ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 466/8971/23

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спільної сумісної власності та поділ майна.

2. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у грудні 2001 року вона познайомилась з відповідачем у м. Миколаєві, де вони працювали разом на суднобудівному заводі. Із вересня 2004 року вони мали близькі стосунки, але однією сім`єю не проживали, а ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина ОСОБА_3 , батьком якого є відповідач.

3. У зв`язку з воєнними діями, 23 березня 2022 року вона вирішила виїхати з м. Миколаєва до родичів у м. Львів. Відповідач запропонував поїхати разом і з 25 березня 2022 року вони почали спільно проживати, тимчасово перебуваючи в різних містах, доки не оселилися у м. Львові.

4. Стверджує, що 30 серпня 2022 року відповідач за їхні спільні кошти придбав квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 .

5. ОСОБА_1 зазначає, що загалом спільне проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу тривало з 25 березня 2022 року до 15 червня

2023 року. Також вона з дитиною була зареєстрована у вказаній квартирі у м. Львові з 27 жовтня 2022 року до 19 липня 2023 року, доки відповідач, користуючись тим, що дитину ним офіційно не визнано, зняв з реєстрації як позивачку, так і дитину, змінив замки та встановив сигналізацію, чим позбавив її можливості забрати з квартири особисті речі.

6. У період проживання однією сім`єю сторони не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, вели спільне господарство та мали спільний бюджет.

7. Посилаючись на те що через відсутність встановленого факту проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу вона позбавлена можливості реалізувати своє право на частку у спільному майні, - квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 25 березня 2022 року по 15 червня 2023 року;

- визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном сторін та поділити квартиру, визнавши за нею право власності на 1/2 частку квартири

АДРЕСА_1 .

8. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 квітня

2025 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2026 року, позов задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 25 березня 2022 року по 15 червня

2023 року.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1. та ОСОБА_2 та поділено її шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири. Вирішено питання про судові витрати.

9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позивачка належними та допустимими доказами підтвердила факт проживання сторін однією сім`єю без шлюбу у період з 25 березня 2022 року до 15 червня 2023 року і придбання в цей період спірної квартири, що є підставою для визнання її спільною сумісною власністю та поділу між сторонами в рівних частках.

10. У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат

Маркін С. І., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суд, ухваливши нове судове рішення про відмову в позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. У червні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат

Маркін С. І., подав касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 квітня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2026 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 466/8971/23, які у липні 2026 року надійшли до Верховного Суду.

13. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22, від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення фактично на підставі лише показань свідків та позивачки, що є порушенням норм процесуального та матеріального права.

15. Відповідач наполягає, що між сторонами не було відносин, притаманних сім`ї, а відомості щодо реєстрації місця проживання за однією адресою не є ані головною, ані обов`язковою ознакою фактичного шлюбу.

16. Звертає увагу, що суди встановили спільне проживання сторін лише упродовж 14 місяців.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка народила сина - ОСОБА_3 .

18. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 березня 2025 року у справі № 466/7821/23, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2025 року, ОСОБА_2 визнано батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

19. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 залишили м. Миколаїв та тимчасово перебували в інших містах, доки не оселились у м. Львові, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями квитків та відомостями з готелів.

20. За договором купівлі-продажу квартири від 30 серпня 2022 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Синюком С. В., продавець ОСОБА_5 продала, а покупець ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .

21. Згідно з відомостями реєстру Львівської міської територіальної громади, за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 та

ОСОБА_1 були зареєстровані з 27 жовтня 2022 року по 19 липня 2023 року, а ОСОБА_2 зареєстрований з 19 жовтня 2022 року.

22. В матеріалах справи наявні докази оплати комунальних послуг за адресою АДРЕСА_2 , з яких вбачається, що ОСОБА_1 сплачувала за спожитий газ, послуги з постачання газу, з утримання будинку, з водопостачання та водовідведення за вказаною адресою.

23. В матеріалах справи також міститься рапорт оперуповноваженого сектору кримінальної поліції ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області лейтенанта поліції П. Василини, згідно з якими, у письмовому поясненні ОСОБА_2 вказав на те, що разом з ним у квартирі АДРЕСА_1 проживала цивільна дружина ОСОБА_1 , і в одній із кімнат цієї квартири знаходився сейф, у якому були спільні кошти в розмірі 50 000 дол. США.

24. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що з позивачкою познайомилась на початку війни, коли разом поїхали з м. Миколаєва, через сильні обстріли. Стверджувала, що сторони та їх спільний син проживали по сусідству, вони постійно спілкувалися. Зазначила, що сім`я сторін жила дружно і у неї не було сумнівів, що вони не є подружжям. Оскільки позивачка з відповідачем планували оселитися у м. Львові, а свідок мала знайомих ріелторів, тому допомагала їм з пошуком житла. Під час пошуку квартири відповідач оголосив, що бюджет обмежений 80 тис. доларів США, однак в подальшому квартира була придбана за 140 тис. доларів США, а на її запитання звідки відповідач взяв гроші, він сказав, що частина це спільні кошти, а частину позичив. Після покупки квартири свідок була присутня на новосіллі. Їй відомо що сторони купували спільні речі в нову квартиру, зокрема холодильник, кавомашину та інші.

25. Свідок ОСОБА_7 пояснила, що коли почалась війна у неї проживала дружина брата, яка попросила прийняти у себе знайомих. Приїхали сторони з сином, жили у свідка в квартирі в окремій кімнаті. Свідок була впевнена, що сторони є подружжям. Вони жили в неї 49 діб, вели спільний побут, спали разом на дивані, а їхній син на матраці на підлозі. В подальшому сторони вирішили купити квартиру у м. Львові, відзначали новосілля. Під час спільного проживання сторони демонстрували свідку ремонт у квартирі, кавомашину, розповідали як придумали розташування меблів тощо. Зазначає, що сторони були повноцінною сім`єю, жили разом, але орієнтовно у травні

2023 свідок дізналась, що сторони посварились, потім помирились та разом їздили до м. Миколаєва. У червні 2023 року до неї подзвонила позивачка і сказала, що з вони з відповідачем вирішили розійтися остаточно.

26. Свідок ОСОБА_8 пояснив, що сторони проживали в його квартирі, спільно вели побут, виховували дитину, разом ходили в ресторани. Спірна квартира купувалась за спільні кошти. Свідок зазначив, що коли сторони жили у його квартирі, то спільно обговорювали купівлю квартири. При цьому, відповідач говорив, що не має коштів на придбання квартири, тому свідок стверджує, що половину суми дала позивачка, оскільки гроші позивачки зберігались в сейфі свідка і він їх діставав коли сторони купували квартиру. У квартирі свідка, сторони сидячи на дивані перераховували гроші. Крім того, свідок наголосив, що сторони вели спільний бюджет, оскільки разом ходили по магазинам, їздили у відпустку тощо.

27. Свідок ОСОБА_9 засвідчила, що в березні 2022 року під час розмови з позивачкою, та повідомила що із сім`єю приїде до м. Львова у зв`язку з евакуацією. Сторони приїхали як подружжя, спали на одному дивані, вели спільне господарство, готували їжу, купували речі та продукти. Свідок зазначає, що особисто бачила як позивачка давала відповідачу 10 тис. доларів США для його сина від першого шлюбу. У травні 2022 року свідок зі своїм чоловіком та сторонами приїхали в Київ, де проживали у будинку її чоловіка. Сторони в той час також вели спільне господарство, разом їздили відпочивати в м. Трускавець, ходили по ресторанах, відвідували лікарів. Приблизно тоді ж сторони почали вести розмови про купівлю квартири. При цьому, відповідач зазначав, що рішення про місто, у якому сторони будуть жити, має приймати їхній син ОСОБА_10 . Вибір зупинився на м. Львові. Сторони разом ходили дивитись квартири та обрали спірну квартиру. Гроші на перший внесок повністю давала позивачка. Після покупки квартири сторони разом заселялися, перевозили у квартиру речі. Зазначає, що зі слів відповідача, 70 тис. доларів США на покупку квартири надала позивачка, а решту він.

28. Свідок ОСОБА_11 пояснила, що з позивачкою познайомилась у

2013 році. Їхні діти товаришують зі школи. Вони з позивачкою стали друзями, разом подорожують, відпочивають. До 2022 року відповідача вона бачила один раз на шаховому турнірі дітей, а у 2022 році сторони стали проживати разом, свідок два тижні жила в них. Стверджує, що сторони були повноцінною сім`єю, разом жили, вели спільне господарство, у сторін був спільний бюджет. Позивачка розповідала їй, що вони з відповідачем планують купувати квартиру у м. Львові. В подальшому і відповідач їй розповідав, що вони з позивачкою купили квартиру для сина. Сторони показували, які речі вони купували для квартири, розповідали про свої плани. У 2023 році свідок з дітьми жила в спірній квартирі, а сторони в той час поїхали на відпочинок в м. Трускавець.

29. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

30. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

31. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

32. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

33. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

34. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

35. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

36. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

37. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

38. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

39. Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

40. Таким чином проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

41. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

42. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності ознаки, що притаманні визначенню сім`ї, і предметом доказування у таких справах є зокрема обставини спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявність між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю (див. постанови Верховного Суду від 05 жовтня

2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі

№ 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20).

43. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

44. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

45. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святах, перекази коштів, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (див. постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

46. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

47. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

48. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

49. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

50. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

51. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

52. ЄСПЛ визнає допустимість застосування у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (див. наприклад п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Khamidov v. russia», заява №72118/01; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12) та вказує на його відмінність від стандарту доказування у кримінальних справах - «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

53. На відмінність між стандартами доказування у цивільних та кримінальних справах звертав увагу і Верховний Суд, зокрема у постановах від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23, від 25 березня 2026 року у справі

№ 157/230/25.

54. Водночас стандарт доказування «баланс ймовірностей» не є просто припущенням, заснованим на здогадках або підозрах, він обов`язково має ґрунтуватися на певних доказах та їх оцінці судом.

55. Велика Палата Верховного Суду у пункті 81 постанови від 18 березня

2020 року у цивільній справі № 129/1033/13-ц сформулювала висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

56. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, діючи в межах своєї компетенції, проаналізував та оцінив надані сторонами докази і, з урахуванням стандарту доказування у цивільних справах, дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, і проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із 25 березня 2022 року по 15 червня 2023 року.

57. Суди врахували сукупність досліджених доказів у їх взаємозв`язку, зокрема, послідовні показання свідків, які будучи попередженими про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, наполягали, що сторони разом зі своїм сином проживали разом, спільно придбали квартиру та мали спільний побут.

58. Також судами взято до уваги і письмові докази, які підтверджують ведення спільного побуту сторонами, а також пояснення, які надавав ОСОБА_2 працівникам поліції, вказуючи ОСОБА_1 , як свою цивільну дружину.

59. Встановивши, що у період проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 серпня 2022 року була придбана квартира АДРЕСА_1 , а відповідач не спростував презумпцію спільності майна подружжя, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про поділ цього майна між сторонами в рівних частках та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірної квартири.

60. Реєстрація майна на одного з подружжя, не змінює його статусу спільної власності (див. постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі

№ 462/518/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 639/5409/18).

61. Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, однак частина перша статті 400 ЦПК України, визначаючи межі касаційного розгляду справи, зокрема передбачає, що суд касаційної інстанції не вирішує питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

62. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

63. Висновки судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 04 грудня 2023 року у справі

№ 543/563/22, від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18, на які заявник посилається в касаційній скарзі.

64. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

65. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

66. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 2, 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду