ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 235/8060/15-ц

Описова частина

31серпня 2015 рокуТовариство з обмеженою відповідальністю«Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») через засоби поштового зв`язку звернулосьдо суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 15 лютого 2007 року між Акціонернимкомерційним банком«ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), правонаступником якого є Публічнеакціонернетовариство «Сведбанк»(далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0401/0207/88-005, за умовами якого банк зобов`язавсянадати боржнику кредит в сумі 75 000 доларів США, а відповідачка зобов`язалась повернути наданий кредит і сплатити проценти за його користування у сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит в сумі 75 000доларів США.

Однак, відповідачканалежним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 12 серпня 2015 року має прострочену заборгованість урозмірі 4 446 519,81 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 429 222,41 грн,заборгованості по відсотках - 1 716 810,59 грн,пені - 1 300 486,81 грн.

Позивач також вказував, що 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») було укладено договір факторингу, відповідно до якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації.З моменту відступлення банком фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

Крім цього, 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступив фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації.

Таким чином, внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора (стягувача) за кредитним договором№ 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_1 .

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року станом на 12 серпня 2015 року в розмірі 4 446 519,81 грн, з яких: заборгованості за кредитом -1 429 222,41 грн; заборгованості по відсотках - 1 716 810,59 грн; пеня -1 300 486,81 грн; судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької областівід 27 жовтня 2015 рокупозовні вимоги ТОВ«Кредитні ініціативи» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи»заборгованість в сумі 4 446 519,81 грн, а саме: заборгованість за кредитом (тіло кредиту)- 1 429 222,41 грн; заборгованість по відсотках - 1716 810,59 грн; пеня - 1 300 486,81 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка належним чином не виконувалазобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь кредитора.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2023 року заяву адвоката Віницького В. О. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою на нього.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2023 року апеляційнускаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішенняКрасноармійськогоміськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено новерішення у справі, яким позовні вимогиТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користьТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року станом на 12 серпня 2015 року в розмірі 3 146 033 грн, яка складається із:заборгованостіза кредитом (тіло кредиту)- 1 429 222,41 грн; заборгованості по відсотках - 1 716 810,59 грн.

У задоволенні позовних вимог щодо стянення пені відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розгляд справи відбувся у відсутність відповідачки ОСОБА_1 , яка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, тому заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року, на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Вирішуючи спірпо суті, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, а тому з неї на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на 12 серпня 2015 року складав 3 146 033 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 429 222,41 грн; заборгованість по відсотках - 1 716 810,59 грн.

Наданий ТОВ «Кредитні ініціативи» розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами відповідачкою не спростовано.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції вважав відсутніми підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача пені у розмірі 1 300 486,81 грн, зазначивши, що відповідачка має зареєстроване місце проживання у с. Ровне Красноармійського району Донецької області, тобто вона є особою, яка переселилася із зони проведення антитерористичної операції та на неї розповсюджуються гарантії, передбачені Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Апеляційний суд не прийняв до уваги клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності, посилавшись на те, що таке клопотання не було заявлено стороною відповідача при зверненні до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду, під час розгляду цієї заяви, а також при зверненні до суду з апеляційною скаргою.

14 серпня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Бориса С. А. через засоби поштового зв`язку звернулась до Верховного Судузкасаційною скаргу у зазначеній справі, вимоги якої у подальшому уточнила.

В уточненій редакції касаційної скарги заявниця просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2023 рокутапередати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Касаційна скарга мотивована тим, що судом попередньої інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

03 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 15 лютого 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 0401/0207/88-005, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати боржнику кредит в сумі 75 000 доларів США на строк по 14 лютого 2017 року, а відповідачка зобов`язалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Відповідно до пункту 1.3кредитного договору № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.

Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року позичальник зобов`язується погасити заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів на позичковий рахунок № НОМЕР_1 щомісяця, через касу банку згідно Додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору, крім випадків, передбачених п. 3.8, 3.9 та п. 5.1.4 даного договору.

Відповідно до пункту 3.3кредитного договору № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця в період з «01» по «20» число включно за попередній місяць та на момент повернення кредиту на рахунок відсотків № 2208.1.5.001648.

З огляду на Додаток № 1 (графік платежів) до кредитного № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року, у межах строку кредитування до 14 лютого 2017 року відповідачка мала повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 20 числа кожного місяця.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації.

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 якого клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації.

Унаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_1

25 серпня 2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу вих. № SD14.08/1 від 20 серпня 2015 року, у якій, зазначивши, що загальна сума заборгованості становить 306 093,48 доларів США, вимагало від позичальника достроково (у строк до 30 днів з дати отримання цієї вимоги, але не пізніше 37 днів з моменту відправлення цієї вимоги) повернути кредит, сплатити нараховані проценти за його користування та нараховані штраф/пеню.

Згідно розрахунку заборгованості,наданого позивачем, внаслідок неналежного виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року, її заборгованість станом на 12 серпня 2015 рокустановить 4 446 519,81 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом (тіло кредиту) - 1 429 222,41 грн; заборгованості по відсотках - 1 716 810,59 грн; пені - 1 300 486,81 грн.

Під час апеляційного розгляду справи, в судовому засіданні 01 червня 2023 року представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Мироненко В.В. заявив усне клопотання про застосування строку позовної давності до вимог банку за період з 20 березня 2007 року по 20 серпня 2012 року до чергових платежів, посилаючись на те, що банку було відомо про порушене його право - наявність боргу.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не містить доводів в частині вирішення апеляційним судом позовних вимог щодо стягнення пені за кредитним договором, а тому, в силу вимог статті 400 ЦПК України, постанова Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2023 року в цій частині не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення пені у касаційному порядку не оскаржена, тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного перегляду.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційноїінстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором№ 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року у розмірі 3 146 033грн, яка складаєтьсяіз: заборгованостіза кредитом - 1 429 222,41 грн; заборгованості по відсотках - 1 716 810,59 грн, апеляційний суд виходив з їх обґрунтованості та доведеності.

Проте у повній мірі погодитися з такими висновками судів не можливо з огляду на таке.

Встановлено, що 15 лютого 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 0401/0207/88-005, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати боржнику кредит в сумі 75 000 доларів США, а відповідачка зобов`язалась повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

У подальшому, внаслідок укладення договору факторингу від 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», і ТОВ «ФК «Вектор Плюс», а також договору факторингу від 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора (стягувача) за договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_1 .

Датою остаточного повернення кредиту визначено 14 лютого 2017 року.

Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 рокупозичальник зобов`язується погасити заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів на позичковий рахунок № НОМЕР_1 щомісяця, через касу банку згідно Додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору, крім випадків, передбачених п. 3.8, 3.9 та п. 5.1.4 даного договору.

Відповідно до пункту 3.3кредитного договору № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця в період з «01» по «20» число включно за попередній місяць та на момент повернення кредиту на рахунок відсотків № 2208.1.5.001648.

З огляду на Додаток № 1 (графік платежів) до кредитного № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року, у межах строку кредитування до 14 лютого 2017 року відповідачка мала повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 20 числа кожного місяця.

Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, а тому з неї на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на 12 серпня 2015 року складав 3 146 033 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 429 222,41 грн; заборгованість по відсотках - 1 716 810,59 грн. Наданий ТОВ «Кредитні ініціативи» розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами відповідачкою не спростовано.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Разом із тим, під час апеляційного розгляду справи, в судовому засіданні 01 червня 2023 року представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Мироненко В.В. заявив клопотання про застосування строку позовної давності до вимог банку за період з 20 березня 2007 року по 20 серпня 2012 року до чергових платежів, посилаючись на те, що банку було відомо про порушене його право - наявність боргу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року в справі № 6-3063цс16.

Відхиляючи клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності, апеляційний суд виходив з того, щотаке клопотання не було заявлено стороною відповідача при зверненні до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду, під час розгляду цієї заяви, а також при зверненні до суду з апеляційною скаргою.

З таким висновком апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду не погоджується з огляду на наступне.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини першої статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Встановлено, що ОСОБА_1 не брала участі при розгляді справи судом першої інстанції, за результатами розгляду якої було ухвалено заочне рішення суду, унаслідок чого остання з об`єктивних підстав була позбавлена можливості заявити у суді першої інстанції про застосування строку позовної давності. Матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про час та дату судового розгляду в місцевому суді.

Вказані обставини свідчать про те, що є підстави для вирішення апеляційним судом заяви відповідачки про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18).

Апеляційний суд, вказуючи про те, що ОСОБА_1 не заявляла про застосування строку позовної давності ні у заяві про перегляд заочного рішення суду першої інстанції, ні в апеляційній скарзі, не врахував, що хоча вона подала заяву про перегляд заочного рішення суду першої інстанції, проте в ній не заявляла про застосування позовної давності, так як у силу вимог ЦПК України у такому випадку суд не розглядає спір по суті, а лише вирішує питання наявності підстав для скасування такого судового рішення у зв`язку з поважністю причин неявки у судове засідання сторони і наявності доказів, що мають істотне значення для вирішення справи.

Вимогами закону не встановлено форми заяви сторони у справі про застосування позовної давності, тому цю заяву на стадії апеляційного провадження може бути викладено, як в апеляційній скарзі так і в окремому клопотання чи заяві.

Наведені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 127/5872/14-ц (провадження № 61-6710св19).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Мироненко В. В. заявив клопотання про застосування строку позовної давності до вимог банку за період з 20 березня 2007 року по 20 серпня 2012 року до чергових платежів, посилаючись на те, що банку було відомо про порушене його право.

Вирішення вищевказаних обставин щодо застосування позовної давності впливає на розмір кредитної заборгованості.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, належної оцінки указаному не надав та дійшов передчасного висновку проте, що позов подано у межах строку позовної давності та про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 0401/0207/88-005 від 15 лютого 2007 року саме урозмірі 3 146 033грн.

При таких обставиних постанова апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою.

При цьому необхідно зазначити, що під час нового апеляційного розгляду апеляційному суду слід звернути увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

При таких обставинах постанова Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2023 рокув частині задоволених позовних вимог «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 щодостягнення заборгованості за кредитним договором підлягає скасуванню з переданням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, з огляду на мотиви скасування судового рішення, на підставі чого вирішити спір.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду