ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 908/802/20(908/2766/22)

1. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.05.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал 5" (далі - ТОВ "Квартал 5").

2. Постановою господарського суду від 09.10.2020, зокрема, боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Данілова А.І.

3. У грудні 2022 року ліквідатор ТОВ "Квартал 5" Данілов А.І. (далі - ліквідатор боржника) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до якого позивач просить суд:

- визнати недійсним договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_2 було передано в іпотеку ОСОБА_1 таке нерухоме майно: трикімнатну квартиру номер АДРЕСА_1 , загальною площею 197,80 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 677605180000; земельну ділянку площею 0,049 га за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий №8000000000:79:004:0035; РНОНМ 834637980000); земельну ділянку площею 0,0523 га за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий №8000000000:79:004:0036; РНОНМ 834579380000); земельну ділянку площею 0,0487 га за адресою: АДРЕСА_4 (кадастровий №8000000000:79:004:0037; РНОНМ 805986380000) (далі - Іпотечне майно);

- визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя за іпотечним договором №2349, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудиком В.В. від 08.12.2022, згідно з яким було звернено стягнення на Іпотечне майно;

- визнати недійсними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери 65718928; 65719048; 65719177; 65718679 від 08.12.202219:37:40.

4. 06.01.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшло клопотання ліквідатора боржника про вжиття заходів забезпечення позову у справі №908/802/21(908/2766/22), згідно з яким позивач просить суд накласти арешт на Іпотечне майно.

5. Заява мотивована тим, що після ухвалення Верховним Судом 06.12.2022 постанови у справі №908/802/20, усвідомлюючи наявність невиконаного рішення суду та можливість звернення стягнення на майно, що йому належить, з метою уникнення звернення стягнення на майно, діючи недобросовісно, ОСОБА_2 було відчужене все належне йому нерухоме майно, що унеможливило задоволення вимог кредиторів ТОВ "Квартал 5" за його рахунок.

6. Позивач вважає, що переоформлення ОСОБА_2 прав на належну йому нерухомість на користь пов`язаної особи є фраудаторним правочином, здійсненим на шкоду інтересам кредиторів боржника, у зв`язку з чим ліквідатором боржника подано позови про визнання недійсними відповідних правочинів, які потребують вжиття заходів забезпечення позову.

7. На переконання позивача, захід забезпечення позовних вимог, який він просить вжити, є співмірним та адекватним, оскільки боржник немає ніякого майна (активів) у складі ліквідаційної маси, яке можна було б використати для задоволення вимог кредиторів. Єдиним можливим джерелом погашення таких вимог є майно ОСОБА_2 , на якого судовим рішенням у справі №908/8902/20 покладено субсидіарну відповідальність у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства.

8. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.01.2023 відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про забезпечення позову.

9. Постановляючи ухвалу, господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що не накладення арештів якимось чином утруднить виконання можливого рішення суду.

10. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023 скасовано ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.01.2023 та прийнято нове рішення. Клопотання ліквідатора боржника про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на Іпотечне майно.

11. Господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи предмет цього спору, а також заявлений захід забезпечення позову - накладення арешту на майно, яке було відчужене за іпотечним договором та договором задоволення вимог іпотекодержателя, обраний позивачем спосіб забезпечення позову є розумним, обґрунтованим та адекватним. Адже накладення арешту на нерухоме майно, визначене в іпотечному договорі та договорі задоволення вимог іпотекодержателя, має логічний зв`язок з предметом позовних вимог, і такий захід може забезпечити ефективний захист прав або інтересів позивача у разі ухвалення рішення про задоволення позову. Крім того, вжиття такого заходу забезпечення позову є достатнім і співмірним із заявленими позовними вимогами, адже унеможливить розпорядження відповідачем-2 вказаним нерухомим майном.

12. ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.01.2023.

13. Скаржник вважає, що аналіз положень ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує на те, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

14. Отже, скаржник зауважує, що звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, позивач мав би довести належними та достатніми доказами про наявні дії ОСОБА_1 , які б були спрямовані на зміну правового статусу оспорюваного майна, або суб`єктивних причин (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування або відчуження майна тощо). Натомість, подана позивачем заява ґрунтувалася лише на припущеннях щодо можливих дій ОСОБА_1 з відчуження майна, не доведених жодними доказами.

15. Отже, скаржник зазначає, що оскільки ліквідатор боржника не довів наявність та не подав належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України тих обставин, з якими діюче законодавство пов`язує наявність підстав для застосування заходів щодо забезпечення позову, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій, направлених на ускладнення виконання рішення, господарський суд апеляційної інстанції, всупереч положенням усталеної судової практики, викладених у постановах Верховного Суду, неправильно застосував норми права та дійшов помилкового висновку, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є розумним, обґрунтованим та адекватним.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

16. Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

17. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

18. Відповідно до вимог ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

19. Перелік заходів забезпечення позову міститься у ч. 1 ст. 137 ГПК України.

20. При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

21. Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

22. Водночас адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

23. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зменшення його вартості.

24. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

25. Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №910/17014/20, від 28.07.2021 у справі №910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21(908/1624/21)).

26. Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

27. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

28. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

29. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

30. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.

31. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

32. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

33. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

34. Саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

35. Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

36. Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

37. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №904/2285/19, від 16.03.2020 у справі №916/3245/19, від 21.10.2021 у справі №910/20007/20).

38. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

39. Верховний Суд погоджується з висновками господарського суду апеляційної інстанції про те, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

40. При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

41. Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

42. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

43. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

44. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (відповідачів) чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

45. Тобто метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").

46. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (відповідачів) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №910/18739/16, від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20).

47. Отже, заходи забезпечення позову (вимог), без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь заявника вже не призведе до захисту прав або інтересів заявника, за яким він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

48. Господарський суд апеляційної інстанції врахував предмет та підстави цього позову, а також встановив обставини, що після ухвалення Верховним Судом 06.12.2022 постанови у справі №908/802/20, якою залишено в силі ухвалу Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 в частині покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "Квартал 5" перед кредиторами на осіб, винних в доведенні підприємства до банкрутства та стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ ЮК "Ессеншал" на користь ТОВ "Квартал 5" 80098014,39 грн, ОСОБА_2 вчинив дії щодо відчуження належного йому майна, що свідчить про намір ОСОБА_2 уникнути звернення стягнення на його майно та невиконання вказаного судового рішення, що унеможливить задоволення вимог кредиторів ТОВ "Квартал 5" за його рахунок.

49. Отже, Верховний Суд вважає, що вжиті господарським судом апеляційної інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності ускладнення чи неможливості ефективного захисту порушених прав позивача в разі невжиття таких заходів.

50. Наявність у відповідачів правомочностей власника спірних об`єктів нерухомого майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи в суді, але до прийняття остаточного рішення, розпорядитися цими об`єктами на користь третіх осіб, що може призвести до неможливості позивачем, у випадку задоволення позову, відновити своє право в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

51. Водночас, заперечуючи проти вжиття заходів забезпечення позову, скаржник не зазначив, яким чином вжиття наведених заходів порушують його права, та не зазначив інших обставин, що в сукупності свідчать про можливість позивача захистити свої права, за захистом яких він звернувся у цій справі, в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо позов буде задоволено, але згадані заходи забезпечення позову у цій справі не будуть вжиті судом.

52. Крім того, Верховний Суд вважає необхідним зауважити на тому, що заходи забезпечення позову не є тотожними заявленим позовним вимогам, а їх вжиття не зумовлює жодним чином фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямоване виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у цій справі, носить тимчасовий характер та спрямоване виключно на ефективний захист порушених прав та інтересів позивача у випадку задоволення позову.

53. Відтак, вжиття заходів забезпечення позову застосовані судом апеляційної інстанції виключно як гарантія забезпечення виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

54. З урахуванням викладеного, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про порушення судами норм процесуального права, зокрема ст.ст. 136, 137 ГПК України як такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом касаційної інстанції.

55. Стосовно доводів скаржника про неповноту дослідження обставин справи, з якими діюче законодавство пов`язує наявність підстав для застосування заходів щодо забезпечення позову, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій, направлених на ускладнення виконання рішення, Верховний Суд зауважує, що в цій частині доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до твердження про необхідність переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень ст. 300 ГПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

56. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.

57. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

58. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін.

59. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд