ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 450/2430/24

У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав з розстроченням платежу на квартиру АДРЕСА_1 .

У липні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири від 14 грудня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за № 1233.

04 листопада 2024 року ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області зустрічний позов прийнято до розгляду.

Первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав з розстроченням платежу залишено без розгляду.

10 грудня 2024 року ОСОБА_3 подав заяву про передачу справи за підсудністю до господарського суду.

01 січня 2025 року ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області заяву відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 про направлення справи за підсудністю задоволено.

Цивільну справу № 450/2430/24 передано до Господарського суду Рівненської області для розгляду судом в межах справи № 918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції керувався тим, що ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04 грудня 2024 року постановлено ухвалу про відкриття провадження в справі № 918/1061/24 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_3 , а провадження в цій цивільній справі відкрито 23 травня 2024 року, тому матеріали цивільної справи повинні бути направлені до Господарського суду Рівненської області як суду першої інстанції для приєднання до справи про неплатоспроможність боржника ОСОБА_3 , що узгоджується з постановоюВеликої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 607/6254/15-ц.

15 квітня 2025 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року змінено.

Виключено з мотивувальної частини ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року посилання на статтю 31 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Викладено абзац другий резолютивної частини ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року в такій редакції:

«Цивільну справу № 450/2430/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним попереднього договору про купівлю-продаж квартири, укладеного 14 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , направити до Господарського суду Рівненської області для розгляду судом у межах справи № 918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 ». В іншій частині оскаржувану ухвалу суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для передачі справи до Господарського суду Рівненської області, однак вказав, що стаття 31 ЦПК України, яка регламентує передачу справи з одного суду до іншого в межах цивільної юрисдикції, не може бути правовою підставою для передачі справи до суду господарської юрисдикції, тому виснував, що слід виключити з мотивувальної частини ухвали суду посилання на статтю 31 ЦПК України як норму закону, якою керувався суд.

Направляючи цивільну справу № 450/2430/24 до Господарського суду Рівненської області для розгляду судом у межах справи № 918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 , суд першої інстанції не врахував, що ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2024 року первісну позовну заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Максименко О. Г., до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав з розстроченням платежу - залишено без розгляду.

Відтак на момент постановлення ухвали суду першої інстанції в межах розгляду цієї справи перебували лише позовні вимогиОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним попереднього договору про купівлю-продаж квартири, укладеного 14 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), тобто з 21 жовтня 2019 року, має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.

15 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Асташкін А. В. через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року, в якій просить їх скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вказує, що заявлені позивачем вимоги немайнового характеру перебувають поза межами питань, які підлягають вирішенню в справі про неплатоспроможність ОСОБА_3 , безпосередньо не впливають на обсяг майна чи зобов`язань суб`єкта, щодо якого вирішується питання про неплатоспроможність.

Цей висновок узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 752/4361/15, постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 707/149/22, від 15 березня 2023 року в справі № 711/7709/19, від 20 вересня 2023 року в справі № 201/5683/22.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Луцюк О. І. зазначив, що спірні правовідносини виникли щодо майнових прав на квартиру, отже, існує спір щодо права власності, тому він не може бути вирішений окремо від провадження в справі про неплатоспроможність.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Луцюк О. І. подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження з тих підстав, що пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню після їх перегляду в апеляційному порядку, а ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду (пункт 9 частини першої статті 353 ЦПК України) не віднесена до цього переліку.

Послався на ухвали Верховного Суду від 19 травня 2025 року в справах № 450/2288/24, № 450/2296/24, від 06 серпня 2025 року в справі № 450/3082/24, в яких за аналогічних обставин відмовлено у відкритті касаційного провадження та закрито касаційне оскарження на підставі пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Щодо клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Луцюка О. І. про закриття касаційного провадження

У справі, що переглядається, представник ОСОБА_1 - адвокат Асташкін А. В. оскаржив у касаційному порядку:

1) ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року про передачу цивільноїсправи № 450/2430/24 до Господарського суду Рівненської області для розгляду судом у межах справи № 918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 ;

2) постанову Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року про зміну ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року, виключення з мотивувальної частини ухвали посилання на статтю 31 ЦПК України; про викладення ухвали в такій редакції: «Цивільну справу № 450/2430/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним попереднього договору про купівлю-продаж квартири, укладеного 14 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , направити до Господарського суду Рівненської області для розгляду судом у межах справи № 918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 ». В іншій частині оскаржувану ухвалу суду залишено без змін.

В ухвалах від 19 травня 2025 року в справах № 450/2288/24, № 450/2296/24, на які посилається представник ОСОБА_3 - адвокат Луцюк О. І. в клопотанні про закриття касаційного провадження, Верховний Суд відмовив у відкритті касаційних проваджень за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Асташкіна А. В. на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2025 року про передачу справ до Господарського суду Рівненської області для розгляду в межах справи № 918/1061/24 (відповідач у справах - ОСОБА_3.).

Верховний Суд керувався тим, що тлумачення пункту 9 частини першої статті 353 та частини першої статті 389 ЦПК України свідчить, що оскарження ухвал щодо передачі справи на розгляд іншого суду, після їх перегляду в апеляційному порядку, у касаційному порядку не передбачено.

З посиланням на таку ж підставу Верховний Суд ухвалами від 06 серпня 2025 року в справі № 450/3082/24 та від 17 жовтня 2025 року в справі № 450/2435/24 закрив касаційні провадження як помилково відкриті.

18 березня 2026 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу № 450/2430/24 передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в ухвалах Верховного Суду від 19 травня 2025 року в справах № 450/2288/24, № 450/2296/24, від 06 серпня 2025 року в справі № 450/3082/24, про те, що касаційну скаргу в цих справах подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

24 квітня 2026 року ухвалою Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду повернуто справу № 450/2430/24 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду керувалася тим, що під час вирішення питання про прийняття справи до її провадження встановлено процесуальні обставини, які унеможливлюють прийняття справи до провадження.

Вказала, що в ухвалі Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 травня 2022 року в справі № 2а-8228/12/1370 вирішувалося питання про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби (далі - ДПС) у Львівській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2022 року, якими справу передано за підсудністю до Господарського суду Львівської області на підставі статті 7 КУзПБ.

В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року в справі № 826/1579/18 колегія суддів вирішувала аналогічне питання про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року, які було оскаржено в частині передачі справи на розгляд господарського суду, у провадженні якого перебуває справа № 910/15648/18, у межах якої прийнято постанову від 25 травня 2020 року про визнання позивача банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

З урахуванням наведеного Об`єднана палата Касаційного цивільного суду виснувала, що не є її функціональним повноваженням розгляд питання про відступлення від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яке належить до функціональних і виключних повноважень Великої Палати Верховного Суду. У такому випадку Об`єднана палата Касаційного цивільного суду не вважатиметься судом, встановленим законом.

17 червня 2026 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу № 450/2430/24 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 02 травня 2022 року в справі № 2а-8228/12/1370, від 18 грудня 2024 року в справі № 826/1579/18, про те, що касаційну скаргу в цих справах подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Повертаючи справу, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15 липня 2026 рокунаголосила, що колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має необхідні орієнтири для самостійного вирішення питання про наявність підстав для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень. Зокрема, колегія суддів послалася на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц та на сталу практику Верховного Суду (постанови від 19 березня 2025 року у справі № 589/4628/23, від 27 березня 2025 року у справі № 554/9193/19, від 14 квітня 2025 року у справі № 756/5818/23, від 29 січня 2026 року у справі № 359/974/24), у яких питання передачі справи до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), переглядалося в касаційному порядку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

У статті 389 ЦПК України передбачене право касаційного оскарження. За частиною першою зазначеної статті учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;

3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України (яка відсутня в переліку пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України) окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

У статті 31 ЦПК України, яка має назву «Передача справи з одного суду до іншого», в частині першій визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

В оскаржуваній постанові від 15 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд вказав, що стаття 31 ЦПК України, яка регламентує передачу справи з одного суду до іншого в межах цивільної юрисдикції, не може бути правовою підставою для передачі справи до суду господарської юрисдикції, тому виключив з мотивувальної частини ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року посилання на статтю 31 ЦПК України як норму закону, якою керувався суд, постановляючи оскаржувану ухвалу.

Колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки апеляційного суду обґрунтованими, оскільки питання, яке постало перед Верховним Судом у цій справі - це перевірка предметної юрисдикції справи - цивільної або господарської, що виключає застосування в такому випадку норми частини першої статті 31 ЦПК України, яка регулює питання передачі справи з одного суду до іншого в межах цивільної юрисдикції, а, отже, виключає і застосування в такому випадку пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року в справі № 589/4628/23, Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 14 квітня 2025 року в справі № 756/5818/23, у яких суд касаційної інстанції переглядав в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, залишені без змін постановами апеляційного суду, про передачу справи до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство сторони спору.

За таких обставин колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Луцюка О. І. про закриття касаційного провадження.

Щодо доводів касаційної скарги

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Водночас, відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Із 21 жовтня 2019 року діє КУзПБ. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ визначено, що цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу, подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Системний аналіз положень КУзПБ дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

У частині третій статті 7 КУзПБ визначено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 607/6254/15-ц, із введенням в дію КУзПБ, розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. Таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року в справі №905/2030/19 (905/1159/20) зазначено, що, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, Велика Палата Верховного Суду уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства.

Статусу учасника справи про банкрутство набувають усі фізичні та юридичні особи в межах цієї справи за всіма майновими спорами, стороною в яких є боржник: спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна: спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно: спори про стягнення заробітної плати: спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04 грудня 2024 року відкрито провадження в справі № 918/1061/24 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_3 .

Оскільки стосовно ОСОБА_3 відкрито справу про визнання його неплатоспроможним, то усі учасники в межах цієї цивільної справи набувають статусу учасника справи про банкрутство.

У постановах від 15 травня 2019 року в справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року в справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року в справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що положеннями частин першої, другої статті 131 КУзПБ передбачено, що майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.

До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою та сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

У справі, що розглядається, ОСОБА_3 оспорює попередній договір про купівлю-продаж квартири, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як заінтересована особа в розумінні частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, не будучи стороною цього договору, з тих мотивів, що попередній договір про купівлю-продаж квартири укладений щодо квартири в житловому будинку на земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_3 .

Зі змісту пункту 1 попереднього договору про купівлю-продаж квартири, укладеного 14 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вбачається, що сторони зобов`язуються у строк до 31 грудня 2024 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір) квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 3 попереднього договору на забезпечення виконання зобов`язань за цим договором ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняв у рахунок майбутніх платежів грошову суму в розмірі 783 920,39 грн, що еквівалентно 21 195,00 доларів США за курсом валют станом на 14 грудня 2023 року, до моменту укладення цього договору.

Тобто на виконання умов оскаржуваного ОСОБА_3 попереднього договору про купівлю-продаж квартири відбулася передача коштів як часткова оплата вартості квартири.

13 жовтня 2021 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено договір простого товариства (договір про спільну діяльність), відповідно до пункту 1.1 якого сторони зобов`язалися шляхом об`єднання своїх вкладів і зусиль спільно діяти у формі простого товариства без створення юридичної особи з метою будівництва і прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці площею 0,4167 га за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер земельної ділянки - 4623683300:01:001:0120) в порядку, передбаченому законодавством, та отримання в особисту приватну власність квартир, приміщень та доходу у вигляді грошових коштів, отриманих в результаті виконання спільних дій, передбачених цим договором.

У пункті 2.2 цього договору передбачено, що для досягнення мети, визначеної в пункті 1.1 договору, сторона-1 ( ОСОБА_3 ) вносить як вклад в спільну діяльність: право користування земельною ділянкою площею 0,4167 га за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер земельної ділянки - 4623683300:01:001:0120), цільове призначення земельної ділянки: 02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (пункт 2.2.1).

Згідно з інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 4623683300:01:001:0120 належить на праві власності ОСОБА_3 , право власності зареєстроване 30 вересня 2021 року.

Тобто попередній договір про купівлю-продаж квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений щодо майна, розташованого на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_3 , що підлягала передачі як вклад в спільну діяльність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з метою будівництва багатоквартирного житлового будинку на підставі договору про спільну діяльність, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у зв`язку з чим ОСОБА_3 вважає порушеними його майнові права та інтереси.

Отже, позов ОСОБА_3 відповідає ознакам майнового спору, а відтак згідно з наведеними вище приписами ГПК України, КУзПБ, такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, оскільки розгляд всіх майнових спорів, стороною у яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Зазначені висновки узгоджуються з постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 607/6254/15-ц, постановами Верховного Суду від 13 серпня 2025 року в справі № 522/15351/20, від 27 листопада 2024 року в справі № 761/21023/20 та ін.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 752/4361/15, постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 707/149/22, від 15 березня 2023 року в справі № 711/7709/19, від 20 вересня 2023 року в справі № 201/5683/22, є безпідставними, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

У справі № 752/4361/15, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що до суду звернулася юридична особа - ЗАТ «Київгума», від імені якої діє ліквідатор Кудляк Є. В. Відповідачами за цим позовом є юридична особа - ТОВ «Укрінформсервіс» та фізичні особи, а предметом позову є вимога щодо визнання недійсним інвестиційного договору, укладеного між відповідачами. Проте позовні вимоги ЗАТ «Київгума» не підлягають вартісній оцінці та є немайновими, а результати їх розгляду не вплинуть на обсяг ліквідаційної маси цього товариства.

У справі № 707/149/22 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що заявлені вимоги позивача до ПАТ «Черкасиобленерго», який є божником, про зобов`язання видати позивачу рахунок на оплату послуг з облаштування вузла обліку споживання електроенергії не підлягають грошовій оцінці та є немайновими, а результат їх розгляду безпосередньо не впливає на обсяг ліквідаційної маси чи обсяг грошових зобов`язань божника.

У справі 711/7709/19 Верховний Суд виснував, що вимога про оскарження рішення комісії електропередавальної організації про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості, оформленого протоколом з розгляду акта про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії, має розглядатися судом як вимога про визнання повністю або частково недійсним акта постачальника електричної енергії. Тому висновок апеляційного суду про те, що ця справа не підлягає судовому розгляду, є помилковим.

У справі № 201/5683/22 Верховний Суд виснував, що, звертаючись до суду із позовом, банк просив виселити відповідачів із квартири, яка є предметом іпотеки, як таких, що зареєстровані з порушенням вимог законодавства, без згоди іпотекодержателя. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що не піддається грошовій оцінці. Заявлені у цій справі вимоги позивача не підлягають грошовій оцінці та є немайновими, а результат їх розгляду безпосередньо не впливає на обсяг ліквідаційної маси чи обсяг грошових зобов`язань божника відповідача. Отже, відсутні підстави вважати, що позовні вимоги про виселення підлягають розгляду у порядку, визначеному частиною другою статті 7 КУзПБ та пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України.

Отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявник в касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі постанова апеляційного суду та ухвала суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду