ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 607/11755/20

У липні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про компенсацію моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.

Позов мотивований тим, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року, який набрав законної сили, у кримінальному провадженні № 607/19786/18

ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 129, частиною першою статті 263, частиною четвертою статті 296 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років;

ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другої статті 121, частиною другої статі 296 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 років.

Вироком встановлено, що 30 червня 2018 року близько 03 год. 10 хв., перебуваючи в громадському місці на вулиці, поряд із приміщенням нічного клубу «Алюр», що на проспекті Злуки, 45, в м. Тернополі, у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на вчинення хуліганства, тобто, грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, ігноруючи існуючі у суспільстві загальноприйняті правила поведінки і норми моралі, намагаючись самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб і нахабно показуючи своє зневажливе ставлення до оточуючих, розпочали конфлікт із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Діючи умисно ОСОБА_4 з хуліганських мотивів завдав удар правою рукою в голову ОСОБА_8 , внаслідок чого останній втратив свідомість та впав. ОСОБА_5 , продовжуючи хуліганські дії ОСОБА_4 , діючи спільно з останнім, наніс два удари кулаками обох рук в голову ОСОБА_9 , від чого останній впав на поверхню землі та втратив свідомість. ОСОБА_9 було заподіяно тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з крововиливами під тверду мозкову оболонку в ділянці довгастого мозку, у шлуночки та у речовину головного мозку; садно в проекції зовнішнього краю лівої очниці; садно лівої щоки; крововилив по ходу міжфасціальних просторів глибоких м`язів задньої поверхні третини грудей (у між лопатковій ділянці). Продовжуючи свої хуліганські дії ОСОБА_4 , діючи спільно з ОСОБА_5 , наніс один удар кулаком лівої руки в обличчя ОСОБА_10 , одразу після чого ОСОБА_5 , діючи спільно з ОСОБА_4 також наніс один удар кулаком правої руки в голову ОСОБА_10 та удар правою ногою в тулуб ОСОБА_8 . Продовжуючи вчинення хуліганських дій ОСОБА_4 витягнув з барсетки пістолет марки «Stalker 2918-S», що являється вогнепальною зброєю та рукояткою якого наніс один удар в голову ОСОБА_10 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження. В результаті дій ОСОБА_5 та ОСОБА_4 грубо порушено громадський порядок, а саме суспільні відносини, які забезпечують нормальні умови життя людей, спокійний відпочинок і дотримання правил поведінки в побуті та заподіяно шкоду особистим інтересам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 наданих їм Конституцією України правам на повагу до своєї гідності, свободи та особистої недоторканості. Від отриманих тілесних ушкоджень 08 липня 2018 року о 21 год. 20 хв. ОСОБА_9 , перебуваючи в КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» помер. Між виявленою у ОСОБА_9 закритою черепно-мозковою травмою і настанням його смерті існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Позивачі є батьками та братом померлого ОСОБА_9 . Вони вважають, що означені протиправні дії відповідачів завдали їм моральної шкоди, оскільки вони втратили найріднішу для них у світі людину - сина та брата. ОСОБА_9 був наймолодшою дитиною в сім`ї, якого вони дуже сильно любили та покладали на нього великі надії. Смерть їх дитини завдала їм невиліковну душевну рану. Вони щоденно страждають за ним, оскільки вже ніколи не відчують його любові, ласки і тепла. Лише одна думка про це завдає їм нестерпних страждань. Вони втратили сон, порушився їх звичний ритм життя, втратили вироблені роками життєві зв`язки. Вони перебувають в постійному жалю за рідною дитиною та братом. Відновлення їх звичного стану є практично неможливим. Біль втрати в результаті злочину буде жити в них завжди.

Позивачі просили стягнути:

із ОСОБА_5 на їх користь грошові кошти в розмірі по 1 000 000 грн на кожного, а із ОСОБА_4 - по 300 000 грн на кожного в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 700 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 700 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.

Стягнуто із ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн, в рівних частках по 2 500 грн із кожного.

Стягнуто із ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн, в рівних частках з кожного по 2 500 грн.

Стягнуто із ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в дохід держави 10 510 грн судового збору, в рівних частках з кожного по 5 255 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок вчинених відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, позивачам дійсно завдані моральні (душевні) страждання, які викликані втратою рідної людини - сина, внаслідок позбавлення його життя, у зв`язку із чим порушився їх звичайний і нормальний спосіб життя, вони відчували і відчувають сильні душевні страждання через невідновну втрату сина. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які … зіткнулися з проблемами ... можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. Моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Суд вважав неспроможними твердження відповідача ОСОБА_4 , викладені ним у відзиві на позов про те, що внаслідок його ( ОСОБА_4 ) дій позивачі зазнали негативних емоцій (душевних переживань), а також позивачами не надано доказів причинно-наслідкового зв`язку між його діями (бездіяльністю) та наслідками, що настали, оскільки протиправних дій щодо ОСОБА_9 він не вчиняв. Так, вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року установлено доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень за частиною 1 статті 129 КК України погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоювання здійснення цієї погрози; частиною 1 статті 263 КК України придбання, носіння вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу; частиною 4 статті 296 КК України хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, із застосуванням вогнепальної зброї. Також вказаним вироком суду установлено високу ступінь активності участі ОСОБА_4 в процесі скоєння злочинів, та те, що він був ініціатором конфлікту. Дії ОСОБА_5 вироком суду кваліфіковано за частиною 2 статті 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження (тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння), що спричинило смерть потерпілого; частиною 2 статті 296 КК України хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене групою осіб. Також даним вироком суду констатовано, що в результаті дій ОСОБА_5 та ОСОБА_4 грубо порушено громадський порядок, а саме суспільні відносини, які забезпечують нормальні умови життя людей, спокійний відпочинок і дотримання правил поведінки в побуті та заподіяно шкоду особистим інтересам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , наданих їм Конституцією України правам на повагу до своєї гідності, свободи та особистої недоторканості.

Суд першої інстанції вказав, що внаслідок події, яка мала місце 30 червня 2018 року близько 03 години 10 хвилин в громадському місці на вулиці, поряд із приміщенням нічного клубу «Алюр», що на проспекті Злуки,45, в м. Тернополі загинув син позивачів, та брат позивача- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд зауважив, що вбивство людини, неминуче завдає моральних страждань близьким родичам, що ґрунтується на загальних людських засадах, що не потребує доведення жодними додатковими доказами. Діями відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 спричинено позивачам моральні страждання, які пов`язані зі смертю сина позивачів, та брата позивача - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначаючи розмір моральної шкоди спричиненої позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд виходив із наступних обставин. Позивач ОСОБА_1 є матір`ю померлого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка у зв`язку із смертю сина, що відбулась внаслідок протиправних дій відповідачів, переживає постійні душевні страждання, вона втратила душевний спокій, весь час перебувала та перебуває у стані постійного напруження та стресу, суттєво були порушені її нормальні життєві зв`язки, вона змушена докладати значних зусиль для організації свого життя, смерть сина, горе та втрата викликає реакцію замикання від оточуючого середовища, зниження настрою, порушення сну. З цих підстав, враховуючи обсяг та глибину, спричинених фізичних та душевних страждань позивача, враховуючи роль і ступінь кожного відповідача у вчиненні кримінального правопорушення та заподіянні моральної шкоди, суд приходить до висновку, що справедливим може бути визначено розмір відшкодування відповідачем ОСОБА_5 моральної шкоди позивачці ОСОБА_1 у сумі 700 000 грн та відповідачем ОСОБА_4 моральної шкоди у сумі 250 000 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач ОСОБА_2 є батьком померлого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який, у зв`язку із смертю сина, що відбулась внаслідок протиправних дій відповідачів, переживає постійні душевні страждання, він втратив душевний спокій, весь час перебуває у стані постійного напруження та стресу, порушено його нормальні життєві зв`язки, він змушений докладати значних зусиль для організації свого життя, смерть сина, горе та втрата викликає реакцію замикання від оточуючого середовища, зниження настрою, порушення сну. З цих підстав, враховуючи обсяг та глибину, спричинених фізичних та душевних страждань позивача, враховуючи роль і ступінь кожного відповідача у вчиненні кримінального правопорушення та заподіянні моральної шкоди, суд приходить до висновку, що справедливим може бути визначено розмір відшкодування відповідачем ОСОБА_5 моральної шкоди позивачу ОСОБА_2 у сумі 700000 грн та відповідачем ОСОБА_4 моральної шкоди у сумі 250 000 грн. При цьому, суд враховує часткове визнання позовних вимог відповідачем ОСОБА_5 , те, що відповідачу ОСОБА_5 вироком суду визначено покарання у виді позбавлення волі на строк десять років, та те, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на даний час перебувають у місцях позбавлення волі, відбуваючи покарання за вчинене ними кримінальне правопорушення.

Суд першої інстанції вказав, що установлено та підтверджується матеріалами справи, що померлий ОСОБА_9 був рідним братом позивача ОСОБА_3 . Проте, позивачем ОСОБА_3 не доведено факту його проживання однією сім`єю із братом ОСОБА_9 . Так, позивач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , натомість померлий ОСОБА_9 був зареєстрованим та проживав разом із батьками за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаних обставин, судом не встановлено визначених законом підстав для відшкодування позивачу ОСОБА_3 моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, у зв`язку із чим, в частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 слід відмовити. З урахуванням задоволення позовних вимог позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , із відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн, в рівних частках, по 2500 гривен із кожного, а також підлягають стягненню із відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн, в рівних частках, з кожного по 2500 грн. Враховуючи те, що відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачів звільнено від сплати судового збору, то згідно статті 141 ЦПК України з відповідачів слід стягнути суму судового збору в дохід держави.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 липня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 лютого 2021 року залишено без змін.

Поновлено дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 лютого 2021 року. Виіршено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками померлого ОСОБА_9 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 05 серпня 1998 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільського міської ради Тернопільської області України. Як убачається із вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року, ухваленого у справі № 607/19786/18 позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 визнані потерпілими у кримінальному провадженні № 12018210010001845. Згідно частиною шостою статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Частиною 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Частиною другою статті 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Апеляційний суд вказав, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Колегія суддів не приймає до уваги посилання ОСОБА_4 , що позивачами не надано доказів причинно-наслідкового зв`язку між його діями (бездіяльністю) та наслідками, що настали, оскільки протиправних дій щодо ОСОБА_9 він не вчиняв. Так, вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року установлено доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень за частиною 1 статті 129 КК України погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоювання здійснення цієї погрози; частиною 1 статті 263 КК України придбання, носіння вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу; частиною 4 статті 296 КК України хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, із застосуванням вогнепальної зброї. Також вказаним вироком суду установлено високу ступінь активності участі ОСОБА_4 в процесі скоєння злочинів, та те, що він був ініціатором конфлікту. Дії ОСОБА_5 вироком суду кваліфіковано за частиною 2 статті 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження (тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння), що спричинило смерть потерпілого; частиною 2 статті 296 КК України хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене групою осіб.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно врахував характер вчиненого відповідачами кримінального правопорушення, глибину душевних страждань позивачів, а також те, що батьки ОСОБА_9 переживають постійні душевні страждання після смерті сина, втратили душевний спокій, весь час перебувають у стані постійного напруження та стресу, суттєво були порушені їх нормальні життєві зв`язки, змушені докладати значних зусиль для організації свого життя. Смерть дитини не можна виміряти будь якими мірками, горе та втрата викликає реакцію замикання від оточуючого середовища, зниження настрою, порушення сну, а тому, виходячи з міркувань розумності та справедливості, прийшов до висновку про необґрунтованість доводів апеляційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо невірного визначення судом розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню із відповідачів на користь позивачів. Не заслуговує на увагу посилання ОСОБА_5 в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не враховано, що під час розгляду судом кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (батьки) відмовлялися від пропозиції членів сім`ї ОСОБА_5 від грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вони вимагали призначення, в т. ч. ОСОБА_5 найсуворішого покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення. Таке покарання й було йому призначено. Відповідачі на даний час відбувають міру покарання в місцях позбавлення волі. Судом першої інстанції обґрунтовано враховано ступінь вини кожного із відповідачів у спричиненні тілесних пошкоджень сину позивачів, які призвели до його смерті, прийшов до переконання щодо стягнення моральної шкоди батькам померлого із ОСОБА_5 по 700 000 грн із 1 000 000 грн заявлених, а із ОСОБА_4 - по 250 000 грн.

Апеляційний суд відхилив твердження ОСОБА_4 , що визначаючи розмір моральної шкоди позивачами не було надано в розпорядження суду результатів проведення психологічної експертизи, як доказу обрахунку завданих моральних страждань в розмірах, заявлених у позові, а тому судом безпідставно взято за основу обрахунку ті суми коштів, які зазначено в позові, оскільки вбивство найріднішої дитини неминуче завдає моральних страждань близьким родичам, що ґрунтується на загальних людських засадах, що не потребує доведення жодними додатковими доказами.

Аргументи учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_6 , у якій просив скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 липня 2021 року; рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 лютого 2021 року змінити в частині стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи у сумі по 700 000 грн на кожного; ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових кошти на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи у сумі по 100 000 грн на кожного.

Касаційна скарга ОСОБА_5 обґрунтована тим, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду. Окрім того, відсутнім є висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Відповідач ОСОБА_5 зазначає, що матеріали справи не містять жодного належного, допустимого і достовірного доказу, які б підтверджували втрату позивачами звичного ритму життя та вироблених роками їх життєвих зв`язків, тривалість виниклих порушень, можливість відновлення, погіршення стану здоров`я, тощо. В оскаржених судових рішеннях жодним чином не обґрунтовані підстави та мотиви для стягнення з ОСОБА_5 на користь позивачів в рахунок відшкодування моральної шкоди саме по 700 000,00 грн кожному. При визначенні розміру моральної шкоди суди не врахували вимоги розумності та справедливості, що суперечить приписам статті 23 ЦК України; розмір відшкодування моральної шкоди перевищує розмір, визначений Верховним Судом у справах № 759/11457/17 та № 405/48/18 з аналогічних правопорушень; заявлений розмір моральної шкоди створить для ОСОБА_5 ще більш скрутне становище, аніж те скрутне становище, в якому він і так перебуває, а позивачів призведе до їх безпідставного збагачення; призначення ОСОБА_5 найсуворішого виду покарання за скоєне вже частково компенсувало позивачам понесені ними моральні страждання; ОСОБА_5 є єдиною дитиною в сім`ї, його батьки є немолодими, потребують постійного лікування, а враховуючи строк призначеного покарання, відбувши його він буде зобов`язаний допомагати своїм батькам, в тому числі, й матеріально.

У серпні 2021 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_7 , у якій з урахуванням уточнень просив рішення Тернопільського міськрайонного суду від 02 лютого 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 липня 2021 року скасувати; у задоволенні позову в частині стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грошових коштів гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи у сумі по 250 000 грн кожному, стягнення із ОСОБА_4 на користь на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у сумі по 2 500 грн на кожного, стягнення із ОСОБА_4 в дохід держави 5 255 грн судового збору відмовити повністю.

Касаційна скарга ОСОБА_4 обґрунтована тим, що він не мав умислу заподіяти смерть потерпілому, в його діях не було складу злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, а саме, заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Таким чином, в його діях відсутні такі елементи як причинний зв`язок між шкодою (смертю) і протиправним діянням, а також вина останнього в смерті потерпілого. Єдине, що пов`язувало відповідача ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_5 - це частина четверта статті 296 КК України «хуліганство», а вироком Тернопільського міськрайонного суду від 11 лютого 2020 року встановлено високу ступінь активності участі ОСОБА_4 в процесі скоєння злочинів, та те, що він був ініціатором конфлікту. Стягнення солідарно з осіб моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи має місце лише за умови, що вони своїми спільними діями створили негативні наслідки у вигляді смерті особи. Суд апеляційної інстанції помилково застосував до дій ОСОБА_4 таке джерело права як рішення ЄСПЛ у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства», де зазначено, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте, розумно припустити, що особи, які... зіткнулися з проблемами ... можуть зазнати страждань і тривоги». Визначений судом розмір моральної шкоди, а саме по 250 000 гривень кожному з позивачів явно не відповідає обставинам справи та не є адекватним нанесеній моральній шкоді, некритичне слідування заявленим вимогам у частині визначення розміру відшкодування може призвести до істотного порушення балансу інтересів сторін з приводу відшкодування моральної шкоди. На думку ОСОБА_4 розмір відшкодування моральної шкоди є значно більшим ніж достатній для розумного задоволення потреб потерпілої особи, адже мова йде про суму, яка в 123 рази перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2021 році. Суд апеляційної інстанції застосував норму права щодо міри відповідальності відповідача ОСОБА_4 без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 у справі № 213/2186/16-ц, від 15 квітня 2019 року у справі № 213/2959/16-ц, від 11 квітня 2019 у справі № 203/6169/16, від 03 квітня 2019 у справі № 355/812/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.

Аналіз змісту касаційних скарг свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_13 , у якому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 02 лютого 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 липня 2021 року без змін.

Позивачі зазначили, що унаслідок протиправних дій ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які встановлені вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 втратили найріднішу для них у світі людину - дитину, сина, тому визначений судом першої інстанції розмір грошових коштів на відшкодування моральної шкоди у повній мірі відповідає критеріям розумності і справедливості.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 у справі № 607/11755/20, витребувано справу з суду першої інстанції.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду. Звільнено ОСОБА_4 від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 у справі № 607/11755/20.

У листопаді 2021 року справа № 607/11755/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 20 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 28 вересня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 759/11457/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, від 28 листопада 2019 року у справі № 405/48/18 та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

В ухвалі Верховного Суду від 04 листопада 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 213/2186/16-ц, від 15 квітня 2019 року у справі № 213/2959/16-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 203/6169/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 355/812/17, від 05 вересня 2018 року у справі № 641/7033/15-ц, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є батьками померлого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також батьками позивача ОСОБА_3 , який є рідним братом ОСОБА_9 .

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року у справі № 607/19786/18, який набрав законної сили:

ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 129, частиною першою статті 263, частиною четвертою статті 296 КК України та призначено йому за даними кримінальними правопорушенням покарання: за частиною першою статті 129 КК України 2 роки обмеження волі; за частиною першою статті 263 КК України 5 років позбавлення волі; за частиною четвертою статті 296 КК України 7 років позбавлення волі. На підставі частини першої статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;

ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 121, частиною другою статті 296 КК України та призначено йому за даними кримінальними правопорушеннями покарання: за частиною другою статті 121 КК України 10 років позбавлення волі; за частиною другою статті 296 КК України 4 роки позбавлення волі. На підставі частини першої статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

У справі № 607/19786/18 встановлено, що:

30 червня 2018 року близько 03 год. 10 хв., перебуваючи в громадському місці на вулиці, поряд із приміщенням нічного клубу «Алюр», що на проспекті Злуки, 45, в м. Тернополі, у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на вчинення хуліганства, тобто, грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, групою осіб, із застосуванням вогнепальної зброї;

реалізуючи свій злочинний умисел, 30 червня 2018 року близько 03 год. 10 хв. ОСОБА_4 , діючи спільно із ОСОБА_5 , грубо порушуючи громадський порядок, виражаючи явну неповагу до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, ігноруючи існуючі у суспільстві загальноприйняті правила поведінки і норми моралі, намагаючись самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб і нахабно показуючи своє зневажливе ставлення до оточуючих, розпочали конфлікт із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ;

діючи умисно ОСОБА_4 з хуліганських мотивів завдав удар правою рукою в голову ОСОБА_8 , внаслідок чого останній втратив свідомість та впав. ОСОБА_5 , продовжуючи хуліганські дії ОСОБА_4 , діючи спільно з останнім, наніс два удари кулаками обох рук в голову ОСОБА_9 , від чого останній впав на поверхню землі та втратив свідомість. Продовжуючи свої хуліганські дії ОСОБА_4 , діючи спільно з ОСОБА_5 , наніс один удар кулаком лівої руки в обличчя ОСОБА_10 , одразу після чого ОСОБА_5 , діючи спільно з ОСОБА_4 також наніс один удар кулаком правої руки в голову ОСОБА_10 та удар правою ногою в тулуб ОСОБА_8 ;

продовжуючи вчинення хуліганських дій ОСОБА_4 витягнув з барсетки пістолет марки «Stalker 2918-S», що являється вогнепальною зброєю та рукояткою якого наніс один удар в голову ОСОБА_10 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження;

в результаті дій ОСОБА_5 та ОСОБА_4 грубо порушено громадський порядок, а саме суспільні відносини, які забезпечують нормальні умови життя людей, спокійний відпочинок і дотримання правил поведінки в побуті та заподіяно шкоду особистим інтересам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 наданих їм Конституцією України правам на повагу до своєї гідності, свободи та особистої недоторканості;

30 червня 2018 року близько 03 год. 10 хв. у ОСОБА_5 , який перебував поряд із приміщенням нічного клубу «Алюр», що на проспекті Злуки, 45, в м. Тернополі, в ході хуліганський дій раптово виник злочинний умисел, направлений на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 . Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто, умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, свідомо передбачаючи наслідки таких його дій та бажаючи їх настання, ОСОБА_5 , будучи у стані алкогольного сп`яніння, 30 червня 2018 року близько 03 год. 10 хв., перебуваючи поряд із приміщенням нічного клубу «Алюр», що на проспекті Злуки, 45, в м. Тернополі, в ході хуліганства, знаючи про те, що здоров`я та життя будь-якої людини рівною мірою охороняється законом і протиправне посягання на нього є кримінально караним, діючи цілеспрямовано та рішуче, з прямим умислом, направленим на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно наніс два удари кулаками обох рук в ліву та праву ділянки голови потерпілого ОСОБА_9 , заподіявши останньому тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми з крововиливами під тверду мозкову оболонку в ділянці довгастого мозку, у шлуночки та у речовину головного мозку; садно в проекції зовнішнього краю лівої очниці; садно лівої щоки; крововилив по ходу міжфасціальних просторів глибоких м`язів задньої поверхні третини грудей (у між лопатковій ділянці);

від отриманих тілесних ушкоджень 08 липня 2018 року о 21 год. 20 хв. ОСОБА_9 , перебуваючи в Комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська комунальна міська лікарня №2» помер. Між виявленою у ОСОБА_9 закритою черепно-мозковою травмою і настанням його смерті існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Відповідно до вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року у справі № 607/19786/18, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнані потерпілими у кримінальному провадженні № 12018210010001845 від 30 червня 2018 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 129, частиною першою статті 263, частиною четвертою статті 296 КК України; ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 121, частиною другою статті 2 статті 296 КК України.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 213/2186/16-ц (провадження № 61-2517св19), на яку посилався ОСОБА_4 у касаційній скарзі, зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 (провадження № 61-8641св21) зроблено висновок, що «будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року в справі №759/11457/17 (провадження № 61-44003св18) вказано, що «згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Верховний Суд зазначає, що з урахуванням підстав позову розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи. Суди встановили, що смерть ОСОБА_5, який був сином позивача, настала ІНФОРМАЦІЯ_1 від поєднаної травми грудей, живота та лівого передпліччя з ушкодженням очеревини, тонкого кишковика, лівої ліктьової артерії та шоком, що підтверджується судово-гістологічним дослідженням, а також медичною документацією. Вина ОСОБА_2 у нанесення вказаних тілесних ушкоджень ОСОБА_5 встановлена вироком Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2014, яким їй призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі. Суди встановили, що в результаті злочинних дій відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях та необхідності додаткових зусиль для організації звичного способу життя. Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 150 000, 00 грн, суди виходили із засад розумності та справедливості. Доводи касаційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є надмірний, а суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про призначення судово-психологічної експертизи та відмовив у допиті свідка ОСОБА_4, яка безпосередньо володіла інформацією щодо предмета доказування не дають підстав для скасування судових рішень, з огляду на таке. Суди встановили обставини справи з урахуванням підстав позову, визначили розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, а також виходили із засад розумності, виваженості та справедливості. Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги, виклав мотиви на їх спростування. Суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання відповідача на власний пенсійний вік, невеликий розмір її пенсії та стан здоров`я, її вини у завданні моральної шкоди позивачу не спростовують, і з огляду на характер завданої шкоди не дають підстав для зменшення розміру її відшкодування».

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що батьки ОСОБА_9 переживають постійні душевні страждання після смерті сина, втратили душевний спокій, весь час перебувають у стані постійного напруження та стресу, суттєво були порушені їх нормальні життєві зв`язки, змушені докладати значних зусиль для організації свого життя;

з урахуванням засад розумності і справедливості, обставин справи, колегія суддів вважає, що суди при частковому задоволенні позовних вимог про стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грошової компенсації моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи у сумі по 700 000 грн кожному, обґрунтовано визначили розмір компенсації моральної шкоди, оскільки: позивачі зазнали душевних страждань у зв`язку зі смертю сина і втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню; позивачі позбавлені можливості матеріальної та моральної підтримки сина у подальшому своєму житті та в старості; відновити попередній стан життя позивачів неможливо. Тому колегія відхиляє посилання на те, що судами при визначенні розміру компенсації моральної шкоди не враховані вимоги розумності та справедливості, а також, що розмір відшкодування моральної шкоди у цій справі перевищує розмір відшкодування з аналогічних порушень, визначений у справах № 759/11457/17 та № 405/48/18, які переглядались Верховним Судом, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо визначеного розміру моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, при визначенні розміру моральної шкоди дотримався вимог закону;

при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення компенсації моральної шкоди суди не врахували, що у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

суди не звернули уваги, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обґрунтовували свої позовні вимоги до ОСОБА_4 тим, що внаслідок його дій завдано моральної шкоди смертю фізичної особи. Проте у справі № 607/19786/18 не встановлено, що ОСОБА_4 є особою, яка завдала моральної шкоди, позивачам. Тому судові рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_4 , стягнення з нього судових витрат належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права викладеного упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 (провадження № 61-8641св21) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_5 , належить залишити без задоволення, судові рішення в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_5 залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Відповідно до пункту другого частини п`ятої Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року звільнено ОСОБА_4 від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

З огляду на те, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 лютого 2021 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 06 липня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про компенсацію моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи в розмірі по 250 000 грн підлягають скасуванню з відмовою у задоволенні позову в цій частині, а також з урахуванням пункту другого частини п`ятої Закону України «Про судовий збір» та звільнення ОСОБА_4 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, підстави для розподілу судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) відсутні.

Керуючись статями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду