ПОСТАНОВА
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у кримінальному провадженні № 12017180000000174 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Гощанського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року ОСОБА_8 визнано винуватим у порушенні правил дорожнього руху, що спричинили смерть потерпілого, та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання.
Повністю задоволено цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , стягнуто з ОСОБА_8 на їхню користь по 100 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів.
Місцевий суд установив, що ОСОБА_8 17 серпня 2017 року близько 00:10 керуючи автомобілем «Урал-375Д» та рухаючись на 294 км + 800 м автодороги «Київ-Чоп» зі сторони м. Житомира в напрямку м. Рівне біля с. Терентіїв Гощанського району Рівненської області, в порушення вимог пунктів 2.3 «б», 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України перед виїздом з перехідно-швидкісної на зустрічну смугу руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху і що смуга, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для розвороту відстані, не надав переваги у русі зустрічному транспортному засобу та виїхав на зустрічну смугу де зіткнувся з автомобілем «Renault Trafic» внаслідок чого пасажир цього автомобіля ОСОБА_11 загинув.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 вказує на істотні порушення судами обох інстанцій вимог кримінального процесуального закону.
На обґрунтування цього зазначає, що при вирішенні цивільного позову в справі судом першої інстанції не було взято до уваги того, що під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 виконував трудові обов`язки, а тому завдана потерпілим шкода підлягала стягненню з власника автомобіля - ССВК «Діброва».
Також, на думку захисника, при вирішенні питання про стягнення з ОСОБА_8 процесуальних витрат у кримінальному провадженні місцевий суд не врахував його сімейний та матеріальний стан.
На думку захисника, при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином його доводів, викладених в апеляційній скарзі, та не дав на всі з них обґрунтованих відповідей.
Тому захисник вважає, що оскаржувані вирок та ухвала постановлені без додержання вимог статей 370, 374 та 419 КПК і просить ці рішення скасувати іпризначити новий розгляд у суді першої інстанції .
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
Прокурор просив відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити судові рішення без зміни.
Засуджений та захисник у поданих заявах просили касаційний суд (далі – Суд) розглядати скаргу без їхньої участі.
Мотиви Суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла наступного висновку.
Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину, правильність кваліфікації його дій судом за ч. 2 ст. 286 КК, а також призначене покарання та звільнення останнього від його відбування на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році» в касаційній скарзі не оспорюються.
Що стосується доводів про неправильне вирішення цивільного позову, то вони заслуговують на увагу.
Виходячи зі змісту ст. 128 КПК, потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов.
Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК, і при цьому застосовуються норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК)
Відповідно до ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
За загальним правилом, встановленим частиною 2 ст. 1187 ЦК, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05 грудня 2018 року (справа № 426/16825/16-ц) на підставі аналізу норм статей 1187 та 1172 ЦК дійшла висновку про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
У цьому кримінальному провадженні встановлено, що смерть ОСОБА_11 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - автомобіля яким керував ОСОБА_8 .
Під час розгляду справи в суді першої інстанції сторона захисту неодноразово наголошувала на тому, що автомобіль«Урал-375Д», яким керував ОСОБА_8 належав ССВК «Діброва» з яким останній перебував у трудових відносинах і на момент ДТП він виконував свої трудові обов`язки.
Проте ці доводи суд належним чином не перевірив і у вироку лише формально зазначив, що стороною захисту не було доведено, що ОСОБА_8 вчинив ДТП під час виконання своїх трудових обов`язків.
При перевірці вироку за апеляційною скаргою захисника суд апеляційної інстанції не перевірив ретельно наведених у ній доводів щодо неправильного вирішення цивільного позову судом першої інстанції та залишив без будь якої оцінки надані захисником в суді першої інстанції матеріали, щодо наявності трудових правовідносин між ОСОБА_8 та ССВК «Діброва» на момент ДТП.
Фактично під час апеляційного розгляду провадження суд апеляційної інстанції врахував ті самі обставини, на які послався у вироку місцевий суд і у своєму рішенні не навів обґрунтованих мотивів з посиланням на конкретні дані в матеріалах справи, на підставі яких він дійшов висновку про безпідставність цих доводів захисника та необхідність залишити оскаржуваний вирок без змін.
При вирішенні цивільного позову в справі суд також стягнув з ОСОБА_8 судовий збір в сумі 3000 грн.
Однак таке рішення не узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року, відповідно до яких при вирішенні в межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам ч. 5 ст. 128, статтями 118, 119, 370 цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених цим Кодексом.
У той же час слід визнати безпідставними доводи захисника в касаційній скарзі про віднесення процесуальних витрат у кримінальному провадженні на рахунок держави, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтвердженні витрати на залучення експерта.
Зазначеною нормою не передбачено інших варіантів покладення такого обов`язку ніж на засудженого, незважаючи на його сімейний стан та матеріальне становище.
Перевіривши доводи касаційної скарги захисника колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних вироку та ухвалі щодо розв`язання цивільного позову потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 постановлені з істотним порушенням вимог норм процесуального права та з порушенням норм матеріального права, без додержання вимог статей 128, 370, 374 та 419 КПК, а тому вважає необхідним касаційну скаргу захисника задовольнити частково, вказані судові рішення в цій частині скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд