ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/42885/19-ц

У серпні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД «Камілла» від 17 грудня 2014 року № 1491 громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_2 шляхом обману заволодів 40 % частки статутного капіталу у товаристві, вартість якої становила 8 000 000 грн. 14 січня 2015 року, зареєструвавши за собою 40 % частки товариства, ОСОБА_2 кошти не сплатив.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року у справі № 370/1226/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн за невиконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД «Камілла» від 17 грудня 2014 року № 1491 та умов договору відступлення права вимоги; 4 192 000,00 грн інфляційних втрат; 3 % річних від простроченої суми, що становить 370 189,39 грн; 1 841,61 грн судового збору.

На цей час щодо виконання судового рішення проводяться виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яке згодом об`єднане у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі № 752/18635/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 134 032,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 574 516,00 грн за невиконання рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року у справі № 370/1226/15-ц у період з 25 листопада 2017 року по 03 квітня 2018 року.

ФОП ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 3 % річних та інфляційні втрати (стаття 625 ЦК України) внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі:

рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року за період з 04 квітня 2018 року по 21 жовтня 2019 року (такий період заявлений позивачем у позовній заяві);

постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року за період з 18 липня 2019 року по 21 жовтня 2019 року (такий період заявлений позивачем у позовній заяві).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року у складі судді: Батрин О. В., позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 :

за невиконання рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року № 370/1226/15-ц 3 % річних у розмірі 582 524, грн та інфляційні у розмірі 1 308 640,45 грн;

за невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2017 року № 752/18635/15-ц 3 % річних у розмірі 4 486,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 6 323,61 грн;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

оскільки рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року відповідачем не виконано, позивач ФОП ОСОБА_1 має право на стягнення 3 % річних в сумі 582 524,00 грн та інфляційних втрат в сумі 1 308 640,00 грн внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду за період з 04 квітня 2018 року по 21 жовтня 2019 року (такий період заявлений позивачем у позовній заяві);

з урахуванням невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року позивач має право на стягнення 3 % річних в сумі 4 486,00 грн та інфляційних втрат в сумі 6 323,61 грн за період з 18 липня 2019 року по 21 жовтня 2019 року (такий період заявлений позивачем у позовній заяві).

Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за відповідні, заявлені позивачем у позовній заяві, періоди, а також з урахуванням сум, на які позивач просив нарахувати інфляційні втрати та 3 % річних, правильними є розраховані судом першої інстанції суми, які підлягають стягненню з відповідача;

Постановою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що:

позивач просив стягнути з відповідача на свою користь відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, за порушення грошового зобов`язання у зв`язку з невиконанням судових рішень, якими вже стягнуто відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, за порушення грошового зобов`язання;

апеляційний суд переглядаючи справу в апеляційному порядку на вказане уваги не звернув, залишивши без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 липня 2020 року, поклав на відповідача обов`язок щодо сплати на користь позивача санкції, передбачені статтею 625 ЦК України, які нараховані на рішення, яким вже стягнуто санкції передбачені статтею 625 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у позові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок про стягнення з ОСОБА_2 на підставі положень статті 625 ЦК України заборгованості за невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у вигляді 3 % річних у розмірі 4 486 грн та інфляційних втрат у сумі 6 323,61 грн;

не є грошовим зобов`язанням судове рішення, яким вже стягнуто відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України за порушення будь-якого грошового зобов`язання, оскільки в такому випадку таке рішення носить не зобов`язальний характер щодо сплати грошового зобов`язання боржника перед кредитором, а виконує роль санкції за прострочення боржником грошового зобов`язання, які являють собою міру цивільно-правової відповідальності, що застосовується до всіх грошових зобов`язань у розмірі 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тому апеляційний суд зробив висновок про скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у позові. У іншій частині рішення районного суду слід залишити без змін.

Аргументи учасників справи

18 вересня 2022 року ФОП ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року, в якій просив:

скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року;

залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові;

апеляційним судом не враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року № 646/14523/15 зазначено, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду;

апеляційним судом не враховано, що чинним законодавством України не передбачено іншого порядку отримання кредитором компенсації через знецінення грошових коштів, що присуджені судовими рішеннями, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін). Зволікання боржника ОСОБА_2 з виконанням судових рішень, що набрали законної сили, призводить до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього судовими рішеннями на користь ФОП ОСОБА_1 , та інших втрат. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум;

суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив протилежне за змістом судове рішення без належного спростування висновків районного суду, без зазначення нових доказів, які не були досліджені районним судом або досліджені ним із порушенням визначеної законом процедури, у зв`язку із чим без належного мотивування допустив переоцінку досліджених судом першої інстанції обставин та висновків;

у цій справі відповідач (боржник) ОСОБА_2 не скористався своїм процесуальним правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, чим фактично погодився з ним. Скасування присуджених на користь позивача грошових сум шляхом задоволення апеляційної скарги позивача, а не боржника, є недопустимим, оскільки погіршує становище позивача за наслідками апеляційного судового розгляду, що є неефективним судовим захистом, порушує право на справедливий суд та право на «суд, встановлений законом».

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі № 752/18635/15-ц у розмірі 4 486,00 грн та 6 323,61 грн. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року в задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про повернення судового збору відмовлено.

31 травня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15; від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц; від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18; від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц; від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17; від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц; від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц; від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16; від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц та постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року у справі № 370/1226/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн за невиконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД «Камілла» від 17 грудня 2014 року № 1491 та умов договору відступлення права вимоги; 4 192 000,00 грн інфляційних втрат; 3 % річних від простроченої суми, що становить 370 189,39 грн; 1 841,61 грн судового збору. Загалом сума до стягнення становить 1 254 4031 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Наконечного І. М. від 14 березня 2018 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом від 01 березня 2018 року, виданим Макарівським районним судом Київської області у справі № 370/1226/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 7 980 000 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Наконечного І. М. від 01 листопада 2018 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом від 01 березня 2018 року, виданим Макарівським районним судом Київської області у справі № 370/1226/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 4 192 000 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Наконечного І. М. від 01 листопада 2018 року об`єднано виконавчі провадження НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у зведене виконавче провадження НОМЕР_3.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі № 752/18635/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 134 032,11 грн та інфляційні втрати в розмірі 574 516,62 грн за невиконання рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року у справі № 370/1226/15-ц у період з 25 листопада 2017 року по 03 квітня 2018 року та судовий збір у розмірі 4 090 грн.

На цей час щодо виконання судового рішення проводяться виконавчі дії у зведеному виконавчому провадженні, яке не закінчене. Рішення судів відповідачем не виконані.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах.

Касаційний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23).

У справі, що переглядається:

рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 : за невиконання рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року № 370/1226/15-ц 3 % річних у розмірі 582 524, грн та інфляційні втрати у розмірі 1 308 640,45 грн; за невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року № 752/18635/15-ц 3 % річних у розмірі 4 486,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 6 323,61 грн;

рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року оскаржив в апеляційному порядку ФОП ОСОБА_1 , який просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 586 639 грн за прострочення виконання рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року, збитки заподіяні індексом інфляції у розмірі 1 680 900 грн за прострочення виконання цього ж рішення; три відсотки річних у розмірі 4 485 грн за прострочення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року та збитки заподіяні індексом інфляції у розмірі 20 682 грн за прострочення виконання цієї ж постанови. Тобто ФОП ОСОБА_1 оскаржував в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише у частині відмови у задоволенні його позовних вимог. Рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог позивачем не оскаржувалося;

суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що: особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги; рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року не оскаржувалося ОСОБА_2 в апеляційному порядку. Тому в апеляційного суду були відсутні підстави для перегляду рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року у частині задоволених позовних вимог за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_1 ;

суд першої інстанції неправильно, без врахування змісту позовної вимоги, у резолютивній частині зазначив про стягнення: «за невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2017 року № 752/18635/15-ц 3 % річних у розмірі 4 486,00 грн та інфляційні у розмірі 6 323,61 грн», замість правильного: «за невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року № 752/18635/15-ц 3 % річних у розмірі 4 486,00 грн та інфляційні у розмірі 6 323,61 грн».

З урахуванням меж касаційного перегляду, постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі № 752/18635/15-ц 3 % річних у розмірі 4 486,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 6 323,61 грн, належить скасувати. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року змінити, виклавши абзац четвертий у такій редакції: «за невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року № 752/18635/15-ц 3% річних у розмірі 4 486 грн та інфляційні втрати у розмірі 6 323,61 грн».

ФОП ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн, який належить стягнути із ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,