ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 359/8620/20

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на малолітніх дітей та визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , 2009 року народження та ОСОБА_4 , 2014 року народження, з їх матір`ю - ОСОБА_1 , відібрати малолітню дитину ОСОБА_4 , 2014 року народження від батька ОСОБА_2 та передати матері ОСОБА_1 .

Разом із позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову, в якій просила:

- зобов`язати ОСОБА_2 в другий та четвертий понеділок серпня 2021 року о 18 год. 00 хв. передавати малолітню дитину ОСОБА_4 , 2014 року народження її матері ОСОБА_1 з зовнішньої сторони хвіртки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а в третій та п`ятий понеділок серпня 2021 року о 18 год. 00 хв. приймати малолітню дитину ОСОБА_4 , 2014 року народження, від її матері ОСОБА_1 з зовнішньої сторони хвіртки цього ж домоволодіння;

- починаючи з 03 вересня 2021 року, кожну першу та третю п`ятницю календарного місяця, передавати малолітню дитину ОСОБА_4 , 2014 року народження її матері ОСОБА_1 в такому ж порядку, зазначеному вище, а в неділю, яка настає після першої та третьої п`ятниці о 18 год. 00 хв. приймати малолітню дитину ОСОБА_4 , 2014 року народження від її матері ОСОБА_1 ;

- надавати можливості матері ОСОБА_1 та брату ОСОБА_3 , 2009 року народження, необмеженого спілкування зі ОСОБА_4 , 2014 року народження, особисто за місцем знаходження дитини, за адресою: АДРЕСА_1 без участі сторонніх осіб в будь-який день тижня, в період, коли дитина знаходиться з батьком в період часу з 18 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. Надавати можливості ОСОБА_1 , та брату ОСОБА_3 , 2009 року народження, необмеженого спілкування зі ОСОБА_4 , 2014 року народження особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, в т.ч. відеозв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між позивачкою, братом та ОСОБА_4 , 2014 року народження;

- заборонити ОСОБА_2 змінювати місце перебування малолітньої ОСОБА_4 , 2014 року народження, а саме АДРЕСА_1 , без повідомлення матері ОСОБА_1 .

Подану заяву обґрунтовано тим, що в провадженні Бориспільського міськрайонного суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів, відібрання дитини. Дитину ОСОБА_4 , 2014 року народження було викрадено батьком, який не надає можливості матері - позивачу та рідному братові спілкуватись з донькою, а отже вимоги щодо визначення місця та часу спілкування дочки з матір`ю до винесення рішення суду є співмірними з вимогами позову.

В липні 2021 року ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 13 серпня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не обґрунтовано, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення, і чи є взагалі в ньому потреба, виходячи з самого поняття забезпечення позову, як тимчасової процесуальної дії примусового характеру, що застосовуються з метою гарантування виконання судового рішення в разі задоволення позову та яким чином зобов`язання відповідача передавати малолітню дитину для спілкування з позивачем у визначені нею дні та години забезпечить виконання, чи унеможливить утруднення виконання рішення суду.

Крім того місцевий суд зазначав, що вимоги позивача про забезпечення позову в даній справі за своїм змістом є нічим іншим як зверненням до суду про визначення способів участі ОСОБА_5 у вихованні малолітньої доньки, яке відповідно до вимог статті 159 СК України є самостійним способом захисту порушеного права й може бути оформлено лише шляхом пред`явлення відповідного позову, а не шляхом звернення з заявою про забезпечення ОСОБА_5 у такий спосіб її позову в іншій справі (про визначення місця проживання дитини, що перебуває на розгляді суду).

Київський апеляційний суд постановою від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 серпня 2021 року скасував.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив.

Зобов`язав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 09 вересня 2021 року, кожну першу та третю п`ятницю календарного місяця, передавати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з зовнішньої сторони хвіртки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а в неділю, яка настає після першої та третьої п`ятниці о 18 год. 00 хв. приймати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від її матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з зовнішньої сторони хвіртки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Надавати можливості ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та брату ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , необмеженого спілкування зі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особисто за місцем знаходження дитини, за адресою: АДРЕСА_1 , без участі сторонніх осіб, в будь-який день тижня, в період, коли дитина знаходиться з батьком, в період часу з 18 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.

Надавати можливості ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та брату ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , необмеженого спілкування зі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, в т.ч. відеозв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між позивачем, братом та ОСОБА_4 .

Заборонив ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінювати місце перебування малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: АДРЕСА_1 , без повідомлення матері, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Приймаючи постанову про задоволення вимог заяви про забезпечення позову суд апеляційної інстанції встановив та виходив з того, що на час розгляду справи дитина не спілкується зі своєю матір`ю та старшим братом більше року, що сприяє відчуженню дитини від рідної матері та брата, а фактичні обставини справи обумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 , 2014 року народження, разом, з матір`ю ОСОБА_1 та рідним братом ОСОБА_3 , 2009 року народження, за місцем їхнього проживання до набрання рішенням законної сили.

В травні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Содоль А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 та абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 06 грудня 2018 року у справі № 727/3856/18; від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 та від 09 вересня 2019 року у справі № 607/10896/19.

Представник заявника також зазначає, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу стосовно підтвердження факту викрадення дитини та обмеження батьком дитини спілкування останньої з матір`ю.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Верховний Суд ухвалою від 28 червня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Справа № 359/8620/20 надійшла до Верховного Суду 08 липня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Бориспільської міської ради Київської області, орган опіки та піклування Фастівської міської ради Київської області про визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів, відібрання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Бориспільської міської ради Київської області, орган опіки та піклування Фастівської міської ради Київської області про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Ухвалою суду від 30 липня 2021 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дочки ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 та рідним братом ОСОБА_3 за місцем їхнього проживання до набрання рішенням законної сили:

Судами встановлено, що між сторонами у справі виник спір з приводу визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також участі того з батьків, хто проживає окремо від дітей, в їх матеріальному забезпеченні.

В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначає, що дії відповідача, які полягають у викраденні дитини та наступному перешкоджанні її спілкуванню з матір`ю та братом є психологічним насильством щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 , та сприяє її відчуженню від матері та брата. Це в свою чергу може утруднити виконання рішення суду або навіть зробити його неможливим та обумовлює необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Зазначені в заяві обставини підтверджуються відкритим кримінальним провадженням за № 12020110100000083 від 09 січня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, яке на даний час розслідується.

Також, у висновку опікунської ради Бориспільського міськвиконкому за заявою позивача про визначення місця проживання дітей, засідання якої відбулось 08 вересня 2020 року, зазначено, що ОСОБА_6 повідомив опікунській раді, що Августа до першого класу загальноосвітньої школи не пішла, навчається дистанційно, хоча не зміг повідомити через яку програму, на яких підставах це відбувається. Також, ОСОБА_6 не допустив комісію служб Фастівського району до огляду Августи і спілкування з нею. До теперішнього часу позивачу нічого не відомо про стан здоров`я дитини та чи навчається вона. Сусіди по будинку в смт Борова повідомляють, що жодного разу не бачили Августу за межами будинку.

12 жовтня 2020 року Виконавчий комітет Бориспільської міської ради ухвалив рішення № 632 яким визначив місце проживання малолітніх ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з їх матір`ю - громадянкою ОСОБА_1 , за місцем її проживання.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).

Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).

Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 та від 09 вересня 2019 року у справі № 607/10896/19 колегія судів відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) СОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_3, у якому просив: визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з позивачем до досягнення нею 14-річного віку; визначити ОСОБА_1 наступні способи участі у вихованні його доньки, а саме: почергове проживання, тобто проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 кожного парного місяця року; необмежене спілкування засобами телефонного та інтернет зв`язку; особисті зустрічі кожної 2-ї та 4-ї суботи непарного місяця року з 09 години ранку до 19 години вечора, без присутності інших осіб; особисті зустрічі кожної 1-ї та 3-ї неділі непарного місяця року, з 09 години ранку до 19 години вечора, без присутності інших осіб.

Разом із тим позивач у цій справі звернувся до суду з клопотанням про забезпечення позову, у якому просив зобов`язати ОСОБА_2 забезпечити явку малолітньої ОСОБА_3 до Міського центру дитини кожного понеділка з 10 години до 11 години 30 хвилин для проведення спільних зустрічей з ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_2 та фахівцем Міського центру дитини, без участі будь яких сторонніх осіб, починаючи з наступного понеділка від дня ухвалення відповідного рішення суду і до ухвалення остаточного рішення суду в цій справі.

Верховний Суд у вказаній справі зробив висновок про те, що встановивши, що обраний спосіб забезпечення позову не відповідає характеру заявлених вимог, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову, натомість апеляційний суд скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2019 року у справі № 607/10896/19 при розгляді спору за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання малолітнього сина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 питання про забезпечення позову не вирішувалось.

Таким чином наведені аргументи касаційної скарги про неврахування правових позицій у зазначених постановах колегія суддів відхиляє, оскільки правовідносини, які були предметом розгляду не подібні зі справою, що розглядається.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду