ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 390/1635/15-ц

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення спадкоємця від права на спадкування спадщини за законом.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько - ОСОБА_6 За заповітом, який був складений батьком 26 жовтня 2004 року, вона є спадкоємцем спадкового майна. Відповідач, який є сином померлого, претендує на обов'язкову частку у спадщині у зв'язку з досягненням пенсійного віку на час смерті спадкодавця. Посилаючись на те, що спадкодавець ОСОБА_6 через свій похилий вік та стан здоров'я знаходився у безпорадному стані, потребував піклування та стороннього догляду, а відповідач ухилявся від надання йому допомоги, ОСОБА_1 просила на підставі статті 1224 ЦК України усунути ОСОБА_4 від права на обов'язкову частку у спадщині.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_6 потребував стороннього догляду і допомоги через похилий вік, тяжкі хвороби та безпорадний стан, на підставі статті 1224 ЦК України позивачем доведено ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцеві - ОСОБА_6

УхвалоюАпеляційного суду Кіровоградської області від 07 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2016 року залишено без змін.

Ухвала мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, і судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Оскільки ОСОБА_6 перебував у безпорадному стані, догляд за ним здійснювала лише позивач, то позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

У червні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неналежним чином оцінили те, що позивач не надала переконливих доказів перебування спадкодавця у безпорадному стані та ухилення спадкоємця ОСОБА_4 від надання допомоги своєму батьку ОСОБА_6 Відповідач неодноразово приходив до ОСОБА_6, який проживав разом з позивачем, також відповідач відвідував батька під час його перебування в лікарні та приймав участь у похованні ОСОБА_6 Матеріальної допомоги ОСОБА_6 не потребував, оскільки отримував пенсію у розмірі 1 700 грн та орендну плату за оренду земельної ділянки площею 5,76 га.

У серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в якому вона просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

08 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 26 жовтня 2004 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким все належне йому майно заповів своїй доньці - ОСОБА_1 (а. с. 11).

ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер (а. с. 5).

ОСОБА_1 подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

ОСОБА_4 - син померлого ОСОБА_6 також звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Враховуючи те, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на день смерті батька досяг пенсійного віку, то відповідно до ст. 1241 ЦК України він має право на обов'язкову частку незалежно від змісту заповіту.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ОСОБА_6 за життя знаходився в безпорадному стані. Даний факт заперечувався відповідачем, у тому числі у касаційній скарзі.

ОСОБА_6 у 2003 році у віці 75 років вдруге переніс гостре порушення мозкового кровообігу (інсульт), 01 січня 2015 року потрапив до реанімаційного відділення Кіровоградської центральної районної лікарні.

Відповідно до довідки, виданої Кіровоградською центральною районною лікарнею 04 серпня 2015 року, ОСОБА_6 потребував постійної сторонньої допомоги через похилий вік та безпорадний стан (а. с. 8).

Згідно з довідкою, виданою виконкомом Обознівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області 03 серпня 2015 року № 770, ОСОБА_6 проживав до дня смерті з дочкою ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_1. Поховання ОСОБА_6 провела ОСОБА_1 (а. с. 9).

Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Згідно з довідкою, виданою виконкомом Обознівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області від 19 серпня 2015 року, ОСОБА_4 приймав участь у похованні батька - ОСОБА_6 (а. с. 97).

Відповідно до довідки, виданої виконкомом Обознівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області від 31 липня 2015 року, ОСОБА_6 проживав та був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1. На день смерті ОСОБА_6 в зазначеному будинку протягом двох років проживали без реєстрації та вели з спадкодавцем спільне господарство дочка ОСОБА_1 та зять спадкодавця - ОСОБА_7 (а. с. 10).

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Відповідно до положень частини п'ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту частини п'ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Судами установлено, що ОСОБА_6 перебував у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги в побуті.

Разом з тим, усуваючи ОСОБА_4 від права на спадкування, суд першої інстанції не встановив умисного ухилення відповідача ОСОБА_4 від надання допомоги спадкодавцю, не дослідив та не врахував можливість або неможливість відповідача надавати допомогу спадкодавцю, не перевірив потреби спадкодавця у допомозі саме ОСОБА_4 з урахуванням того, що така допомога надавалася спадкодавцю від інших осіб. Вказані недоліки розгляду справи не було усунуто судом апеляційної інстанції.

Відповідно до положень частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду