ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/29274/22

1. Описова частина

У грудні 2022 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Нерухомість - Інвест», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжбуд Компані», ОСОБА_5 , Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - АТ «Укргазбанк»), про визнання права власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень.

Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 08 березня 2023 року відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання.

У квітні 2025 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про зміну предмета позову.

Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 28 травня 2025 року у прийнятті заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про зміну предмета позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що, за змістом поданої заяви, позивачі фактично подали нову редакцію позову, додавши позовні вимоги, які змінюють одночасно предмет і підстави позову та по суті є новими вимогами. У заяві викладено вимогу, яка змінює в цілому підстави та предмет первісного позову, заявлені нові, додаткові, позовні вимоги з інших підстав, що є недопустимим відповідно до статті 49 ЦПК України та свідчить про подання позивачами нової позовної заяви з визначенням іншого способу захисту в частині вимог немайнового характеру та доведення заявлених вимог шляхом подання нових доказів.

Не погодившись з ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд ухвалою від 16 вересня 2025 року закрив апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що у статті 353 ЦПК України наведено вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду. У цьому переліку ухвали про відмову у прийнятті заяви про зміну предмета позову немає.

У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про зміну предмета позову не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просили скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Підставою касаційного оскарження вказували те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ухвала місцевого суду, якою повернуто заяви позивачів про зміну предмета позову, не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

У грудні 2025 року АТ «Укргазбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просило її відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду заперечення на відзив АТ «Укргазбанк» на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 лютого 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань), виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, суд повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Підстави повернення апеляційної скарги визначені частиною п`ятою статті 357 ЦПК України.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).

Перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, визначений у статті 353 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог чи про зміну підстав або предмета позову не міститься в переліку ухвал, перелічених у статті 353 ЦПК України.

Водночас у пункті 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до частини другої, третьої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, а також має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Вимоги до форми і змісту письмової заяви та повноваження суду визначені у статті 185 ЦПК України, відповідно до якої суд повертає заяву.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) дійшов висновку, що, зважаючи на те що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка у свою чергу може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, на ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

У рішенні від 08 січня 2008 року у справі «Скорик проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Отже, ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог (зміну предмета позову) підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Апеляційний суд не врахував висновків, що сформульовані у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 та помилково закрив апеляційне провадження, зазначивши, що ухвала місцевого суду про відмову у прийнятті заяви про зміну предмета позову не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду