ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2-2830/10

Описова частина

У серпні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М., заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» (далі - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн»).

Скарга мотивована тим, що приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І. М. безпідставно відкрито виконавчі провадження (далі - ВП) № 66514169, № 66514224 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-2830/10, виданого 21 квітня 2011 року Франківським районним судом м. Львова, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ПП «Тур-Ретур» на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості в сумі 1 369 433,32 грн, судових витрат в розмірі 1 700 грн, 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення, та ВП № 66514047 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-2830/10, виданого 21 квітня 2011 року Франківським районним судом м. Львова, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості в сумі 964 584,55 грн.

Ураховуючи наведене, заявники просили суд:визнати вказані дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. незаконними та скасувати зазначені постанови про відкриття виконавчих проваджень.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова у складі судді

Мартинишин М. О. від 16 грудня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

21 грудня 2021 року представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвокат Гринів Т. В., звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова у складі судді

Мартинишин М. О. від 10 січня 2022 року заяву представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвокат Гриніва Т. В., про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. судові витрати за надану професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. судові витрати за надану професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн.

Ухвала районного суду мотивована тим, що із заявників підлягають стягненню на користь приватного виконавця судові витрати за надану професійну правничу допомогу у розмірі по 2 500 грн, з кожного, що є обґрунтованим та відповідають принципу розумності, є співмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг та підтверджується наданими доказами.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року залишено без руху, запропоновано заявникам надати апеляційному суду документи, що підтверджують сплату судового збору, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року визнано неподаною і повернуто її заявникам.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що предметом оскарження у цій справі є ухвала суду першої інстанції від 10 січня 2022 року, а не додаткове рішення. А тому апеляційний суд враховав висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2018 року у справі

№ 915/955/15, який є релевантним для цієї справи в аспекті застосування Закону України «Про судовий збір». Зокрема, у цій постанові зазначено, що положеннями підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу суду першої інстанції у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено цим Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважав помилковими посилання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відсутність обов`язку сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року.

У травні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточненої касаційної скарги, поданої у червні 2022 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права,просили ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 березня 2022 року скасувати, справу передати до Львівського апеляційного суду для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 травня 2022 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині оскарження ухвали Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року відмовлено, оскільки вказане судове рішення не було переглянуте апеляційним судом по суті.

Клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 16 березня 2022 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у частині оскарження ухвали апеляційного суду залишено без руху. Запропоновано заявникам надати суду касаційної інстанції виправлену касаційну скаргу із зазначенням обов`язкових підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, а також сплатити судовий збір за подання касаційної скарги, або надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У червні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на виконання ухвали Верховного Суду від 30 травня 2022 року надали докази сплати судового збору та уточнену касаційну скаргу, в якій просили ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 березня 2022 року скасувати, справу передати до Львівського апеляційного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивована тим, що предметом апеляційного оскарження була ухвала суду першої інстанції про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а не процесуальна ухвала суду першої інстанції.

Крім того, вказують на те, що апеляційний суд помилково повернув їм апеляційну скаргу, оскільки відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення, тому судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про ухвалення додаткового рішення у справі за результатами розгляду скарги на дії державного/приватного виконавця не справляється, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 240/6150/18.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частин першої-третьої статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Згідно із частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини четвертої статті 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

У частинах першій та другій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, до який в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин другої, третьої статті 246 ЦПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Частиною першою статті 270 ЦПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Отже, нормами ЦПК України передбачено право судів першої та апеляційної інстанцій на розподіл судових витрат виключно у рішенні або постанові суду за результатами розгляду справи по суті або шляхом ухвалення додаткового рішення з цього питання, що узгоджується зі статтею 270 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 зазначив, що розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат).

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо правової природи оскаржуваної ухвали Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року, якою вирішено питання щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу. Зазначена процесуальна дія - вирішення питання щодо розподілу судових витрат (витрат на правничу допомогу) здійснювалася судом за заявою представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвоката Гриніва Т. В., про ухвалення додаткового рішення. Результатом розгляду зазначеної заяви відповідно до норм ЦПК України є ухвалення судом додаткового рішення.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції надано неправильну оцінку оскаржуваному судовому рішенні районного суду, яке по суті (за своїм змістом, мотивуванням, застосуванням норм процесуального права) є додатковим рішенням, хоча й помилково районним судом названо ухвалою.

Зазначене є проявом надмірного формалізму.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції»). Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії»).

Відповідно до пункту 5 частини 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення.

З огляду на те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по суті є скаргою на додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, відтак, підстави для стягнення судового збору відсутні.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постановах від 20 липня 2021 року у справі

№ 922/2604/20 та від 13 січня 2022 року у справі № 910/17870/20.

Отже, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у зв`язку з несплатою судового збору, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є обґрунтованими та достатніми для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду