ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 303/4749/14-ц

Описова частина

У липні 2014 року Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 , відповідно до умов кредитного договору від 22 червня 2005 року, отримав кредит у розмірі 23 610,00 доларів США зі сплатою 11,04 % річних та терміном повернення до 19 червня 2015 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором 22 червня 2005 року між банківською установою та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 .

Через неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за договором кредиту та наявність непогашеної заборгованості АТ «КБ «ПриватБанк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного житлового будинку АТ «КБ «Приватбанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ «КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом, та виселити ОСОБА_1 , який зареєстрований та/або проживає у житловому будинку (предметі іпотеки) АДРЕСА_1 .

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 листопада 2015 року у складі судді Морозової Н. Л. позовні вимоги АТ «КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 22 червня 2005 року у розмірі 19 443,14 дол. США, що відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 02 липня 2014 року складає 230 078,49 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22 червня 2005 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 .

Звернуто стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 84,50 кв. м, житловою площею 33,30 кв. м, що належить на праві власності боржнику-іпотекодавцю ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ «КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки з початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

Виселено ОСОБА_1 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Встановивши, що позичальник не виконав узятих на себе зобов`язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, суд першої інстанції у рахунок погашення цієї заборгованості звернув стягнення на предмет іпотеки та виселив з іпотечного майна боржника ОСОБА_1 .

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 02 березня 2022 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 30 листопада 2015 року відмовлено на підставі статті 358 ЦПК України (апеляційна скарга подана після спливу більше шести років з дня ухвалення судового рішення).

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 листопада 2015 року у справі № 303/4749/14-ц за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Враховуючи, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 не вирішувалося, апеляційний суд закрив апеляційне провадження за її апеляційною скаргою відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

06 березня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків щодо закриття апеляційного провадження за її апеляційною скаргою.

Вирішивши питання про звернення стягнення на майно, що належить на праві спільної сумісної власності їй та колишньому чоловіку ОСОБА_1 , апеляційний суд, фактично, вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, без залучення до участі у справі, що свідчить про наявність у неї права на апеляційне оскарження відповідного рішення.

Представник АТ «КБ «ПриватБанк» - адвокат Наконечна А. В. подала пояснення, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області вищезазначену цивільну справу № 303/4749/14-ц за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Обставини справи

Апеляційний суд установив, що 30 листопада 2015 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги АТ «КБ «ПриватБанк» та стягнув з ОСОБА_1 на користь банківської установи заборгованість за кредитним договором від 22 червня 2005 року у розмірі 19 443,14 дол. США, що еквівалентно 230 078,49 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22 червня 2005 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 . Окрім того, виселив ОСОБА_1 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Не погодившись із цим рішенням, у 2022 році ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.02 березня 2022 року Закарпатський апеляційний суд відмовив ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 30 листопада 2015 року на підставі статті 358 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга подана після спливу понад шість років із дня ухвалення цього рішення.

У серпні 2022 року вказане судове рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2 , яка не приймала участі у розгляді справи.

Апеляційний суд, установивши, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 не вирішувалося, закрив апеляційне провадження за її апеляційною скаргою відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявника на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом залежить від положень процесуального закону.

У справі, що розглядається, ОСОБА_2 не є її учасником справи, проте вважає, що ухвалене судом першої інстанції рішення суду від 30 листопада 2015 року стосується її прав та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її 1) право, 2) інтерес, 3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Звертаючись із вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель АТ «КБ «ПриватБанк» визначило відповідачем боржника за кредитним договором та іншу сторону договору іпотеки - іпотекодавця ОСОБА_1 .

За змістом пункту 11 договору іпотеки від 11 червня 2005 року іпотекодавець засвідчив, що на момент укладення цього договору предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності.

ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, вважає, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки порушує її права та інтереси, оскільки житловий будинок, переданий в іпотеку за оспорюваним договором, є спільною сумісною власністю подружжя її та ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, ще кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Право подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя врегульовано в статті 65 СК України. Дружина, чоловік розпоряджуються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Законодавець у зазначеній нормі передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов`язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України).

Права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на відчуження спільного майна, але не був стороною договору, у разі розгляду справи про визнання договору відчуження (дарування, міни, купівлі-продажу) майна недійсним і позовних вимог до нього не пред`явлено, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі.

Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 15 вересня 2021 року у справі № 754/4108/18 (провадження № 61-14888св20), від 08 грудня 2021 року у справі № 522/14240/15-ц (провадження № 61-14305св21), від 22 лютого 2022 року у справі № 307/3081/17 (провадження № 61-4059св21), від 04 травня 2022 року у справі № 274/4134/15-ц (провадження № 61-806св22).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, щов рахунок погашення кредитної заборгованості боржника рішенням суду звернуто стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 та виселено ОСОБА_1 із цього житлового будинку.

Вимог про виселення ОСОБА_2 банк не пред`являв.

На виконання вимог процесуального закону апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, належним чином дослідив і перевірив доводи апеляційної скарги та, установивши відсутність порушення її прав чи законних інтересів, правильно відхилив її твердження про те, що оскаржуваним судовим рішенням у цій справі вирішено питання про її права, інтереси та/або обов`язки.

З огляду на зазначене та врахувавши, що ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу у справі, в якій вона не брала участі, на судове рішення, яким не вирішувалось питання про її права, інтереси чи обов`язки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи заявника, які не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми а процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду