ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 681/1629/18

1. Описова частина

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Канола-Поділля» (далі - ТОВ «НВП «Канола-Поділля», товариство) про зміну формулювання причин звільнення з роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Полонського районного суду Хмельницької області від 28 листопада 2018 року зазначені позови об`єднані в одне провадження.

Позовну заяву мотивовано тим, що вони працювали у товаристві трактористами. Під час виконання трудових обов`язків їм доводилось працювати по 12 годин на добу, у вихідні та святкові дні, брати участь у внесенні отрутохімікатів без забезпечення їх роботодавцем відповідними засобами захисту, заробітна плата кожному із них виплачувалась один раз на місяць, а її розмір не відповідав обсягу фактично виконаної роботи та відпрацьованому часу.

У зв`язку з тим, що керівництво товариства порушувало законодавство про працю, вони вирішили звільнитися з роботи на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), про що написали заяви, які відповідач не прийняв, після чого вони відправили зазначені заяви поштою. Через деякий час вони отримали від відповідача повідомлення, що кожного із них звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпПУкраїни. У повідомленні також зазначено про направлення копій наказу про їхнє звільнення, що не відповідало дійсності. Роботодавець не видав їм належним чином оформлені трудові книжки, які 05 жовтня 2018 року отримав їх представник - адвокат Кушнірук В. М. Із записів у трудових книжках їм стало відомо про формулювання причин звільнення, а саме за прогули, що є незаконним, так як дійсною підставою звільнення має бути порушення роботодавцем законодавства про працю.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили суд змінити формулювання причин звільнення із пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) на частину третю статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням ТОВ «НВП «Канола-Поділля» законодавства про працю, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення - 19 вересня 2018 року до дня постановлення судом рішення.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-14424св19).

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 09 червня 2021 року у складі судді Горгулько Н. А. в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі довели належними доказами факт порушення ТОВ «НВП «Канола-Поділля» як працедавцем відносно працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 законодавства про працю в частині несвоєчасної виплати заробітної плати. Проте позивачі пропустили місячний строк позовної давності для звернення до суду із зазначеними позовними вимогами, про застосування якого заявлено відповідачем. Отримали листи з копіями наказів про їх звільнення 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 - 27 вересня 2018 року, звернулися до суду з цим позовом 02 листопада 2018 року, тобто після спливу місячного строку, підстав для поновлення такого строку та поважності причин його пропуску не навели.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану в їхніх інтересах представником ОСОБА_4 , задоволено частково.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 09 червня 2021 року в частині відмови у позовних вимогах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасовано та в цих частинах постановлено нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_2 з посади тракториста-машиніста ТОВ «НВП «Канола-Поділля» та ОСОБА_3 з посади тракториста-машиніста ТОВ «НВП «Канола-Поділля» зі звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із прогулом без поважних причин з останнім робочим днем 17 серпня 2018 року, відповідно до наказів директора ТОВ «НВП «Канола-Поділля» № 19 та № 17 від 19 вересня 2018 року, на звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП Україниу зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

Стягнуто з ТОВ «НВП «Канола-Поділля» на користь ОСОБА_2 41 972,40 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з ТОВ «НВП «Канола-Поділля» на користь ОСОБА_3 34 444,80 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У решті позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

У іншій частині рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 09 червня 2021 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки предметом позовів є вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не про поновлення на роботі, а про зміну формулювань причин звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому при зверненні до суду із такими позовними вимогами діє загальний тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Суд апеляційної інстанції вважав, що позивачі не пропустили строк для звернення до суду із зазначеними позовами, тому відсутні підстави для задоволення заяви представника відповідача щодо застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Також апеляційний суд вважав доведеним факт звернення позивачів до роботодавця із заявами про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України шляхом направлення 18 серпня

2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповідачу заяв про звільнення засобами поштового зв`язку за адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1 .

На думку апеляційного суду, є доведеним факт порушення стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 законодавства про працю, а їх звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є таким, що суперечить трудовому законодавству, адже позивачі прогулів не допускали, а вчинили всі можливі дії, направлені на повідомлення роботодавця про своє бажання звільнитися на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, направивши заяви про звільнення засобами поштового зв`язку на офіційну юридичну адресу товариства після відмови в отриманні таких заяв працівниками

ТОВ «НВП «Канола-Поділля».

Рішення суду першої інстанції оскаржувалося лише ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 не оскаржувалося, а тому в частині відмови у позовних вимогах ОСОБА_1 в апеляційному порядку не переглядалося.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 20 грудня 2021 року виправлено арифметичну помилку, допущену в п`ятому, шостому, дев`ятому абзацах резолютивної частини постанови Хмельницького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, де в частині зазначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що стягнуто з ТОВ НВП «Канола-Поділля» на користь ОСОБА_2 замість «41 972,40 грн» правильно читати «43 971,12 грн» та на користь ОСОБА_3 замість «34 444,80 грн» правильно читати «36 085,68 грн» і в частині зазначення розміру судового збору, що стягнуто з ТОВ НВП «Канола-Поділля» на користь держави замість «3 524 грн» правильно читати «2 001,43 грн».

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що як слідує із резолютивної частини постанови, в ній допущено арифметичну помилку щодо зазначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який стягнуто з ТОВ «НВП «Канола-Поділля» на користь ОСОБА_2 , де замість вірного «43 971,12 грн» зазначено «41 972,40 грн» та на користь

ОСОБА_3 , де замість вірного «3 6085,68 грн» зазначено «34 444,80 грн» і в частині зазначення розміру судового збору, що стягнуто з ТОВ «НВП «Канола-Поділля» на користь держави, де замість «2 001,43 грн» правильно зазначено «3 524 грн».

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду, ТОВ «НВП «Канола-Поділля», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження. Справу витребувано із суду першої інстанції.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо незастосування до спірних правовідносин місячного строку позовної давності, встановленого для таких правовідносин статтею 233 КЗпП України.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином те, що лист від ОСОБА_1 містив заяву про звільнення ОСОБА_2 на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 18 серпня 2018 року; лист від ОСОБА_3 містив заяву про звільнення ОСОБА_2 на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 18 серпня 2018 року. Таким чином, фактично 26 вересня 2018 року ТОВ «НВП «Канола-Поділля» отримало три заяви від ОСОБА_2 про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Заяв же від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично на адресу ТОВ «НВП «Канола-Поділля» не надходило.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи постанову, не врахував відсутності у відповідача на момент звільнення позивачів їх письмово викладеної ініціативи з наміром припинити трудові відносини. Таким чином, суд апеляційної інстанції застосував норму права щодо припинення трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду щодо необхідності наявності, крім порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, також письмово викладеної ініціативи працівника з наміромприпинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодопитання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, щодозвільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку зневиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства пропрацю до моменту отримання власником або уповноваженим ним органомписьмової ініціативи від працівника у вигляді письмової заяви про розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачі були прийняті на роботу у ТОВ «НВП «Канола-Поділля» на посаду трактористів-машиністів: ОСОБА_1 - 20 жовтня 2016 року, ОСОБА_2 - 24 березня 2014 року, ОСОБА_3 - 26 березня 2016 року.

18 серпня 2018 року позивачі (кожний окремо) направили поштою директору ТОВ «НВП «Канола-Поділля» Лисій Ю. В. заяви про звільнення з роботи, у яких просили звільнити їх з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, із мотивів порушення роботодавцем законодавства про працю, а саме, що заробітна плата їм виплачувалась один раз на місяць, керівництво підприємства не враховувало при оплаті праці години роботи у святкові дні та вночі, роботу на полях під час внесення отрутохімікатів, не видавався спецодяг, інші засоби захисту, за весь час роботи не надавалася відпустка.

Із 20 серпня 2018 року позивачі не вийшли на роботу через порушення відповідачем трудового законодавства.

Разом з тим 20 серпня 2018 року ТОВ «НВП «Канола-Поділля» склало акти, згідно з якими тракторист-машиніст ОСОБА_2 та тракторист-машиніст ОСОБА_3 не вийшли на роботу 20 серпня 2018 року о 08 год 00 хв, причини їх відсутності на роботі встановити не виявилося можливим, зазначені працівники не повідомляли про причини їх відсутності та зв`язатися з ними у телефонному режимі бухгалтер Тріщ А. В. не змогла (а.с. 113, 137, 161, т. 1).

Також акти про відсутність працівника на роботі були складені ТОВ «НВП «Канола-Поділля» стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і 22 серпня

2018 року, за якими останні не вийшли на роботу без поважних причин

20 серпня 2018 року та 21 серпня 2018 року (а.с. 115, 139, 163, т. 1).

ТОВ «НВП «Канола-Поділля» 22 серпня та 06 вересня 2018 року було направлено на адреси ОСОБА_2 та ОСОБА_3 листи, в яких зазначено, що їм про необхідно прибути до роботодавця 31 серпня

2018 року та 19 вересня 2018 року відповідно, для надання письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі 20 серпня 2018 року та 21 серпня 2018 року (а.с. 116-117, 120-121, 140-142, 168-170, т. 1).

22 серпня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Полонського відділення Шепетівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області (далі - ГУНП в Хмельницькій області) із заявами про відмову роботодавця прийняти їхні заяви щодо звільнення із роботи з підстав недотримання товариством законодавства про працю та видати трудові книжки (а.с. 19, 51, 76, т. 1).

Ухвалою Полонського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_2 та зобов`язано уповноваженого слідчого Полонського відділення Шепетівського відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення на підставі колективної заяви

ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , поданої ними

28 серпня 2018 року (а.с. 21, т. 1).

Наказом ТОВ «НВП «Канола-Поділля» від 19 серпня 2018 року № 19 ОСОБА_2 звільнено з посади тракториста-машиніста у зв`язку із прогулом без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (а.с. 124, т. 1).

19 вересня 2018 року наказом ТОВ «НВП «Канола-Поділля» № 17 звільнено ОСОБА_3 з посади тракториста-машиніста у зв`язку із прогулом без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (а.с. 148, т. 1).

Цього ж дня, 19 вересня 2018 року, ТОВ «НВП «Канола-Поділля» поштовою кореспонденцією направило листи позивачам з повідомленням про їх звільнення з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та необхідність прибути для отримання трудової книжки. І додатком до цих повідомлень зазначено копія наказу про звільнення (а.с. 125-126, 144-146, 173-175, т. 1).

26 вересня 2018 року ТОВ «НВП «Канола-Поділля» отримало заяви позивачів про їх звільнення з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, які вони направили замовними рекомендованими листами

18 серпня 2018 (а.с. 132-135, 155-159, 179-183, т. 1).

Листи ТОВ «НВП «Канола-Поділля» з копіями наказів про звільнення позивачів відповідно до поштових відміток отримали: 28 вересня

2018 року дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - дружина

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - батько ОСОБА_1

05 жовтня 2018 року представник позивачів ОСОБА_4 отримав трудові книжки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (а.с. 130, 154, 178, т. 1).

02 листопада 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулися до суду із позовами.

2. Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ «НВП «Канола-Поділля» підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Отже, суд не має права змінювати формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов`язував обставини звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відповідач як роботодавець, звільняючи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, не пов`язував їхнє звільненням за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України і відсутні докази, що він помилився у формулюванні підстав звільнення, тобто відсутня згода іншої сторони трудових відносин на звільнення за цією підставою.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Задоволення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про зміну формулювання причин звільнення буде свідчити про порушення положень статті 235 КЗпП України, оскільки буде змінено не формулювання причини звільнення позивачів, а його підстави: із «звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин)» на «звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України (у зв`язку з невиконанням ТОВ «НВП «Канола-Поділля» законодавства про працю)».

У випадку зазначення працівником та роботодавцем різних обставин звільнення: за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору та за прогул без поважних причин, суд не може приймати рішення про зміну формулювання причин звільнення. Належним способом захисту прав позивача у такому випадку є визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі. Таких вимог

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заявляли.

Крім того, апеляційний суд помилився у застосуванні статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду, який мав обчислюватися в місячний, а не тримісячний строк, так як зміна формулювання причини звільнення за своїм змістом є аналогічним до незаконності звільнення.

Також обидва суди допустили суттєві порушення вимог статті 188 ЦПК України щодо об`єднання позовів, так як вимоги окремих працівників щодо незаконності звільнення обов`язково мають вирішуватися за окремими позовами, в окремих провадженнях через відсутність пов`язаності між собою, різними доказами і доказуванням вимог тощо.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки обставини справи судами попередніх інстанцій були встановлені повністю та немає необхідності для встановлення нових, то колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвалених у справі судових рішень в частині позовних вимогОСОБА_2 та ОСОБА_3 та ухвалення нового судового рішення у цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у мотивувальній частині цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду