ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 692/864/19

Описова частина

У червні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Драбівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану, про встановлення факту батьківства та визначення додаткового строку для прийняття спадщини, в якому просила суд: встановити факт батьківства ОСОБА_4 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язати Драбівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного станувнести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_1 ; видати нове свідоцтво про народження.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 вона народила сина - ОСОБА_1 . Запис про батька дитини у книзі реєстрації актів про народження вчинено за її заявою відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Його батьком є ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя він визнавав своє батьківство, приймав участь у вихованні сина, а також надавав матеріальну допомогу. У зв`язку з раптовою смертю, ОСОБА_4 не встиг визнати своє батьківство офіційно. Факт того, що він є біологічним батьком ОСОБА_1 підтверджується довідкою лабораторії ім. Беттіни Катерман «Eurolab», відповідно до якої ймовірність підтвердження батьківства ОСОБА_4 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , складає 99,99 %.

Оскільки ОСОБА_4 є батьком її неповнолітнього сина, встановлення факту батьківства їй необхідне для подання заяви про прийняття спадщини та оформлення допомоги в зв`язку з втратою годувальника.

Позивач зазначала, що спадкоємцем ОСОБА_4 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син - ОСОБА_2 , який прийняв спадщину шляхом подання до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черповицького М. Ю. відповідної заяви (спадкова справа № 2/2018).

З урахуванням наведеного, посилаючись на відповідні норми КпШС України, чинного на час спірних правовідносин, ОСОБА_3 просила її позов задовольнити.

Ухвалою Драбівського районного суду Черкаської області від 04 вересня 2019 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року ухвалу Драбівського районного суду Черкаської області від 04 вересня

2019 року про відкриття провадження у цій справі скасовано. Направлено матеріали вказаної цивільної справи за встановленою підсудністю до Деснянського районного суду міста Києва.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2020 року (провадження

№ 61-22853св19) касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Постанову Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року залишено без змін.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України (позивач, належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, повторно не з`явилася в судове засідання).

Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У подальшому, у травні 2022 року від представника ОСОБА_3 - адвоката Полуніної К. А., надійшло клопотання про залучення до участі у справі позивача, який набув повноліття, - ОСОБА_1 , та зміну позовних вимог, у якому просила: встановити факт батьківства

ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визначити ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю в один місяць з часу набрання рішенням законної сили для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 .

Заява мотивована тим, що з позовом у даній справі ОСОБА_3 зверталася в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У ході судового розгляду ОСОБА_1 виповнилося 18 років, відтак, він може самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів.

Протокольною ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 30 травня 2022 року за клопотанням представника ОСОБА_3 - залучено до участі у справі в якості позивача - ОСОБА_1 , оскільки він набув повноліття.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року у складі судді Таран Н. Г. позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог, зокрема подані ОСОБА_3 документи не підтверджують факт її спільного з ОСОБА_4 утримання та виховання сина, ведення ними спільного господарства до народження сина, а також не підтверджують визнання ОСОБА_4 за свого життя факту батьківства щодо дитини ОСОБА_3 .

При цьому ОСОБА_3 протягом 14 років після народження сина - ОСОБА_1 , не порушувала питання про визнання його батьком ОСОБА_4 .

Районний суд не взяв до уваги як належний доказ на підтвердження батьківства ОСОБА_4 дослідження, проведене в лабораторії ім. Беттіни Катерман «Eurolab», оскільки це не є експертним висновком.

Крім цього, у судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що ні вона, ні її син до міста Києва на забір матеріалів для даного дослідження не приїздили.

Суд урахував, що ОСОБА_4 24 січня 2017 року склав заповіт, за яким включив до заповіту: ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_7 (донька), ОСОБА_2 (син).

Оскільки вимога ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є похідною від вимоги про визнання батьківства, яка є безпідставною, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаної вимоги.

27 грудня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Міщенко С. В., звернувся до суду першої інстанції з заявою про стягнення судових витрат шляхом ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Міщенка С. В., задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що понесені ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими, розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним зі складністю справи. Врахувавши надані докази, керуючись положеннями статей 133, 137, 141, 270 ЦПК України, суд першої інстанції стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Полуніної К. А., задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав.

Додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що пред`явлені у цій справі вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які є спадкоємцями за заповітом після померлого ОСОБА_4 , й не можуть бути розглянуті судом без залучення останніх до участі у справі в якості співвідповідачів. Апеляційний суд не наділений повноваженнями на стадії апеляційного розгляду залучати до участі в справі інших осіб, а тому відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У цій частині послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, вимоги пропорційності та розумності, суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про наявність правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу.

У червні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також установлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2023 року, після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі від 27 червня 2023 року, відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 . Витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Полуніна К. А., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року, додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня

2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) заявника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2023 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Полуніної К. А., про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката

Полуніної К. А. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_2 зводиться до незгоди з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позову з підстав незалучення до участі у справі усіх спадкоємців померлого ОСОБА_4 . Вважає, що він є належним відповідачем у даному спорі, його права та обов`язки, як відповідача, не можуть бути нерозривно пов`язані з правами та обов`язками інших спадкоємців. При чому скасування законного рішення районного суду надає позивачу можливість повторного звернення до нього з цими самими позовними вимогами. Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Позивач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, визначених статтею 53 КпШС України, для встановлення батьківства. Відтак, районний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з підстав його доведеності.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Полуніної К. А., мотивована тим, що законним представником ОСОБА_1 - його матір`ю ОСОБА_3 , а потім і самим ОСОБА_1 після досягнення ним

18 років, неодноразово подавалися клопотання про призначення у справі відповідної судової експертизи, а також про виклик свідків, у задоволенні яких було безпідставно відмовлено.

У матеріалах справи наявні достатні доказ, що в своїй сукупності підтверджують факт визнання померлим ОСОБА_4 батьківства відносно ОСОБА_1 . Проте, районний суд позбавив позивача права на справедливий, повний та об`єктивний розгляд справи, не надав можливості у реалізації його права на доказування.

Доводів щодо неправильного вирішення районним судом питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу касаційна скарга не містить.

Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надійшли.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Полуніної К. А., задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач визначив відповідачем - ОСОБА_2 , посилаючись на те, що він є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що даний спір не може бути вирішений судом, оскільки до участі у справі не залучено всіх спадкоємців померлого ОСОБА_4 , а тому ухвалене судом першої інстанції рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які не брали участі у справі, що є підставою для відмови в позові.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217

ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270

ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6, 64, т. 1).

За життя спадкодавцем ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 був складений заповіт, посвідчений

24 січня 2017 року приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Черкаської області Бірюком О. В., за реєстровим номером 165, згідно з яким спадкодавець на випадок своє смерті заповів: ОСОБА_6 - житловий будинок з приналежними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,51 га, яка розташована за адресою: Черкаська область, Драбівський район, смт Шрамківка та земельну ділянку, площею 0,16 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7120655700:01:001:1344; ОСОБА_7 - житловий будинок з приналежними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку, площею 0,1500 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 7120683600:01:001:0995 та гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою:

місто Київ, гаражний кооператив «Воскресенський-6»; ОСОБА_2 - все інше майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі все те, на що за законом він матиме право на день смерті, що підтверджується копією заповіту (а. с. 68, т. 1).

02 лютого 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черповицького М. Ю. із заявами про прийняття спадщини за заповітом (а. с. 50, 54, 58, т. 1).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження

№ 14-61цс18.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи та без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 серпня

2021 року у справі № 677/1893/18, провадження № 61-18281св20.

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі

№ 520/6366/13-ц, провадження № 61-12030св20 вказано, що «належними відповідачами у справах про спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину, а за їх відсутності - відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини».

Таким чином, апеляційний суд вірно встановив, що вирішення даного спору безпосередньо впливає на права та інтереси інших спадкоємців померлого ОСОБА_4 , які не були залучені до участі у справі, що є безумовною та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені судами за належного суб`єктного складу її учасників.

до участі у справі, а тому відповідні доводи відхиляються Верховним Судом.

При цьому колегія суддів звертає увагу позивача, що він не позбавлений права на звернення до суду з вимогами до належних відповідачів.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Полуніної К. А., не містить доводів щодо неправильного вирішення районним судом питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, наведені у касаційних скаргах аргументи не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, в основному зводяться до власного тлумачення заявниками норм права.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду