ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 694/1540/20

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 29 листопада 2007 року до 26 грудня 2018 року сторони проживали разом, вели спільне домашнє господарство, мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, несли спільні витрати та спільно вирішували всі побутові проблеми.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , в свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 записаний батьком дитини за його особистою заявою.

У грудні 2007 року під час проживання сім`єю без реєстрації шлюбу сторони придбали автомобіль марки CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 .

Вказаний автомобіль був придбаний за кредитні кошти. Перший внесок по сплаті кредиту внесений зі спільних коштів сім`ї. Крім того, кредит за кредитним договором виплачувався зі спільного сімейного бюджету, який повністю погашено 02 листопада 2012 року.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги та встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 29 листопада 2007 року до 26 грудня 2018 року, визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя автомобіль марки CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела на підставі належних та допустимих доказів обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а саме проживання її разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу на час придбання спірного рухомого майна - автомобіля марки CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Надані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав і обов`язків подружжя, набуття майна тощо.

Покази свідків позивача протирічать показам свідків з боку відповідача.

Народження сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може свідчити про існування між сторонами спору відносин, притаманних подружжю, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету та придбання іншого майна в інтересах сім`ї, тобто не свідчить про утворення родини та спільність побуту. А свідчить лише про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали відносини як чоловіка та жінки.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

При цьому апеляційний суд зазначив, що показання свідків як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача щодо спільного проживання сторін однією сім`єю, не можуть братися до уваги, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін, але не дають підстав для висновку про проживання їх однією сім`єю та ведення спільного бюджету.

Сам факт перебування з ОСОБА_1 у близьких стосунках чоловіка та жінки не заперечував і відповідач ОСОБА_2 , проте цей факт не свідчить, що сторони проживали у зазначений позивачем період однією сім`єю.

Суд першої інстанції встановив, що дохід ОСОБА_1 за 2007 рік склав 1700 грн, тому дійшов правильного висновку про неможливість сплати останньою першого внеску за придбаний автомобіль.

Також апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду, що до 28 листопада 2007 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі, при цьому автомобіль придбаний 04 грудня 2007 року, тобто в короткий термін після розірвання шлюбу, у зв`язку з чим сторони у справі не могли за такий короткий проміжок часу сформувати спільний бюджет.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19), від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18), від 10 вересня 2020 року у справі № 369/3338/17 (провадження № 61-15677св19), від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20), від 20 січня 2021 року у справі № 178/90/18-ц (провадження № 61-12353св20), від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20 (провадження № 61-572св21).

Касаційна скарга мотивована тим, що показання свідків, докази наявності у сторін спільного бюджету, факту здійснення спільних витрат є достатніми доказами, які підтверджують перебування сторін спору у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу.

Суди не надали належної правової оцінки наданим доказам про отримання доходів, які свідчать про стабільний та значно вищий дохід ОСОБА_1 та відсутність доходу у ОСОБА_2 .

Відповідач не довів, що спірний автомобіль придбаний саме за його грошові кошти.

Факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.

У процесі спільного проживання придбано не тільки автомобіль, а й інше нерухоме майно, зокрема будинок, право власності на який оформлено за ОСОБА_2 , тому відсутність рішення про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позбавляє ОСОБА_1 на частину спільного майна.

ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та зазначав, що доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є необґрунтованими, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

При цьому вказував, що жодних належних доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо існування між сторонами спору відносин, притаманних подружжю, а саме ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та побуту, придбання спірного автомобіля за спільні кошти, в матеріалах справи немає.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу зі Звенигородського районного суду Черкаської області.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу від 28 листопада 2007 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Звенигородського районного управління юстиції Черкаської області, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірваний, про що в Книзі реєстрації розірвання шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 178 від 28 листопада 2007 року (а. с. 14).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 04 грудня 2007 року ОСОБА_2 є власником автомобіля марки CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с.16).

Згідно з актами приймання-передачі автомобіля від 04 грудня 2007 року автомобіль марки CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , отриманий покупцем ОСОБА_2 (а. с. 15, 79).

Згідно з банківськими квитанціями від 05 грудня 2007 року ОСОБА_2 сплатив 5 056,47 грн, 757,50 грн, 2 012 грн (а. с. 15 - 17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , матір?ю якого є ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (повторно) серії НОМЕР_2 , виданого Катеринопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а. с. 9).

Відповідно даних витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 29 січня 2020 року, № витягу 00025395614, державна реєстрація народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведена відповідно до статті 126 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (а. с. 10).

Згідно з посвідченням, виданим Катеринопільським управлінням соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації 16 грудня 2016 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною-інвалідом віком до 18 років (а. с. 6).

Відповідно до акта депутата Звенигородської міської ради Черкаської області Маренича В. Л. від 10 січня 2012 року зі слів свідків громадянин ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але там не проживає з 2007 року по час складання акта, а проживає в смт. Катеринопіль Черкаської області (а. с. 19).

Згідно з копією паспорта громадянина України, виданого 22 листопада 2001 року Катеринопільським районним відділом Управління міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області місце проживання ОСОБА_1 з 11 травня 2018 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 8).

З 05 серпня 1997 року до 21 лютого 2001 року ОСОБА_2 дійсно проживав та був зареєстрований у будинку АДРЕСА_3 , із 21 лютого 2001 року до 31 грудня 2013 року - у будинку АДРЕСА_4 , а з 01 березня 2014 року по час видачі довідки - у будинку АДРЕСА_5 (довідка виконкому Звенигородської міської ради Черкаської області від 22 грудня 2020 року № 4853/02-17) (а. с. 58).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області від 11 грудня 2020 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 (а. с. 29).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Черкаській області (далі - ГУ ПФУ у Черкаській області) та отримує пенсію в разі втрати годувальника, сума пенсії за період з 01 січня 2007 року до 30 квітня 2017 року склала 135 583, 46 грн (довідка ГУ ПФУ в Черкаській області від 14 січня 2021 року) (а. с. 81 - 82).

Згідно з довідкою Звенигородської Державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області від 03 грудня 2020 року за період з 01 січня 2007 року до 31 грудня 2007 року ОСОБА_1 отримала: 527,10 грн соціальних виплат та 1 039,47 грн заробітної плати (а. с. 112).

У період з 22 серпня 2009 року до 20 травня 2012 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації (далі - РДА) Черкаської області та отримувала державну соціальну допомогу по догляду за дитиною 3-х років (непрацюючим жінкам) на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою від 04 грудня 2020 року № 366/2514 (а. с. 23).

Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення Катеринопільської РДА Черкаської області від 24 березня 2021 року № 367 ОСОБА_1 перебувала на обліку та на підставі Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» отримувала державну соціальну допомогу по вагітності та пологам у період з 01 лютого 2009 року до 28 лютого 2009 року, допомогу при народженні дитини у період з 01 червня 2009 року до 31 травня 2012 року та допомогу по догляду за дитиною 3-ох років (непрацюючим жінкам) на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 05 січня 2016 року перебуває на обліку в Катеринопільському відділі з призначення державних соціальних допомог, соціальної підтримки пільгових категорій громадян та осіб з інвалідністю управління соціального захисту населення Звенигородської РДА Черкаської області та отримує допомогу на дитину з інвалідністю - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 133).

В акті про встановлення факту проживання ОСОБА_2 у смт. Катеринопіль, Катеринопільського району, Черкаської області, складеному 14 січня 2021 року депутатом Катеринопільської селищної ради Черкаської області Мандрикою Л. В., зазначено, що ОСОБА_2 з 29 листопада 2007 року до 20 грудня 2016 року проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , спільно однією сім`єю з ОСОБА_1 , вели спільне господарство, утримували у зазначеному домоволодінні курей, свиней, кіз, гусей, качок, кролів. Також спільно обробляли городи, несли спільні витрати на утримання домоволодіння, закупівлю продуктів харчування, придбали спільно легковий автомобіль (а. с. 75).

Згідно з довідками про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданими Катеринопільською селищною радою Черкаської області 13 січня 2012 року, 24 січня 2013 року, 28 жовтня 2013 року, 13 листопада 2014 року, 05 серпня 2015 року, 04 серпня 2016 року, 03 жовтня 2016 року, 07 серпня 2017 року, у період 2012 - 2017 років сім`я ОСОБА_1 складалась з 3-ох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (донька), ОСОБА_3 (син) (а. с.195 - 202 ).

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зробила висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суд під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя автомобіль марки CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Крім того, ці доводи не мають значення для вирішення спору, оскільки не містять обставин на підтвердження спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 29 листопада 2007 року до 26 грудня 2018 року.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Порушення порядку дослідження та оцінки доказів не встановлено.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги, що показання свідків є достатніми доказами, які підтверджують перебування сторін спору у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу.

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 208/6075/20 (провадження № 61-75св22) зазначено, що показання свідків, допитаних під час судового розгляду, без наявності інших підтверджуючих доказів, не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту спільного проживання.

Отже, лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання. Жодних інших належних письмових доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо обставин спільного проживання між нею та ОСОБА_2 , ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, побуту та інших, у матеріалах справи відсутні.

Факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, дійшов правильного висновку про те, що факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2 з 29 листопада 2007 року до 26 грудня 2018 року не підтверджено належними та допустимими доказами, показання свідків не підтверджують факт проживання сторін спору однією сім`єю у цей період, ведення спільного господарства та спільного бюджету, не свідчать про виникнення між ними відносин, притаманних сім`ї, взаємних прав і обов`язків.

Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на застосування судами норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19), від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18), від 10 вересня 2020 року у справі № 369/3338/17 (провадження № 61-15677св19), від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20), від 20 січня 2021 року у справі № 178/90/18-ц (провадження № 61-12353св20), від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20 (провадження № 61-572св21), не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) Верховний Суд звернув увагу, що до реєстрації шлюбу сторони не вели спільного господарства, не мали спільного сімейного бюджету та спільно не вирішували побутові проблеми. Доказів проживання однією сім`єю, спрямованого на довготривалі відносини в спірний період, крім своїх пояснень та показань свідка, яка є його сестрою, позивачем не надано.

Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18) зазначив, що на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд апеляційної інстанції, врахувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу задоволенню не підлягають, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю, ведення спільного бюджету позивач не надав.

Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з лютого 2008 року до 06 жовтня 2016 року та визнання спірного майна спільною сумісною власністю, оскільки в силу положень статті 74 СК України перебування чоловіка і жінки у зареєстрованому шлюбі виключає встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з іншою особою (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 369/3338/17 (провадження № 61-15677св19).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства. Встановлюючи факт проживання сторін спору однією сім`єю без реєстрації шлюбу, місцевий суд обґрунтовував своє рішення, зокрема, показаннями свідків. Проте, надані позивачем докази не підтвердили обставини, на які позивач посилалась як на підставу своїх вимог в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання гаражу сумісною власністю, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про помилкове задоволення місцевим судом позовних вимог, без урахування всіх обставин справи та без належної оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20).

У постанові від 20 січня 2021 року у справі № 178/90/18-ц (провадження № 61-12353св20) Верховний Суд зазначив, що встановивши, що шлюб, укладений між відповідачем та його дружиною, розірвано на підставі рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 24 травня 2004 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимога позивача про встановлення факту її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем з 2003 року є безпідставною й не відповідає вимогам закону.

Верховний Суд у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20 (провадження № 61-572св21) погодився з висновком судів попередніх інстанцій, які зазначивши, що факт проживання позивача та померлого чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу із 01 січня 2004 року підтверджується, не лише показаннями свідків, а й фактом спільного здійснення підприємницької діяльності, наявності у сторін спільного бюджету та здійснення спільних витрат, дійшли висновку про доведеність позовних вимог щодо встановлення заявленого позивачем факту, який згідно принципу незворотності дії закону у часі та пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, підлягає до встановлення з 01 січня 2004 року по день смерті чоловіка.

Отже, у справі, яка переглядається, висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду: від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19), від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18), від 10 вересня 2020 року у справі № 369/3338/17 (провадження № 61-15677св19), від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20), від 20 січня 2021 року у справі № 178/90/18-ц (провадження № 61-12353св20), від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20 (провадження № 61-572св21), оскільки у справах встановлені різні фактичні обставини.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи про порушення судами приписів процесуального законодавства не знайшли підтвердження у матеріалах справи, а тому підстав для скасування рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду