ПОСТАНОВА
суддів Карпенко С. О., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.
Стрільчука В. А., учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», в інтересах якого діє адвокат Заставна Ольга Василівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Дзюбича В. Л., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Ткача З. Є., Ткач О. І., Шевчук Г. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Дельта Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання правочину недійсним.
В обґрунтування позову вказував, що 7 липня 2014 року ним та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір строкового вкладу № 00008007979339 «Найкращий on-line» у гривнях, відповідно до умов якого відповідач прийняв на строковий депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 400 000 грн.
Зазначав, що постановою Правління Національного банку України № 664 від 2 жовтня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк».
Під час розгляду адміністративної справи за його позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. про відшкодування коштів він дізнався про існування підписаних від його імені заяви від 7 липня 2014 року, адресованої голові ради директорів ПАТ «Дельта Банк», та додаткової угоди № 1 від 7 липня 2014 року до договору банківського вкладу (депозиту) № 00008007979339 «Найкращий on-line».
З огляду на додаткову угоду № 1 від 7 липня 2014 року кошти за його вкладом не підлягають відшкодуванню Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Проте будь-яких заяв чи додаткових угод до договору він не укладав та не підписував; підпис, виконаний від його імені у додатковій угоді № 1, не відповідає його підпису на договорі банківського вкладу.
За таких обставин позивач вважав, що додаткова угода № 1 від 7 липня 2014 року та заява від 7 липня 2014 року не відповідають його внутрішній волі.
При цьому ОСОБА_1 зазначав, що недотримання вимог, встановлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, є підставою для визнання правочину недійсним.
Вказував, що він позбавлений можливості отримати грошові кошти за його вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у межах гарантованої суми.
За таких обставин просив визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 7 липня 2014 року до договору банківського вкладу (депозиту) № 00008007979339 «Найкращий on-line» у гривнях, укладеного 7 липня 2014 року ним та ПАТ «Дельта Банк».
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2019 року позов задоволено.
Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 7 липня 2014 року до договору банківського вкладу (депозиту) № 00008007979339 «Найкращий on-line» у гривнях, укладеного 7 липня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .
Стягнено з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 551,20 грн у відшкодування судового збору, 5 005 грн - витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи.
Суд першої інстанції виходив з того, що договір № 00008007979339 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий on-line» у гривнях від 7 липня 2014 року укладено ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 на індивідуально визначених умовах, проте з урахуванням умов додаткової угоди № 1 від 7 липня 2014 року вкладник за цим договором не має права на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
При цьому суд першої інстанції встановив, що у заяві від 7 липня 2014 року та додатковій угоді № 1 від 7 липня 2014 року до договору банківського вкладу (депозиту) № 00008007979339 «Найкращий on-line» рукописний текст та підписи виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області вважав, що додаткова угода № 1 від 7 липня 2014 року до договору № 00008007979339 банківського вкладу (депозиту) не відповідає вимогам статей 203, 207 ЦК України, оскільки підписана від імені вкладника не ОСОБА_1 , а іншою особою, тому такий правочин є недійсним.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2019 року - без змін.
З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
16 березня 2020 року ПАТ «Дельта Банк», в інтересах якого діє адвокат Заставна О. В., подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 січня 2020 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - висновку судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 477/478/18-22 від 31 жовтня 2018 року.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 9 квітня 2020 року поновлено ПАТ «Дельта Банк» строк на касаційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2019 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у цій справі; відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 7 липня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 00008007979339 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий on-line» у гривнях, відповідно до умов якого банк зобов`язався відкрити позивачу вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 та зарахувати на нього вклад у розмірі 400 000 грн на строк до 12 липня 2015 року включно, з виплатою 23 процентів річних.
Додатковою угодою № 1 від 7 липня 2014 року пункт 1.4 договору № 00008007979339 викладено в іншій редакції та визначено процентну ставку на суму вкладу у розмірі 25 процентів річних.
Також 7 липня 2014 року від імені ОСОБА_1 на ім`я голови Ради Директорів ПАТ «Дельта Банк» подано заяву до договору № 00008007979339 від 7 липня 2014 року, в якій зазначено, що підписанням цієї заяви ОСОБА_1 підтверджує, що уповноважений представник ПАТ «Дельта Банк» ознайомив його з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в частині обставин, за наявності яких Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не здійснюється відшкодування коштів за вкладом.
Постановою Правління Національного банку України № 150 від 2 березня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 51 від 2 березня 2015 року у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В. В.
Постановою Національного банку України № 664 від 2 жовтня 2015 року відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПAT «Дельта Банк».
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 181 від 2 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПAT «Дельта Банк».
15 жовтня 2015 року ОСОБА_1 направлено уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» вимогу про визнання його кредитором банку за заборгованістю, що виникла за всіма договорами, укладеними ним та ПАТ «Дельта Банк», нарахованими процентами та іншими видами заборгованості, у сумі всіх належних йому коштів.
Також судами першої та апеляційної інстанцій з висновку судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 477/478/18-22 від 31 жовтня 2018 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у заяві до договору № 00008007979339 банківського вкладу (депозиту) від 7 липня 2014 року, у договорі № 00008007979339 банківського вкладу (депозиту) від 7 липня 2014 року та у додатковій угоді № 1 від 7 липня 2014 року до договору банківського вкладу виконано рукописним способом, без попередньої технічної підготовки та без використання технічних засобів.
Рукописний текст та підпис у заяві до договору № 00008007979339 від 7 липня 2014 року банківського вкладу (депозиту) виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_1 у договорі № 00008007979339 банківського вкладу (депозиту) від 7 липня 2014 року виконано ОСОБА_1 .
Підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді № 1 від 7 липня 2014 року до договору № 00008007979339 банківського вкладу (депозиту) від 7 липня 2014 року виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.
У висновку № 477/478/18-22 від 31 жовтня 2018 року зазначено, що виявлені розбіжності є суттєвими, стійкими та виходять за межі варіативності почерку ОСОБА_1 , тому є визначальними та достатніми для категоричного висновку про те, що досліджувані підписи та рукописний текст виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Частинами першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.
За результатами проведеної експертизи встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді № 1 від 7 липня 2014 року до договору банківського вкладу (депозиту) № 00008007979339 «Найкращий on-line» виконаний не ним, а іншою особою.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, на підставі наявних у справі доказів встановив, що додаткову угоду № 1 від 7 липня 2014 року ОСОБА_1 не підписував, тому вона укладена без його волевиявлення.
ПAT «Дельта Банк» даний факт не спростувало, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недійсність такого правочину на підставі частини третьої статті 203 ЦК України та частини першої статті 215 ЦК України.
Доводи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі неналежного доказу - висновку судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 477/478/18-22 від 31 жовтня 2018 року, оскільки ухвала суду про призначення у справі експертизи повернена експертом, відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.
Недопустимим вважається доказ, одержаний з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України).
Повернення експертом ухвали суду про призначення експертизи у справі без виконання внаслідок несплати стороною грошових коштів за проведення експертизи не свідчить про втрату чинності такою ухвалою суду і не покладає на суд обов`язок постановити нову ухвалу з цього ж питання.
Складення відповідного висновку після сплати стороною грошових коштів за проведення експертизи на виконання ухвали, яка вже поверталася суду, не суперечить нормам ЦПК України та не свідчить про отримання висновку експерта з порушенням порядку, встановленого законом.
Тому підстави вважати висновок судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 477/478/18-22 від 31 жовтня 2018 року недопустимим доказом, з урахування змісту статті 78 ЦПК України, відсутні.
Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
За таких обставин суди попередніх інстанцій, належним чином оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, правильно встановили наявність правових підстав для задоволення позову про визнання правочину недійсним.
Інші доводи касаційної скарги не впливають на законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і на правильність висновків, викладених в них.
Крім того, касаційний суд враховує висновки Верховного Суду щодо визнання недійсним договору (додаткової угоди) у кредитних правовідносинах з підстав його непідписання фізичною особою, викладені у постановах Верховного Суду від 7 грудня 2020 року у справі № 295/13823/14-ц (провадження № 61-23026св19), від 7 жовтня 2022 року у справі № 242/2539/16-ц (провадження № 61-7921св20).
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого дійшли правильного висновку щодо задоволення позову, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду