ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 824/213/21

У вересні 2021 року Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd (Шаньдунське Товариство з обмеженою відповідальністю «Кежуйнафтообладнання» - далі Шаньдунське ТОВ «Кежуйнафтообладнання») подало заяву про визнання і надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 26 лютого 2021 року (далі - рішення МКАС при ТПП України).

Заява обґрунтована тим, що між Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd (Шаньдунським ТОВ «Кежуйнафтообладнання») та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (далі - ПАТ «Укрнафта») укладений міжнародний контракт № 20/1293-МТР від 23 вересня 2014 року (далі - контракт).

Згідно пункту 1.1. контракту позивач (він же продавець) зобов`язується поставити специфікований товар відповідачу (він же покупець), який зобов`язаний прийняти товар і виконати контракт належним чином, а саме, оплатити поставлений товар в строк, зазначений в контракті.

Загальна сума контракту становить 50 443,00 доларів США.

Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd (Шаньдунське ТОВ «Кежуйнафтообладнання») виконало свої зобов`язання за контрактом належним чином і в повному обсязі, а саме: поставило товар, вказаний в специфікаціях, в термін відповідно до умов контракту.

ПАТ «Укрнафта» не здійснило виплати за поставлений товар у розмірі 50 443,00 доларів США.

Рішенням МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021 року у справі № 147/2019 стягнуто з ПАТ «Укрнафта» на користь Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd 4 748 доларів США заборгованості за поставлений товар та 1 800 доларів США у відшкодування витрат по оплаті арбітражного збору, а всього 6 548 доларів США.

Копію вказаного рішення заявник отримав 11 березня 2021 року, ПАТ «Укрнафта» отримало 01 березня 2021 року.

Рішення МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021 року не оскаржувалось. ПАТ «Укрнафта» не зверталося із заявою про добровільне виконання рішення.

Рішення МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021 року боржник не виконує.

Заявник просив визнати і надати дозвіл на виконання рішення МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021 року у справі № 147/2019 за позовом Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd (Шаньдунське ТОВ «Кежуйнафтообладнання» Китайська Народна Республіка) до ПАТ «Укрнафта» (Україна) про стягнення 4 748 доларів США заборгованості за поставлений товар і компенсацію витрат по сплати арбітражного збору та видати виконавчий лист на його примусове виконання.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року заяву представника Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd - Цаль М. В. про визнання і надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021 року у справі № 147/2019 за позовом Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd (Китайська Народна Республіка) до ПАТ «Укрнафта» (Україна) про стягнення 4 748 доларів США заборгованості за поставлений товар і відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору задоволено.

Визнано і надано дозвіл на виконання рішення МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021 року у справі № 147/2019 за позовом Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd (Китайська Народна Республіка) до ПАТ «Укрнафта» (Україна) про стягнення 4 748 доларів США заборгованості за поставлений товар і відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору.

Видано виконавчий лист на примусове виконання рішення МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021 року у справі № 147/2019 за позовом Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd (Китайська Народна Республіка) до ПАТ «Укрнафта» (Україна) про стягнення 4 748 доларів США заборгованості за поставлений товар, 1 800 доларів США у відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, а всього 6 548 доларів США.

Стягнуто з ПАТ «Укрнафта» (Україна) на користь Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd (Китайська Народна Республіка) 1 135,00 гривень судового збору.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що порядок призначення арбітрів не порушено, матеріали справи не містять заперечень ПАТ «Укрнафта» щодо визначення складу арбітражного суду. ПАТ «Укрнафта» приймало участь у розгляді справи, що свідчить про визнання компетенції МКАС при вирішенні спору. Спір між сторонами виник із договірних відносин, що мають комерційний характер на підставі контракту № 20/1293-МРТ. Рішення арбітражного суду винесено щодо спору, передбаченого арбітражною угодою, та не виходить за її межі. Обставини, встановлені рішенням МКАС при ТТП України від 26 лютого 2021 року не стосуються суспільних, економічних чи соціальних основ держави, а випливають з відносин між юридичними особами та пов`язані із порушенням умов контракту щодо оплати за поставлений товар. Задовольняючи заяву, суд виходив з того, що заява про визнання і виконання рішення арбітражного суду подана в межах встановленого строку, арбітражна угода не визнана недійсною; боржника було належним чином сповіщено про призначення арбітрів та про арбітражний розгляд; склад міжнародного комерційного арбітражу та арбітражна процедура відповідали угоді між сторонами; рішення не суперечить арбітражній угоді та вже стало обов`язковим для сторін, не було скасовано, та його виконання не зупинено судом, а також рішення не суперечить публічному порядку України.

24 січня 2022 ПАТ «Укрнафта» подало апеляційну скаргу за підписом представника Сєрова Є. І., у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 824/213/21, постановити нову ухвалу про залишення без задоволення заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021 у справі № 147/2019.

Аргументи учасників справи

Апеляційна скарга мотивована тим, що державний суд не зв`язаний рішенням арбітражного суду щодо його компетенції. У зв`язку з цим суд повинен розглянути спір щодо того, чи містить арбітражне рішення постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, з урахуванням вимог частини п`ятої статті 263 ЦПК України. При розгляді справи в суді першої інстанції ПАТ «Укрнафта» заперечувало проти визнання арбітражного рішення, серед іншого з огляду на таке: реєстраційний збір при поданні позовної заяви був сплачений не позивачем, а третьою особою, що суперечить статті 16 арбітражного регламенту; один з арбітрів був призначений з порушенням частини п`ятої статті 31 арбітражного регламенту; позовна заява в арбітражному суді підписана особою без повноважень, що свідчить про порушення пункту 4 статті 14 арбітражного регламенту. На підтвердження зазначених обставин ПАТ «Укрнафта» надало відповідні докази, а саме: копію документа про сплату реєстраційного збору третьою особою замість компанії ОСОБА_2 , а також копію клопотання ПАТ «Укрнафта», яким увага арбітражного суду зверталася на порушення арбітражного регламенту у цьому зв`язку; копію клопотання ПАТ «Укрнафта», поданого у квітні 2020 року у зв`язку з тривалим невиконанням вимог частини п`ятої статті 31 арбітражного регламенту МКАС при ТПП України; копії довіреності № 02-10-05-2019 від 10 травня 2019 року, а також ліцензії на ведення комерційної діяльності ОСОБА_2 , в яких зазначені різні реєстраційні номери підприємницької діяльності. Київський апеляційний суд повністю проігнорував докази, які ПАТ «Укрнафта» подало до суду разом з запереченнями проти заяви про визнання арбітражного рішення. Крім того, у своїх запереченнях проти визнання арбітражного рішення ПАТ «Укрнафта» посилалося також на інші підстави для відмови у визнанні, передбачені статтею 478 ЦПК України, статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і статтею V Конвенції 1958, а саме: арбітражне рішення містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; ПАТ «Укрнафта» не могло ефективно представити свою позицію в арбітражі. Київський апеляційний суд не надав жодної оцінки зазначеним вище аргументам ПАТ «Укрнафта». ПАТ «Укрнафта» просило відмовити у визнанні арбітражного рішення у зв`язку з тим, що у 2016 році ОСОБА_2 відступило право вимоги за контрактом на користь страхової компанії Сhіnа Ехроrt аnd Сredit Insurance Соrроrаtіоn (далі -страховик). В арбітражі ОСОБА_2 визнала, що у 2016 році отримала понад 1,6 мільйонів доларів США страхового відшкодування від страховика у правовідносинах з ПАТ «Укрнафта», що підтверджується актом суброгації, зміст якого відтворений у пункті 79 Арбітражного рішення. Незважаючи на те, що ОСОБА_2 приховала від арбітражного суду первинні документи щодо отриманого страхового відшкодування, арбітражний суд виходив з того, що компетенція у нього наявна. Отже, арбітражне рішення містить вирішення питань, що виходять за межі арбітражної угоди, оскільки воно ухвалене на користь особи, яка з 2016 року не мала права вимоги за контрактом, який містить арбітражну угоду, а отже не була стороною такої угоди.

03 травня 2022 року Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd подало відзив на апеляційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що апеляційна скарга не містить обґрунтованих підстав, аргументів щодо підтвердження порушення судом пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК України. В судовому засіданні судом досліджувалися всі докази, надані ПАТ «Укрнафта». Підпункт в пункту 1 частини першої статті 478 ЦПК України не стосується питання компетенції МКАС, а містить вказівку на межі арбітражної угоди. Тобто спір, що розглядається МКАС має бути визначений арбітражною угодою і нею передбачений. ПАТ «Укрнафта» плутає поняття «межі арбітражної угоди» та «компетенція арбітражного суду». Доводи ПАТ «Укрнафта» про те, що у суду була відсутня компетенція щодо даного спору є безпідставними. Питання про компетенцію МКАС у конкретній справі вирішується складом арбітражного суду, який розглядає спір, що закріплено в статті 5 вказаного регламенту. Така заява про відсутність у МКАС компетенції може бути зроблена не пізніше подання заперечень щодо позову. Призначення стороною арбітра або її участь у призначенні арбітра не позбавляє сторону права зробити таку заяву. Заява про те, що МКАС перевищує межі своєї компетенції, повинна бути зроблена відразу ж як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлене у ході арбітражного розгляду. Склад арбітражного суду може у будь-якому з цих випадків прийняти до розгляду заяву, зроблену пізніше, якщо визнає затримку виправданою. ОСОБА_2 звернулось до арбітражного суду МКАС при ТПП України на підставі арбітражного застереження у контракті № 20/1293-МТР (розділ 8) із заявою про стягнення з ПАТ «Укрнафта» 4 748,00 доларів США заборгованості за поставлений товар та компенсацію витрат по сплаті арбітражного збору. Контракт № 20/1293-МТР та арбітражна угода є дійсними, відсутні будь-які рішення уповноважених органів щодо його недійсності чи неукладеності. Арбітражна угода охоплює всі спори й розбіжності, які можуть виникнути з контракту або у зв`язку із ним. ПАТ «Укрнафта» не заперечує наявність заборгованості за контрактом № 20/1293-МТР, що є порушенням його умов. Контракт № 20/1293-МТР, який містить арбітражну угоду, на підставі якого ОСОБА_2 звернулось до арбітражного суду, відсутній у переліку контактів, за якими на думку ПАТ «Укрнафта» відбулось страхове відшкодування. Ні прямо, ні опосередковано страховий поліс № 8СН002908-060600 не стосується спірного контракту № 20/1293-МТР. Спір між сторонами виник із договірних правовідносин, що мають комерційний характер на підставі Контракту № 20/1293-МТР. Отже, рішення арбітражного суду винесено щодо спору, передбаченого арбітражною угодою, та такого, що підпадає під її умови, рішення містить постанови з питань, що передбачені арбітражною угодою та не виходять за її межі. На розгляд суду були надані докази на підтвердження відсутності будь- якого страхового відшкодування за контрактом № 20/1293-МТР. ПАТ «Укрнафта» було належним чином повідомлено про арбітражний розгляд справи, брало участь у арбітражному розгляді справи, подаючи свої пояснення, клопотання та інші документи, передбачені регламентом МКАС. Таким чином, МКАС при ТПП України вирішив спір, що передбачений арбітражною угодою та підпадає під її умови, рішення містить постанови з питань в межах арбітражної угоди, а отже відсутні передбачені статтею 478 ЦПК України (статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж») підстави для відмови у наданні дозволу на виконання рішення МКАС. Ані в судовому засіданні, ані наразі ПАТ «Укрнафта» не надано доказів того, що довіреність видана особою без повноважень, чи з перевищенням повноважень, що довіреність не відповідає волевиявленню довірителя, не відповідає чинному праву, а також докази того, що допущені в довіреності друкарські помилки є наслідком її недійсності. Регламент МКАС не передбачає підставою зупинення, закриття провадження, повернення позову сплату реєстраційного, арбітражного збору третьою особою. Тож така підстава не може вважатись порушенням арбітражної процедури. Більше того, в рішенні МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021 року вказано, що сплата арбітражного збору не позивачем у справі не впливає на неможливість проведення арбітражного розгляду, оскільки практика сплати арбітражного збору третьою особою є розповсюдженою практикою в міжнародному комерційному арбітражі. Фактично, ПАТ «Укрнафта» просить суд розглянути свої доводи та аргументи повторно, незважаючи на те, що їх розгляд та правова оцінка вже були здійсненні арбітражним судом, а суд загальної юрисдикції не наділений правом переглядати рішення по суті відповідно до норм матеріального права. Обставини, встановлені рішенням МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021 року, не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ держави, а впливають на відносин двох юридичних осіб, пов`язані із порушення умов контракту щодо оплати за поставлений товар. Предметом позову є стягнення заборгованості за контрактом № 20/1293-МТР. Виконання зазначеного арбітражного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям, оскільки це рішення ухвалено виключно стосовно боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, відповідно це рішення поширює свою дію тільки на боржника. Обґрунтування ПАТ «Укрнафта» щодо порушення арбітражним рішенням публічного порядку України зводиться до незгоди з правильністю застосування норм матеріального права при вирішенні спору та вирішення спору по суті, аналіз чого перебуває за межами компетенції суду загальної юрисдикції. Суд загальної юрисдикції не має правових підстав аналізувати правильність застосування МКАС норм матеріального права України при вирішенні спору та переглядати спір по суті. ПАТ «Укрнафта» мало право на оспорювання рішення МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021, проте не скористалась ним. ПАТ «Укрнафта» не доведено ті підстави обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2022 року поновлено ПАТ «Укрнафта» строк на апеляційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року, відкрито апеляційне провадження за провадженням № 824/213/21, витребувано справу з Київського апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін.

У частині другій статті 24, частині другій статті 351 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

У судовому засіданні представник боржника ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник заявника ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржену ухвалу суду без змін.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній матеріалами й додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд першої інстанції встановив, що 23 вересня 2014 року між ПАТ «Укрнафта» (покупець) та Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd (продавець) укладений контракт № 20/1293-МТР щодо купівлі-продажу обладнання відповідно специфікаціям. На кожну поставку сторони підписують специфікації, які є невід`ємною частиною Контракту. Загальна сума обладнання за цим контрактом становить 50 443,00 доларів США.

Відповідно до пункту 8.2 контракту у разі неможливості врегулювання спорів та розбіжностей, які можуть виникнути з контракту або у зв`язку із ним дружнім шляхом, спори і розбіжності підлягають передачі на розгляд та остаточне вирішення до МКАС при ТПП України.

Рішенням МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021 року у справі № 147/2019 стягнуто з ПАТ «Укрнафта» на користь Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd 4 748,00 доларів США заборгованості за поставлений товар та 1 800,00 доларів США у відшкодування витрат по оплаті арбітражного збору, а всього 6 548 доларів США.

Із заявою про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу Shandong Kerui Petroleum Equipment Co., Ltd звернулось 06 вересня 2021 року, тобто в межах встановленого законом строку.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Прядок розгляду і вирішення заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу визначені в главі 3 розділу ІХ ЦПК України «Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів».

Надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, здійснюється судом у порядку, встановленому цією главою, з особливостями, передбаченими статтею 482 ЦПК України.

Згідно частини третьою статті 475 ЦПК України заява про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного суду, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, протягом трьох років з дня прийняття рішення міжнародним комерційним арбітражем.

За результатами розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд постановляє ухвалу про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення (частина перша статті 479 ЦПК України).

Форма, зміст заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, перелік документів, що до неї додаються, визначено статтею 476 ЦПК України.

Відповідно до статті 478 ЦПК України та статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або ґ) рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 2) якщо суд визнає, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Згідно зі статтею V Нью-Йоркської конвенції у визнанні і приведенні у виконання арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямовано, лише у разі, якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем порушеного клопотання про визнання і приведення рішення у виконання докази того, що: a) сторони в арбітражній угоді, за принципами застосовуваного до них закону, в будь-якій мірі були недієздатними або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності вказівки про таке підпорядкування, згідно із законом країни, де рішення було винесено, або b) сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд або з інших причин не могла подати свої пояснення, або c) вказане рішення винесено у спорі, не передбаченому або не підпадаючому під дію положень арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, або містить висновки з питань, що виходять за межі арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, з тим, однак, що у разі, якщо висновки з питань, охоплених арбітражною угодою або застереженням, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою або застереженням, то та частина арбітражного рішення, яка містить висновки з питань, охоплених арбітражною угодою або арбітражним застереженням в договорі, може бути визнана і виконана, або d) склад арбітражного органу або арбітражний процес не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї країни, де мав місце арбітраж, або е) рішення ще не стало остаточним для сторін або було скасовано або призупинено його виконання компетентною владою країни, де воно було винесено, або країни, закон якої застосовувався. У визнанні та приведенні у виконання арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій порушується клопотання про визнання і приведення у виконання рішення, дійде висновку, що: a) об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни, або b) визнання і приведення у виконання цього рішення суперечать публічному порядку цієї країни.

Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не може оцінювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви.

Тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти заяви стягувача.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 824/178/19 (провадження № 61-15459ав20), від 13 січня 2022 року у справі № 824/87/21 (провадження № 22-вк/824/126/2021) (провадження № 61-16378ав21).

Встановивши, що заява про визнання і виконання рішення МКАС при ТПП України від 26 лютого 2021 року у справі № 147/2019 подана Shandong Kerui Petroleum Equipment Со., Ltd (Шаньдунським ТОВ «Кежуйнафтообладнання») в межах встановленого строку, аявником долучено до заяви документи, згідно з переліком, передбаченим статтею 476 ЦПК України; на час звернення до суду із заявою про надання дозволу на примусове виконання рішення арбітражного суду це рішення набрало законної сили, було остаточним та підлягало негайному виконанню; боржник був належним чином повідомлений про арбітражний розгляд; контракт, який містить арбітражне застереження, недійсним не визнавався, а рішення прийнято арбітражним судом щодо спору, передбаченого арбітражною угодою, суд апеляційної інстанції як суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду та надання дозволу на його виконання й видачу виконавчого листа. Підстав для відмови у задоволенні заяви судом не встановлено.

ПАТ «Укрнафта» брало участь у арбітражному розгляді, було належним чином повідомленим про склад арбітражного суду та дату його формування, не було позбавленим права ознайомитись зі всіма матеріалами арбітражної справи і мало можливість заявити про порушення процедури призначення складу арбітражного суду, якщо вважало, що такі порушення існують.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 761/5425/16-ц вказано, що процесуальна поведінка ПАТ «Компанія «Райз», яке реалізувало своє право на призначення арбітра, висловлювало заперечення по суті спору під час арбітражного провадження, однак не посилалось на дефекти складу арбітражного суду, а отримавши за результатами арбітражного розгляду невигідне для себе рішення, використало притримані підстави для оскарження у державному суді рішення МКАС при ТПП України, містить ознаки зловживання правом та не відповідає принципу добросовісності.

Апеляційний суд як суд першої інстанції належним чином оцінив поведінку ПАТ «Укрнафта» при арбітражному розгляді справи та обґрунтовано відхилив доводи боржника щодо порушення призначення арбітрів, які увійшли до складу арбітражного суду, оскільки ПАТ «Укрнафта» під час арбітражного розгляду справи не посилалось на дефекти складу арбітражного суду.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначено, що арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Згідно зі статтею II Нью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає письмову угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати в арбітраж усі або будь-які спори, що виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-яким конкретним договірним або іншим правовідношенням, об`єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду. Термін «письмова угода» включає арбітражне застереження в договорі, або арбітражну угоду, що підписана сторонами, або що міститься в обміні листами або телеграмами.

Для чинності арбітражного застереження не має значення, оформлено воно як рукописний текст чи з використанням техніки; важливо, аби була дотримана письмова форма.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 березня 2020 року в справі № 920/241/19 зроблено висновок, що арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов`язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди. Нью-Йоркська конвенція закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (частина 1 статті II Нью-Йоркської конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав. Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ. Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди. За змістом Нью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

Суд апеляційної інстанції як суд першої інстанції встановив, що відповідно до пункту 8.2 контракту у разі неможливості врегулювання спорів та розбіжностей, які можуть виникнути з контракту або у зв`язку із ним дружнім шляхом, спори і розбіжності підлягають передачі на розгляд та остаточне вирішення до МКАС при ТПП України.

У пункті 8.3 сторони узгодили, що в процесі розгляду та вирішення спору буде застосовуватися регламент МКАС при ТПП України (м. Київ). Застосовне право - матеріальне та процесуальне право України. Місце проведення засідань арбітражного суду - місто Київ (Україна). Мова арбітражного розгляду - російська. До прав та обов`язків сторін застосовується матеріальне право України.

Вказане арбітражне застереження містить усі необхідні істотні умови, в тому числі визначення арбітражної установи, підстави передачі спору на арбітраж, порядок розгляду справи, місце та мову проведення арбітражного розгляду.

ПАТ «Укрнафта» у встановленому законом порядку не оспорювало дійсність арбітражної угоди.

Контракт, який містить арбітражне застереження, недійсним не визнавався та рішення винесено щодо спору, передбаченого арбітражною угодою, яка наявна у матеріалах справи, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.

Крім того, ПАТ «Укрнафта» вказувало, що оскаржене рішення МКАС при ТПП України безпосередньо стосується прав та інтересів страховика. Проте Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 824/204/21, (провадження № 61-20335ав21), від 16 червня 2022 року у справі № 824/203/21 (провадження № 61-20916ав21), вирішуючи аналогічний спір між сторонами й надаючи оцінку відповідним доводам ПАТ «Укрнафта, встановлено необґрунтованість доводів про те, що право вимоги перейшло до страхової компанії. За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у цій частині, так як відсутні підстави вважати, що оскаржене рішення арбітражного суду стосується прав та інтересів страховика.

Розгляд справи здійснено МКАС при ТПП України, арбітражний суд визнав себе компетентним розглядати цей спір, арбітражне рішення не містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, оспорюване арбітражне рішення не стосується прав та інтересів страховика, і ПАТ «Укрнафта» не доведено наявності підстав для скасування арбітражного рішення.

Під публічним порядком належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу, стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо.

Термін «публічний порядок» необхідно розуміти як оціночний критерій, елементи якого закріплені в публічно-правових нормативних актах держави, що визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави. Тому правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний порядок.

Такі принципи та засади стосуються, насамперед, національної безпеки України, тобто захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України»), а державна політика у сфері безпеки спрямована, зокрема, на захист людини і громадянина (частина перша статті 3 вказаного Закону).

Публічний порядок як перешкода для виконання арбітражного рішення пов`язується з визначенням міжнародного публічного порядку, який слід розуміти як сукупність визнаних державою принципів і правил, які можуть перешкоджати визнанню та виконанню арбітражних рішень, винесених міжнародним комерційним арбітражем, якщо визнання та виконання призведе до порушення цих принципів або у процесуальному плані, або в частині змісту самого рішення. Міжнародний публічний порядок будь-якої країни включає, зокрема, правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок).

Застереження про порушення публічного порядку як підстава для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення, є своєрідним механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє публічний порядок держави від будь-яких негативних впливів на нього. Застереження про публічний порядок у міжнародному праві не допускає визнання на території держави рішення арбітражного суду, якщо в результаті його виконання буде вчинено дії, які прямо заборонені законом або заподіюють шкоду суверенітету чи безпеці держави.

Порушення публічного порядку слід застосовувати як виключну міру для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення. Особливість застосування категорії публічного порядку на стадії вирішення питання про визнання та виконання арбітражного рішення полягає у тому, що йдеться не про те, що правочин, щодо виконання якого виник спір, суперечить публічному порядку (статті 228 ЦК України), не норма іноземного права, застосована арбітражем при вирішенні спору по суті, суперечить публічному порядку України (стаття 12 Закону України «Про міжнародне приватне право»), а саме визнання і виконання арбітражного рішення, ухваленого за результатами вирішення спору, суперечить публічному порядку.

У той же час необґрунтована відмова у наданні дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду є свого роду блокуванням рішення і може, у випадку свавільного застосування, носити характер штучного нормативного бар`єру, який з точки зору міжнародного права є недопустимим. Це блокування не тільки не відповідатиме цілям міжнародного арбітражу, але й буде порушувати законні права, які це арбітражне рішення може фактично надавати стягувачу в інших державах.

Безпідставна відмова у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання на території України арбітражного рішення може порушувати гарантії, передбачені частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становитиме непропорційне втручання у право власності стягувача на присуджені грошові кошти.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскарженого судового рішення. Нові докази апеляційний суд не досліджував.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись статтями 351, 374, 375, 381-384 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду