ПОСТАНОВА
головуючого Червинської М. Є.,
суддів Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.
Тітова М. Ю., учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Київська державна нотаріальна контора у м. Одесі, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Брагарчук Ольги Русланівни на постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Київська державна нотаріальна контора у м. Одесі, про визнання недійсними заповітів, визнання недійсним шлюбу та визнання права власності на частку майна в порядку спадкування за законом.
Позов мотивований тим, що матір ОСОБА_1 - ОСОБА_5 з 1994 року перебувала у фактичних шлюбних стосунках із ОСОБА_6 . Після реєстрації шлюбу у 1997 році вони проживали у будинку АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_6 на праві приватної власності.
01 лютого 2008 року ОСОБА_6 і ОСОБА_2 уклали шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , після смерті якої спадкоємцем є ОСОБА_1 . Однак як стало відомо позивачам, спадкоємцем після ОСОБА_6 є ОСОБА_2 на підставі заповітів, складених 03 жовтня 2006 року та 02 березня 2007 року.
Позивачі вважали, що складені заповіти є недійсними, а укладений шлюб фіктивним, оскільки ОСОБА_6 під час їх укладення не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати.
Позивачі вказували, що є спадкоємцями 4-ї черги після смерті ОСОБА_6 , оскільки проживали однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
ОСОБА_1 і ОСОБА_4 просили визнати недійсним заповіт від 03 жовтня
2006 року, складений ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 ; визнати недійсним заповіт від 02 березня 2007 року, складений ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 ; визнати фіктивним шлюб, укладений 01 лютого
2008 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини домоволодіння
АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 січня 2018 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_4 задоволено.
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту та визнання права власності на частку майна в порядку спадкування за законом залишено без розгляду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним заповіт від 03 жовтня 2006 року, складений
ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 , який посвідчено державним нотаріусом Першої одеської нотаріальної контори Шетільовою О .В. та зареєстровано в реєстрі за № 7-2792.
Визнано недійсним заповіт від 02 березня 2007 року, складений
ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 , який посвідчено державним нотаріусом Першої одеської нотаріальної контори Садовою Т. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1-109.
Визнано недійсним шлюб, укладений 01 лютого 2008 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 , який зареєстровано Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції у м. Одесі, актовий запис № 24.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що вимоги позивачки в частині визнання недійсними заповітів та шлюбу обґрунтовані, заявлені відповідно до чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню, оскільки під час розгляду справи знайшло підтвердження те, що ОСОБА_6 у момент укладення спірних правочинів абсолютно не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними, що підтверджується висновком експерта.
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Стягнено із ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у розмірі
1 096,20 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована відсутністю порушених прав
ОСОБА_1 , оскільки вона не є спадкоємицею ОСОБА_6 , а визнання заповітів недійсними та недійсності шлюбу ніяким чином не вплине на її права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
06 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Брагарчук О. Р. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року і залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що волевиявлення заповідача на складення заповіту не було вільним, що підтверджується висновком експертизи. Цивільний інтерес ОСОБА_1 полягає у нівелюванні негативних наслідків порушення її права на спадкування за матір?ю частини домоволодіння, яке є спільним майном ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . Вказує, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем ОСОБА_6 ані за законом, ані за заповітом, та на час розгляду цієї справи не має права власності на предмет заповіту. Зазначає, що власний інтерес позивачки, за захистом якого вона звернулась до суду, полягає у тому, щоб предмет заповіту (домоволодіння) не перебував у власності ОСОБА_2 , оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її права, а саме: подальша можливість спадкувати після смерті матері, яка є другим співвласником, частки у праві спільної сумісної власності на спірне домоволодіння після її визначення та виділу в межах справи № 1519/2-795/11. Отже, позовні вимоги про визнання недійсними правочинів заявлені з метою не допустити та присікти порушення цивільних прав та інтересів позивачки. Обраний спосіб захисту втілює безпосередню мету, яку прагне досягнути позивачка, вважаючи, що таким чином будуть нівельовані негативні наслідки порушення її прав.
Підставою касаційного оскарження судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі
№ 946/4851/14-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 750/2728/16-ц, від
11 вересня 2019 року у справі № 642/8107/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
18 вересня 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли пояснення, які мотивовані тим, що заповіти жодним чином не стосуються прав та інтересів ОСОБА_1 .
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року представнику ОСОБА_1 - адвокату Брагарчук О. Р. поновлено строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду м. Одеси.
05 вересня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_5
14 листопада 1997 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 укладено шлюб, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Одеси від
07 червня 2002 року.
03 жовтня 2006 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким усе своє майно де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_2
02 березня 2007 року ОСОБА_6 склав заповіт, згідно з яким усе своє майно де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_2
01 лютого 2008 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
08 жовтня 2013 року ОСОБА_2 звернулась до Третьої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, в результаті чого державний нотаріус завів спадкову справу № 963/2013 року.
Згідно з висновком судово-психіатричних експертів від 01 листопада
2018 року № 438:
ОСОБА_9 під час вчинення правочину, а саме заповіту від
03 жовтня 2006 року, страждав хронічним стійким психічним розладом у вигляді Органічного розладу особистості та поведінки судинного ґенезу (атеросклеротичного, гіпертензивного) з виразним психопатоподібним варіантом психоорганічного синдрому, що відповідає діагностичним критеріям рубрики «F 07.9» за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду, та за своїм психічним станом абсолютно не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними;
ОСОБА_6 під час вчинення правочину, а саме заповіту від 02 березня
2007 року, страждав хронічним стійким психічним розладом у вигляді Органічного розладу особистості та поведінки судинного ґенезу (атеросклеротичного, гіпертензивного) з виразним психопатоподібним варіантом психоорганічного синдрому, що відповідає діагностичним критеріям рубрики «F 07.9» за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду, та за своїм психічним станом абсолютно не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними;
ОСОБА_6 під час укладення шлюбу 01 лютого 2008 року з ОСОБА_2 страждав хронічним стійким психічним розладом у вигляді Органічного розладу особистості та поведінки судинного ґенезу (атеросклеротичного, гіпертензивного) з виразним психопатоподібним варіантом психоорганічного синдрому, що відповідає діагностичним критеріям рубрики «F 07.9» за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду, та за своїм психічним станом абсолютно не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року у справі
№ 1519/2-795/11 взадоволенні позову третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання права власності на 358/1000 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 ; поділ житлового будинку з господарськими спорудами відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 не надали жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин, на які вони посилаються, як на підставу своїх позовних вимог.
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року змінено в частині мотивування, викладено мотивувальну частину рішення суду в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 не є родичами ОСОБА_6 , доказів того, що між ними була укладена будь-яка угода з приводу створення спільної власності разом з ОСОБА_6 , матеріали справи не містять, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_4 задоволенню не підлягають у зв`язку з неналежним способом захисту свого права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону відповідає.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту
(див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду, ОСОБА_1 вказувала, що є спадкоємицею 4-ї черги після смерті ОСОБА_6 , оскільки вони проживали однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основу спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня
2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).
Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19 (провадження
№ 61-9511сво19) зроблено висновок, що «усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є розуміння відкриття спадщини як настання певних юридичних фактів, зумовлюють виникнення спадкових правовідносин.
При цьому як юридичний факт відкриття спадщини характеризується двома параметрами: (1) часом відкриття; (2) місцем відкриття. Час відкриття спадщини має важливе значення, оскільки на час відкриття спадщини визначаються, зокрема: склад спадщини; коло спадкоємців; матеріальний закон, який буде застосовуватись до спадкових відносин».
Схожі висновки зроблені й у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі
№ 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Установивши, що ОСОБА_1 не є спадкоємицею ОСОБА_6 , оскільки на час розгляду справи немає доказів, що вона набула право на спадщину як спадкоємець четвертої черги, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки визнання заповітів недійсними та недійсності шлюбу ніяким чином не вплине на права позивачки.
Посилання заявника на неврахування судом висновків Верховного Суду у справах, зазначених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки викладені в них висновки не суперечать висновкам суду, зробленим у цій справі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Одеського апеляційного суду від 08 грудня
2022 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду