ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 752/4079/16-ц

Описова частина

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулося до суду з позовом, предмет якого було змінено у процесі розгляду справи (у первісній редакції позовної заяви товариство просило в рахунок погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки), до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Змінені позовні вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» мотивувало тим, що 19 квітня 2013 року між ним та ОСОБА_2 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 50008589 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит для придбання автомобіля у розмірі 286 335,16 грн, що на дату укладання договору становило еквівалент 35 150,40 доларів США, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою.

Крім того, відповідачу був наданий додатковий кредит у сумі 99 680,55 грн, що на дату укладення Кредитного договору становило еквівалент 12 236,75 доларів США, на оплату страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання умов основного договору.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 14 листопада 2019 року у неї утворилася заборгованість у розмірі 989 354,82 грн, з яких: 433 945,54 грн - сума боргу за основним кредитом; 177 244,70 грн - сума боргу за додатковим кредитом; 60 331,68 грн - штраф за порушення умов договору; 49 523,80 грн - три проценти річних, нараховані за невиконання зобов`язання за основним кредитом; 15 700,92 грн - три проценти річних, нараховані за невиконання зобов`язання за додатковим кредитом; 199 260,39 грн - інфляційні втрати, нараховані на суму боргу за основним кредитом; 53 347,79 грн - інфляційні втрати, нараховані на суму боргу за додатковим кредитом.

Враховуючи викладене, ТОВ «Порше Мобіліті» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року позов задоволено.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 989 354,82 грн, з яких: 433 945,54 грн - сума боргу за основним кредитом; 177 244,70 грн - сума боргу за додатковим кредитом; 60 331,68 грн - штраф за порушення умов договору; 49 523,80 грн - три проценти річних, нараховані за невиконання зобов`язання за основним кредитом; 15 700,92 грн - три проценти річних, нараховані за невиконання зобов`язання за додатковим кредитом; 199 260,39 грн - інфляційні втрати, нараховані на суму боргу за основним кредитом; 53 347,79 грн - інфляційні втрати, нараховані на суму боргу за додатковим кредитом.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» 12 000 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу, та 14 840,33 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов ТОВ «Порше Мобіліті» доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вказав, що позов задоволено, а ТОВ «Порше Мобіліті» надані належні докази на підтвердження понесених витрат. Визначений стороною позивача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 12 000 грн відповідає обсягу наданих адвокатом послуг.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 04 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення цього суду від 23 вересня 2021 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу змінено.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» 6 000 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на неправильність розрахунків заборгованості за основним та додатковим кредитами, а також на помилковість висновків суду першої інстанції щодо стягнення інфляційних витрат за зобов`язаннями в еквіваленті іноземної валюти, колегія суддів не взяла до уваги, вказавши, що ці доводи ґрунтуються на власному тлумаченні заявником положень закону та умов Кредитного договору.

Разом із тим колегія суддів вважала, що вирішуючи питання про відшкодування ТОВ «Порше Мобіліті» понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не врахував складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, критерій необхідності вчинення процесуальних дій та їх значимість, у зв`язку з чим залишив поза увагою, що заявлений позивачем розмір витрат є завищеним та не обґрунтованим належним чином, а тому підлягає зменшенню до 6 000 грн.

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням подальших уточнень,просить скасувати заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року в частині вирішення питання про стягнення інфляційних втрат за основним і додатковим кредитами та витрат на правничу допомогу і направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17, від 03 березня 2021 року у справі № 130/2604/18, від 11 березня 2021 року у справі № 540/974/15, від 02 червня 2021 року у справі № 204/5296/15, від 09 червня 2021 року у справі № 361/4822/18, від 21 липня 2021 року у справі № 310/9979/15, від 22 вересня 2021 року у справі № 198/527/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Уточнена касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

З огляду на викладене вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували, що предметом укладеного між сторонами Кредитного договору є грошові кошти в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, а тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Отже, суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини другої статті 625 ЦК України та дійшли помилкового висновку про можливість стягнення інфляційних втрат за основним та додатковим кредитами.

Крім того, стороною позивача не надано детального опису виконаних адвокатом робіт із зазначенням часу, витраченого для надання правничої допомоги, а тому суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули на користь ТОВ «Порше Мобіліті» зазначений вид судових витрат.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва.

16 серпня 2023 року справа № 752/4079/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що 19 квітня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 ,яка після реєстрації 27 червня 2014 року шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1 , укладено Кредитний договір, що складається з цього договору, загальних умов кредитування та графіку погашення кредиту, за яким позичальник отримала кредит у розмірі 286 335,16 грн, що еквівалентно на дату укладання договору 35 150,40 доларів США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки Volkswagen, модель СC, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 798 куб. см, 2013 рік випуску (том 1 а. с. 14-22).

Також за умовами вказаного Кредитного договору ТОВ «Порше Мобіліті» надало відповідачу додатковий кредит у сумі 99 680,55 грн, що еквівалентно 12 236,75 доларів США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - для сплати страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання умов основного договору.

Сторони погодили, що усі платежі за Кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США.

Пунктом 1.6 Загальних умов кредитування передбачено, що виконання зобов`язання ОСОБА_1 за цим договором забезпечується заставою майна, відповідно до укладеного між сторонами договору застави транспортного засобу від 25 квітня 2013 року № 50008589, предметом якого є автомобіль марки Volkswagen, модель СC, 2013 року випуску,кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 798 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Згідно з пунктом 1.3.1 Загальних умов кредитування розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти на день укладення кредитного договору у Графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. В подальшому, позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених кредитором рахунків у гривні; при цьому, розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі.

У пунктах 1.4.2, 2.4, 2.5 Загальних умов кредитування вказано, що повернення кредиту/додаткового кредиту та процентів за їх використання здійснюється шляхом сплати чергових платежів в обсязі та терміни, встановлені Графіком погашення кредиту за договором не пізніше 15-го числа кожного місяця на підставі рахунку, виставленого кредитором. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом «30/360» (для цілей розрахунку один календарний місяць складається із 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів) відповідно до Графіку погашення кредиту.

Пунктом 3.2.1 Загальних умов кредитування передбачено, що у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту та/або сплати за користування кредитом на строк щонайменше (один) календарний місяць, кредитор має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання договору.

Згідно з пунктом 3.1 Загальних умов кредитування позичальник має право в будь-який час повернути достроково кредит та додатковий кредит у повному обсязі або у частині. У випадку часткового дострокового повернення кредиту, кредитор складає новий Графік погашення кредиту з урахуванням достроково повернутої суми кредиту. Такий Графік погашення кредиту вважається погодженим позичальником та набирає чинності з моменту отримання коштів від позичальника на підставі нового Графіка погашення кредиту.

Пунктом 3.3 Загальних умов кредитування передбачено, що позивальник зобов`язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позичальником розраховується компанією і вказується у повідомленні) протягом 30-ти календарних днів з дати одержання позичальником повідомлення про таку вимогу. Якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.

Згідно з пунктом 8.1 Загальних умов кредитування у разі порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту позичальник сплачує компанії пеню у розмірі 10 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за фактичний строк користування кредитом та/або додатковим кредитом.

Пунктом 8.2 Загальних умов кредитування передбачено, що у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту та/або додаткового кредиту, визначеного у пункті 3.3, за винятком умови порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, передбаченого в пункті 3.2.1, позичальник сплачує компанії штраф у розмірі 20 % від суми кредиту.

Згідно з пунктом 8.3 Загальних умов кредитування за кожен випадок порушення позичальником пунктів 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 позичальник сплачує компанії штраф в українських гривнях у розмірі еквіваленту 15 Євро чи 20 доларів США відповідно до еквіваленту суми кредиту та/або додаткового кредиту у кредитному договорі за обмінним курсом банку, зазначеним у кредитному договорі, на момент направлення компанією першого вимоги щодо сплати, та відповідно у розмірі еквіваленту 20 Євро чи 25 доларів США в українських гривнях за направлення другої вимоги щодо сплати, та у розмірі еквіваленту 25 Євро чи 30 доларів США в українських гривнях за направлення третьої вимоги щодо сплати.

За наданим ТОВ «Порше Мобіліті» розрахунком станом на станом на 14 листопада 2019 року в позичальника ОСОБА_1 утворилася заборгованість за Кредитним договором у розмірі 989 354,82 грн, з яких: 433 945,54 грн - сума боргу за основним кредитом; 177 244,70 грн - сума боргу за додатковим кредитом; 60 331,68 грн - штраф за порушення умов договору; 49 523,80 грн - три проценти річних, нараховані за невиконання зобов`язання за основним кредитом; 15 700,92 грн - три проценти річних, нараховані за невиконання зобов`язання за додатковим кредитом; 199 260,39 грн - інфляційні втрати, нараховані на суму боргу за основним кредитом; 53 347,79 грн - інфляційні втрати, нараховані на суму боргу за додатковим кредитом.

Судами також встановлено, що інфляційні витрати були нараховані виключно на рахунки в українських гривнях, які не були сплачені до 15-го числа відповідного місяця, як це передбачено у пункті 1.4.2 Загальних умов кредитування та визначено Графіком погашення кредиту.

Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині вирішення питання про стягнення інфляційних втрат за основним і додатковим кредитами та витрат на правничу допомогу, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом лише у вказаній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, вказано, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 361/4822/18 (провадження № 61-12756св19), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зазначено, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимог ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення з позичальника інфляційних втрат дійшов правильного висновку, що предметом укладеного між сторонами кредитного договору є грошові кошти в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 130/2604/18 (провадження № 61-19817св19), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, вказано, що суд апеляційної інстанції, стягуючи з позичальника на користь ТОВ «Порше Мобіліті» інфляційні втрати, не врахував, що предметом укладеного між сторонами кредитного договору є грошові кошти, виражені в гривнях (99 699,36 грн та 29 353,40 грн) з визначенням еквіваленту в іноземній валюті (12 225,55 доларів США та 3 204,52 доларів США відповідно), а тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Отже, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 625 ЦК України та дійшов помилкового висновку про можливість стягнення інфляційних втрат у розмірі 57 173,03 грн. Посилання позивача у відзиві на те, що суд апеляційної інстанції стягнув заборгованість за кредитом станом на дату відправлення ним вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, а тому він має право на інфляційні втрати, нараховані після дати відправлення вимоги є необґрунтованими, оскільки можливість стягнення інфляційних втрат залежить від вираження валюти у самому договорі, а не від стягнення судом кредиту відповідно до обмінного курсу гривні на відповідну дату.

Указаний підхід щодо неможливості стягнення інфляційних втрат за укладеними між ТОВ «Порше Мобіліті» та позичальниками кредитними договорами, предметом яких виступали грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, з огляду на те, що втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції були відновленні еквівалентом іноземної валюти, є усталеним у практиці Верховного Суду (див. також постанови Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 540/974/15 (провадження № 61-9133св19), від 02 червня 2021 року у справі № 204/5296/15 (провадження № 61-12110св19), від 21 липня 2021 року у справі № 310/9979/15 (провадження № 61-11782св20), на які посилалася заявник у касаційній скарзі).

Однак у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послалася заявник у касаційній скарзі, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що предметом укладеного між сторонами Кредитного договору є грошові кошти в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, а тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати не підлягали стягненню, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції були відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Отже, суди неправильно застосували положення частини другої статті 625 ЦК України, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про можливість стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за основним і додатковим кредитами, у розмірі 199 260,39 грн та 53 347,79 грн відповідно.

З огляду на викладене Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Щодо вирішення судами попередніх інстанцій питання про відшкодування позивачу понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 268).

Отже, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення заяви ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення витрат на правничу допомогу та частково задовольняючи вказану заяву, апеляційний суд правильно виснував, що хоча позов задоволено і позивачем надані докази на підтвердження понесених витрат (договір про надання юридичних послуг від 15 жовтня 2010 року № 24/2010; додаткові угоди до цього договору від 09 січня 2013 року № 8, від 10 серпня 2015 року № 224, рахунок-фактуру від 21 березня 2016 року № 406; Акт наданих послуг від 21 березня 2016 року № 404; платіжні доручення від 07 квітня 2016 року № 50008173; договір про надання правової допомоги від 24 травня 2021 року), однак з урахуванням складності цієї справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, критеріюнеобхідності вчинення процесуальних дій та їх значимість, заявлений названим товариством розмір витрат є завищеним та не обґрунтованим належним чином, а тому підлягає зменшенню з 12 000 грн до 6 000 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Враховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, про те, що неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права у подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див. постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02).

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відступає не від конкретної постанови Верховного Суду у конкретній справі, а від правового висновку щодо застосування норм процесуального чи матеріального права, який може бути висловлений у декількох постановах Верховного Суду. Незазначення у переліку таких постанов конкретної постанови Верховного Суду не свідчить, що правова позиція, яка є аналогічною тій, від якої вже зроблено відступ, є чинною.

У справі, яка переглядається, сума гонорару адвоката встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Таким чином, оскільки у вищенаведеній постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції Верховного Суду про те, що неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, то посилання заявника на висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20) та від 22 вересня 2021 року у справі № 198/527/18 (провадження № 61-22173св19), є безпідставним.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суди мають враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У справі, яка переглядається, ТОВ «Порше Мобіліті», з урахуванням збільшених позовних вимог, заявлено позов про стягнення заборгованості за Кредитним договором на загальну суму 989 354,82 грн.

Судами попередніх інстанцій позовні вимоги задоволено повністю, тоді як Верховним Судом відмовлено у стягненні заборгованості у вигляді інфляційних втрат у загальному розмірі 252 608,18 грн (199 260,39 грн + 53 347,79 грн), а відтак, за результатами розгляду справи по суті позов задоволено на суму 736 746,64 грн (989 354,82 грн - 252 608,18 грн), що становить 74,47 %.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення заяви ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення витрат на правничу допомогу та частково задовольняючи вказану заяву, апеляційний суд керувався тим, що позов задоволено, проте заявлений названим товариством розмір витрат є завищеним, а тому підлягає стягненню лише в сумі 6 000 грн.

Разом із тим, оскільки судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а за результатами розгляду цієї справи по суті позов задоволено частково, то з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 4 468,20 грн (6 000 грн х 74,47 %).

Враховуючи викладене, оскаржувану постанову апеляційного суду у вказаній частині необхідно змінити, зменшивши розмір стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 6 000 грн до 4 468,20 грн.

За подання позовної заяви ТОВ «Порше Мобіліті» сплатило судовий збір у розмірі 14 840,33 грн. 74,47 % від цієї суми становить 11 051,59 грн, які також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Поряд з цим, за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 22 260,49 грн. Оскільки у цій справі відмовлено в задоволенні позову на суму 252 608,18 грн, що становить 25,53 %, то понесені відповідачем судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5 683,10 грн (22 260,49 грн х 25,53 %) підлягають стягненню з позивача на її користь.

У справі, яка переглядається, в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції не вирішував питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору.

Згідно з частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Аналіз уточненої касаційної скарги ОСОБА_1 свідчить, що заявник оскаржувала судові рішення не в повному обсязі, а частково (щодо інфляційних втрат), у зв`язку з чим вона сплатила судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 14 882,60 грн.

Оскільки Верховний Суд скасував оскаржувані судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «Порше Мобіліті» інфляційних втрат та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги, то понесені ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 14 882,60 грн підлягають стягненню з позивача на її користь.

Таким чином, за результатами розгляду справи по суті в порядку розподілу між сторонами судових витрат, враховуючи розмір задоволених та відхилених позовних вимог, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9 514,11 грн ((5 683,10 грн + 14 882,60 грн) - 11 051,59 грн). Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду