ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 200/22921/15-ц

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська Русь» звернулися з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди та повернення безпідставно набутого майна.

В обґрунтування позову вказували, що 16 січня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір доручення, відповідно до умов якого останній зобов`язувався підшукати земельну ділянку з ставком для розведення риби та сприяти в укладенні відповідного договору оренди або договору купівлі-продажу. На виконання умов вказаного договору доручення ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 6 000 грн винагороди. У лютому 2013 року

ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про те, що підшукав земельну ділянку зі ставком, яка розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району поблизу села Грабки, та передав ОСОБА_1 номер мобільного телефону ОСОБА_3 , який, за словами мешканців смт Магдалинівки, був орендарем зазначеної земельної ділянки. В порушення договору доручення ОСОБА_2 не вчинив жодних дій, направлених на сприяння ОСОБА_1 в укладенні договору оренди або купівлі-продажу земельної ділянки, тому ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 не виконав зобов`язання за договором та безпідставно отримав кошти у сумі 6 000 грн.

У березні 2013 року ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_1 займатися діяльністю з вирощування риби. На облаштування земельної ділянки, зарибнення, висадку плодових дерев позивачами витрачено грошові кошти у сумі 404 854,48 грн, а саме:

- ОСОБА_1 витратив 300 000 грн на придбання коропа, товстолоба, білого амура, комбікорму, висівок, жмиха, мішків, кущів (винограду - 500 екземплярів, смородини - 400 екземплярів) дерев горіху - 1 160 екземплярів, фруктових дерев 1 225 екземплярів, печі опалювальної Буллетерм-Л, на загальну суму 128 428 грн; іншу частину грошових коштів у розмірі - 171 572 грн витрачено на оплату посадки дерев і кущів, роботи сторожів з охорони ставка та інших робіт щодо облаштування і утримання земельної ділянки;

- ТОВ «Київська Русь» придбало інше майно, матеріали та інструменти і сплатило послуги з транспортування їх до ставка, витратиши кошти на загальну суму 104 854,48 грн.

Орендарем земельної ділянки, на якій розташовано ставок, є ОСОБА_4 , з якою ОСОБА_1 за винагороду у розмірі 30 000 доларів США домовився про її відмову від права оренди на вказану земельну ділянку і сприяння в оформленні документів для отримання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки. На виконання вказаних домовленостей ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 8 000 доларів США, про що остання написала розписки від 10 квітня 2014 року та від 30 липня 2014 року. ОСОБА_4 не вчинила жодних дій, спрямованих на відмову від права оренди земельної ділянки та оформлення такого права на ОСОБА_1 . У березні 2015 року ОСОБА_4 встановила на ставку охорону та не допускає ОСОБА_1 і його працівників до ставку. На думку позивачів, ОСОБА_4 без достатньої правової підстави заволоділа майном, зокрема, рибою, яка була закуплена ОСОБА_1 , запущена в ставок та вирощена за рахунок останнього; грошовими коштами в розмірі 8 000 доларів США, фруктовими деревами, виноградниками, смородиною та горіхами, закупленими і висадженими за його рахунок, та іншим майном, закупленим за рахунок ОСОБА_1 і ТОВ «Київська Русь».

Вказували, що у період з березня 2013 року до березня 2015 року ОСОБА_1 особисто займався розведенням риби та вирощуванням дерев за власні кошти. Вартість риби, яка була запущена мальком у ставок та виросла за два роки, позивач оцінює у розмірі 2 075 539,00 грн, на підтвердження чого надає звіт з незалежної оцінки, складений ТОВ «Содель» від 2 червня 2015 року. Повернення вказаного майна в натурі неможливо, оскільки риба виловлена

ОСОБА_3 , тому відшкодуванню підлягають грошові кошти. Позивач вважав, що вартість безпідставно набутого майна має бути стягнена з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно.

Також ОСОБА_1 вважає, що діями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 йому завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що він докладає зусиль задля повернення свого майна та коштів, змушений звертатися до правоохоронних органів, нести витрати на послуги, що у сукупності негативно вплинуло на його здоров`я. Розмір моральної шкоди оцінює в 50 000 грн.

За таких обставин позивачі просили:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 6 000 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь

ОСОБА_1 вартість безпідставно набутого майна: риби, яка була запущена мальком в ставок, розташований на земельній ділянці водного фонду загальною площею 28,8514 га на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, та доходи, які вказані особи одержали від реалізації риби в розмірі 2 075 539 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь

ОСОБА_1 вартість безпідставно набутого майна: 1 225 екземплярів фруктових дерев, 500 екземплярів виноградників, 400 екземплярів кущів смородини, 1 160 екземплярів дерев горіху, які знаходяться на земельній ділянці водного фонду загальною площею 28,8514 га, розташованій на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області та передана в оренду ОСОБА_4 у розмірі 51 118 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 вартість виконаних робіт з облаштування вказаної земельної ділянки в розмірі 171 572 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь

ОСОБА_1 50 000 грн у відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 8 000 доларів США, що за курсом НБУ складає 171 920 грн;

- зобов`язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 безпідставно набуте майно - піч опалювальну «Буллетерм-Л» (18 кВт), яка знаходиться на вказаній земельній ділянці;

- зобов`язати ОСОБА_4 повернути ТОВ «Київська Русь» безпідставно набуте майно: ємність металеву, балку № 30 б/у; плівку вторинну; пересувний вагончик-битовку; тачку будівельну 90 л. 1 колесо; кутик 90х6 ст. 3 6 м. (0,185 т);

кутик 90х7 ст. 3 (0,048 т); трубу 219х7 (0,19 т); лист 10 мм 1500х6000 ст. 3 Т.В. (0,35т); лист 30 мм 2000х6600 ст. 3 (0,5 т); швелер 24 П ст. 3 пс 12 м(0,725 т); брус 40х40 (0,384 куб.м); кутик 90х6 ст. 3 ндл (1,93 т); лист 8мм 1500х6300 ст. 3 (1,194 т); швелер 24 ст.3 пс міра (2,3 т); лист а/ц 01-101 (354шт.); кущорізи GRUNTEK BS-52X; рейку 25х50х2 (1,249 куб.м ); насосну станцію Hydrofresh SAER М99/24Н; тачку садово-будівельну двоколісну, об`єм вода/пісок 110/200 л. вантажопідйомність 320 кг; репаратор 3/4 (51-105Н) 5 шт; шланг для поливу ECONOMIC 3/4» 30 м. 10-021 5 шт; мангал-піч професійний, яке знаходиться на вказаній земельній ділянці.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 грудня

2019 року, ухваленим у складі судді Женеску Е.В., позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь

ОСОБА_1 вартість безпідставно набутого майна:

-риби, запущеної мальком у ставок, розташований на земельній ділянці водного фонду загальною площею 28,8514 га (кадастровий номер 1222385300:01:003:0328) на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, та доходи, які вказані особи одержали від реалізації риби, у розмірі 2 075 539 грн;

- дерев (горіх - 120 екземплярів, яблуні різних сортів 320 екземплярів та груші 5 екземплярів), які знаходяться на вказаній земельній ділянці, у розмірі 27 810 грн.

Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 107 450 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 в іншій частині та у задоволенні позову ТОВ «Київська Русь».

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи та поясненнями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 підтверджено факт придбання ОСОБА_1 малька риби (коропа, товстолоба, білого амуру) та зариблення ним ставка, розташованого на земельній ділянці водного фонду з кадастровим номером 1222385300:01:003:0328 загальною площею 28,8514 га на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. Також суд вважав доведеними обставини щодо придбання ОСОБА_1 кущів та дерев на загальну суму 27 810 грн та висадження їх на вказаній земельній ділянці. Суд вважав, що обставини щодо придбання малька риби підтверджуються розпискою ОСОБА_3 про отримання грошей від ОСОБА_1 .

Оскаржуваною постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 грудня

2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнено з ОСОБА_1 і ТОВ «Київська Русь» на користь ОСОБА_4 по 2 740,50 грн судового збору з кожного.

Апеляційний суд зазначив про відсутність у матеріалах справи доказів, якими підтверджуються обставини щодо домовленості ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про здійснення спільної діяльності з вирощування риби в ставку, що перебуває в оренді останньої. Також апеляційний суд вказав про недоведення позивачем того, що ОСОБА_4 як орендар земель водного фонду та водного об`єкта (ставку) надала ОСОБА_1 дозвіл або згоду на вирощування риби.

Суд апеляційної інстанції врахував, що у товаро-транспортних накладних № 116 та № 117 від 19 квітня 2013 року вказано про пункт розвантаження товару

(риби) - село Магдалинівка Дніпропетровської області, а орендований ОСОБА_4 ставок знаходиться на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. Тобто вказані товаро-транспортні накладні не свідчать про доставку риби до орендованого

ОСОБА_4 ставка.

Щодо вимоги про відшкодування вартості дерев та кущів, які, за посиланнями ОСОБА_1 , висаджені ним на орендованій ОСОБА_4 земельній ділянці, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач висадив у прибережній захисній смузі водного об`єкта дерева та зайнявся садівництвом самоправно (за відсутності дозволу орендаря земельної ділянки) та з порушенням вимог статті 89 Водного кодексу України.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року і залишити в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 грудня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції статті 370 ЦПК України, оскільки цей суд не врахував, що представник

ОСОБА_8 брав участь у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 грудня

2019 року, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 є аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_3 , яка була розглянута апеляційним судом.

Вказує про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 412/10775/2012 (провадження № 61-42174св18) щодо визначених статтями 367 та 370 ЦПК України меж апеляційного перегляду справи.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції безпідставно поновив

ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та в порушення статті 354 ЦПК України не вказав на поважні причин пропуску такого строку. Суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), в якому зазначено, що саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими і національні суди зобов`язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків.

Заявник вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про відсутність згоди ОСОБА_4 на використання та зариблення ставка і висадження дерев, оскільки її підпис міститься на розписці ОСОБА_3 від 9 квітня 2014 року, в якій зазначено, що останній запропонував ОСОБА_1 проводити спільну діяльність щодо розведення риби. Також суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги показання свідків.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах

Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц

(провадження № 61-14230сво18 та від 23 січня 2019 року у справі № 412/10775/2012 (провадження № 61-42174св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 7 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 січня 2013 року ОСОБА_1 (довіритель) та ОСОБА_2 (повірений) у письмовій формі уклали договір доручення, відповідно до пункту 1.1 якого повірений зобов`язався від імені та за рахунок довірителя підшукати земельну ділянку зі ставком у Дніпропетровській області для ведення господарської діяльності з розведення риби та сприяти довірителю в укладенні відповідного договору оренди або договору купівлі-продажу. Пунктом 2.1.1 договору визначено зобов`язання повіреного виконати доручення згідно з вказівками довірителя в строк до 1 липня 2013 року. Розмір винагороди повіреному складає 6 000 грн; довіритель виплачує винагороду повіреному протягом п`яти банківських днів з моменту укладення договору (пункти 4.2 та 4.3 договору).

Зі змісту розписки від 9 квітня 2014 року суди встановили, що ОСОБА_1 домовився з ОСОБА_3 про здійснення сумісної діяльності з вирощування риби в ставку, розташованому на земельній ділянці водного фонду загальною площею 28,8514 га (кадастровий номер 1222385300:01:003:0328) на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, за умови внесення ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі, еквівалентному 30 000 доларів США. У вказаній розписці

ОСОБА_3 зазначив, що він є суборендарем вказаної земельної ділянки та підтвердив внесення ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 300 000 грн. Крім того, за змістом вказаної розписки, основним орендарем земельної ділянки є ОСОБА_4 , з якою узгоджено визначені розпискою питання; розписка містить особистий підпис ОСОБА_4

ОСОБА_4 на підставі договору оренди земельної ділянки водного фонду (водного об`єкту) від 29 жовтня 2002 року є орендарем земельної ділянки водного фонду загальною площею 28,8514 га з кадастровим номером 1222385300:01:003:0328, розташованої на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Суди попередніх інстанції встановили, що розпискою від 10 квітня 2014 року ОСОБА_4 підтверджувала отримання нею грошових коштів у розмірі 2 000 доларів США від ОСОБА_1 «для оформлення документів ставка (реєстрація договору оренди ставка в реєстраційний службі)».

Зі змісту розписки від 30 липня 2014 року суди встановили, що ОСОБА_8 отримала від ОСОБА_1 (через ОСОБА_9 ) грошові кошти у розмірі

3 000 доларів США «в рахунок часткової оплати ставка».

Суди встановили, що ОСОБА_1 придбав річник коропа (1 350 кг), річник товстолоба (1 450 кг), річник білого амуру (100 кг), комбікорм (2 660 кг), висівки, жмих та мішки.

З пояснень свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 здійснив зариблення мальком риби (коропа, товстолоба, білого амуру) ставка земельної ділянки водного фонду загальною площею 28,8514 га з кадастровий номером 1222385300:01:003:0328, розташованого на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Зі звіту про вартість майна від 27 травня 2015 року, складеного ТОВ «Содель», суди встановили, що вартість риби на час проведення дослідження (2 роки після зариблення) оцінюється в 2 075 539 грн.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Щодо вирішення позовних вимог: ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; ТОВ «Київська Русь» до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (диспозитивність цивільного судочинства).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Статтею 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Зокрема, згідно з частинами першою і другою вказаної статті суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 370 ЦПК України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

У справі, яка переглядається, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнено солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 вартість безпідставно набутого майна та доходи, одержані від реалізації риби, у розмірі 2 075 539 грн; стягнено солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 вартість безпідставно набутого майна у розмірі 27 810 грн; стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, що становить 107 450 грн. У іншій частині позову ОСОБА_1 та у задоволенні позову

ТОВ «Київська Русь» відмовлено.

В січні 2020 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 грудня 2019 року, в якій просив скасувати вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог до нього та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

За наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 . Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову від 29 липня 2020 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 грудня 2019 року в оскаржуваній частині без змін. При цьому зміст постанови апеляційного суду від 29 липня

2020 року свідчить, що рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному порядку в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 , які задоволені судом першої інстанції.

У лютому 2020 року ОСОБА_4 також подала апеляційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 грудня 2019 року, яку оскаржуваною постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 та ТОВ «Київська Русь» у задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна, скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року та стягнено з ОСОБА_1 і ТОВ «Київська Русь» на користь ОСОБА_4 по 2 740,50 грн з кожного на відшкодування судового збору.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку за скаргою ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанцій в порушення вимог статей 367 і 370 ЦПК України вийшов за межі її апеляційної скарги та переглянув рішення суду першої інстанції в повному обсязі - про повернення безпідставно набутого майна до усіх відповідачів, не врахувавши, що апеляційна інстанція вже переглядала оскаржуване рішення суду за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 взагалі його не оскаржував.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 412/10775/2012 (провадження № 61-42174св18), про неврахування якого заявник вказує у касаційній скарзі.

Крім того, суд апеляційної інстанції помилково переглянув рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ТОВ «Київська Русь» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна, оскільки ТОВ «Київська Русь», реалізовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 грудня 2019 року в апеляційному порядку не оскаржило, що вказує на відсутність підстав для перегляду апеляційним судом рішення місцевого суду у вказаній частині.

За таких обставин постанова Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року з вказаних підстав підлягає скасуванню в частині:

- вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутого майна;

- вирішення позовних вимог ТОВ «Київська Русь» до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна;

- скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 липня

2020 року.

Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд враховує, що заявник оскаржує як постанову апеляційного суду по суті спору, так і процесуальне рішення суду апеляційної інстанції про поновлення ОСОБА_4 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

У справі, яка переглядається, рішення суду першої інстанції ухвалено 6 грудня 2019 року і під час проголошення його вступної та резолютивної частини в судовому засіданні був присутній представник ОСОБА_4 - адвокат

Бартош-Стрельнікова Т. М.

Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У частині другій вказаної статті зазначено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).

11 лютого 2020 року ОСОБА_4 подала через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська апеляційну скаргу на рішення цього суду від 6 грудня 2019 року, про що свідчить відповідний штамп про одержання з № 4690 (т. 3 а.с. 180). Вказана апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

У липні 2020 року представник ОСОБА_4 - адвокат

Бартош-Стрєльнікова Т. М. подала до Дніпровського апеляційного суду клопотання, в якому зазначила, що ОСОБА_4 11 лютого 2020 року подала до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська апеляційну скаргу на рішення цього ж суду від 6 грудня 2019 року, проте суд першої інстанції не направив вказану скаргу до апеляційного суду. У клопотанні представник заявника просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Крім того, до клопотання надала докази направлення у лютому 2020 року апеляційної скарги до суду першої інстанції та одержання її цим судом і саму апеляційну скаргу.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 5 серпня 2020 року, серед іншого, поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Поновлюючи вказаний строк, суд апеляційної інстанції зазначив про поважність причин його пропуску з огляду на отримання повного рішення суду першої інстанції 13 січня 2020 року та направлення апеляційної скарги до суду першої інстанцій вперше 11 лютого 2020 року.

Зміст ухвали Дніпровського апеляційного суду від 5 серпня 2020 року свідчить, що апеляційний суд надав оцінку обставинам поважності пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, наведеним представником ОСОБА_4 у клопотанні, поданому до суду апеляційної інстанції 31 липня 2020 року. Зазначені у вказаному клопотанні обставини і подані на їх підтвердження докази фактично вказують на обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку після 11 лютого 2020 року (направлення апеляційної скарги до суду першої інстанції).

Суд апеляційної інстанції не врахував, що предметом апеляційного перегляду є апеляційна скарга ОСОБА_4 , подана 11 лютого 2020 року, не надав оцінки обставинам щодо додержання строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за цією апеляційною скаргою та не перевірив зазначені заявником причини пропуску строку на предмет їх поважності.

У поданій 11 лютого 2020 року апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказувала, що проголошення рішення суду першої інстанції відбувалося без участі сторін, а повне рішення їй вручено 13 січня 2020 року.

Проте зазначені обставини, якими заявник обґрунтовувала поважність пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не перевірені апеляційним судом.

Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц

(провадження № 61-14230сво18) зазначив, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама лише вказівка на те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки на наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наведене процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».

У постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 203/642/14-ц (провадження № 61-10226св18) вказано, що: «поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не мотивував прийняття такого рішення, не зазначив підстав та мотивів відхилення тих чи інших доказів, а отже, ухвала апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору на етапі відкриття апеляційного провадження у справі».

Отже, апеляційний суд, усупереч зазначеним вимогам процесуального закону, передчасно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції без наведення відповідних підстав та обґрунтувань, необґрунтовано відкрив апеляційне оскарження після спливу значного періоду часу, чим порушив принцип правової визначеності.

Встановлені Верховним Судом процесуальні порушення можуть бути усунуті в спосіб скасування судових рішень апеляційного суду, постановлених на етапі поновлення строку на апеляційне оскарження й ухвалення рішення за наслідками апеляційного провадження з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення процесуальних питань, пов`язаних з прийняттям апеляційної скарги, та постановлення рішень відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства».

За таких обставин, поновлюючи строк на апеляційне оскарження судового рішення, суд апеляційної інстанції мав дослідити зібрані у справі докази, надати їм належну правову оцінку та за результатами наданої оцінки вирішити питання про наявність підстав для поновлення такого процесуального строку. Водночас суд має враховувати, що доводи заявника про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення мають бути підтверджені належними та допустимими доказами, висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про поновлення ОСОБА_4 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції суперечить висновку у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), про що заявник наголошує в касаційній скарзі.

Постановляючи ухвалу від 5 серпня 2020 року, суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 354 ЦПК України під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, необґрунтовано відкрив апеляційне провадження ухвалою від 19 серпня 2020 року, а постановою від 27 листопада 2020 року переглянуте судове рішення, за скаргою, поданою з пропуском строку на апеляційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню з направленням справи в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди та повернення безпідставно набутого майна на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 .

Вказані обставини відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень, ухвалених на стадії відкриття апеляційного провадження, з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 з наведенням обґрунтованих мотивів наявності підстав для відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду