ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 714/489/14-ц

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», товариство) звернулося до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчих листах.

Заява обґрунтована тим, що рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 02 жовтня 2014 року у справі № 714/489/14-ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 17 грудня 2007 року № 730395 в розмірі 33 085,75 дол. США та 52 098,39 грн, а також на відшкодування судових витрат - 3 654,00 грн.

08 квітня 2015 року Герцаївським районним судом Чернівецької області було видано виконавчі листи щодо кожного із боржників.

30 липня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» укладений договір про відступлення прав вимоги № GL48N718070_I_6, за умовами якого ПАТ «КБ «Надра» відступило ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» право вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором від 17 грудня 2007 року № 730395.

Посилаючись на наведене, заявник просив замінити стягувача у виконавчих листах у справі № 714/489/14-ц з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»

Ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2026 року заяву ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» задоволено.

Замінено сторону стягувача у виконавчих листах від 08 квітня 2015 року у справі № 714/489/14-ц, які видані Герцаївським районним судом Чернівецької області, з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що внаслідок укладення договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 17 грудня 2007 року № 730395 відбулася заміна стягувача щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором з ПАТ «КБ «Надра» на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

Суд перевірив дотримання заявником строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання та дійшов висновку, що такий товариством не пропущено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 13 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалу Герцаївського районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2026 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з огляду на положення частин першої, п`ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», трирічний строк пред`явлення виконавчих дистів до виконання (з урахуванням переривання строку) сплив у жовтні 2020 року.

Водночас згідно з матеріалами справи та відомостями автоматизованої системи виконавчих проваджень, ані первісний кредитор, ані його правонаступник, у межах встановленого законом трирічного строку, повторно виконавчі листи до виконання не пред`являли.

Звернувшись у березні 2026 року до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчих листах, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» вимогу про поновлення строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання не заявляло.

Оскільки на момент звернення до суду строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання сплив і поновити зазначений строк товариство не просило, заміна стягувача за таких обставин позбавлена процесуальної мети, оскільки не призведе до можливості реального виконання судового рішення.

У травні 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Дніпрофінансгруп» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 травня 2026 року, у якій товариство просило скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Герцаївського районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2026 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-1380/08, від 29 липня 2021 року у справі № 2608/4065/12 року, від 21 липня 2021 року у справі № 635/2225/13-ц та інших, щодо застосування частин четвертої, п`ятої статті 12, пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» щодо переривання строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про заміну стягувача у виконавчих листах у зв`язку з пропуском строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання, суд апеляційної інстанції не врахував, що строк пред`явлення виконавчих листів від 08 квітня 2015 року № 714/489/14, видаваних Герцаївським районним судом Чернівецької області, не сплив, оскільки переривався відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 12, пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

У липні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Марусяк В. С., у якому заявники просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 травня 2026 року - без змін.

Відзив мотивовано ти, що виконавчий лист від 08 квітня 2015 року стосовно боржниці ОСОБА_2 мав бути пред`явленим до виконання до 21 жовтня 2015 року, водночас державний виконавець Герцаївського РВ ДВС відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 лише 04 жовтня 2016 року, а тому всі наступні дії у вказаному виконавчому провадженні є незаконними та не можуть породжувати правових наслідків, передбачених частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Боржник ОСОБА_1 є позичальником за кредитним договором від 17 грудня 2007 року № 730395 і не передав власного майна в іпотеку банку, а тому державний виконавець не мав правових підставі для повернення виконавчого документа стягувачу з посиланням на Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Єдиною теоретично можливою підставою для повернення виконавчого листа стосовно ОСОБА_1 стягувачу була відсутність у боржника майна, на яке могло бути звернено стягнення (пункт 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»), про те й ця підстава не підтверджена.

Повернення виконавчого листа є процесуально дефектним, а стягувач мав право повторно пред`явити виконавчий лист до виконання до 26 червня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 травня 2026 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 травня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.↗, судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А.↗, Луспеник Д. Д.↗

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2026 року відкрито касаційне провадження з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано із Герцаївського районного суду Чернівецької області матеріали справи № 714/489/14-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У липні 2026 року матеріали справи № 714/489/14-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 02 жовтня 2014 року у справі № 714/489/14-ц позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 17 грудня 2007 року № 730395 в розмірі 33 085,75 дол. США та 52 098,39 грн, а також на відшкодування судових витрат 3 654 гривні.

08 квітня 2015 року Герцаївським районним судом Чернівецької області у справі № 714/489/14-ц було видано виконавчі листи щодо кожного боржника, строком пред`явлення до виконання - до 21 жовтня 2015 року.

Постановою державного виконавця Герцаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області (далі - Герцаївський РВ ДВС) від 08 травня 2015 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця Герцаївського РВ від 26 червня 2016 року виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою державного виконавця Герцаївського РВ ДВС від 04 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо ОСОБА_2 .

Постановою державного виконавця Герцаївського РВ ДВС від 30 березня 2017 року виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Указані постанови боржники не оскаржували.

30 липня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» укладений договір про відступлення прав вимоги № GL48N718070_I_6, за умовами якого ПАТ «КБ «Надра» відступило ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» право вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором від 17 грудня 2007 року № 730395.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Питання процесуального правонаступництва врегульовано частиною першою статті 55 ЦПК України, відповідно до якої у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Отже, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Водночас відповідно до статті 55 ЦПК України, яка визначає загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (не впродовж невизначеного терміну), а лише на стадіях судового процесу. Тобто таке право не є абсолютним та обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 18 січня 2022 року у справі № 34/425 (провадження № 12-69гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що під час вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження суди мають встановити, чи не сплив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Після спливу строку виконавчого провадження не може вирішуватися питання про заміну сторони виконавчого провадження.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження

№ 14-197цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила (пункти 27-130), що реалізація процесуального правонаступництва повинна мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, отже, потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі.

За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва. Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом із питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, з огляду на викладені висновки Великої Палати Верховного Суду під час вирішення питання про заміну сторони справи (стягувача у виконавчому документі) суди, окрім підставності матеріального правонаступництва, мають встановити, чи не сплив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Задовольняючи заяву ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про заміну стягувача у виконавчих листах, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчі листи, видані Герцаївським районним судом Чернівецької області стосовно боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 були повернені стягувачу 26 червня 2016 року та 30 березня 2017 року, відповідно, у зв`язку з встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність 21 квітня 2021 року, після чого перебіг строку пред`явлення виконавчих листів до виконання почався спочатку, а саме з 21 квітня 2021 року і мав би сплинути 21 квітня 2024 року.

Водночас 26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, згідно з яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звернувшись до суду із заявою про заміну сторони стягувача у виконавчих листах у грудні 2025 року, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» не пропустило строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що звернувшись у березні 2026 року до суду із вказаною заявою, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» пропустило строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання, який сплив у жовтні 2020 року, вимог про поновлення зазначеного процесуального строку товариство не заявляло.

У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що строк пред`явлення виконавчих листів від 08 квітня 2015 року № 714/489/14, виданих Герцаївським районним судом Чернівецької області не сплив, оскільки переривався відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 12, пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

На час видачі виконавчих листів у справі №714/489/14-ц (08 квітня 2015 року) чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV).

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 5 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Із матеріалів справи відомо, що постановою державного виконавця Герцаївського РВ ДВС від 08 травня 2015 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 стосовно боржника ОСОБА_1 , а постановою державного виконавця Герцаївського РВ ДВС від 04 жовтня 2016 року - стосовно боржниці ОСОБА_2 .

Постановою державного виконавця Герцаївського РВ ДВС від 26 червня 2016 року виконавчий документ, у якому боржником зазначений ОСОБА_1 , повернено стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Постановою державного виконавця Герцаївського РВ ДВС від 30 березня 2017 року виконавчий документ, у якому боржником зазначена ОСОБА_2 , повернено стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону

№ 1404-VIII.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п`ята статті 12 Закону № 1404-VIII).

На момент прийняття державним виконавцем Герцаївського РВ ДВС постанов про повернення виконавчих документів стягувачу (04 жовтня 2016 року та 30 березня 2017 року) через встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, діяв Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким було встановлено заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті.

23 квітня 2021 року набрав чинності Закон № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 23 вересня 2021 року.

Таким чином, оскільки постановами державного виконавця Герцаївського РВ ДВС від 04 жовтня 2016 року та 30 березня 2017 року виконавчі документи були повернені стягувачу у зв`язку із встановленою законом забороною звернення стягнення на майно боржників, з якою державний виконавець пов`язував неможливість виконання рішення суду, відлік строку на пред`явлення виконавчих документів до виконання має обраховуватися з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (постанова Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 910/18165/13 (провадження № 6-698гс16)).

Таким чином, трирічний строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання стосовно боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розпочався заново з 23 вересня 2021 року.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який в надалі продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.

26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII доповнено пунктом 10-2, згідно з яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження», як спеціальним нормативно-правовим актом, у цьому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом № 1404-VIII, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання (постанова Верховного Суду від 18 липня 2024 року у справі № 796/198/2018).

Воєнний стан запроваджений в Україні 24 лютого 2024 року наразі не припинено та не скасовано.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк пред`явлення виконавчих документів до виконання у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану перервався та на час звернення ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» (грудень 2025 року) до суду із заявою про заміну сторони стягувача у виконавчих листах не сплив.

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про скасування ухвали Герцаївського районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2026 року та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви стягувача у зв'язку зі спливом строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання.

Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково скасував судове рішення місцевого суду, знайшли своє підтвердження.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції, яке відповідало вимогам закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду