ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 905/328/26

1. Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Донецького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" (далі - АТ "Ощадбанк", банк, позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фермерського господарства "ВЕНДЕМІЯ" (далі - ФГ "ВЕНДЕМІЯ", позичальник, відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , поручитель, відповідач-2) про солідарне стягнення заборгованість за договором кредитної лінії від 27.04.2021 № 104.10-35/К-57/21 у розмірі 1 289 847,00 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачами умов договору кредитної лінії від 27.04.2021 № 104.10-35/К-57/21 в частині своєчасного та в повному обсязі повернення суми кредиту та процентів за користування кредитом.

3. В забезпечення договору кредитної лінії між позивачем та відповідачами було укладено договір поруки від 27.04.2021 № 104.10-35/П-108/21, також між позивачем та відповідачем-1 укладено договір застави транспортних засобів від 27.04.2021 № 104.10-35/З-106/21 та договір застави обладнання від 27.04.2021 № 104.10-35/3-107/21.

4. Враховуючи часткове погашення заборгованості перед гарантом (Державою) за договором про надання державної гарантії на портфельній основі від 31.12.2020 № 13010-05/271, банк просить стягнути солідарно з позичальника та поручителя заборгованість перед Державою за кредитним договором в розмірі 1 289 847,00 грн, яка виникла 05.10.2023 внаслідок сплати гарантом суми за гарантією та станом на поточний час обліковується на рахунку банку.

5. Рішенням Господарського суду Донецької області від 24.07.2026 у справі № 905/328/26 позов задоволено.

6. Не погоджуючись із зазначеним рішення, ФГ "ВЕНДЕМІЯ" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

7. 25.05.2025 Східний апеляційний господарський суд постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФГ "ВЕНДЕМІЯ" та призначив її до розгляду.

8. Під час апеляційного перегляду справи ФГ "ВЕНДЕМІЯ" подало клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили судовим рішення у справі № 910/7728/26.

9. Обґрунтовуючи зазначене клопотання, ФГ "ВЕНДЕМІЯ" послалося на те, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/7728/26 за його позовом до АТ "Державний ощадний банк України" про визнання безпідставним та скасування рішення банку про відмову в застосуванні мораторію, а також зобов`язання вчинити відповідні дії.

10. На думку відповідача-1, розгляд справи № 905/328/26 є передчасним, оскільки у справі № 910/7728/26 вирішується питання щодо скасування рішення про відмову у застосуванні мораторію, а отже буде безпідставним стягнення заборгованості у розмірі 1 289 847,00 грн у справі № 905/328/26.

11. 14.09.2026 Східний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою зупинив провадження за апеляційною скаргою ФГ "ВЕНДЕМІЯ" на рішення Господарського суду Донецької області від 24.07.2026 у справі № 905/328/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/7728/26.

12. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між справами № 905/328/26 та № 910/7728/26 існує безпосередній матеріально-правовий зв`язок, оскільки у справі № 910/7728/26 вирішується питання правомірності відмови банку в застосуванні мораторію на виконання кредитних зобов`язань, від якого залежить визначення правового режиму спірної заборгованості та можливості її стягнення у справі № 905/328/26.

13. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлення обставин щодо наявності підстав для застосування мораторію та законності відмови банку в його застосуванні є предметом розгляду іншої справи, а їх самостійна оцінка судом апеляційної інстанції фактично означала б вирішення питань, які не були предметом розгляду суду першої інстанції.

14. З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи до набрання законної сили судом рішенням у справі № 910/7728/26 та наявність підстав для зупинення провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 та пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України.

15. 05.10.2026 АТ "Ощадбанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

16. Суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

17. За доводами скаржника, суд апеляційної інстанції, зупинивши провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі, неправильно застосував положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, не встановив об`єктивної неможливості розгляду цієї справи та не обґрунтував, яким чином вирішення іншого спору перешкоджає розгляду заявлених позовних вимог.

18. Скаржник зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення солідарно з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 289 847,00 грн, яка виникла внаслідок виконанням банком гарантійного зобов`язання перед Державою.

19. Натомість у справі № 910/7728/26 розглядається питання правомірності відмови банку в застосуванні мораторію на виконання кредитних зобов`язань.

20. На переконання скаржника, зазначені спори мають різні предмети та підстави, а результати розгляду справи № 910/7728/26 не перешкоджають встановленню обставин, необхідних для вирішення цього спору.

21. Крім того, скаржник наголошує, що запроваджений Законом України № 4340-ІХ "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану, мораторій не припиняє кредитних зобов`язань, не звільняє позичальника від обов`язку їх виконання та не впливає на можливість судового розгляду вимог про стягнення заборгованості, а стосується примусового виконання відповідних зобов`язань.

22. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував, що наявні у справі докази дають змогу самостійно встановити обставини виникнення та розмір заборгованості, перевірити обґрунтованість позовних вимог і надати оцінку доводам учасників справи без очікування результатів розгляду іншого судового провадження. При цьому суд не дослідив належним чином обставин справи та не навів мотивів, які б свідчили про неможливість її розгляду до вирішення справи № 910/7728/26.

23. Від ФГ "ВЕНДЕМІЯ" та ОСОБА_1 відзиви на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

24. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час постановлення ухвали про зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

25. Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

26. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

27. Водночас відповідно до положень другого речення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

28. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що господарський суд не має права самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

29. Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 ГПК України).

30. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 виснував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

31. Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

32. Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, які викладені у постановах від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, від 22.03.2024 у справі № 917/227/23, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21, від 06.04.2023 у справі № 921/704/20, на які посилається скаржник.

33. Наведені висновки Верховного Суду застосовуються у цій справі як процесуальний стандарт перевірки наявності об`єктивної неможливості розгляду справи, а не як вимога до однакового процесуального результату в усіх справах про зупинення провадження. У кожному випадку вирішальним є те, чи навів суд мотиви неможливості самостійного встановлення та оцінки відповідних обставин у межах справи, провадження в якій зупинено.

34. Зупиняючи провадження у справі № 905/328/26, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом цього спору є позовні вимоги АТ "Ощадбанк" про солідарне стягнення з ФГ "ВЕНДЕМІЯ" та ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 1 289 847,00 грн за договором кредитної лінії від 27.04.2021 № 104.10-35/К-57/21, яка виникла у зв`язку з виконанням банком гарантійного зобов`язання.

35. Водночас у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/7728/26 за позовом ФГ "ВЕНДЕМІЯ" до АТ "Ощадбанк" про визнання безпідставною та скасування відмови банку в застосуванні мораторію до грошових зобов`язань за цим самим кредитним договором, визнання мораторію застосованим із 23.10.2025, а також застосування передбачених законом наслідків щодо виконання відповідних зобов`язань позичальником і поручителем.

36. Обґрунтовуючи необхідність зупинення провадження, суд апеляційної інстанції зазначив, що вирішення справи № 910/7728/26 матиме безпосереднє значення для визначення правового режиму виконання спірного кредитного зобов`язання, оскільки в іншій справі вирішується питання щодо правомірності відмови кредитора в застосуванні мораторію.

37. Крім того, апеляційний суд виходив із того, що питання правомірності зазначеної відмови є предметом самостійного судового розгляду, а тому не може бути вирішене в межах апеляційного перегляду рішення про стягнення заборгованості.

38. Проте колегія суддів вважає такі висновки недостатніми для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

39. Насамперед суд апеляційної інстанції правильно встановив взаємопов`язаність зазначених справ, оскільки вони стосуються правовідносин, що виникли з одного кредитного договору, а результат вирішення спору щодо застосування мораторію може мати значення для визначення порядку виконання відповідного грошового зобов`язання.

40. Водночас встановлення такого зв`язку саме собою не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду справи про стягнення заборгованості до вирішення іншого спору.

41. Колегія суддів звертає увагу, що предметом розгляду у справі № 905/328/26 є вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, для вирішення яких суд повинен встановити обставини виникнення та виконання зобов`язання, наявності розміру заборгованості, а також підстав для покладення відповідальності на позичальника і поручителя.

42. Натомість у справі № 910/7728/26 заявлено самостійні вимоги щодо правомірності відмови кредитора в застосуванні мораторію та визначення правових наслідків такої відмови.

43. Однак відмінність предметів зазначених спорів не означає, що суд у справі про стягнення заборгованості позбавлений можливості дослідити обставини, пов`язані із застосуванням мораторію, та надати їм правову оцінку в межах заявлених вимог і заперечень сторін.

44. Зокрема, суд апеляційної інстанції має процесуальні повноваження оцінити умови кредитного договору, обставини виникнення спірної заборгованості, звернення позичальника із заявою про застосування мораторію, зміст рішення банку про відмову в його застосуванні, а також відповідність встановлених обставин вимогам закону.

45. При цьому надання судом правової оцінки зазначеним обставинам для вирішення спору про стягнення заборгованості не є тотожним вирішенню самостійної позовної вимоги про визнання безпідставною та скасування рішення кредитора, яка є предметом розгляду в іншій справі.

46. Отже, саме лише наявність окремого судового провадження щодо правомірності відмови кредитора не свідчить про неможливість суду апеляційної інстанції самостійно встановити і оцінити обставини, які мають значення для вирішення заявлених у цій справі вимог.

47. Колегія суддів також враховує, що Законом України від 27.03.2025 № 4340-ІХ "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану" запроваджено спеціальне правове регулювання виконання окремих грошових зобов`язань у період дії воєнного стану.

48. Зокрема, відповідно до пункту 29 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України в разі встановлення судом безпідставності рішення кредитора про відмову в застосуванні мораторію останній вважається застосованим із дня отримання кредитором відповідної заяви позичальника.

49. Наведене положення визначає правові наслідки встановлення судом безпідставності відмови кредитора, проте не передбачає обов`язкового зупинення провадження у справі про стягнення заборгованості до вирішення відповідного спору.

50. Саме по собі те, що в іншій справі може бути встановлено безпідставність відмови банку та визначено момент застосування мораторію, не доводить неможливості розгляду цієї справи на підставі наявних доказів.

51. Водночас суд апеляційної інстанції не з`ясував, яким саме чином передбачені законом наслідки застосування мораторію впливають на можливість вирішення заявлених вимог про стягнення заборгованості, зокрема з огляду на те, що спірна заборгованість виникла до дати, з якої позичальник просить застосувати мораторій.

52. Колегія суддів зазначає, що застосування мораторію саме собою не припиняє раніше виниклого зобов`язання та не свідчить про відсутність заборгованості. Водночас його правові наслідки можуть стосуватися строків і порядку виконання зобов`язання, а також можливості примусового стягнення відповідних сум.

53. Тому під час вирішення питання про зупинення провадження суд апеляційної інстанції мав розмежовувати правові наслідки застосування мораторію щодо існування та розміру заборгованості, можливості задоволення позовних вимог про її стягнення і порядку виконання відповідного судового рішення.

54. Проте в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції такого розмежування не здійснено та не обґрунтовано, чому можливе застосування мораторію перешкоджає саме апеляційному перегляду рішення про стягнення заборгованості, а не лише впливає на подальше виконання відповідного зобов`язання.

55. Крім того суд апеляційної інстанції не зазначив, які саме обставини, необхідні для вирішення спору про стягнення заборгованості, не можуть бути встановлені ним самостійно, та не навів мотивів, з яких зібрані у справі докази є недостатніми для їх встановлення й оцінки.

56. Таким чином, апеляційний суд фактично ототожнив можливий вплив рішення в іншій справі на спірні правовідносини сторін з об`єктивною неможливістю розгляду цієї справи, не врахувавши встановленого пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України обмеження щодо застосування зазначеної процесуальної підстави.

57. Верховний Суд наголошує, що зупинення провадження у справі є тимчасовим припиненням здійснення процесуальних дій, яке допускається лише за наявності передбачених законом підстав. Застосування такого процесуального заходу не може ґрунтуватися виключно на припущенні про можливий вплив результату іншого судового провадження на вирішення спору, оскільки це призводить до невиправданого відтермінування судового розгляду.

58. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши взаємопов`язаність справ № 905/328/26 та № 910/7728/26, не обґрунтував наявності об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншого спору, а отже, передчасно застосував положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

59. Як наслідок, визначені процесуальним законом підстави для задоволення клопотання ФГ "ВЕНДЕМІЯ" про зупинення провадження у справі № 905/328/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/7728/26, у апеляційного суду були відсутні.

60. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд вважає, що доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, отримали підтвердження під час касаційного провадження, спростовують висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для зупинення провадження у справі.

61. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

62. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

63. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

64. З огляду на наведене Верховний Суд, переглянувши оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування ухвали суду апеляційної інстанції з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

65. Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, а справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд