароліно-Бугазької сільської ради про визнання позовних вимог в частині незаконності рішення Затоківської селищної ради № 1141 від 13 червня 2019 року та недійсності договору оренди з ОСОБА_2 , зі скасуванням запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, посилаючись на те, що документи та рішення з приводу укладання договору оренди між Затоківською селищною радою та ОСОБА_2 до Кароліно-Бугазької сільської ради не передавалися.

Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права, обмежилися формальним підходом до розгляду справи, не встановивши (з належним обґрунтуванням) статусу спірного майна, а отже, і наявності/відсутності порушеного права позивача оспорюваною реєстрацією на спірний об`єкт.

Колегія суддів не аналізує доводів скаржника про ефективність способу захисту у цій справі, оскільки висновок судів попередніх інстанцій про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах визнається колегією суддів передчасним.

Отже, з урахуванням наведених у цій справі правових висновків Верховного Суду та відповідних положень матеріального і процесуального законодавства, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги частково обґрунтованими.

Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати ухваленими відповідно до вимог статті 263 ЦПК України.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки суди не врахували вказані обставини та не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення цієї справи, відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, надати оцінку поданим сторонами доказам в контексті особливостей правого регулювання порядку виділення земельної ділянки під конкретний за характеристиками об`єкт нерухомого майна, врахувавши погодження Держгеокадастром позивачу проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років площею 0,10 га, встановити обставини щодо юридичних фактів, передбачених законом, як необхідних для виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна відповідачки, під який виділено спірну земельну ділянку (частину ділянки площею 0,08 га з цілої земельної ділянки площею 0,10 га); усунути вказані в цій постанові порушення норм процесуального права, зокрема розглянути заяву відповідача Кароліно-Бугазької сільської ради про часткове визнання позову; ухвалити законне і обгрунтоване судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду