ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 601/1473/19

Описова частина

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за борговими розписками.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що протягом 2012-2015 років батько відповідачів - ОСОБА_4 позичав у нього грошові кошти в іноземній валюті - доларах США у різних сумах.

Так, 02 січня 2013 року ОСОБА_4 позичив у нього в борг 50 000,00 дол. США, строк погашення боргу кінець 2013 року, що підтверджено розпискою від 02 січня 2013 року. У розписці зазначено, що гарантією повернення боргу є зерновий комбайн.

Із розписки від 30 квітня 2015 року слідує, що станом на 30 квітня 2015 року загальний борг ОСОБА_4 з нарахованими відсотками за користування коштами складає 84 387,00 дол. США.

24 листопада 2015 року ОСОБА_4 позичив у нього 34 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути до 10 листопада 2016 року, що підтверджується розпискою від 24 листопада 2015 року.

ОСОБА_4 позичені кошти не повернув.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після смерті якого залишилось спадкове майно: житлові будинки, земельні ділянки, транспортні засоби та сільськогосподарське підприємство. Діти померлого - відповідачі у справі є спадкоємцями боржника.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просивстягнути з відповідачів на його користь заборгованість за борговими розписками від 30 квітня 2015 року та 24 листопада 2015 року в сумі 118 387,00 дол. США, що на дату пред`явлення позову становить 3 016 500,76 грн.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 34 000,00 дол. США, що еквівалентно 866 320,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Стягуючи із ОСОБА_2 як спадкоємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 21 листопада 2015 року, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів, що ОСОБА_4 позичив у нього гроші в сумі 34 000,00 дол. США, про що 21 листопада 2015 року написав розписку та зобов`язався повернути цей борг до 10 листопада 2016 року, однак зобов`язання не виконав, що про свідчить наявність у ОСОБА_1 оригіналу боргової розписки ОСОБА_4 .

Також суд першої інстанції вказував на те, що під час розгляду справи відповідачі оспорювали дійсність укладеного між позивачем та померлим ОСОБА_4 договору позики, однак не надали належних доказів, які б підтверджували, що померлий ОСОБА_4 не підписував та не складав боргову розписку від 21 листопада 2015 року, натомість відмовились від проведення почеркознавчої експертизи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики від 30 квітня 2015 року, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення правовідносин щодо боргового зобов`язання від 30 квітня 2015 року, а саме укладення між позивачем та ОСОБА_4 договору позики, отримання останнім грошових коштів у борг, обов`язку повернути грошові кошти позивачу та строк повернення вказаних коштів.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що зміст розписки від 30 квітня 2015 року є суперечливим, дану розписку не можна трактувати як окрему розписку із окремим грошовим зобов`язанням, а в ній лише підтверджені зобов`язання за позиками грошей із 2012 року боржника-спадкодавця, про наявність триваючих правовідносин щодо позики грошей вказував у позовних вимогах і сам позивач, на підтвердження чого пред`явив інші розписки боржника ОСОБА_4 , а саме - розписки від 02 січня 2013 року, 21 листопада 2015 року, 17 листопада 2018 року. Спірні боргові зобов`язання пов`язані із даними розписками, в контексті інших боргових зобов`язань за попередні роки із розрахунком відповідних річних процентів, та подальшими борговими зобов`язаннями, що виразились у новій розписці від 21 листопада 2015 року, за якою борг ОСОБА_4 становив 34 000 дол. США, які і стягнуті судом на користь позивача.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за борговою розпискою від 30 квітня 2015 року та ухвалити нове про задоволення цих позовних вимог.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за борговою розпискою від 30 квітня 2015 року, не врахували, що у нього наявний оригінал боргової розписки від 30 квітня 2015 року, що свідчить про невиконання ОСОБА_4 зобов`язань, ця боргова розписка містить відомості, які дозволяють ідентифікувати особу боржника та кредитора, розрахунок процентів за користування позикою здійснений позичальником особисто та загальна сума боргу з урахуванням суми позики та нарахованих відсотків визначена ОСОБА_4 , тобто вказаний розмір грошового зобов`язання узгоджений сторонами. Розписка не містить строку виконання зобов`язання, проте сам обов`язок з повернення суми позики з нарахованими відсотками випливає зі змісту слова «позичив», що зазначеному розписці, а також зі змісту фрази «гарантом повернення суми є зерновий комбайн DHN DEERЕ - 2066».

Підставами касаційного оскарження рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2020 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц (провадження № 61-26174св18), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 61-25418св18), від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17), від 20 березня 2019 року у справі № 640/219/14-ц (провадження № 61-206св19), від 07 серпня 2019 року у справі № 753/22661/14-ц (провадження № 61-10263св19), від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18 (провадження 61-6026св20).

Судові рішення в частині задоволення позовних вимог не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 січня 2013 року ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 16 січня 2001 року Кременецьким РВ УМВС України, проживаючий с. Білокриниця Кременецького району) дав розписку про те, що він позичив у ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 , виданий 09 вересня 2008 року Кременецьким РВ УМВС України, проживаючого с. В. Млинівці Кременецького району) 50 000,00 дол. США. Гарантом повернення суми займу є зерновий комбайн DHN DEER - 2066, номерний знак НОМЕР_4 . Повернення до кінця 2013 року, про що і розписався.

30 квітня 2015 року ОСОБА_4 склав розписку, згідно з якою позичив у ОСОБА_1 долари США в сумі 36 356.

період з: а) 01 березня 2012 року 36 356 дол. США під 3 % - процента ставка за 10 місяців склала 10 906,80 дол. США;

період з: б) 01 січня 2013 року 47 262,00 дол. США під 3 % - процента ставка за 12 місяців склала 17 014,32 дол. США;

період з: в) 01 січня 2014 року 64 276,00 дол. США під 3 % - процента ставка за 11 місяців склала 21 211,08 дол. США.

Загальна сума складає 85 487,00 дол. США.

В січні 2015 року повернуто 1 100,00 дол. США.

Всього сума складає 84 387,00 дол. США.

Гарантом повернення суми є зерновий комбайн DHN DEERЕ - 2066. Про що розписався.

24 листопада 2015 року ОСОБА_4 дав розписку про те, що позичає у ОСОБА_1 долари США в сумі 34 000. Зобов`язується повернути до 10 листопада 2016 року.

17 листопада 2018 року ОСОБА_4 дав розписку про те, що сума боргового зобов`язання складає 76 550,00 дол. США і гарантується поверненням зернового комбайна марки DHN DEER - 2066, реєстраційний знак НОМЕР_4 , заводський № НОМЕР_5 , який належить ФГ «Довжок» і власником якого він є.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після смерті якого відкрилась спадщина.

Єдиним спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2 , який прийняв спадщину.

Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальним, оплатним чи безоплатним договором, на підтвердження якого могла бути надана розписка.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правового застосування статті 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступати від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

У справі, яка переглядається, установлено, що 30 квітня 2015 року ОСОБА_4 склав розписку, згідно з якою позичив у ОСОБА_1 долари США в сумі 36 356.

період з: а) 01 березня 2012 року 36 356 дол. США під 3 % - процента ставка за 10 місяців склала 10 906,80 дол. США;

період з: б) 01 січня 2013 року 47 262,00 дол. США під 3 % - процента ставка за 12 місяців склала 17 014,32 дол. США;

період з: в) 01 січня 2014 року 64 276,00 дол. США під 3 % - процента ставка за 11 місяців склала 21 211,08 дол. США.

Загальна сума складає 85 487,00 дол. США.

В січні 2015 року повернуто 1 100,00 дол. США.

Всього сума складає 84 387,00 дол. США.

Гарантом повернення суми є зерновий комбайн DHN DEERЕ - 2066. Про що розписався.

Стаття 545 ЦК України містить положення про підтвердження виконання зобов`язання, яке має бути здійснене шляхом видачі кредитором боржникові на вимогу останнього розписки про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Так, згідно із статтею 545 ЦК України, кредитор, прийнявши виконання зобов`язання повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

У постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18), від 07 серпня 2019 року у справі № 753/22661/14 (провадження № 61-10263св19), від 11 червня 2020 року у справі № 753/20532/14-ц (провадження № 61-46033св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 233/4822/18 (провадження № 61-20667св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19), від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18 (провадження № 61-7017св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 640/9165/19 (провадження № 61-14705св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 570/5689/16 (провадження № 61-258св21) викладено такі правові висновки щодо застосування статті 545 ЦК України: у частині другій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

Згідно з положенням статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини третьої статті 12 і статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки розписці від 30 квітня 2015 року та не врахували, що оригінал цієї розписки знаходиться у позивача, що з урахуванням положень статті 545 ЦК України свідчить про те, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано, доказів протиправності її знаходження у останнього відповідач ОСОБА_2 не надав.

Посилання апеляційного суду на те, що зміст розписки від 30 квітня 2015 року є суперечливим, дану розписку не можна трактувати як окрему розписку із окремим грошовим зобов`язанням, а в ній лише підтверджені зобов`язання за позиками грошей із 2012 року, є безпідставними, так як розписку слід оцінювати (тлумачити), виходячи із повного змісту, тексту.

Так, у розписці зазначено, що ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_1 кошти, а зі змісту статті 1046 ЦК України терміну «позичив» кореспондує зобов`язання повернути. Складаючи розписку від 30 квітня 2015 року, ОСОБА_4 повинен був розуміти правові наслідки своїх дій та у разі, якщо ця розписка видавалась замість попередніх розписок, ОСОБА_4 не був позбавлений можливості вказати про це в тексті розписки.

При цьому відповідач ОСОБА_2 фактично не заперечував проти власноручного написання та підписання ОСОБА_4 розписки від 30 квітня 2015 року, представник ОСОБА_2 у судовому засіданні у суді першої інстанції відмовився від заявленого клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Крім того, представник ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву посилався на те, що за договором позики передавалась сума 36 356 дол. США, а не три різні як вбачається з розписки, тобто фактично не заперечував факт отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_1 грошових коштів у позику за розпискою від 30 квітня 2015 року у розмірі 36 356 дол. США.

Враховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справи із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням закону.

Суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку, у тому числі усувати недоліки висновків суду, які є припущеннями, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за борговою розпискою від 30 квітня 2015 року підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду