ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/8781/24-ц

Описова частина

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому, з урахуванням уточнень, просив:

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 травня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріально округу Журавель В. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 411;

витребувати з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно (квартиру), розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2368876280000), розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги обґрунтовував тим, що вказаний об`єкт нерухомості належить до спадщини, яку залишила після своєї смерті його матір ОСОБА_5 , єдиним спадкоємцем якої він є, однак квартиру було відчужено після смерті останньої і право власності протиправно перейшло до ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 26 травня 2021 року, а в подальшому - до ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 02 липня 2021 року.

Посилаючись на те, що через протиправні дії Київської міської ради та ОСОБА_2 він був позбавлений спадкового майна, просив позов задовольнити.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 травня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріально округу Журавель В. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 411.

Витребувано з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно (квартиру) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2368876280000), розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2368876280000), розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею, визнав недійсним укладений між відповідачами договір купівлі-продажу цього майна, витребував його у кінцевого набувача ОСОБА_3 та визнав за позивачем право власності на нього в порядку спадкування після смерті його матері.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з судовим рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.

12 червня 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Трофименко Р. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц , від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17, від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17, від 10 липня 2023 року у справі № 757/11526/19-ц, від 26.09.2023 року у справі № 904/637/22, від 13 лютого 2024 року у справі № 924/1022/22, від 16 січня 2024 року у справі № 902/9/23, від 11 квітня 2023 року у справі № 923/1137/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 906/677/19, від 18 травня 2023 року у справі № 906/743/21, від 11 квітня 2023 року у справі № 915/1912/19, від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, від 29 січня 2020 року у справі № 927/83/19, від 11 березня 2025 року у справі № 922/647/22, від 22 лютого 2023 року у справі № 202/8669/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та помилково дійшли висновку про задоволення позовних вимог.

Заявник зазначає, що ОСОБА_3 придбала спірну квартину за договором купівлі-продажу від 02 липня 2021 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. До купівлі нерухомого майна нотаріус здійснила відповідні пошуки в реєстрі щодо наявності обтяжень або інших передбачених законом обмежень, які б унеможливлювали укладення відповідних договорів, і жодних обмежень або обтяжень виявлено не було. ОСОБА_3 оглянула квартиру перед придбанням, їй були надані для огляду правовстановлюючі документи на квартиру, після придбання якої вона зробила капітальний ремонт, відкрито користувалася житлом понад 3 роки.

Позивач з моменту прийняття спадщини не вчиняв дії щодо утримання майна (сплата комунальних послуг).

Вважає, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника очевидно протиправним шляхом у результаті дій невстановлених осіб щодо його відчуження від імені померлої, і з приводу цього за заявою позивача проводиться досудове розслідування у відповідному кримінальному провадженні. Вочевидь позивач став жертвою злочину, до вчинення якого ОСОБА_3 жодного відношення не має, натомість, як добросовісний набувач майна, певною мірою також є постраждалою від указаного злочину в результаті ініціювання позивачем цього провадження. При цьому застосування позивачем цивільно-правових механізмів відновлення свого порушеного права суперечить положенням кримінального процесуального закону та завданням кримінальною провадження.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Нечипорук І. І. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2026 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/8781/24 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васьківська В. С., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Журавель В. Ю., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О. В., ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на спадкове майно.

Зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року в частині витребування з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 нерухомого майна (квартиру) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2368876280000), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судового збору по 7 570, 00 грн з кожного, а в іншій частині - зупинено дію оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Матеріали справи № 757/8781/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2026 року справу № 757/8781/24 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Вюрцбург Республіки Німеччина померла ОСОБА_5 , яка є матір`ю ОСОБА_1

04 лютого 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васьківська В. С. за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини, що залишилася після смерті його матері ОСОБА_5 , відкрила спадкову справу № 1/2019.

На час смерті ОСОБА_5 мала у власності квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 28 березня 2005 року, посвідченого і зареєстрованого за № 166 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федорішиною А. Г., яка входить до складу спадщини.

26 травня 2021 року (тобто після смерті ОСОБА_5 ) приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Журавель В. Ю. посвідчила і зареєструвала договір купівлі-продажу № 411, згідно з яким ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , у свою чергу, відчужила вказане нерухоме майно на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02 липня 2021 року, посвідченого і зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. за № 3264

Мотивувальна частина

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц , від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17, від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17, від 10 липня 2023 року у справі № 757/11526/19-ц, від 26.09.2023 року у справі № 904/637/22, від 13 лютого 2024 року у справі № 924/1022/22, від 16 січня 2024 року у справі № 902/9/23, від 11 квітня 2023 року у справі № 923/1137/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 906/677/19, від 18 травня 2023 року у справі № 906/743/21, від 11 квітня 2023 року у справі № 915/1912/19, від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, від 29 січня 2020 року у справі № 927/83/19, від 11 березня 2025 року у справі № 922/647/22, від 22 лютого 2023 року у справі № 202/8669/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Приписами статей 328, 330, 387, 388 ЦК України унормовано, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

За змістом указаних нормативних приписів передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.

Виходячи з системного аналізу наведеної норми, витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»).

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто в особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Зазначені у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття його з володіння, наявність спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту порушеного права. У такому випадку державний реєстратор здійснює відповідну реєстраційну дію на підставі рішення суду про витребування майна.

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Враховуючи викладене власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, є правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), за загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, за положеннями частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що спірне нерухоме майно належало спадкодавцю ОСОБА_5 , яка померла у 2018 році, після чого у 2019 році було відкрито спадкову справу на підставі відповідної заяви її сина ОСОБА_1 . Водночас у 2021 році від імені померлої особи було укладено договір відчуження цього майна на користь ОСОБА_2 , на підставі якого в подальшому відбулося його повторне відчуження на користь ОСОБА_3 .

Суди, вирішуючи цей спір, зазначили, що правочин, укладений від імені особи після її смерті, не може вважатися таким, що відповідає вимогам закону, оскільки на момент його вчинення особа не мала цивільної правоздатності та дієздатності. Відтак відсутня одна з обов`язкових умов чинності правочину - волевиявлення сторони, що виключає можливість визнання такого правочину дійсним.

Установивши, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння його власника поза його волею та з порушенням законодавства, зокрема на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з особою, яка на час його укладення вже померла, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу квартири та витребування цього майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , яка є останнім набувачем цього майна за правочинами щодо його відчуження.

Разом із тим саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця.

Питання добросовісності ОСОБА_3 було предметом оцінки судами попередніх інстанцій, які дослідили обставини справи та дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_3 могла врахувати, що реєстрація права власності на квартиру здійснювались упродовж коротких проміжків часу, ОСОБА_3 набула квартиру, яка є предметом спору, через місяць після її набуття попереднім власником, тобто діяла на власний ризик і не проявила тієї обачності, яка вимагається від добросовісного набувача. Зокрема, відповідна інформація наявна у пункті 1.3 договору купівлі-продажу квартири від 02 липня 2021 року, на підставі якого відповідач набула право власності на майно 26 травня 2021 року, та у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. Суди дійшли висновку, що такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що наявні у справі докази у сукупності та взаємозв`язку свідчать про те, що ОСОБА_3 могла знати про наявність перешкод для вчинення оспорюваних правочинів, разом із тим не вчинила дій для з`ясування правової підстави належності спірного майна попереднім його власникам. Такі висновки спростовують посилання заявника у касаційній скарзі на неможливість витребування в неї нерухомого майна.

Суди загалом правильно застосували норми матеріального права у правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не містить аргументів щодо вирішення вимог в частині визнання правочину недійсним.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій надали відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у відповідача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судами із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, вони фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судами надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2026 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року в частині витребування з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 нерухомого майна (квартиру) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2368876280000), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судового збору по 7 570, 00 грн з кожного, а в іншій частині - зупинено дію оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаних судових рішень підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,