ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2018/15050/2012

Описова частина

У травні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із указаною заявою, в якій просили переглянути за нововиявленими обставинами ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2019 року, якою виконавчий лист № 2018/15050/2012, виданий Київським районним судом міста Харкова 07 квітня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 15 травня 2009 року у розмірі 342 873,60 грн визнано таким, що не підлягає виконанню.

Заяву мотивовано тим, що Київський районний суд міста Харкова рішенням від 06 листопада 2013 року задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнувши з ОСОБА_3 на його користь борг за договором позики у розмірі 342 873,60 грн, та відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання цього договору недійсним.

07 квітня 2014 року на виконання зазначеного судового рішення стягувачу ОСОБА_1 видано виконавчий лист № 2018/15050/2012, який було пред`явлено на примусове виконання.

Разом із тим, оскільки боржник тривалий час не виконувала взятих на себе зобов`язань щодо сплати боргу ні в добровільному, ні в примусовому порядку, то на підставі нотаріально посвідченого договору про відступлення права вимоги (цесії) від 17 червня 2016 року ОСОБА_1 як первісний кредитор та іпотекодержатель передав, а ОСОБА_2 прийняв права вимоги за укладеними 15 травня 2009 року з ОСОБА_3 договорами позики та іпотеки.

Надалі, в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. прийняв рішення від 20 жовтня 2016 року про державну реєстрацію за новим іпотекодержателем ОСОБА_2 права власності на передану ОСОБА_3 в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі відповідної заяви боржника Київський районний суд міста Харкова ухвалою від 03 грудня 2019 року визнав вказаний виконавчий лист № 2018/15050/2012 таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що іпотекодержатель ОСОБА_2 скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки, та зареєстрував на своє ім`я право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а тому всі наступні вимоги іпотекодержателя щодо стягнення заборгованості за договором позики згідно з виконавчим листом є недійсними на підставі положень статті 36 цього Закону.

На виконання вказаної ухвали суду державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції виніс постанову від 25 травня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2018/15050/2012.

Разом із тим у червні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним згаданого договору відступлення права вимоги та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, за результатами розгляду якого по суті Верховний Суд постановою від 07 квітня 2021 року у справі № 640/12313/19-ц скасував рішення Київського районного суду міста Харкова від 09 квітня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про скасування реєстрації та ухвалив у цій частині нове рішення, яким скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., індексний номер 32001184, від 24 жовтня 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Вважають, що встановлена Верховним Судом у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 640/12313/19-ц обставина незаконності рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки та його скасування є нововиявленою обставиною в цій справі, оскільки її врахування судом першої інстанції під час вирішення питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, мало б наслідком постановлення іншої (протилежної) ухвали, ніж та, яку було прийнято.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 28 березня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2019 року про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2019 року залишено в силі.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що винесення Верховним Судом постанови від 07 квітня 2021 року у справі № 640/12313/19-ц про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки мало місце після набрання судовим рішенням, яке заявники просять переглянути, законної сили, а тому саме по собі скасування реєстрації за іпотекодержателем права власності у 2021 році не може розцінюватися як нововиявлена обставина, визначена пунктом 1 частини другої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 28 березня 2023 року - без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів також зазначила, що ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2019 року лише визнано виконавчий лист № 2018/15050/2012 таким, що не підлягає виконанню.

Вказаний виконавчий лист видано на підставі рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 листопада 2013 року, ухваленого по суті спору у справі № 2018/15050/2012.

Отже, розгляд справи № 2018/15050/2012 закінчено згаданим рішенням суду першої інстанції від 16 листопада 2013 року, а не ухвалою від 03 грудня 2019 року, якою вирішувалися питання щодо його виконання, а тому ця ухвала за змістом норми частини першої статті 423 ЦПК України не може переглядатися за нововиявленими обставинами.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_4 , подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням подальших уточнень, просять скасувати ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 28 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 липня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити їх заяву та за результатами перегляду за нововиявленими обставинами ухвали Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2019 року відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_5 про визнання виконавчого листа № 2018/15050/2012 таким, що не підлягає виконанню, одночасно замінивши стягувача у цьому виконавчому документі на ОСОБА_2 як нового кредитора.

Уточнену касаційну скаргу подано на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні заяви, оскільки, формально пославшись на відсутність нововиявлених обставин, не врахували наявності порушення законних майнових прав ОСОБА_2 та не застосували положення законодавства щодо захисту права власності.

Процесуальне законодавство не передбачає іншого механізму захисту порушених прав заявників, аніж як перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2019 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду міста Харкова.

07 листопада2023 року справа № 2018/15050/2012 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Судувід 30 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що Київський районний суд міста Харкова ухвалою від 03 грудня 2019 року визнав виконавчий лист № 2018/15050/2012, виданий Київським районним судом міста Харкова 07 квітня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 15 травня 2009 року у розмірі 342 873,60 грн таким, що не підлягає виконанню, з огляду на те, що новий іпотекодержатель ОСОБА_2 скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки, та зареєстрував на своє ім`я право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання позичальником основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а тому всі наступні вимоги іпотекодержателя щодо стягнення заборгованості за договором позики згідно з виконавчим листом є недійсними на підставі положень статті 36 цього Закону (том 3 а. с. 115-116).

Підставою для перегляду за нововиявленими обставинами ухвали Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначили те, що на час постановлення цієї ухвали їм не було і не могло бути відомо, що постановою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 640/12313/19-ц буде підтверджено факт незаконності та скасовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки, яке у цій справі судом першої інстанції покладено в основу ухвали від 03 грудня 2019 року про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (том 3 а. с. 120-123).

Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов`язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової вимоги. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 463/6259/15-ц (провадження № 61-2146св18), від 03 червня 2021 року у справі № 2-1210/11 (провадження № 61-1537св21), від 08 червня 2021 року у справі № 2-1207/2011 (провадження № 61-1546св21) зазначено, що ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; про відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; про скасування рішення третейського суду; про видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 461/11703/15-ц (провадження № 61-2382св20) зроблено правовий висновок про те, що:

«перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами підлягають рішення суду першої інстанції (у тому числі заочне або додаткове рішення), ухвалені за будь?яким видом судового провадження, що набрало законної сили, а також рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції, якими вказані рішення місцевих судів було змінено або ухвалено нове рішення. При цьому ухвалами, якими закінчено розгляд справи і які можуть бути предметом перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; скасування рішення третейського суду; видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду.

Разом із тим інші ухвали судів не можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, оскільки не належать до ухвал, якими закінчено розгляд справи. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 127/2-н-439/09 (провадження № 61-18192св18), від 06 березня 2020 року у справі № 1121/1717/12-ц (провадження № 61-22788св19). Відповідно, не можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами і судові рішення судів апеляційної інстанції, ухвалені за результатами апеляційного перегляду ухвал судів першої інстанції, які не належать до ухвал, якими закінчено розгляд справи. Таким чином, за змістом вказаної норми цивільного процесуального законодавства постанова апеляційного суду, якою виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню, як судове рішення суду апеляційної інстанції, що постановлене за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, якою не закінчено розгляд справи, не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами. Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, помилково переглянувши постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року, якою виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню, за нововиявленими обставинами. Отже, провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд зазначеної постанови апеляційного суду було відкрито помилково, а отже, - підлягає закриттю».

Схожий за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 335/8527/20 (провадження № 61-20053св21), у якій суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення, що не підлягало перегляду у відповідний спосіб, а провадження у справі за такою заявою - закрив.

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 2-1244/11 (провадження № 61-6739св22) вказано, що прийняття судом до розгляду заяви про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами судового рішення, яке не є об`єктом перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами, процесуальним законом не передбачено, а отже, процесуальним наслідком звернення із такою заявою є постановлення судом ухвали про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами.

У постанові Верховного Суду від 13 листопада 2023 року у справі № 161/7017/15-ц (провадження № 61-6791св23) зазначено, що ухвала суду першої інстанції про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, тобто не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, а отже, не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами. Таким чином, встановивши, що ухвала суду, про перегляд якої за нововиявленими обставинами ставить питання заявник, не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції помилково прийняв до розгляду та вирішив по суті заяву ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2019 року про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки ця ухвала не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, тобто не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, а отже, не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами. Тому процесуальним наслідком звернення із такою заявою мало бути постановлення судом першої інстанції ухвали про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами.

Водночас суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ухвала Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2019 року про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, а отже, не може переглядатися за нововиявленими обставинами, однак безпідставно залишив без змін ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 28 березня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, тобто розглянуто таку заяву по суті.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).

За таких обставин, оскільки ухвала Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2019 року про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не може переглядатися за нововиявленими обставинами, а отже, суд першої інстанції помилково відкрив провадження за заявою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про перегляд цієї ухвали у відповідний спосіб, то оскаржувані судові рішення належить скасувати, а провадження у справі за такою заявою - закрити.

Керуючись статтями 400, 409, 416, 423 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду