ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/23880/15-ц

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Енергобанк» (далі - ПАТ «Енергобанк») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» Брайка С. А. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (далі - ТОВ «Вердикт Фінанс»), про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 10 травня 2012 року між

ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Вердикт Фінанс» було укладено договір про надання кредитної лінії № 1205-16 (далі - кредитний договір), з додатковими угодами до нього, на підставі якого позичальнику надано кредитні кошти у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості в розмірі 21 500 000 грн із сплатою 27 % річних на строк до 05 грудня

2015 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 30 січня 2013 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки з додатковими угодами до нього, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Вердикт Фінанс» своїх зобов`язань за кредитним договором у позичальника станом на 11 серпня 2015 року утворилася заборгованість перед банком у розмірі 3 841 103,29 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 2 900 000 грн, заборгованості за процентами - 547 399,36 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту - 302 243,84 грн, пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 91 460,09 грн. 19 березня 2015 року банк направив відповідачу вимогу про необхідність негайно виконати свої зобов`язання шляхом сплати кредитної заборгованості. Однак вказана вимога не виконана. Враховуючи викладене, ПАТ «Енергобанк» просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня

2016 року у складі судді Притули Н. Г. позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Енергобанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 3 841 103, 29 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим в нього утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з поручителя.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року залишено без змін.

У серпні 2021 року особа, яка не брала участі у розгляді справи, - ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД (DALIAHILL CORPORATION LTD) звернулася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року з тих підстав, що суд вирішив питання про його права та інтереси, не залучивши до участі у справі. Заявник посилався на те, що у січні 2015 року погасила за позичальника заборгованість за кредитним договором у розмірі 80 000 доларів США та набула статусу кредитора на цю суму коштів. На думку заявника суд першої інстанції, стягуючи заборгованість у повному обсязі, порушив право компанії як кредитора ТОВ «Вердикт Фінанс».

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження у цій справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД (DALIAHILL CORPORATION LTD) на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Ухвалу суду апеляційної інстанції від 30 листопада 2021 року мотивовано тим, що компанія не надала доказів перерахування 80 000 доларів США на рахунок ПАТ «Енергобанк» та зарахування банком таких коштів у рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, отже не надала доказів набуття нею статусу кредитора у цьому зобов`язанні. Таким чином, апеляційний суд вважав, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи та інтереси ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД (DALIAHILL CORPORATION LTD) не вирішувалося.

До Верховного Суду 07 грудня 2021 року ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД (DALIAHILL CORPORATION LTD) подало касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що30 грудня 2014 року компанія зі свого рахунку, відкритого у іноземному банку, на розрахунковий рахунок, відкритий на ім`я компанії у ПАТ «Енергобанк» було перераховано 80 000 доларів США. 29 січня 2015 року компанія звернулася із заявою до ПАТ «Енергобанк», в якій просила вказані кошти направити у рахунок виконання зобов`язань

ТОВ «Вердикт Фінанс» та ОСОБА_1 . Вказану заяву банк отримав 29 січня 2015 року за вхідним № 365. Таким чином, компанія набула статусу кредитора у вказаному зобов`язанні на суму 80 000 доларів США, що не було враховано рішенням суду першої інстанції. За таких обставин, компанія вважає, що суд першої інстанції вирішив питання про її права та інтереси, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно закрив провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито провадження у справі, а ухвалою від 07 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, установлені судом

10 травня 2012 року між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Вердикт Фінанс» було укладено договір про надання кредитної лінії № 1205-16, з додатковими угодами до нього, на підставі якого позичальнику надано кредитні кошти у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості в розмірі 21 500 000 грн із сплатою 27 % річних на строк до 05 грудня

2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором

30 січня 2013 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки з додатковими угодами до нього, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору, станом на 11 серпня 2015 року утворилася заборгованість перед банком у розмірі 3 841 103,29 грн, у зв`язку із чим ПАТ «Енергобанк» звернулося до поручителя ОСОБА_1 із позовом про стягнення цієї заборгованості, який рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД (DALIAHILL CORPORATION LTD), особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення в частині стягнення 1 276 344 грн, що є еквівалентом 80 000 доларів США, посилаючись на те, що вона є кредитором відповідача на вказану суму коштів. На підтвердження цих обставин заявник надав заяву від 29 січня 2015 року, адресовану ПАТ «Енергобанк», про зарахування коштів у якості погашення заборгованості за кредитним договором та копії платіжних документів.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ у справі «Bruаlla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня

1997 року, п. 33).

Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

За таких обставин, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД (DALIAHILL CORPORATION LTD) посилався на те, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, оскільки компанія у січні 2015 року погасила за позичальника заборгованість за кредитним договором у розмірі 80 000 доларів США та набула статусу кредитора ТОВ «Вердикт Фінанс» та ОСОБА_1 на суму виконаних зобов`язань, що не було враховано судом при ухваленні оскаржуваного рішення.

На підтвердження факту перерахування 80 000 доларів США на рахунок

ПАТ «Енергобанк» в якості погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором компанія надала копію заяви від 29 січня 2015 року, згідно з якою ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД зі свого рахунку в банку Hellenic bank було направлено на свій рахунок № НОМЕР_1 у

ПАТ «Енергобанк» 80 000 доларів США, які не були зараховані на поточний рахунок заявника та залишились на транзитному рахунку. У вказаній заяві ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД (DALIAHILL CORPORATION LTD) просило банк зарахувати вказані кошти в рахунок виконання зобов`язань ТОВ «Вердикт Фінанс» та ОСОБА_1 , з якими було досягнуто такі домовленості.

Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД не надано суду доказів отримання

ПАТ «Енергобанк» вказаного листа. Штамп з вхідним номером від 29 січня

2015 року № 365, що міститься в правому нижньому куті листа, не є підтвердженням того, що цей лист отримано саме ПАТ «Енергобанк», оскільки жодних реквізитів банку на штампі не зазначено.

Суд апеляційної інстанції правильно вважав, що надані суду копії платіжних документів не є первинними бухгалтерськими документами, не містять жодних печаток або штампів банків, а тому не свідчать про перерахування

80 000 доларів США на рахунок ПАТ «Енергобанк» (а. с. 15-18, т. 4).

Крім того, сам факт перерахування грошових коштів у розмірі 80 000 доларів США на рахунок ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД у ПАТ «Енергобанк» жодним чином не свідчить про те, що такі кошти були зараховані

ПАТ «Енергобанк» в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Вердикт Фінанс» та ОСОБА_1 за договором про надання кредитної лінії від 10 травня

2012 року.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували факт перерахування

80 000 доларів США на рахунок ПАТ «Енергобанк» та зарахування

ПАТ «Енергобанк» таких коштів в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД не надано.

Отже, заявником не надано доказів того, що він набув статус кредитора у даному зобов`язанні та право вимоги до ТОВ «Вердикт Фінанс» і

ОСОБА_1 на суму у розмірі 1 276 344 грн, що еквівалентно 80 000 доларів США, що могло б свідчити про порушення його прав та законних інтересів оскаржуваним рішенням суду першої інстанції.

Таким чином, встановивши, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим судом не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД (DALIAHILL CORPORATION LTD), яка звернулася з апеляційною скаргою на це судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2020 року у справі

№ 668/17285/13-ц.

При цьому ДАЛІАХІЛЛ КОРПОРЕЙШН ЛТД (DALIAHILL CORPORATION LTD), який вважає себе кредитором ТОВ «Вердикт Фінанс» і ОСОБА_1 , не позбавлене можливості вимагати від останніх повернення коштів, про які заявник зазначає у апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 України, Верховний Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду