ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/10385/19

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про позбавлення права користування квартирою АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову посилався на те, що він постійно проживає з дружиною ОСОБА_3 у спірній квартирі, сплачує комунальні послуги, витрати з утримання житла. Реєстрація ОСОБА_2 у квартирі створює перешкоди в реалізації його прав щодо користування квартирою та призводить до зайвих витрат зі сплати житлово-комунальних послуг. Починаючи з 2012 року відповідач за місцем реєстрації не проживає, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про непроживання відповідача за місцем реєстрації понад встановлені статтею 71 Житлового кодексу Української РСР строки. Крім того, ОСОБА_1 не є належним позивачем у справі, оскільки ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_4 , яка є відповідальною особою, на ім`я якої відкрито особовий рахунок, померла у 1993 році, проте доказів про смерть ОСОБА_4 суду не надав.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 червня 2020 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував пояснення позивача та не дослідив належним чином наданий ним письмовий доказ про непроживання відповідача у спірному житлі з січня 2012 року, який не спростований судом. З урахування зазначених доказів, позивач довів належним чином, що відповідач втратив право користування спірним житлом.

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що він не був обізнаний про розгляд цієї справи у судах попередніх інстанцій. За місцем реєстрації не проживає, оскільки спірна квартира перебуває у непридатному для проживання стані, у квартирі відсутнє електро-водо та газопостачання. Він систематично сплачує кошти за комунальні послуги. Іншого власного житла не має. Надати докази на підтвердження зазначеного не мав можливості, оскільки не брав участі у розгляді справи. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач належним чином довів факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 Житлового кодексу Української РСР строки у спірній квартирі без поважних причин. Задовольняючи позов, апеляційний суд не оцінив позбавлення його права на користування єдиним житлом на предмет пропорційності та порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 465/7157/16, від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16. Крім того, зміст касаційної скарги свідчить, що підставою касаційного оскарження також є пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України (справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою) та пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу).

У липні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що ніколи не перешкоджав відповідачу користуватись спірною квартирою, останній її добровільно залишив, майже 10 років не проживає у спірній квартирі без поважних на те причин, його особисті речі в квартирі відсутні, комунальні послуги не сплачує.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року зупинено дію постанови Одеського апеляційного суду від 15 червня 2020 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди встановили, що у кімнаті площею 24,60 кв. м., у квартирі спільного проживання АДРЕСА_1 , загальною площею 32,00 кв. м, зареєстровані дві особи: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , що випливає із довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію, виданої Виробничою дільницею № 6 Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» від 13 червня 2019 року № 10120 (а. с. 8).

Кімната у квартирі АДРЕСА_1 не приватизована, належить до державного житлового фонду, особовий рахунок відкрито на ім`я ОСОБА_4 , яка не зареєстрована у встановленому законом порядку за зазначеною адресою (а. с. 8).

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач подав акт про непроживання від 13 червня 2019 року, завірений начальником Виробничої дільниці №6 Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський», згідно з яким ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 з січня 2012 року до теперішнього час, його особисті речі у квартирі відсутні (а. с. 9).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд зазначив, що позивач, надавши акт про непроживання відповідача у спірній квартирі з 2012 року, належним чином довів, що відповідач втратив право користування спірним житлом.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок порушення норм процесуального права.

Зокрема, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 не брав участі у розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанцій та не мав можливості надати докази на спростування позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно зі статтею 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Встановлено, що копію апеляційної скарги та ухвалу про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції надіслав рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ). Зазначений конверт повернувся на адресу суду із відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення».

Судова повістка про виклик до суду у судове засідання, призначене судом апеляційної інстанції на 10 червня 2020 року, направлена на адресу місця реєстрації ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) повернулася на адресу суду із відміткою «за вказаною адресою отримувач не мешкає».

Відповідно до пункту третього частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Суд апеляційної інстанції, пославшись на статтю 131 ЦПК України, зазначив, що відповідач не повідомляв суд апеляційної інстанції про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження), а тому вважав за можливе розглядати справу за відсутності сторін.

Водночас апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 не був обізнаний про розгляд цієї справи, оскільки як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції направляли судові повістки за місцем реєстрації відповідача, де за твердженням позивача відповідач не проживає.

Отже, суд апеляційної інстанції мав врахувати специфіку категорії справи, яка розглядається, та використати усі процесуальні механізми з метою повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи в суді, врахувавши, що відповідач по суті також не був повідомлений про розгляд справи і в суді першої інстанції.

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України»).

Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип та було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі «Trudov v. Russia» (Трудов проти Росії)).

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, допустив порушення прав відповідача на участь у судовому розгляді та не забезпечив йому можливість надати суду докази та навести міркування щодо пред`явленого до нього позову, чим порушив конституційне право сторони на участь у судовому розгляді та вимоги статті 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд також враховує таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд: не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без належного повідомлення відповідача про розгляд справи та не забезпечив йому можливість надати суду докази та заперечення щодо пред`явленого позову

Водночас обґрунтованість доводів касаційної скаргиОСОБА_2 про неврахування висновків Верховного Суду зазначених у касаційній скарзі стосуються вирішення спору по суті та не підлягають перевірці з огляду на встановлене касаційним судом порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд: не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суд апеляційної інстанції розглянув справу без належного повідомлення відповідача про розгляд справи та не забезпечив йому можливість надати суду докази та заперечення щодо пред`явленого позову, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази з урахуванням думки учасників справи, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду