ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 176/318/15-ц

У лютому 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по укладеному між ними 13 травня 2008 року кредитному договору № DNJ0GA0000000075 у розмірі 1 124 380,42 грн та судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 13 травня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNJ0GA0000000075. Відповідно до укладеного договору позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 17 221,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13 травня 2018 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором. Позичальник всупереч умов договору та закону свої зобов`язання не виконував, у зв`язку із чим виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 03 лютого 2015 року становить 69 235,25 дол. США, яка складається з наступного: 15 812,68 дол. США - заборгованість за кредитом, 11 889,66 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 3 011,20 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 35 210,13 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 15,39 дол. США - штраф (фіксована частина), 3 296,18 дол. США - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути на свою користь із відповідача.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що банком пропущено строк позовної давності.

Додатковим рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2020 року вирішено питання щодо судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2019 року скасовано. Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 13 травня 2008 року № DNJ0GA0000000075 станом на 03 лютого 2015 року в сумі: 15 812,68 дол. США - заборгованість за кредитом (що еквівалентно 256 797,92 грн); 11 889,66 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом (що еквівалентно 193 088,08 грн), а також штрафи: 250,00 грн (фіксована частина) та 56 219,02 грн (процентна складова).

Вирішено питання судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 09 вересня 2010 року банк направив боржнику досудову вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, чим змінив строк виконання основного зобов`язання.

Згідно із пунктом 5.5 кредитного договору термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю п`ять років. З позовом АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду 17 лютого 2015 року, тобто в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за порушення умов договору слід відмовити.

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, у зв`язку з чим вона не підлягає стягненню з відповідача.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області.

02 листопада 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

На підставі ухвали Верховного Суду від 18 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 грудня 2020 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Фаловська І. М., Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не повідомив про час і місце розгляду справи відповідача.

У касаційній скарзі зазначається, що розрахунок, який надано банком, без підтверджуючих розрахункових документів не може бути належним та допустимим доказом здійснення платежу.

Позивач пропустив строк позовної давності, який закінчився 30 вересня 2014 року.

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору від 13 травня 2008 року № DNJ0GA0000000075 позивач зобов`язався надати відповідачу кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 13 травня 2008 року по 13 травня 2018 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 17 221,00 дол. США на наступні цілі: у розмірі 15 000,00 дол. США на споживчі цілі, у розмірі 450,00 дол. США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 86,00 дол. США - страхування майна, 75,00 дол. США - особисте страхування, а також у розмірі 1 610,00 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором (а. с. 9 - 11).

Договором передбачено, що погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 294,94 дол. США згідно графіка погашення кредиту для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагородою, комісією.

09 вересня 2010 року на адресу відповідача ОСОБА_1 була надіслана вимога про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором. Зазначена вимога підлягала виконанню в тижневий термін з дати одержання цього повідомлення, проте і після цього відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала та відповідні суми позивачу не сплатила (а. с. 72).

За розрахунком банку станом на 03 лютого 2015 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 69 235,25 дол. США, що за курсом 16,24 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 03 лютого 2015 року складає 1 124 380,42 грн, яка складається з наступного: 15 812,68 дол. США - заборгованість за кредитом, 11 889,66 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 3 011,20 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 35 210,13 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору 15,39 дол. США - штраф (фіксова частина), 3 296,18 дол. США - штраф (процентна складова) (а. с. 5 - 7).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 259 ЦК України передбачено, щопозовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

У вказаній справі сторони погодили строк кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

Так, відповідно до пункту 8.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки на строк з 13 травня 2008 року по 13 травня 2018 року включно. При цьому, періодом сплати вважається період з 20 по 28 число кожного місяця (а. с. 11).

Згідно із пунктом 5.5 кредитного договору термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю п`ять років.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимогу про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Верховний Суд зазначає, що правовий висновок щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики після спливу строку кредитування викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Зокрема, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що банк 09 вересня 2010 року направив боржнику досудову вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором в тижневий термін з дня отримання цього повідомлення, чим банк змінив строк виконання основного зобов`язання.

Відповідач не заперечує факт отримання такої вимоги (а. с. 69 - 72).

Отже, в тижневий строк з дня отримання письмової вимоги кредитора у боржника виник обов`язок виконати у повному обсязі зобов`язання за кредитним договором.

Із цим позовом банк звернувся в суд 17 лютого 2015 року, тобто в межах визначеного договором п`ятирічного строку позовної давності.

При цьому доводи відповідача про те, що термін повернення кредиту настав 30 вересня 2009 року Верховний Суд відхиляє, враховуючи, що досудову вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором банк направив боржнику у вересні 2010 року.

Вирішуючи питання щодо наявності заборгованості колегія суддів апеляційного суду врахувала розрахунок, наданий позивачем. На обґрунтування своїх вимог щодо стягнення заборгованості з позичальника банком було надано: копію кредитного договору від 13 травня 2008 року № DNJ0GA0000000075, додаток № 2 до вказаного кредитного договору (графік погашення заборгованості кредиту), розрахунок заборгованості станом на 03 лютого 2015 року за кредитним договором (а. с. 5 - 13).

При цьому чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Крім того, відповідач не спростувала факт отримання кредиту, здійснювала його часткове погашення, свого розрахунку не надала.

Водночас колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно розміру заборгованості, яка підлягає до стягнення, оскільки 09 вересня 2010 року на адресу відповідача ОСОБА_1 була надіслана вимога про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором (а. с. 72). Тому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а отже у кредитора відсутні підстави для нарахування боржнику процентів за кредитом після вересня 2010 року.

З рахунку заборгованості за договором від 13 травня 2008 року № DNJ0GA0000000075 вбачається, що станом на 29 вересня 2010 року заборгованість за процентами за користування кредитом складала 3 975,97 дол. США (що за курсом 16,24 грн за 1 дол. США, який був встановлений на день складення розрахунку, було еквівалентно 64 569,75 грн).

Пунктом 5.3 кредитного договору встановлено штраф за порушення позичальником строків платежів: 250 грн + 5% від ціни позову.

Оскільки наявні підстави для зменшення розміру процентів, що підлягають стягненню, відповідно необхідно зменшити розмір процентної складової штрафу.

Отже, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором від 13 травня 2008 року № DNJ0GA0000000075, зокрема: 15 812,68 дол. США - заборгованість за кредитом (що еквівалентно 256 797,92 грн), 3 975,97 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом (що еквівалентно 64 569,75 грн), а також штрафи: 250,00 грн (фіксована частина) та 16 068,38 грн (процентна складова), який розраховано за формулою (256 797,92 грн + 64 569,75 грн) х 5%.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 1 124 380,42 грн. Позов задоволено на суму, еквівалентну 337 686,05 грн, тобто на 30 %.

Позивач сплатив при подачі позовної заяви і апеляційної скарги 9 135,00 грн. Пропорційно розміру задоволених позовних вимог позивач має право на відшкодування 2 740,50 грн судового збору.

Відповідач при поданні касаційної скарги мала би сплатити 7 308,00 грн, але з урахуванням її майнового стану ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року відповідачу зменшено розмір судового збору до 1 049,83 грн, який вона сплатила.

Разом з тим, за касаційний розгляд справи позивач має нести витрати в розмірі 5 115,60 грн.

Сплативши судовий збір у повному розмірі, відповідач мала би право на відшкодування вказаної суми - 5 115,60 грн, проте оскільки вона сплатила судовий збір у розмірі 1 049,83 грн, пропорційно до розміру сплачених коштів вона має право на відшкодування судових витрат - 734,88 грн.

Отже, позивач має сплатити відповідачеві 734,88 грн на відшкодування понесених судових витрат, а також в дохід держави 1 640,22 грн.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, його постанова підлягає зміні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України необхідно поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року з урахуванням змін, внесених цією постановою.

Керуючись статтями 141, 389, 400, 402, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду