ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 757/42018/19-к

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з вимогамистатті 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частин 1, 2статті 438 КПКпідставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватисястаттями 412-414 цього Кодексу.

Частина 1 статті 412 КПК України передбачає, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цьогоКодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З матеріалів провадження вбачається, що 09 серпня 2019 року старший слідчий в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_7 , за погодженням із заступником начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про передачу речових доказів у кримінальному провадженні №12018100010006348 Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ 41037901) в управління з метою відповідального зберігання на підставах, у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19, 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", майна, на яке ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року було накладено арешт.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду від 09 серпня 2019 року зазначене клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_7 було задоволено, а майно, на яке ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року було накладено арешт – передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з метою забезпечення його збереження.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду від 09 серпня 2019 року представником ТОВ ««Кіровоградська нафтова компанія» адвокатом ОСОБА_6 було оскаржено до Київського апеляційного суду, який ухвалою від 16 жовтня 2019 року відмовив у відкритті провадження за зазначеною апеляційною скаргою.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. У частині 1 цієї статті міститься загальна норма про те, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому однією з основних засад судочинства, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 129 Основного Закону є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Порядок кримінального провадження на території України, відповідно до положень частини 1 статті 1 КПК, визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Так, у частині 1 статті 392 КПК встановлений перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а у частині 3 цієї статті зазначено, що в апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Спеціальний порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування регламентовано главою 26 КПК. Параграфом 2 цієї глави встановлено порядок оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування, зокрема, законодавець у статті 309 КПК зазначив вичерпний їх перелік. Так, пунктом 9 частини 1 цієї статті встановлено, що під час досудового розслідування, зокрема, може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому, оскільки арешт майна у кримінальному провадженні, відповідно до вимог частини 2 статті 131 КПК, є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

Проте, ухвала слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів має іншу правову природу, а саме: речові докази, відповідно до частини 2 статті 84 КПК, є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні. При цьому їх зберігання є однією з гарантій реалізації завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК, та умовою дотримання прав осіб, права яких, у тому числі й майнові, було обмежено щодо речей чи майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні і на яке ухвалою слідчого судді уже накладено арешт.

Таким чином, вирішення питання щодо зберігання речових доказів не охоплюється положеннями розділу ІІ КПК, яким регулюються заходи забезпечення кримінального провадження, й, зокрема, порядок накладення арешту на майно у кримінальному провадженні. Отже, потрібно розрізняти підстави арешту майна від передачі такого майна на зберігання як речового доказу у кримінальному провадженні, зокрема, передачі майна в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, а їх ототожнення є помилковим.

Чинний кримінальний процесуальний закон у статті 100 чітко передбачає порядок зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про спеціальну конфіскацію. Зокрема, частиною 2 статті 100 КПК регламентовано відповідну процедуру, згідно з якою зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України» затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок). Так, забезпечення схоронності тимчасово вилученого майна врегульовано у пункті 27 вказаного Порядку, де зазначено, що схоронність такого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно. Відповідно до частини 6 статті 100 КПК, речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості.

Також, згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року. Крім того, вказано, що зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.

Отже, кримінальне процесуальне законодавство передбачає спеціальну процедуру (особливий спосіб) визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Зокрема, звернення до суду з клопотанням щодо визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні, а слідчий суддя, керуючись положеннями статей 100, 171-173, частини 3 статті 309 КПК та пунктом 2 частини 1 статті 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», розглядає таке клопотанням про визначення порядку зберігання речових доказів, у тому числі й майна, на яке накладено арешт, у кримінальному провадженні.

Зазначені обставини дозволяють дійти висновку про те, що при розгляді питання про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні суд повинен керуватися як загальними нормами, зокрема щодо порядку розгляду подання слідчого, так і спеціальними, зокрема частинами 2, 6 та 7 статті 100 КПК щодо порядку зберігання речових доказів, а також частини 1 статті 309 КПК щодо переліку ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку.

Так, у наведеному в статті 309 КПК переліку судових рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку на стадії досудового розслідування кримінального провадження, відсутня така ухвала, яка визначає порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні, зокрема, шляхом передачі в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, і це свідчить про те, що таке рішення слідчого судді оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. При цьому, згідно з частиною 3 зазначеної статті, сторона кримінального провадження у разі незгоди з такою ухвалою слідчого судді може подати свої заперечення під час підготовчого провадження в суді.

Як убачається із оскарженої ухвали Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, обґрунтовано посилаючись на імперативні положення частини 1 статті 309 КПК та керуючись вимогами частини 4 статті 399 КПК.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що апеляційний суд, відмовляючи у відкритті кримінального провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду від 09 серпня 2019 року, якою було задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_7 про передачу в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з метою забезпечення його збереження, не дотримався вимог кримінального провадження щодо забезпечення права на оскарження процесуальних рішень.

Зазначена позиція Суду відповідає висновку, викладеному у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі №758/16546/18 (провадження №51-620 кмо 19).

За встановлених обставин Суд дійшов висновку про те, що ухвалу Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року слід вважати законною й обґрунтованою, а тому в задоволенні касаційної скарги адвокату ОСОБА_6 в інтересах ТОВ «Кіровоградська нафтова компанія» відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд