ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 754/15896/20

1. Описова частина

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА), про визнання рішення районної державної адміністрації протиправним, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 червня 2020 року представники Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА під час рейду «Діти вулиці» відвідали її родину. Її разом з дитиною зустріли на вулиці під час прогулянки неподалік від місця проживання. Вона дозволила представникам Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА увійти до квартири АДРЕСА_1 та оглянути дитину.

Після того як у дитини виявили підвищену температуру, бригада швидкої медичної допомоги за підтримки поліції та Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА примусово госпіталізувала дитину до дитячої лікарні. Згодом без погодження з матір`ю, дитину перевели до інфекційної лікарні з підозрою на COVID-19 (діагноз не підтвердився), а надалі перевели до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1.

Коли вона звернулася до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1, їй заборонили забирати дитину додому та бачитися з нею.

17 червня 2020 року були оформлені: акт проведення оцінки рівня безпеки дитини, висновок оцінки потреб сім`ї та складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 184 КУпАП щодо неналежного виконання матір`ю батьківських обов`язків. Крім того, виконувач обов`язків голови Деснянської РДА в м. Києві Алєксєєнко І. М. видав розпорядження № 341 від 17 червня 2020 року «Про негайне відібрання дитини у матері».

Вважала такі дії Деснянської РДА протиправними, а вказане розпорядження № 341 незаконним. Обґрунтовувала це тим, що документ не містив підстав для відібрання дитини та аргументів щодо необхідності такого захисту інтересів дитини без збереження сім`ї. Оскаржуване розпорядження було прийняте без її участі та не надане їй для ознайомлення. Його винесли без урахування обставин справи та життєвої ситуації, в якій опинилася сім`я, що є важливим для об`єктивного вирішення питання. Також вказала, що внаслідок розлучення з дитиною протягом 128 днів їй було завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з боку відповідача.

На обґрунтування підстав відшкодування моральної шкоди вона посилалася на те, що заподіяна їй та дитині шкода полягала в глибоких душевних стражданнях і сильних хвилюваннях, зумовлених протиправною поведінкою відповідача щодо відібрання дитини. Ризик руйнування сім`ї був надто високим, а саме відібрання відбулося із застосуванням сили та всупереч волі дівчинки. Їй тривалий час забороняли бачитися з донькою. Перші короткі зустрічі в Центрі виявилися емоційно тяжкими для обох: після них дитина плакала, не хотіла відпускати матір та прагнула повернутися додому разом із нею. 128 днів розлучення стали випробуванням як для неї, так і для дитини. Особливо болісно вона переживала власну безпорадність і неможливість захистити доньку, коли та скаржилася на неналежне й образливе ставлення з боку інших підлітків (хлопців) у Центрі та школі. Ситуація ускладнювалася й тим, що Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА не виявляла наміру зберегти сім`ю. Її попередили про підготовку позову про позбавлення батьківських прав, що поглиблювало страх за майбутню долю дитини.

З урахуванням наведених обставин, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: визнати протиправними розпорядження Деснянської РДА у м. Києві № 341 від 17 червня 2020 року «Про негайне відібрання дитини у матері» та дії Деснянської РДА у м. Києві щодо відібрання дитини ОСОБА_2 ; стягнути з Деснянської РДА у м. Києві на її користь моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року, ухваленим у складі судді Сенюти В. О., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 червня 2020 року № 341 «Про негайне відібрання дитини у матері» протиправним. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що всупереч пункту 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, розпорядження № 341 від 17 червня 2020 року не містить аргументації щодо неможливості передати дитину родичам та здійснене без належного з`ясування того, чи дійсно розлучення дитини з матір`ю необхідне для забезпечення її якнайкращих інтересів. При цьому пункт 2 розпорядження не містить відомостей щодо місця тимчасового влаштування малолітньої дитини, однак дитина була влаштована до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1, який не є закладом охорони здоров`я.

Районний суд врахував, що позивачку не повідомляли про прийняте розпорядження про відібрання дитини, та дійшов висновку про визнання протиправним розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації «Про негайне відібрання дитини у матері» № 341 від 17 червня 2020 року, як таке, що винесене без повного з`ясування всіх обставин.

При цьому суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Деснянської РДА у м. Києві щодо відібрання дитини ОСОБА_2 через відсутність їх конкретизації.

Ураховуючи те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав, позивачем не було заявлено відповідного клопотання в порядку частини першої статті 51 ЦПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки надані ним докази не містять доказів понесення фактичних витрат на суму, яка вказану в акті від 24 листопада 2021 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2022 року, постановленою у складі судді Сенюти В. О., у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Рабомізо Д. В., про стягнення додаткових судових витрат у цій цивільній справі відмовлено.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про стягнення додаткових судових витрат через їхню необґрунтованість, недоведеність та суттєві дефекти в оформленні доказів. Зокрема, представник припустився хронологічної помилки у визначенні періоду надання послуг (вказавши майбутню дату), а акт № 000090 від 18 січня 2022 року на суму 94 781,25 грн не підписано сторонами, а саме: відсутній підпис адвоката Рабомізо Д. В. Окрім цього, заявлені витрати на пальне та дорогу не були підтверджені жодними розрахунковими документами, частину послуг не вдалося ідентифікувати за змістом, а технічне відправлення клопотань на електронну адресу суду взагалі не є правничою допомогою згідно з позицією Верховного Суду. Додатково суд відхилив вимоги щодо компенсації за підготовку та участь у засіданні ОСОБА_3 , оскільки ця особа не мала належного процесуального статусу та була присутня в суді лише як вільний слухач.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, ухваленою у складі колегії суддів:ОСОБА_4 , Мережко М. В., Невідомої Т. О., апеляційні скарги ОСОБА_1 , Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2022 року задоволено частково. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації та Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 10 000 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним розпорядження Деснянської РДА у м. Києві «Про негайне відібрання дитини у матері» № 341 від 17 червня 2020 року як такого, що винесено без повного з`ясування всіх обставин.

Апеляційний суд вважав, що доводи представника відповідача в їхній сукупності зводяться лише до власного суб`єктивного погляду, який не може бути покладений в основу для прийняття рішення про відібрання дитини від матері.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про те, що, оскільки позивачем не було заявлено клопотання в порядку частини першої статті 51 ЦПК України про залучення до участі у справі держави як учасника цивільних відносин, позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Щодо оскарження ОСОБА_1 ухвали суду першої інстанції від 04 серпня 2022 року, апеляційний суд дійшов висновку, що, оскільки необхідні докази понесених судових витрат було подано позивачем у визначений процесуальним законом строк, а також те, що відповідачем було подано обґрунтоване клопотання про зменшення розміру судових витрат, яке було взято до уваги, тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні поданої заяви про відшкодування понесених витрат на правову допомогу.

Суд зазначив, що позивач намагається довести, що у неї, з урахуванням наданої відсоткової знижки, є можливість оплатити надані додаткові послуги адвоката у розмірі 122 238,25 грн, що викликає обґрунтований сумнів, тому з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, а також враховуючи фінансовий стан обох сторін, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Деснянської РДА у м. Києві понесених позивачем додаткових судових витрат у розмірі 10 000,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 24 липня 2024 рокукасаційні скарги ОСОБА_1 та Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року скасовано, справу переданона новий розгляд до суду першої інстанції (провадження

№ 61-2410св24).

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав, що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 заявила три позовні вимоги: визнати незаконним розпорядження Деснянської РДА № 341 від 17 червня 2020 року «Про негайне відібрання дитини у матері», визнати протиправними дії установи щодо відібрання дитини, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. Оскільки вимога про компенсацію є похідною від перших двох, відмова районного суду у визнанні дій протиправними через їх неконкретизованість (що апеляційний суд залишив поза увагою) унеможливила розгляд питання про моральну шкоду. Позивачка обґрунтовувала завдання їй шкоди не лише незаконністю розпорядження, а й вчиненням відповідачем ряду протиправних, на її думку, дій по відібранню дитини, які вона вважала неправомірними.

Крім того, суди попередніх інстанцій порушили вимоги пункту 3 частини четвертої статті 265 та підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, оскільки не здійснили мотивовану оцінку кожного аргументу сторін.

Верховний Суд звернув увагу на те, що залишаючи рішення районного суду про визнання протиправним розпорядження без змін, апеляційний суд зазначив, що дійсно матір`ю неналежно виконувалися батьківські обов`язки щодо догляду, виховання дитини та піклування про неї і ситуація, що склалася, потребувала нагляду та підтримки з боку держави. Зазначене суперечить висновку суду про протиправність оскаржуваного розпорядження, а мотив, що обраний відповідачем спосіб допомоги сім`ї є помилковим, суперечить статті 170 СК України, яка дає право органу опіки і піклування постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків при безпосередній загрозі для її життя та здоров`я.

Також Верховний Суд констатував неправильне застосування норм матеріального права щодо того, до кого саме пред`явлено позов. ОСОБА_1 заявляла вимоги безпосередньо до Деснянської РДА як юридичної особи на підставі статей 23, 1167 ЦК України, тому підстав застосовувати інші норми не було. Висновок судів про обов`язковість залучення до справи держави та відмова у позові через її незалучення є помилковими та суперечать як нормам ЦК України, так і практиці Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій не відповідають статтям 263-265 ЦПК України та є передчасними.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 17 червня 2020 року № 341 «Про негайне відібрання дитини у матері» та дії Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відібрання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 10 000 грн моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що всупереч пункту 3.8 Регламенту пояснювальна записка не містить викладу підстав розроблення проєкту розпорядження, суті проблеми, на розв`язання якої спрямовується оспорюване розпорядження, причини її виникнення та даних, що підтверджують необхідність правового врегулювання питання саме запропонованим способом, а також мети, яку планувалось досягти в результаті прийняття розпорядження, та механізму його виконання.

Оспорюване розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації «Про негайне відібрання дитини у матері» № 341 від 17 червня 2020 року також не містить належних обґрунтувань та достатньо переконливих і зважених аргументів на доведення наявності безпосередньої загрози для життя або здоров`я малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою захисту її інтересів. Крім того, пункт 2 вказаного розпорядження не містить відомостей щодо місця тимчасового влаштування малолітньої дитини, при цьому дитину було влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1, який не є закладом охорони здоров`я.

Крім того, відповідно до пункту 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок), дитина, в якої є родичі або інші особи, з якими в неї на момент залишення без батьківського піклування склалися близькі стосунки (сусіди, знайомі) та які бажають залишити її на виховання у своїй сім`ї, може перебувати в їх сім`ї до прийняття рішення про влаштування дитини. Підставою для тимчасового перебування дитини в сім`ї родичів або інших осіб, з якими у неї склалися близькі стосунки, є наказ Служби у справах дітей про тимчасове влаштування дитини.

Разом з тим, всупереч пункту 31 Порядку, розпорядження № 341 від 17 червня 2020 року не містить аргументації щодо неможливості передати дитину родичам та здійснене без належного з`ясування того, чи дійсно розлучення дитини з матір`ю необхідне для забезпечення її якнайкращих інтересів.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідач не повідомив позивачку про прийняте ним розпорядження № 341 від 17 червня 2020 року про відібрання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції критично оцінив обставини, викладені в акті проведення оцінки рівня безпеки дитини, що був складений 17 червня 2020 року за місцем проживання родини позивачки у справі. Суд виходив з того, що саме вказаний акт мав слугувати підставою для прийняття розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації «Про негайне відібрання дитини у матері» № 341від 17 червня 2020 року, однак на час складання цього акта в ньому вже містилось посилання на зазначене розпорядження.

Відхиляючи доводи відповідача про те, що ним було проведено оцінку рівня безпеки малолітньої дитини та встановлено, що мати свідомо допускала такий стан речей і не мала бажання його виправляти, а при прийнятті розпорядження в першу чергу приділялася увага найкращим інтересам дитини, суд першої інстанції виходив із того, що такі обґрунтування не могли бути покладені в основу прийняття рішення про відібрання дитини від матері.

При цьому під час судового розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що після зняття малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з обліку з підстав ухилення матері дитини - позивачки у справі, від виконання своїх обов`язків, а саме 21 грудня 2016 року внаслідок зникнення підстав взяття на облік, уповноваженими представниками служби до виникнення події 17 червня 2020 року не було вчинено жодних дій з метою здійснення перевірки належного виконання батьківських обов`язків позивачкою.

Врахувавши дані факти, які свідчать про те, що оспорюване розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації «Про негайне відібрання дитини у матері» № 341 від 17 червня 2020 року прийнято з недотриманням вимог чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивачки про визнання протиправним розпорядження № 341 від 17 червня

2020 року як такого, що було ухвалене без повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин, підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку вимогам позивачки в частині оскарження дій Деснянської РДА у м. Києві щодо відібрання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері, суд першої інстанції керувався тим, що факт невиконання батьківських обов`язків позивачкою у справі став відомий Службі в кінці травня 2020 року в рамках журналістського розслідування. Разом з тим, з моменту отримання вказаної інформації та до відвідування родини позивачки під час проведення рейду «Діти вулиці» 17 червня 2020 року, жодних дій з метою повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинено не було.

З висновку оцінки потреб сім`ї від 17 червня 2020 року, а саме з пункту 6 розділу 4, вбачається, що «дитина дуже прив`язана до матері, любить її. За словами дівчинки її не ображають». Відповідно до характеристики, наданої класним керівником малолітньої ОСОБА_2 в липні 2020 року, дитина систематично відвідує школу, завжди доглянута, одягнута в чисті речі, має кишенькові гроші. Під час дистанційного навчання мати систематично виконувала з дитиною завдання. Мати співпрацює з учителями, радиться та намагається реалізувати поради у навчанні і вихованні дитини.

Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо негайного відібрання дитини ОСОБА_2 від матері були вчинені без повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин, а відтак є неправомірними.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції свій висновок обґрунтовував тим, що позивачкою доведено протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними та наявність спричиненої позивачці моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, характер спричинених позивачці моральних страждань, які полягають у душевних стражданнях, яких позивачка зазнала у зв`язку із відібранням малолітньої дитини, а також принципи розумності та справедливості.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 30 000 грн. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви та зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 618 055,54 грн до 30 000,00 грн, районний суд керувався принципами співмірності, розумності та реальності витрат на правничу допомогу, закріпленими у статтях 137, 141 ЦПК України. При цьому судом були враховані заперечення представника відповідача, викладені в окремо поданій заяві, що стало підставою для зменшення заявленої суми гонорару через її очевидну завищеність та неспівмірність зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції щодо вирішення спору по суті та стягнення витрат на правничу допомогу зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними розпорядження № 341 від 17 червня 2020 року та дій Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відібрання дитини містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для справи. Суд апеляційної інстанції підтвердив, що оспорюване розпорядження було прийнято з очевидними порушеннями регламентних процедур, без належного мотивування безпосередньої загрози для життя та здоров`я дитини та без з`ясування можливості її передачі родичам. Оскільки неправомірність дій та рішень відповідача під час відібрання малолітньої ОСОБА_2 було повністю доведено, це потягло за собою глибокі душевні страждання позивачки, що є підставою для стягнення моральної шкоди на підставі статей 23, 1167 ЦК України. Визначений розмір компенсації у сумі 10 000,00 грн апеляційний суд визнав обґрунтованим, оскільки він повністю відповідає обставинам справи, характеру психологічного травмування матері, а також принципам розумності, виваженості та справедливості.

В частині перегляду додаткового рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року щодо витрат на правничу допомогу, постанова апеляційного суду мотивована дотриманням процесуальних критеріїв, закріплених у статтях 137, 141 ЦПК України. Апеляційний суд дійшов висновку, що заявлена позивачкою сума у розмірі 618 055,54 грн є надмірною, очевидно завищеною та неспівмірною зі складністю цивільної справи, обсягом фактично наданих послуг та часом, який адвокат об`єктивно мав витратити на виконання відповідних робіт. Виходячи з критеріїв реальності (дійсності та об`єктивної необхідності) витрат на правничу допомогу, а також врахувавши заперечення представника відповідача про зменшення їхнього розміру, апеляційний суд вважав, що сума у 30 000,00 грн є обґрунтованою та повністю відповідає критеріям розумності, через що суд апеляційної інстанції залишив додаткове рішення без змін.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

29 січня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабак В. В., звернулася через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у частині визначення розміру моральної шкоди та розподілу судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2026 року поновлено представникові ОСОБА_1 - адвокату Бабак В. В., строк на касаційне оскарження судових рішень. Касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 10 лютого 2026 року виконано.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабак В. В., на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 754/15896/20.

18 лютого 2026 року Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації звернулася через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2026 року поновлено Службі у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації строк на касаційне оскарження судових рішень. Продовжено строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 05 березня 2025 року. Вимоги ухвали Верховного Суду від 26 березня 2026 року виконано.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року.

03 березня 2026 року матеріали цивільної справи № 754/15896/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабак В. В., просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у частині визначення розміру моральної шкоди та розподілу судових витрат скасувати. Прийняти нову постанову про задоволення позову щодо відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

У касаційній скарзі Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністраціїпросить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабак В. В., зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23; постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник указує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн, суди попередніх інстанцій не здійснили належної перевірки правильності застосування статті 23 ЦК України.

Компенсація моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн має символічний характер, є очевидно неспівмірною характеру та тривалості незаконного втручання держави у сімейне життя родини ОСОБА_5 , не відображає інтенсивності душевних страждань позивачки та малолітньої дитини і не забезпечує ефективного захисту порушеного немайнового права.

Враховуючи характер і тривалість протиправних дій відповідача, істотні негативні наслідки для позивачки та її дитини, конституційні гарантії захисту прав людини, положення ЦК України, усталені правові позиції Верховного Суду, а також практику Європейського суду з прав людини, визначення судами першої та апеляційної інстанцій заниженого розміру компенсації без належного та всебічного мотивування суперечить принципу справедливості як складовій верховенства права та вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн є мінімальною та водночас адекватною сумою, яка відповідає тяжкості заподіяних страждань, принципам розумності й справедливості та узгоджується як із національними нормами, так і з міжнародними стандартами захисту прав людини.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, неправильно застосували норми процесуального права, зокрема статті 137 та 141 ЦПК України.

Зменшуючи суму документально підтверджених витрат на професійну правничу допомогу з 618 055,54 грн до 30 000,00 грн, суди фактично здійснили довільне визначення розміру компенсації. При цьому суди не поставили під сумнів сам факт надання правничої допомоги, її реальність, фактичність та зв`язок із розглядом справи, як і не заперечили понесення позивачкою відповідних витрат за наданими договорами, додатковими угодами та актами приймання-передачі послуг. Замість цього суди безпідставно виключили з розрахунку витрати на проїзд, а також окремі позиції, які, на їхню думку, не потребували застосування професійних знань адвоката (оформлення та надсилання документів), обмежившись лише загальними посиланнями на критерії реальності й розумності та дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат, понесених у попередніх інстанціях, виключно з мотивів скасування судових рішень за результатами касаційного перегляду.

Крім того, судами не було належним чином враховано значення цієї справи для позивачки та її малолітньої дитини, що є самостійним критерієм співмірності витрат відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України. Спір стосувався незаконного втручання органу державної влади у сімейне життя, реального ризику втрати батьківських прав, тривалого примусового розлучення матері з дитиною та необхідності відновлення порушених фундаментальних прав, що повністю виключало можливість формального чи довільного оцінювання вартості послуг адвоката.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18, 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18; постановах Верховного Суду від: 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, 01 квітня 2020 року у справі № 473/1555/19-ц, 26 січня 2022 року у справі № 461/10261/20, 12 червня 2023 року у справі № 461/2084/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також, заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час проведення рейду «Діти вулиці» спеціалістами Служби спільно з сектором ювенальної превенції Деснянського УП ГУ НП в м. Києві та фахівцями Деснянського районного у м. Києві Центру соціальних служб відвідано родину ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_2 , де виявлено повну антисанітарію, відсутність належних умов, ліжка, постільної білизни та продуктів харчування для дитини. Відповідно до пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 було проведено оцінку рівня безпеки малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та згідно з актом її стан визнано незадовільним через ознаки недогляду, синці, підвищену температуру, невідповідність розвитку віку, у зв`язку з чим залишати дитину в помешканні було небезпечно. У зв`язку з загрозою життю та здоров`ю малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було прийнято рішення про її негайне відібрання, оскільки мати дитини, ОСОБА_1 , свідомо допускала антисанітарію і не бажала виправляти ситуацію.

Позивачка, усвідомлюючи своє скрутне становище, не доклала зусиль для його поліпшення, не працевлаштувалася та не привела житло у придатний для дитини стан, при цьому в матеріалах справи відсутні дані про наявність у неї інвалідності чи хвороб, які б заважали підтримувати чистоту. Неохайний стан дівчинки та бруд в оселі свідчать про бездіяльність і безвідповідальність матері, яка умисно не виявляла батьківського піклування. З огляду на першочерговість найкращих інтересів дитини та необхідність дотримання справедливого балансу, через створене небезпечне середовище було винесено розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 червня 2020 року № 341 «Про негайне відібрання дитини у матері».

Зазначає, що чинним законодавством України не передбачено обов`язкового викладення всіх обставин обґрунтованості безпосередньо в тексті розпорядчого акта, оскільки вказані факти детально відображені у службовій записці на ім`я в.о. голови Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 червня 2020 року вих. № 10223-1887, а пояснювальна записка була складена у скороченому варіанті саме через її долучення.

Наголошує, що спірне рішення прийняте з метою запобігання негативним наслідкам для життя і здоров`я дитини та для подолання складних життєвих обставин, які повністю підтвердилися під час відвідування сім`ї ОСОБА_1 на підставі повідомлення про загрозу. Для негайного відібрання дитини органом опіки та піклування достатньо наявності ризику лише для її життя, здоров`я або морального виховання, при цьому вказаний захід є виключно тимчасовим засобом захисту прав малолітньої.

Коли відпали причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її матір`ю, а саме мати навела лад в квартирі, влаштувалася на роботу, пройшла курси батьківського потенціалу, соціалізувалась, органом опіки та піклування було вчинено всіх заходів для повернення дитини в сім`ю.

Відповідно до пункту 31 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» тимчасове влаштування дитини, яка залишилася без батьківського піклування, проводиться службою у справах дітей та органом Національної поліції за місцем її виявлення, у зв`язку з чим у пункті 2 розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 червня 2020 року № 341 Службу у справах дітей та сім`ї було правомірно зобов`язано забезпечити тимчасове влаштування малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що через виявлену в дитини під час вилучення підвищену температуру - 37,5 медичні працівники доставили дитину до Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2, після лікування в якій Служба вирішує питання її влаштування. При цьому наголошується, що під час визначення форми влаштування в найкращих інтересах малолітньої ОСОБА_2 мають бути враховані всі обставини втрати піклування, її життєвий шлях, родинні зв`язки, стан здоров`я та інші потреби.

Через відсутність звернень від родичів малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявами про тимчасове влаштування дитини у свої сім`ї, дівчинку було тимчасово влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Щодо того, що позивачку не було повідомлено про прийняте розпорядження про відібрання дитини, то ОСОБА_1 особисто відмовилася підписувати акт проведення оцінки рівня безпеки стану дитини, хоча зміст цього акта та самого розпорядження їй було усно доведено до відома.

Позивачка не надала жодного доказу на підтвердження заподіяної їй моральної шкоди, а також не довела наявності причинного зв`язку між поведінкою відповідача та душевними чи психологічними стражданнями ОСОБА_1 . Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації не чинила жодних перешкод у спілкуванні матері з дитиною, її відвідуванні в закладі чи підтриманні стосунків, а саме рішення про відібрання малолітньої було виключно наслідком невиконання батьківських обов`язків та загрози безпеці дитини. Крім того, за період з 17 червня 2020 року до 23 жовтня 2020 року матері було надано повний спектр соціальних послуг для подолання складних життєвих обставин, що дозволило повернути дівчинку до родини. Разом з тим, суд не надав належної оцінки факту заподіяння страждань, вині заподіювача та іншим обставинам справи, зробивши хибний висновок про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Деснянської РДА моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

Заявлені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг та затраченим ним часом. Підготовка справи до розгляду не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, оскільки справа не є складною, а нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, через що вказана сума не відповідає критеріям реальності та розумності її розміру. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат судом не були належним чином враховані конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та обов`язкові критерії відшкодування витрат на правничу допомогу.

У відзиві на касаційну скаргу Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року, поданому до Верховного Суду 06 травня 2026 року, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабак В. В., заперечує проти її доводів та просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Зазначає, що аналіз доводів касаційної скарги третьої особи свідчить про те, що її аргументація спрямована не на захист власних прав чи інтересів, а фактично на перегляд правової позиції відповідача. Наведені доводи зводяться до заперечення висновків судів попередніх інстанцій щодо протиправності рішень та дій відповідача, а також до спроби спростувати встановлені судами фактичні обставини справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 15 травня 2013 року, актовий запис № 1336 (т. 1 а.с. 106).

Відомості про батька в актовому записі записані відповідно до вимог частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Сім?я позивачки до серпня 2019 року складалась з 5 осіб: мати - ОСОБА_1 (позивачка у справі) та її діти: ОСОБА_6 , 1997 року народження, ОСОБА_7 , 1999 року народження, ОСОБА_8 , 2004 року народження, ОСОБА_9 , 2013 року народження.

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 107-108).

Фактично сім`я проживала в однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

У ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 22 роки донька ОСОБА_6 померла.

Відповідно до обліково-статистичної картки дитини № 0281689 від 01 жовтня 2014 року, Службою у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації було взято на облік ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ухилення матері від виконання своїх обов`язків. 27 липня 2015 року вона була знята з обліку Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації у зв`язку з набуттям дитиною повноліття (т. 1 а.с. 8, 55-56).

За обліково-статистичною карткою дитини № 0281737 від 01 жовтня 2014 року, Службою у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації було взято на облік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ухилення матері від виконання своїх обов`язків. 21 грудня 2016 року вона була знята з обліку Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації у зв`язку зі зникненням підстав взяття на облік (т. 1 а.с. 8, 61-62).

За обліково-статистичною карткою дитини № 9905860 від 01 жовтня 2014 року, Службою у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації був взятий на облік ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за ухилення матері від виконання своїх обов`язків. 21 грудня 2016 року він був знятий з обліку Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації у зв`язку зі зникненням підстав взяття на облік (т. 1 а.с. 8, 59-60).

За обліково-статистичною карткою дитини № 9905862 від 01 жовтня 2014 року, Службою у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації було взято на облік ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за ухилення матері від виконання своїх обов`язків. 21 грудня 2016 року вона була знята з обліку Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації у зв`язку зі зникненням підстав взяття на облік (т. 1 а.с. 8, 57-58).

Адміністрація школи І-ІІІ ступенів № 213 Деснянського району м. Києва від 14 липня 2020 року повідомила, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в 2-Б класі школи (т. 1 а.с. 17).

Відповідно до характеристики, наданої класним керівником малолітньої ОСОБА_2 у липні 2020 року, дитина систематично відвідує школу, завжди доглянута, одягнута в чисті речі, має кишенькові гроші. Під час дистанційного навчання мати систематично виконувала з дитиною завдання. Мати дівчинки, ОСОБА_1 , співпрацює з учителями, радиться та намагається реалізувати поради у навчанні і вихованні дитини (т. 1 а.с. 17 зворотній).

Під час проведення рейду «Діти вулиці» 17 червня 2020 року була відвідана родина ОСОБА_1 та за наслідками вказаного відвідування було складено акт обстеження умов проживання (додаток № 9 до Порядку), акт проведення оцінки рівня безпеки дитини (додаток № 10 до Порядку) та складено акт № 260/20 оцінки потреб сім`ї/особи (т. 1 а.с. 114-123, 190-195, 196).

В комісійному акті обстеження умов проживання (додаток № 9 до Порядку) засвідчено, що у дітей не створені належні умови для проживання, розвитку та навчання. На підлозі лежать матраци, де діти і сплять. Постіль брудна. Відсутня їжа, холодильник не працює. Мати не працює.

Згідно з висновком та рекомендаціями, що зазначені в акті обстеження умов проживання від 17 червня 2020 року, є загроза життю та здоров?ю дитини ОСОБА_2 . У квартирі потрібно зробити генеральне прибирання, винести зайвий брухт, вивести тарганів та клопів, полагодити холодильник, попрати постіль.

В акті зафіксовано, що мати ОСОБА_1 відмовилась ставити підпис (т. 1 а.с. 196).

В комісійному акті проведення оцінки рівня безпеки дитини (додаток № 10 до Порядку) від 17 червня 2020 року засвідчено, зокрема, що в квартирі антисанітарний стан, присутні таргани, клопи, дуже брудно та не прибрано; шпалери від стін відпадають; холодильник та сантехніка не працюють. В приміщенні є загроза життю та здоров?ю.

У пункті 2 розділу VІ «інформація про негайно вжиті заходи для захисту дитини» міститься посилання на розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 341 «Про негайне відібрання дитини у матері».

У пункті 3 розділу VІ «Інформація про роботу, яку необхідно провести для забезпечення соціального захисту дитини у разі виявлення небезпеки» акта проведення оцінки рівня безпеки дитини комісією зазначено: відібрання дитини у зв?язку з загрозою життю та здоров?ю дитини.

У пункті «коментар спеціаліста» акта проведення оцінки рівня безпеки дитини вказано, що мати ОСОБА_1 відмовилась ставити підпис (т. 1 а.с. 190-195).

В акті № 260/20 оцінки потреб сім`ї/особи від 17 червня 2020 року у розділі стан та потреби дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено, що дитина має неохайний вигляд, неоформлена декларація, у дитини температура 37,5. Дитина не отримує належної медичної допомоги. Щодо стану помешкання ( АДРЕСА_2 ) в акті № 260/20 відмічено, що у помешканні брудно, є таргани, блощиці. В коментарях до акта зазначено, зокрема: помешкання потребує прибирання, постільна білизна брудна, квартира в занедбаному стані, потребує генерального прибирання та ремонту. Діти перебувають в антисанітарних умовах. За класифікацією випадку в акті № 260/20 відмічено - складна (розділ 5).

Відповідно до висновку оцінки потреб від 17 червня 2020 року, дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дуже прив?язана до матері, любить її. За словами дівчинки, її не ображають. За дитиною не здійснюється належний догляд, не приділяється увага її вихованню, дитина має занедбаний вигляд, дуже погано розмовляє, умови для дитини не створені, в помешканні брудно. Також у висновку, зокрема відмічено, що жінка ОСОБА_1 не доглядає за собою та за дітьми, не веде домашнє господарство на належному рівні, не працює, у помешканні брудно, безлад.

17 червня 2020 року Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація в особі першого заступника голови Алєксєєнка І., у зв`язку із загрозою життю і здоров`ю дитини, ухвалила розпорядження № 341 «Про негайне відібрання дитини у матері», згідно з яким відібрано у матері ОСОБА_1 малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказаним розпорядженням також зобов`язано Службу у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, з метою вирішення подальшої долі малолітньої дитини, забезпечити тимчасове влаштування малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 50).

Відповідно до пояснювальної записки начальника Служби у справах дітей та сім?ї ОСОБА_13 до проєкту розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації «Про негайне відібрання дитини у матері», розпорядження підготовлене відповідно до чинного законодавства України з метою відібрання дитини у матері у зв`язку із загрозою життю малолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (пункт 1) (т. 1 а.с. 27).

17 червня 2020 року на підставі розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 червня 2020 року № 341 працівниками Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації спільно з працівниками поліції Деснянського УП ГУНП в м. Києві було вилучено з родини малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а.с. 121).

17 червня 2020 року малолітня дитина ОСОБА_2 доставлена до інфекційного боксованого відділення КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» згідно з розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 червня 2020 року № 341 «Про негайне відібрання дитини у матері», що підтверджується відповіддю адміністрації КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» від 22 липня 2020 року № 061/121-669/01 (т. 2 а.с. 118).

Із відповіді адміністрації КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» від 22 липня 2020 року № 061/121-669/01 вбачається, що за час перебування малолітній дитині проведено клініко-лабораторне та інструментальне обстеження в повному обсязі, в результаті чого встановлено діагноз: гостра респіраторна інфекція верхніх дихальних шляхів неуточнена, затримка мовного розвитку, педикульоз, із долученням виписки з медичної картки стаціонарного хворого (т. 2 а.с. 119).

Адміністрацією КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» підтверджено, що згідно з листом Служби у справах дітей та сім`ї Деснянського району м. Києва № 10223-1946 від 22 червня 2020 року дитина ОСОБА_2 переведена 23 червня 2020 року для подальшого перебування до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

23 червня 2020 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передана до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 Служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації (т. 1 а.с. 124, 198).

05 серпня 2020 року та 09 жовтня 2020 року комісією у складі спеціалістів Служби у справах дітей та сім?ї та Деснянського районного в м. Києві центру соціальних служб проведено обстеження умов проживання дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_11 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , про що складені акти (т. 1 а.с. 200, 201).

У цих актах від 05 серпня 2020 року висновків вбачається, що в квартирі розпочато ремонт, умови для дітей створені частково. Мамі рекомендовано після закінчення ремонту повторно звернутись до Служби у справах дітей та сім?ї для підтвердження створення належних умов проживання дитини, а також пройти курси «Відповідального батьківства» для підвищення батьківського потенціалу.

В акті обстеження умов проживання від 09 жовтня 2020 року зазначено, що на момент відвідування в квартирі чисто та прибрано, зроблений ремонт. У дітей є у кожного окреме ліжко, місце для навчання. Є світло, газ, робочий холодильник, в якому є продукти харчування. Мати працює на АЗС ТОВ «ОККО-Драйв». За висновками комісії умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам.

З актами від 05 серпня 2020 року та від 09 жовтня 2020 року ознайомилась ОСОБА_1 .

Із висновку Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про доцільність повернення дитини до біологічної родини від 23 жовтня 2020 року № 102102/37-7463 вбачається, що матір дитини, ОСОБА_1 , звернулась із заявою щодо повернення малолітньої доньки в біологічну родину, мотивуючи тим, що вона зробила ремонт в квартирі, придбала холодильник, влаштувалась офіційно на роботу на АЗС ТОВ «ОККО-Драйв», створила всі належні умови для проживання, виховання та утримання малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з листом Деснянського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, за результатами оцінки потреб сім`ї ОСОБА_1 , в квартирі, де проживає родина, зроблений ремонт, в житловому приміщенні підтримується чистота та порядок, в наявності побутова техніка та всі необхідні побутові зручності. Для дітей облаштовані окремі спальні місця.

Відповідно до наказу № 121 від 09 липня 2020 року сім`ю взято під соціальний супровід з метою повернення дитини в сім`ю. Матері дитини були надані консультації щодо умов повернення доньки, рекомендовано пройти школу підвищення батьківського потенціалу, працевлаштуватися та привести помешкання до належного стану. Також сім`ї була надана гуманітарна допомога у вигляді продуктів та шкільної канцелярії.

ОСОБА_1 були враховані рекомендації спеціалістів та суттєво покращено житлові умови для дітей. На цей час жінка офіційно працює, підтримує помешкання в порядку та чистоті, регулярно провідує доньку та докладає всіх зусиль, аби ОСОБА_9 повернулась в сім`ю.

З огляду на суттєве покращення в родині ОСОБА_5 , є доцільним повернення дитини в біологічну родину (т. 1 а.с. 101-102).

23 жовтня 2020 року Деснянська РДА в м. Києві, на яку покладено повноваження органу опіки та піклування, вважала за доцільне повернути малолітню ОСОБА_2 до біологічної родини - матері ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 101-102).

17 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 184 КУпАП, за результатом розгляду якого постановою Деснянського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року у справі № 754/7928/20 провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова не була предметом апеляційного розгляду та набрала законної сили (т. 1 а.с. 160, 163).

Відповідно до копії листа Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА в м. Києві від 19 червня 2020 року, начальник Служби звернулася до Київської місцевої прокуратури № 3 із проханням звернутися до суду з позовом про відібрання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав (т. 1 а.с. 52).

У службовій записці заступника начальника Служби - начальника відділу ОСОБА_14 , адресованій начальнику Служби у справах дітей та сім?ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації Васильєвій О. від 23 червня 2020 року, зазначено, що у Відділі профілактичної роботи та соціального захисту дітей Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації перебуває на обліку малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як така, що опинилась у складних життєвих обставинах у зв`язку з невиконанням матір?ю батьківських обов`язків.

Під час проведення рейду «Діти вулиці» 17 червня 2020 року була відвідана родина ОСОБА_1 . Під час інспектування було встановлено, що у квартирі повна антисанітарія, дуже брудно. Квартира не провітрюється, по підлозі бігає багато тарганів та клопів. Всюди наставлено різного брухту. Для дитини відсутні умови проживання: ліжка немає, дитина спить на матраці без постільної білизни. Для харчування дитини не виявлено продуктів або приготованих страв. Дитина, враховуючи свій вік, мовленнєво не розвинена. Холодильник абсолютно порожній. Сантехніка не працює. Враховуючи побачене, спеціалістами Служби у справах дітей та сім`ї спільно з підрозділом органів Національної поліції та фахівцями із соціальної роботи проведено оцінку рівня безпеки дитини згідно з пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини». У зв?язку із загрозою життю та здоров?ю малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народження, було прийнято рішення про її негайне відібрання. Зокрема, було винесено розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 червня 2020 року № 341 «Про негайне відібрання дитини у матері».

При обстеженні медичними працівниками у дитини була виявлена температура 37,5. Малолітню ОСОБА_2 було доставлено до Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2, де вона перебуває по теперішній час.

Виходячи з вищевикладеного, діючи в найкращих інтересах дитини та відповідно до пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», просимо передати справу до повноважень відділу правового захисту дітей щодо подання позову до суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 129-130).

24 червня 2020 року до Деснянського районного суду м. Києва Органом опіки та піклування Деснянської РДА у м. Києві, який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , подана позовна заява про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 53-54).

15 липня 2020 року Деснянська РДА в м. Києві, на яку покладено повноваження органу опіки та піклування, подала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_1 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 98-100).

12 листопада 2020 року на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва позовна заява Органу опіки та піклування Деснянської РДА в м. Києві, який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , залишена без розгляду у зв`язку з поданням представником позивача відповідної заяви (справа № 754/7594/20) (т. 1 а.с. 162).

До матеріалів справи долучено регламент Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, затверджений розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації 27 грудня 2013 року № 776 (у редакції розпорядження від 27 жовтня 2020 року № 570 (надалі - Регламент), що регулює організаційні та процедурні питання діяльності Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (т. 2 а.с. 19-40).

Відповідно до змісту пункту 1.1. глави 1. розділу VІІ Регламенту Деснянська райдержадміністрація на основі та на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та інших актів законодавства України, рішень Київської міської ради та розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради, а також за власною ініціативою видає розпорядження.

Згідно з пунктом 3.2. глави 3. розділу VІІ Регламенту суб`єктами подання проєктів розпоряджень є перший заступник голови, заступники голови, керівник апарату, керівники структурних підрозділів Деснянської райдержадміністрації, керівник територіальних органів центральних органів виконавчої влади.

Пунктом 3.8. глави 3. розділу VІІ Регламенту передбачено, що до проєкту розпорядження додаються пояснювальна записка (додаток 1), що містить необхідні розрахунки, обґрунтування і прогнози соціально - економічних та інших наслідків його реалізації, до якої у разі потреби може додаватися інформаційно - довідковий матеріал (таблиці, графіки, фото, тощо). У пояснювальній записці мають бути чітко викладені підстава розроблення проєкту, суть проблеми, на розв`язання якої спрямовується розпорядження, причини її виникнення та дані, що підтверджують необхідність правового врегулювання питання саме запропонованим способом, мета якої планується досягти в результаті прийняття розпорядження, та механізм його виконання.

Деснянський районний суд м. Києва допитав ОСОБА_1 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 як свідків у цій справі.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Бабак В. В., та Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо вирішення спору по суті

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї; ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я та безпеку, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від

17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Mamchur v. Ukraine» («Мамчур проти України»), заява № 10383/09, пункт 100).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Saviny v. Ukraine»(«Савіни проти України»), заява № 39948/06, пункт 50).

У пункті 47 рішення «Saviny v. Ukraine» («Савіни проти України»), заява № 39948/06 від 18 грудня 2008 року ЄСПЛ вказав, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини.

У даній справі ЄСПЛ дійшов висновку, що, незважаючи на доречність аргументів, якими національні органи обґрунтовували своє рішення про відібрання дітей від батьків, ці аргументи не були достатніми для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя заявників.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в оточенні любові і моральної та матеріальної забезпеченості, дитина може бути розлучена з матір`ю у виняткових випадках.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

У статті 163 СК України зазначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Відповідно до вимог частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2?5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від

23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22).

Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, визначено Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок № 866).

Відповідно до Порядку № 866 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім`ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей.

Абзацом другим пункту 8 Порядку № 866 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що для прийняття рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють, служба у справах дітей негайно після отримання повідомлення про безпосередню загрозу життю або здоров`ю дитини разом з уповноваженим підрозділом органів Національної поліції, фахівцем із соціальної роботи, представниками закладу охорони здоров`я проводить оцінку рівня безпеки дитини згідно з додатком 10. До проведення оцінки рівня безпеки дитини можуть бути додатково залучені уповноважені суб`єкти в межах своїх повноважень.

У разі виявлення (підтвердження) за результатами оцінки рівня безпеки дитини фактів безпосередньої загрози її життю або здоров`ю та потреби у вжитті невідкладних заходів до забезпечення її безпеки дитина може бути невідкладно направлена до закладів охорони здоров`я для обстеження стану її здоров`я, надання необхідної медичної допомоги в стаціонарних умовах та документування фактів жорстокого поводження з нею або тимчасово влаштована відповідно до пункту 31 цього Порядку (абзац третій пункту 8 Порядку № 866).

Відповідно до пункту 31 Порядку № 866 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) тимчасове влаштування дитини, яка залишилася без батьківського піклування, у тому числі дитини, розлученої із сім`єю, проводять у межах компетенції служба у справах дітей та уповноважений орган Національної поліції за місцем виявлення дитини. Дитина, яка залишилася без батьківського піклування, у тому числі дитина, розлучена із сім`єю, тимчасово може бути влаштована у: сім`ю родичів, знайомих; сім`ю патронатного вихователя; притулок для дітей служби у справах дітей; центр соціально-психологічної реабілітації дітей; центр соціальної підтримки дітей та сімей; соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко); спеціалізований будинок дитини, дитячий будинок-інтернат системи соціального захисту населення.

Медичне обстеження дитини, розлученої із сім`єю, у медичному закладі або її влаштування до нього в разі виникнення потреби в наданні їй медичної допомоги чи лікуванні проводиться за клопотанням служби у справах дітей за місцем виявлення дитини за сприяння територіального органу ДМС - пункт 33 Порядку № 866 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Під час визначення форми влаштування в інтересах дитини мають бути враховані обставини, за яких дитина втратила батьківське піклування, її життєвий шлях, родинні зв`язки, наявність братів і сестер, контакти із соціальним оточенням, стан здоров`я, освіта, інші потреби - пункт 35 Порядку № 866 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 866 та статті 170 Сімейного кодексу України, на підставі яких прийняті оскаржувані розпорядження, у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов`язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.

Предметом розгляду у справі, яка переглядається Верховним Судом, є вимоги щодо правомірності розпорядження Деснянської РДА у м. Києві № 341 від 17 червня 2020 року про доцільність негайного відібрання дитини у матері, а також щодо правомірності дій Деснянської РДА у м. Києві стосовно відібрання у матері дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в розпорядженні Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації «Про негайне відібрання дитини у матері» № 341 від 17 червня 2020 року не наведено виняткових обставин, які б безпосередньо загрожували життю або здоров`ю дитини ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У матеріалах справи відсутні докази того, що мати дитини, ОСОБА_1 , вела аморальний спосіб життя, зловживала спиртними напоями чи ухилялася від виконання своїх обов`язків із виховання дітей у такий спосіб, який передбачав би застосування негайних заходів щодо відібрання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що в ній відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 умисно не виконувала свої обов`язки щодо виховання дитини ОСОБА_2 , недбало ставилася до її освіти, свідомо нехтувала життям і здоров`ям дитини.

При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що наведені у пояснювальній записці начальника Служби у справах дітей та сім`ї ОСОБА_13 до проєкту розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації «Про негайне відібрання дитини у матері», у розпорядженні № 341 від 17 червня 2020 року та в службовій записці від 23 червня 2020 року заступника начальника Служби - начальника відділу ОСОБА_17 , адресованій начальнику Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Васильєвій О. В., факти не повною мірою відповідають дійсності. Службі у справах дітей та сім`ї про факт невиконання батьківських обов`язків позивачкою у справі стало відомо наприкінці травня 2020 року в межах журналістського розслідування. Разом з тим з моменту отримання вказаної інформації і до відвідування родини позивачки під час проведення рейду «Діти вулиці» 17 червня 2020 року Службою у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації жодних дій з метою повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин щодо виконання матір`ю своїх батьківських обов`язків стосовно дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинено не було.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що соціальні служби перед тим, як прийняти рішення про негайне відібрання дитини відповідно до статті 170 Сімейного кодексу України, не спостерігали за сім`єю позивачки і не намагалися порадити заходи, які необхідно вжити для покращення її становища, у тому числі для вдосконалення її батьківських навичок та становища дитини. Відповідні органи також не намагалися знайти справедливий баланс між правами позивачки і правами дитини

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, відповідно до висновку оцінки потреб сім`ї від 17 червня 2020 року, дуже прив`язана до матері, любить її, а за словами дівчинки, її не ображають.

Надаючи оцінку розпорядженню Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 341 «Про негайне відібрання дитини у матері», Верховний Суд підтверджує правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій про те, що всупереч пункту 31 Порядку № 866 розпорядження № 341 від 17 червня 2020 року не містить аргументації щодо неможливості передати дитину родичам, які є у дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відсутні в розпорядженні № 341 від 17 червня 2020 року також дані щодо місця тимчасового влаштування малолітньої дитини і про те, що мати дитини, ОСОБА_1 (позивачка у справі), ознайомилася з розпорядженням № 341 від 17 червня 2020 року, яке стосувалося її дитини.

За таких обставин Верховний Суд визнає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанції, що орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації не підтвердив доцільність відібрання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 для тимчасового влаштування до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 Служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації і що в цій конкретній ситуації розлучення дитини з матір`ю не відповідало найкращим інтересам дитини та не було пропорційним меті захисту її прав та інтересів.

На підставі належної правової оцінки обставин суди встановили, що дії Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо негайного відібрання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 , були вчинені без повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин, а оспорюване розпорядження № 341 від 17 червня 2020 року прийнято з недотриманням вимог чинного законодавства України.

З огляду на це, Верховний Суд погоджується з висновком про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 341 від 17 червня 2020 року «Про негайне відібрання дитини у матері» та дій щодо відібрання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними розпорядження № 341 від 17 червня 2020 року та дій Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відібрання дитини вирішено на підставі вичерпних висновків, які відповідають встановленим обставинам та достовірним доказам, що мають значення для справи. Наведені в касаційній скарзі Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА доводи цих висновків не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права чи неправильним застосуванням норм матеріального права.

Стосовно відшкодування моральної шкоди

Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження№ 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження№ 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Визначаючи розмір заподіяної позивачці моральної шкоди, надавши належну оцінку доказам у справі у їх сукупності, врахувавши глибину, характер та тривалість душевних страждань, конкретні обставини у справі, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що визначений судом розмір моральної шкоди є достатнім для відшкодування завданої моральної шкоди.

Посилання заявника на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18; постановах Верховного Суду від: 27 січня 2021 року у справі № 263/16183/18; 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, 03 серпня 2022 року у справі № 607/11755/20, що зазначені у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать з нормативно-правовим обґрунтуванням та правовими висновками, викладеними у наведених у касаційній скарзі постановах.

Посилання ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабак В. В., на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, що зазначені у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовими висновками, викладеними у наведених у касаційній скарзі постановах.

Щодо судових витрат на правничу допомогу

У частині першій статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України випливає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Зменшуючи розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 30 000,00 грн та розподіляючи вказані витрати між сторонами з покладенням висновків в основу додаткового рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року, суди виходили з того, що заявлені ОСОБА_1 витрати в розмірі 618 055,54 грн є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг і витраченим адвокатом часом. Також судами враховані заперечення представника відповідача, викладені в окремій заяві.

З урахуванням вимог статей 137, 141 ЦПК України, виходячи з критеріїв реальності та розумності розміру адвокатських витрат, розмір правничої допомоги в сумі 30 000,00 грн визначено правильно, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги позивачки про те, що її витрати на правничу допомогу за весь час неодноразового розгляду справи, зазначені в заяві від 17 липня 2025 року, мають бути відшкодовані в повному обсязі як необхідні та реальні. Правова позиція ОСОБА_1 у цій справі не змінювалася як і в попередньому провадженні, так і при новому розгляді справи, тому адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини, чи інші матеріали справи.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання відповідача утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19). Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Таким чином, доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів і незгоди з правовою оцінкою, наданою судами попередніх інстанцій, та не спростовують установлених у справі фактичних обставин й обґрунтованих висновків, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень. Суди у цій справі ухвалили рішення відповідно до встановлених ними обставин і на підставі належних та допустимих доказів, а їхні висновки не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, на які посилалися заявники у касаційних скаргах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, а також питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах. Доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У відзиві ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабак В. В., заявлено клопотання про закриття касаційного провадження у справі № 754/15896/20, відкритого за касаційною скаргою Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України.

Клопотання мотивоване тим, що оскаржуваними судовими рішеннями не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. Сама по собі участь у справі як третьої особи не наділяє її безумовним правом на оскарження рішення по суті спору між сторонами. Оскільки оскаржуваними судовими рішеннями на третю особу не покладено жодних зобов`язань, а вимоги до неї не заявлялися, реалізація права на касаційне оскарження у цьому випадку є виходом за межі її процесуальної компетенції.

Перевіривши доводи клопотання, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Частиною шостою статті 53 ЦПК України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов`язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу.

Учасники справи мають право, зокрема, оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках (пункт 5 частини першої статті 43 ЦПК України).

Крім того, відповідно до статті 19 СК України та Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» на орган опіки та піклування покладено імперативний обов`язок щодо здійснення державного контролю та захисту прав і законних інтересів дітей у судовому порядку.

Таким чином, підстав для закриття касаційного провадження за пунктом 3 частини першої статті 396 ЦПК України немає.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Враховуючи, що касаційні скарги залишаються без задоволення, тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду