ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 641/11400/13-ц

Описова частина

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д. А., в якій просив:

- визнати неправомірною постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 15 квітня 2021 року № 65172164;

- зобов`язати приватного виконавця усунути допущені порушення Закону України «Про виконавче провадження» при прийнятті рішення щодо виконавчого листа № 641/11400/13-ц, виданого 23 листопада 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Скарга мотивована тим, що 15 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенком Д. А. відкрито виконавче провадження № 65172164 з примусового виконання виконавчого листа № 641/117400/13-ц, виданого 23 листопада 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова, яким на користь AT «Райффайзен Банк Аваль» в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 за кредитним договором в іноземній валюті звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною 2 857 334 грн.

Судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, набуло чинності 26 жовтня 2016 року, виконавчий лист виданий судом 23 листопада 2016 року зі строком пред`явлення до виконання 3 роки, проте, фактично, виконавчий документ пред`явлений до виконання 15 квітня 2021 року зі спливом 3-річного строку. При цьому, постанова про відкриття виконавчого провадження від 15 квітня 2021 року не містить відомостей про переривання строків пред`явлення виконавчого документа до виконання, а також про зміну стягувача, відмінного від того, що указаний у виконавчому листі.

Посилаючись на те, що оспорювана постанова про відкриття виконавчого провадження суперечить чинному законодавству, оскільки виконавчий документ пред`явлено до примусового виконання після спливу строку для його пред`явлення, а також сторонньою особою, просив скаргу задовольнити.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2021 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скарга боржника є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки приватний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством України.

Також суд вказав, що зміна організаційної-правової форми юридичної особи стягувача на момент видачі виконавчого документа не може свідчити про пред`явлення виконавчого документа сторонньою особою.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12.10.2021 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою скасування судового рішення зазначено, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності скаржника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

При новому апеляційному розгляді справи постановою Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року за насідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з судовим рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим. Суд зазначив, що місцевий суд, вірно застосувавши норми Закону України «Про виконавче провадження» і врахувавши правові висновки Верховного Суду, дійшов правильного висновку про відсутність неправомірності у оскаржуваних діях і рішеннях державного виконавця, а тому обґрунтовано відмовив заявнику у задоволенні скарги.

20 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального та порушення судом норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні скарги.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Комінтернівського районного суду міста Харкова справу № 641/11400/13-ц за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича, заінтересована особа - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк».

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що 23 листопада 2016 року Комінтернівський районний суд м. Харкова видав виконавчий лист № 641/11400/13-ц, яким у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 11 серпня 2006 року у розмірі 285 185,37 доларів США, що еквівалентно 2 279 486,64 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну на праві власності ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 136,8 кв. м, житловою площею 87,3 кв. м, шляхом продажу квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною 2 857 334 грн.

Строк пред`явлення виконавчого листа № 641/11400/13-ц до виконання - 3 роки; боржник: ОСОБА_1 ; стягувач: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 23321095).

Постановою заступника начальника Міжрайонного відділу ДВС по Основ`янському та Слобідському районах у м. Харкові ГТУЮ у Харківській області Бардіна І. С. від 11 грудня 2017 року відкрито виконавче провадження № 55261696 з виконання виконавчого листа № 641/11400/13-ц, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова 23 листопада 2016 року.

Постановою головного державного виконавця Міжрайонного відділу ДВС по Основ`янському та Слобідському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Рейнвальд Ю. С. від 23 вересня 2020 року виконавчий лист № 641/11400/13, виданий 23 листопада 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова, повернуто стягувачу АТ «Райффайзен банк Аваль» на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

В подальшому, 05 квітня 2021 року стягувач АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до приватного виконавця Бабенка Д. А. з заявою про прийняття до виконання та відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 641/11400/13-ц, виданого 23 листопада 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова, додавши, в тому числі, й оригінал виконавчого документа.

Зазначену заяву з додатками приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д. А. отримав 15 квітня 2021 року й у цей же день виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 65172164 з виконання виконавчого листа № 641/11400/13-ц, виданого 23 листопада 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова.

Обґрунтовуючи вимоги скарги, заявник посилався на те, що при відкритті виконавчого провадження державний виконавець порушив вимоги Закону України «Про виконавче провадження», зокрема прийняв виконавчий документ, який пред`явлено до примусового виконання після спливу строку для його пред`явлення, а також особою, яка не зазначена у виконавчому листі.

Мотивувальна частина

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції є посилання заявника на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Статтями 129, 1291 Конституції України передбачено, що обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства.

Вказані конституційні положення знайшли свою реалізацію у ЦПК України, а також Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, частиною першою статті 18 ЦПК України та частинами другою, четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зокрема передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суди, здійснюючи відповідний контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації принципу обов`язковості судового рішення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі, органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), згідно з пунктом 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання (частини перша, друга, пункт 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII).

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди встановили, що постановою державного виконавця від 23 вересня 2020 року виконавчий лист № 641/11400/13-ц повернуто стягувачу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема за заявою стягувача про повернення виконавчого документа.

Згідно частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

05 квітня 2021 року стягувач АТ «Райффайзен Банк Аваль» повторно звернулось із заявою про прийняття до виконання та відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 641/11400/13-ц до приватного виконавця Бабенка Д. А.

Виходячи з того, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання переривається у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання та починає обраховуватися від дати повернення виконавчого документа стягувачу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час звернення стягувача із заявою про примусове виконання судового рішення строк пред`явлення до виконання виконавчого листа Комінтернівського районного суд м. Харкова від 23 листопада 2016 року № 641/11400/13-ц не сплив.

Установивши відсутність у діях приватного виконавця порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження» при відкритті виконавчого провадження, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно відмовили ОСОБА_1 у задоволенні його скарги. .

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом та додаткового правового аналізу не потребують.

Окрім того, суди встановили наявність змін організаційної-правової форми юридичної особи стягувача на момент видачі виконавчого документа (23 листопада 2016 року) та його повторного пред`явлення до виконання (15 квітня 2021 року), тому безпідставними є доводи касаційної скарги щодо неналежного стягувача.

Інші, наведені в касаційній скарзі, аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,