ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 607/7767/22

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про визначення місця проживання дитини, повернення дитини та стягнення аліментів.

Позов мотивований тим, що сторони з 21 квітня 2007 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 червня 2011 року.

У шлюбі у сторін народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу дочка залишилася проживати з матір`ю. Позивачка не чинила відповідачу перешкод у спілкуванні з дочкою, оскільки усвідомлює значення участі батька у вихованні дитини, проте відповідач вихованням дочки та її матеріальними потребами не цікавився.

Вказувала, що ОСОБА_2 самовільно змінив місце проживання дочки, оскільки забирав дитину на короткий строк до себе у США, однак відмовляється її повертати до постійного місця проживання. На телефонні дзвінки не відповідає, на зв`язок не виходить.

Вважала, що такі дії відповідача загрожують дитині психологічною травмою, оскільки раптовий переїзд є стресом та підвищує рівень її тривожності. ОСОБА_2 не володіє необхідними навичками у вихованні дитини, не знає особливостей її характеру та інтересів.

Звертала увагу на те, що дочка бажає проживати з нею. У разі визначення місця проживання дитини з матір`ю вона не має наміру перешкоджати відповідачу в здійсненні його прав та обов`язків щодо дитини.

Вказувала, що також для належного утримання дитини, забезпечення її повного, всебічного духовного і фізичного розвитку, з урахуванням її вікових потреб, доцільним буде стягнути з відповідача на її користь аліменти.

ОСОБА_1 просила визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 за місцем проживання матері; визнати незаконним утримування відповідачем малолітньої дочки та зобов`язати його протягом двох днів з дня набрання рішенням суду законної сили повернути дитину до її постійного місця проживання з матір`ю; стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця з моменту пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

07 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до її постійного місця проживання з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше

50 (п`ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати звернення до суду 22 червня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 в дохід держави 992,40 грн судового збору.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 984,80 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Визначаючи місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 разом з матір`ю - ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з рекомендацій органу опіки та піклування Тернопільської міської ради, віку дитини, її думки, при цьому було враховано якнайкращі інтереси дитини. Визначення місця проживання дитини не з матір`ю може мати наслідком заподіяння шкоди психічному здоров`ю дитини або створення нестерпної обстановки, про що наголошує позивач.

Зобов`язуючи ОСОБА_2 повернути малолітню дитину - ОСОБА_4 до її постійного місця проживання з матір`ю - ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що хоча переміщення дитини з України до США відбулося у законний спосіб, однак батько дитини не має наміру повертати її до постійного місця проживання в Україну, тому є підстави для задоволення таких позовних вимог, і це буде відповідати інтересам дитини, виходячи із змісту норм Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, до якої Україна приєдналася

11 січня 2006 року.

Вирішуючи питання про стягнення аліментів, суд першої інстанції, беручи до уваги прожитковий мінімум для дитини відповідно віку, стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність на його утриманні двох дітей від іншого шлюбу, виходячи з рівності обов`язку батьків щодо утримання дітей, вважав, що права позивача порушені, тому позов в цій частині підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дати звернення до суду 22 червня 2022 року, і до досягнення дитиною повноліття.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

07 жовтня 2022 року в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та її повернення до постійного місця проживання скасовано й ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про повернення дитини до постійного місця проживання, апеляційний суд виходив із наявності обставин, за яких суд має право відмовити у поверненні дитини до постійного місця проживання. Врахувавши, що стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини за умови, що дитина з березня 2022 року проживає з ним, суперечить положенням статті 181 СК України, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову про стягнення аліментів.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

30 березня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Семусь Т. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

07 жовтня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від

22 лютого 2023 року в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини та увалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що, вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди не врахували якнайкращих інтересів дитини і те, яку небезпеку життю і здоров?ю дитини несе війна в Україні; не врахували думку дитини, яка досягла 13-річного віку, думка якої заслухана судом апеляційної інстанції, але не взята до уваги. Переїзд дитини до США відбувся за взаємною згодою сторін та за домовленістю обох батьків. Суди не врахували, що на розгляді Вищого суду Нью-Джерсі за місцем проживання дитини та відповідача розглядається цивільна справа за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання відповідачу тимчасової опіки над дитиною до закінчення війни в Україні. Не враховано, що дочка вже рік перебуває в США і проживає разом з батьком, і що це середовище є для неї звичним, адже з 2016 року вона кожного літа проживала разом з батьком у США, успішно навчається у школі, відвідує гуртки, має друзів.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

04 травня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 607/7767/22 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у касаційному порядку справи № 607/20787/19 (провадження

№ 61-11625сво22).

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року поновлено касаційне провадження у справі.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

07 жовтня 2022 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від

22 лютого 2023 року оскаржуються в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2022 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року не оскаржуються, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21 квітня 2007 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 червня 2011 року.

У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 в сторін народилася донька ОСОБА_4 .

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання від 04 січня 2017 року

№ 65/28-03, виданою Управлінням державної реєстрації Тернопільської міської ради, ОСОБА_4 зареєстрована разом з матір`ю на

АДРЕСА_1 .

07 лютого 2013 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_9 і ОСОБА_8 народився син

ОСОБА_10 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - донька ОСОБА_11

29 серпня 2013 року ОСОБА_12 зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 .

Згідно із заявою-згодою, посвідченою 14 лютого 2022 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Олексишин З. З., зареєстрованою в реєстрі за № 129, ОСОБА_1 надала згоду своїй малолітній доньці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на тимчасові поїздки за кордон в США, а також у зворотному напрямку в період з 15 лютого

2022 року до 15 лютого 2023 року в супроводі представників авіакомпанії «LOT» та/або «МАУ», які несуть відповідальність за життя і здоров`я дитини під час поїздок та забезпечать її повернення до місця проживання.

Згідно з висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який затверджений рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 03 серпня 2022 року № 798, орган опіки та піклування рекомендує визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 із матір`ю

ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 .

Зі змісту вказаного висновку відомо, що 18 липня 2022 року працівники управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради провели обстеження умов проживання заявника ОСОБА_1 на

АДРЕСА_1 , та встановили, що ОСОБА_1 проживає у квартирі, яка складається з чотирьох кімнат, загальною площею 71,8 кв. м, з усіма комунальними зручностями. Для дитини створено всі умови для повноцінного та гармонійного розвитку. Дитина має окрему кімнату, наявні дитячі речі та одяг відповідного віку. Цього ж дня працівники управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради провели бесіду в онлайн-режимі з малолітньою ОСОБА_4 та встановили факт бажання дитини проживати разом з матір`ю. На цей час дитина перебуває за кордоном разом з батьком, однак бажає повернутись та проживати разом з матір`ю.

14 вересня 2022 року ОСОБА_1 заявила про скасування заяви від 14 лютого 2022 року, зареєстрованої в реєстрі за № 129, засвідченої приватним нотаріусом Тернопільської міського нотаріального округу Олексишин З. З.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в оскаржуваних частинах відповідають.

Із матеріалів справи відомо, що станом на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося повних 13 років.

Відповідно до частин другої та третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

З дослідженого Верховним Судом судового засідання апеляційного суду від 22 лютого 2023 року, яке було проведене в режимі відеоконференції, де було з?ясовано думку дитини ОСОБА_4 , відомо, що ОСОБА_4 виявила бажання до закінчення школи проживати разом з матір?ю, а після закінчення школи вступати до вищого навчального закладу в США.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Результат аналізу наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли би будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини суди повинні крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, її думку тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності.

У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України

27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, який заслухав та врахував думку дитини, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки за обставин цієї справи це відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Верховний Суд погоджується із цим висновком з огляду на таке.

Верховний Суд зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 лютого

2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22).

У справі, яка переглядається, не встановлено жодних фактів, що вказують на зміну обставин, які суперечили б інтересам дитини. Також не встановлено протиправної поведінки матері у ставленні до дитини, що давали би підстави для відмови їй у визначенні місця проживання доньки разом з нею.

Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку всім обставинам справи, а саме тому, що і батько, і матір створили належні умови для виховання та розвитку дитини, обоє батьків приділяють їй увагу, надають підтримку та люблять доньку, суди попередніх інстанцій взяли до уваги вік дитини, стать, врахували висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради і думку доньки якій виповнилось

13 років та, дотримавшись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 .

Наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю пов`язується також із тим, що батько, хоча і належним чином займається вихованням та утриманням дитини, проте, змінивши у березні 2022 року місце проживання дитини без згоди матері та не повернувши дитину матері, з якою вона на той час проживала, позбавив її належної опіки і виховання з боку матері та порушив їхнє право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Виходячи з обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи місце проживання дитини сторін у цій справі з матір`ю, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку.

На час ухвалення оскаржуваних судових рішень не встановлено обставин, які давали би підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. До того ж під час розгляду справи було враховано думку дитини та її інтереси.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, і їм надано належну правову оцінку.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваних частинах - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України суд касаційної інстанції не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду