ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 420/6134/21

1. У квітні 2021 року громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС від 13 жовтня 2017 року № 393-17, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати ДМС прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .

2. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в листопаді 2014 року звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Проте, рішенням від 03 квітня 2015 року № 273-15 ДМС відмовила у визнанні його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Вказане рішення було оскаржене в судовому порядку. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 вересня 2015 року у справі № 815/2978/15 задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_1 , скасував рішення ДМС та зобов`язав повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням інформації по країні його походження та встановлених судом обставин. Однак, рішенням від 13 жовтня 2017 року № 393-17 ДМС повторно відмовила позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач дізнався про зазначене рішення ДМС із повідомлення № 323 від 27 жовтня 2017 року, яке отримав 15 грудня 2017 року. З указаним рішенням відповідача ОСОБА_1 не погоджується, оскільки вважає, що наявні підстави для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема ризик переслідування у країні походження у зв`язку з належністю до певної соціальної групи - особа, яка ухиляється від проходження військової служби.

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС від 13 жовтня 2017 року № 393-17, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано ДМС прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач формально перевірив обставини, викладені позивачем, що порушило принцип рівності перед законом та призвело до прийняття протиправного рішення щодо відмови позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту з боку ДМС. Зокрема, відповідач взагалі не взяв до уваги інформацію по країні походження позивача, а саме, того факту, що на теперішній час у Сирії триває громадянська війна, систематично порушуються права людини та основні свободи. Відтак, на думку суду, беззмістовним є висновок відповідача про те, що позивач не пов`язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність загальновідомих офіційних обставин, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт. В силу обставин, що змінилися, позивач має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог пунктів 4, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» .

5. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 жовтня 2021 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 залишив без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

6. Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов, опираючись на те, що письмове повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивачем було отримане 15 грудня 2017 року, водночас позов ОСОБА_1 направив до суду першої інстанції засобами поштового зв`язку 08 квітня 2021 року, тобто більше ніж через три роки після отримання повідомлення, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, законодавством регламентовано скорочений п`ятиденний строк оскарження до суду особою, яка зверталася за захистом до органів ДМС, рішення про відмову в наданні їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

7. Одночасно суд апеляційної інстанції установив, що при зверненні до суду першої інстанції та після залишення адміністративного позову без руху позивачем заявлялось клопотання про поновлення строків звернення до суду, яке було фактично проігнороване судом першої інстанції. У свою чергу, суд апеляційної інстанції оцінивши доводи, наведені у вказаному клопотанні, визнав їх необґрунтованими, оскільки обставини, про які вказує позивач, не є непереборними та такими, що свідчать про неможливість звернення позивача до суду на протязі трьох років.

8. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 через адвоката Маркочеву Н.В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року, у якій просить скасувати вказане судове рішення та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

9. Підставою касаційного оскарження визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Так, скаржник вказує на порушення норм процесуального права - пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 1640/2719/18, від 27 травня 2021 року у справі № 140/3708/19, від 21 липня 2021 року у справі № 520/5875/19.

10. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що у названих постановах Верховного Суду містяться висновки щодо застосування пункту 8 частини першої статті 240 КАС України у відносинах, пов`язаних із залишенням судом апеляційної інстанції з власної ініціативи адміністративного позову без розгляду через пропуск строків звернення до суду першої інстанції, з виходом поза межі вимог апеляційної скарги.

11. Ухвалою від 13 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

12. У відзиві на касаційну скаргу ДМС просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року - без змін.

13. Ухвалою від 04 травня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини

14. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирії, уродженець м. Дейр-ез-Зор, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт. Рідна мова арабська, вільно володіє англійською та російською мовами.

15. За сімейним станом одружений на громадянці України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шлюб був зареєстрований 03 вересня 2015 року, та документований свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

16. Позивач має двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який документований свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , та ОСОБА_4 , який документований свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (діти позивача є громадянами України та не проходять за особою справою позивача).

17. Позивач має неповну вищу освіту. Середню освіту здобув на Батьківщині протягом 1990-2002 років. З 2002 по 2003 рік навчався на підготовчих курсах в Одеській національній академії харчових технологій, з 2003 по 2005 рік навчався в Одеському державному екологічному університеті. Навчання не закінчив через відсутність фінансової підтримки з боку батьків.

18. Щодо трудової діяльності, то на Батьківщині позивач не працював. В Україні працює реалізатором на промисловому ринку. Ані на Батьківщині, ані на території нашої країни позивач не був членом жодних громадських, молодіжних, релігійних, військових чи інших організацій. Позивач є військовозобов`язаним, строкову службу не проходив.

19 Країну постійного проживання позивач залишив 21 лютого 2010 року. Літаком на підставі національного паспорту № НОМЕР_5 та візи типу НОМЕР_4 позивач авіарейсом м. Дамаск (Сирія) - м. Стамбул (Туреччина) - м. Одеса (Україна) потрапив до України. З того часу позивач до Сирії не повертався.

20. У листопаді 2014 року позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.

21. Рішенням ДМС від 03 квітня 2015 року № 273-15 позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. 21 травня 2015 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додатковий захист № 260.

22. Зазначене рішення було оскаржено в судовому порядку. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року у справі №815/2978/15 позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення ДМС від 03 квітня 2015 року №273-15 та зобов`язано повторно розглянути заяву позивача від 11 листопада 2014 року про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням інформації по країні походження (Сирії) та обставин, установлених судом.

23. Рішенням № 393-17 від 13 жовтня 2017 року відповідач повторно відмовив ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24. Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

V. Нормативне регулювання

25. В силу частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

26. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (стаття 5).

27. Згідно з частинами першою - третьою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

28. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

29. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

30. Законом, яким установлені спеціальні строки звернення до суду у справах цієї категорії, є Закон України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).

31. За приписами частин першої, п`ятої та п`ятнадцятої статті 10 Закону № 3671-VI рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім`ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

32. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

33. У разі невикористання особою права на оскарження протягом п`яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), що перебувають на зберіганні.

34. Відповідно до частини другої статті 12 Закону № 3671-VI рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

35. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

36. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

37. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

38. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

39. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

40. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

41. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

42. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 10 березня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

43. Як слідує з матеріалів справи, ухвалою від 19 квітня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд залишив без руху адміністративний позову ОСОБА_1 і зобов`язав останнього надати до суду докази поважності причин пропуску строку звернення до суду.

44. Так, в цій ухвалі суд зазначив, що до позовної заяви позивач надав клопотання про поновлення строку звернення з даним позовом до суду, яке обґрунтоване тим, що 15 грудня 2017 року він отримав повідомлення видане Головним управлінням ДМС України в Одеській області від 27 жовтня 2017 року №323 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 15.12.2017 р. Проте позивач не до кінця зрозумів зміст виданого повідомлення та своє право на оскарження відмови міграційного органу. Зокрема, на вказаному повідомленні хоч і зазначено, що з правами і обов`язками ознайомлений, але даний запис написано російською мовою, якою позивач не володіє. Більше того, відсутня відмітка про те, що позивачу було роз`яснено зміст та право оскарження рішення ДМСУ від 13. Жовтня 2017 року №393-17 за участю перекладача.

45. Водночас, оскільки позивач не надав суду доказів на підтвердження наведених у клопотанні обставин, суд першої інстанції залишив позов без руху із наданням позивачу часу для надання відповідних доказів.

46. У подальшому, Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 травня 2021 року відкрив провадження у справі. В ухвалі суд зазначив, що 07 травня 2021 року позивач усунув недоліки позовної заяви, які стали підставою залишення позову без руху, та поновив позивачу строк звернення до суду.

47. Натомість суд апеляційної інстанції, залишаючи позов без розгляду, виходив з того, що в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено пропуск позивачем строку звернення до суду, який передбачений спеціальним Законом № 3671-VI, а підстави, наведені позивачем у клопотанні про поновлення строку, є неповажними.

48. Відтак, суд апеляційної інстанції не надавав своїх висновків щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права, застосувавши наслідки пропущення строку звернення до суду, визначені статтею 123 КАС України, на підставі частини першої статті 319 та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

49. Верховний Суд уважає передчасними такі висновки суду апеляційної інстанції, оскільки системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

50. Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

51. Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).

52. Аналогічні правила КАС України встановлено і при вирішення питання щодо прийнятності апеляційних та касаційних скарг.

53. Таким чином суд апеляційної інстанції повинен був вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку.

54. Втім, зі змісту оскаржуваного судового рішення слідує, що суд апеляційної інстанції не надав можливості позивачу обґрунтувати підстави поважності пропуску строку звернення до суду.

55. З огляду на наведене, залишення даного позову без розгляду з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду колегія суддів визнає передчасним, оскільки обов`язковою умовою для застосування частини третьої статті 123 КАС України є залишення позовної заяви без руху за правилами частини першої цієї ж статті.

56. Однак, матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.

57. На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд указував у постановах від 11 лютого 2021 року у справі № 140/2046/19, від 10 червня 2020 року у справі № 620/1715/19, від 23 вересня 2020 року у справі № 640/5645/19, від 03 грудня 2020 року у справі № 817/660/18, від 17 березня 2021 у справі № 160/3092/20, від 18 березня 2021 у справі № 640/23204/19, від 20 квітня 2021 року у справі № 640/17351/19 і Суд не знаходить підстав застосовувати інший підхід до тлумачення вимог статті 123 КАС України.

58. Крім того, межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені частиною першою статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

59. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду визначені частиною третьою статті 317 КАС України, а саме:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4)суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

60. Нормами абзацу другого частини першої статті 319 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 цього ж Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

61. При цьому, пропуск строку звернення до суду не визначений серед переліку порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

62. Апеляційна скарга ДМС не містила таких доводів та підстав оскарження рішення суду першої інстанції, як і мотивів щодо незгоди з мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції щодо поновлення позивачеві строку звернення до адміністративного суду. Більше того, жодних аргументів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом не містив також наявний у матеріалах справи відзив відповідача на позовну заяву.

63. Ураховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції безпідставно вийшов за межі апеляційного перегляду та помилково скасував рішення суду першої інстанції, використавши свої повноваження без законних на те підстав, визначених нормами КАС України.

64. Наявність такої підстави серед повноважень суду апеляційної інстанції за змістом норм статті 319 КАС України не надає права суду застосовувати ці повноваження з власної ініціативи. Повноваження суду апеляційної інстанції обмежені встановленими статтею 308 КАС України межами.

65. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 1640/2719/18, від 27 травня 2021 року у справі № 140/3708/19, від 21 липня 2021 року у справі № 520/5875/19, на які позивач посилається у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

66. Суд зауважує, що відповідно до статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду. Дана гарантія має бути забезпечена судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

67. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Мушта проти України» від 18 листопада 2010 року (заява N 8863/06) підкреслив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби .

68. На підставі вищезазначеного колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилково висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

69. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

70. Отже, оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції перешкоджає подальшому провадженню у справі та позбавляє права особи на апеляційне оскарження судового рішення, а також не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, то вона підлягає скасуванню.

71. За таких підстав, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

72 З огляду на результат касаційного розгляду справи та враховуючи, що скаржник є особою, на якого розповсюджуються пільги, визначені пунктом 14 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , підстави для розподілу витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд