ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 161/7017/15-ц

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 04 листопада 2016 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 2 801 92,68 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У вересні 2020 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі у вищевказаній справі.

Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 10 листопада 2020 року задовольнив заяву АТ «Альфа-Банк» про заміну стягувача у виконавчому листі у цивільній справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2020 року за нововиявленими обставинами.

Заява обґрунтована тим, що борг за кредитним договором, який він мав перед стягувачем ПАТ «Укрсоцбанк», йому прощений у зв`язку із переходом права власності на іпотечне майно у позасудовому порядку до банку, про що йому стало відомо у вересні 2022 року з отриманого повідомлення Головного управління ДПС у Волинській області.

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 просив суд переглянути ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2020 року, якою замінено стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк».

Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 31 жовтня

2022 року (у складі судді Черняка В. В.) відмовив у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали суду від 10 листопада 2020 року про заміну стягувача у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що наведені заявником обставини не є нововиявленими, не спростовують факти, покладені в основу ухвали суду, а лише свідчать про його незгоду з судовим рішенням, що не є підставою для його перегляду за нововиявленими обставинами.

Волинський апеляційний суд постановою від 22 березня 2023 року (у складі колегії суддів Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 жовтня 2022 року про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2020 року за нововиявленими обставинами в даній справі змінив, виклав мотивувальну частину ухвали суду в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

Судове рішення мотивоване тим, що ухвала суду першої інстанції про заміну сторони у виконавчому провадженні не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, тобто не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, тому не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами.

Прийняття судом до розгляду заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, яке не є об`єктом перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами, процесуальним законом не передбачено, а тому процесуальним наслідком звернення із такою заявою є постановлення судом ухвали про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами.

Суд не звернув уваги на зазначене та у відкритті провадження у справі про перегляд ухвали про заміну стягувача у виконавчому листі за нововиявленими обставинами за заявою боржника ОСОБА_1 відмовив з інших підстав, а саме давши оцінку безпосередньо самим обставинам, які боржник ОСОБА_1 вважав нововиявленими.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, а також, що судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункти 2, 3, 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Зазначає також, що судові рішення судів попередніх інстанцій по суті встановлюють застосування незаконного подвійного стягнення, що є порушенням статті 61 Конституції України.

Крім того, заявник вказує, що питання та обставини, які стали причиною подання заяви про перегляд ухвали суду за нововиявленими обставинами є виключно правовою проблемою і передача справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду забезпечить унеможливлення порушення конституційних прав людини та основних конституційних принципів, тому заявник просить застосувати статтю 403 ЦПК України.

Також заявник, заявляє, що суди безпідставно послалися на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі

№ 127/2-н-439/09 (провадження № 61-18192св18), від 06 березня 2020 року у справі № 1121/1717/12-ц (провадження № 61-22788св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 461/11703/15-ц (провадження

№ 61-2382св20), оскільки викладені у них правові позиції не застосовні до вказаної справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 у травні

2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Справа № 161/7017/15-ц надійшла до Верховного Суду 12 липня 2023 року.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що згідно з рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2016 року у справі № 161/7017/15-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позовні вимоги банку задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 2 801 925,68 грн та 42 028,88 грн судового збору. Вказане рішення набрало законної сили 14 грудня 2016 року.

24 березня 2017 року, на виконання цього судового рішення, видано виконавчий лист № 161/7017/15-ц.

09 вересня 2020 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із заявою про заміну стягувача у вищезазначеному виконавчому листі.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2020 року заяву АТ «Альфа-Банк» про заміну стягувача задоволено. Замінено стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк» у виконавчому листі з примусового виконання рішення суду від 04 листопада 2016 року у цивільній справі № 161/7017/15-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ухвалюючи судове рішення, місцевий суд виходив з того, що наведені заявником обставини не є нововиявленими, не спростовують факти, покладені в основу ухвали суду, а лише свідчать про його незгоду з судовим рішенням, що не є підставою для його перегляду за нововиявленими обставинами.

Змінюючи судове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що ухвала суду першої інстанції про заміну сторони у виконавчому листі не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, тобто не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, а, отже, не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами.

Прийняття судом до розгляду заяви про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами судового рішення, яке не є об`єктом перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами, процесуальним законом не передбачено, а тому процесуальним наслідком звернення із такою заявою є постановлення судом ухвали про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами.

Суд не звернув уваги на зазначене та у відкритті провадження у справі про перегляд ухвали про заміну стягувача у виконавчому листі за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_1 відмовив з інших підстав, надавши оцінку обставинам, які боржник ОСОБА_1 вважав нововиявленими.

У зв`язку з чим мотивувальна частина зазначеної ухвали суду першої інстанції підлягала зміні.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції в незміненій частині та суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Частиною першою статті 423 ЦПК України передбачено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Перегляду за нововиявленими обставинами підлягають рішення суду першої інстанції (у тому числі заочне або додаткове рішення), ухвалені за будь-яким видом судового провадження, що набрало законної сили, а також судове рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції, якими рішення місцевого суду було змінено або ухвалено нове рішення.

У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 463/6259/15-ц (провадження № 61-2146св18), від 03 червня 2021 року у справі

№ 2-1210/11 (провадження №61-1537св21), від 08 червня 2021 року у справі № 2-1207/2011 (провадження № 61-1546св21) зазначено, що «ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; про відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; про скасування рішення третейського суду; про видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду».

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року в справі № 461/11703/15-ц (провадження № 61-2382св20) зроблено висновок, що «перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами підлягають рішення суду першої інстанції (у тому числі заочне або додаткове рішення), ухвалені за будь?яким видом судового провадження, що набрало законної сили, а також рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції, якими вказані рішення місцевих судів було змінено або ухвалено нове рішення. При цьому, ухвалами, якими закінчено розгляд справи і які можуть бути предметом перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; скасування рішення третейського суду; видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду.

Разом із тим, інші ухвали судів не можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, оскільки не відносяться до ухвал, якими закінчено розгляд справи. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 127/2-н-439/09 (провадження № 61-18192св18), від 06 березня 2020 року у справі

№ 1121/1717/12-ц (провадження № 61-22788св19). Відповідно, не можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами і судові рішення судів апеляційної інстанції, ухвалені за результатами апеляційного перегляду ухвал судів першої інстанції, які не відносяться до ухвал, якими закінчено розгляд справи. Таким чином, за змістом вказаної норми цивільного процесуального законодавства, постанова апеляційного суду, якою виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню, як судове рішення суду апеляційної інстанції, що постановлене за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, якою не закінчено розгляд справи, не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами. Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, помилково переглянувши постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року, якою виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню, за нововиявленими обставинами. Отже, провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд зазначеної постанови апеляційного суду було відкрито помилково, а відтак - підлягає закриттю».

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі

№ 2-1244/11 (провадження № 61-6739св22) вказано, що «прийняття судом до розгляду заяви про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами судового рішення, яке не є об`єктом перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами, процесуальним законом не передбачено, а отже, процесуальним наслідком звернення із такою заявою є постановлення судом ухвали про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами».

Тобто, ухвала суду першої інстанції, якою замінено стягувача у виконавчому листі, не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, тобто не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, а отже, не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами.

Таким чином, встановивши, що ухвала суду, про перегляд якої за нововиявленими обставинами просить заявник, не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.

При цьому, апеляційний суд правильно послався на практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, де зроблено висновки про те, що судові рішення, якими не закінчено розгляд справи, не можуть переглядатися за нововиявленими обставинами. Висновки про ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду (стаття 353 ЦПК України), апеляційний суд в оскаржуваній постанові не робив, тому доводи заявника в цій частині не заслуговують на увагу.

№ 1366707 підтверджується, що ОСОБА_1 був присутній у судовому засіданні та заявив клопотання про відкладення розгляду справи, проте апеляційний суд відхилив вказане клопотання (т. 5 а. с. 223).

Посилання в касаційній скарзі на те, що оскаржена постанова апеляційного суду, яка вручена ОСОБА_1 , не підписана жодним із суддів є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні.

Оскаржена постанова суду апеляційної інстанції підписана всім складом суду, що розглядав справу, а саме колегією суддів у складі: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю. (т. 5 а. с. 226).

Відповідно до пункту 9 розділу XI Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814 (далі - Інструкція), копія судового рішення (документу) засвідчується відміткою «Згідно з оригіналом». У разі засвідчення з оригіналу електронного документу, збереженого в АСДС, проставляється відмітка «Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду». На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка «Копія». На копії документа зазначається найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів і прізвища, дати засвідчення копії. Відмітка про засвідчення розміщується нижче реквізиту документа «Підпис». Копія документа скріплюється відповідною печаткою суду.

Як вбачається з копії оскаржуваної постанови, вона видана заявнику відповідно до вимог Інструкції.

Інструкція не передбачає засвідчення копії судового рішення усім складом суду, а тому доводи заявника про отримання ним копії оскаржуваної постанови апеляційного суду, яка не містить підпису суддів, що входили до складу колегії та розглядали його апеляційну скаргу, не заслуговують на увагу.

Аргументи касаційної скарги про те, що на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції у колегії суддів існував конфлікт інтересів та у заявника були обґрунтовані сумніви у неупередженості колегії суддів є безпідставними, оскільки апеляційний суд, розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів, дійшов висновку про те, що будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження упередженості суддів апеляційного суду Осіпука В. В., Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В. при розгляді зазначеної цивільної справи, крім самої незгоди з процесуальним рішенням, прийнятим цією ж колегією суддів у іншій справі, Кунцом В. А. не надано.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що ухвала суду першої інстанції в незміненій частині та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм цивільного процесуального законодавства.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті

411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду

Кунц В. А. в касаційній скарзі просить передати справу на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що питання та обставини, які стали причиною подання заяви про перегляд ухвали суду за нововиявленими обставинами, є виключно правовою проблемою і передача справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду забезпечить унеможливлення порушення конституційних прав людини та основних конституційних принципів.

Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Колегія суддів вважає, що посилання ОСОБА_1 на необхідність передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки правових й обґрунтованих підстав для такої передачі заявником не наведено, а Верховним Судом їх не встановлено.

Таким чином, у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду