ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 303/801/23

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтований тим, що у шлюбі в сторін народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із моменту народження сина відповідач перестав проживати разом із позивачкою, участі у вихованні дитини не брав, сім`ю не утримував.

Понго ОСОБА_4 свого батька не знає і не впізнає його.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 28 травня 2020 року у справі № 303/1489/20 шлюб між сторонами розірвано, стягнено з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини в розмірі 2 500,00 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 30 листопада 2022 року відповідач у період з 18 березня 2020 року до 30 листопада 2022 року оплати аліментів не здійснював, загальний розмір заборгованості зі сплати аліментів становить 34 000,00 грн.

Будь-які намагання позивачки вплинути на відповідача з метою налагодження спілкування із сином були безуспішними. Жодного разу ОСОБА_2 не намагався зустрітися із сином.

Змінити поведінку відповідача є неможливим, бездіяльність щодо утримання і виховання сина триває протягом чотирьох років, тому є підстави для позбавлення відповідача батьківських прав щодо його сина.

Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2023 року, що залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, у позові відмовлено.

Суди попередніх інстанцій керувались тим, що з огляду на відсутність переконливих доказів свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками чи жорстокого поводження з дитиною, застосування такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав є несправедливим, навіть попри те, що він дійсно не був достатньо активним у здійсненні своїх прав та обов`язків щодо сина.

Суд першої інстанцій врахував, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав, вказав, що не втратив інтересу до сина та має намір на відновлення відносин із ним, що свідчить про його заінтересованість в участі у житті дитини.

Суди вказали, що намір позивачки замінити дитині батька іншим чоловіком, який на її думку, є придатнішим для виховання сина, не є достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач намагається встановити контакт із сином, брати участь у його вихованні та спілкуванні з ним, для цього звернувся за допомогою до органу Опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради та Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Мукачівської міської ради.

Присутність у житті позивачки іншого чоловіка чи партнера, якого вона бачить у ролі батька для дитини, не може бути підставою для позбавлення біологічного батька батьківських права стосовно його сина.

У листопаді 2023 року адвокат Мельник П. В. в інтересах ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу заявниця мотивувала тим, що суди не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 459/3411/18, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 05 грудня 2018 року у справі № 686/5138/17-ц.

Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення батьківських прав не вказує на його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав не є обов`язковим для суду.

Дії відповідача не свідчать про його намір виправити власну поведінку.

Суди не здійснили попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та не поклали на орган опіки та піклування контроль за виконання батьківських обов`язків.

Відповідач взагалі не бере ніякої участі у житті сина.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу обґрунтований тим, що 13 березня 2023 року до отримання інформації про позов відповідач звернувся до Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради із заявою про прийняття рішення про встановлення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею у зв`язку зі створенням позивачкою перешкод у побаченні із сином. Потім повторно звертався 12 червня 2023 року та 12 березня 2024 року. Засідання відкладались у зв`язку з неявкою позивачки.

26 грудня 2023 року відповідач звертався до позивачки із письмовою заявою про надання можливості побачень з дитиною, проте відповіді не отримав.

Посилання на те, що він не бачив сина і не цікавився ним з народження, не відповідають дійсним обставинам, оскільки з народження ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до моменту розлучення (травень 2020 року) сторони проживали разом та спільно брали участь у вихованні та утриманні дитини.

На час звернення з позовом відповідач уже не мав заборгованості зі сплати аліментів, яка утворилась через відсутність працевлаштування.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони справи є батьками ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 28 травня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. Місце проживання дитини визначено з матір`ю, на користь якої з відповідача на утримання дитини стягнено аліменти у розмірі 2 500,00 грн щомісяця до повноліття дитини (а. с. 12).

Станом на 01 червня 2021 року була заборгованість зі сплати аліментів, що становила 45 000,00 грн, яку відповідач почав погашати з липня 2021 року і станом на 13 березня 2023 року зменшив до 11 317,10 грн.

На час розгляду справи заборгованість зі сплати аліментів повністю погашена.

Згідно з характеристикою на вихованця Мукачівського дошкільного навчального закладу № 20 з 09 вересня 2020 року ОСОБА_3 відвідує цей заклад. У дитини хороші стосунки з матір`ю та бабусями, які приділяють належну увагу вихованню дитини. Дитина завжди охайна, доглянута, життєрадісна. За весь час перебування в дошкільному закладі батько дитини жодного разу не приводив і не забирав дитини, не відвідував дитячих свят та батьківських зборів (а. с.18).

Згідно з висновком органу опіки та піклування від 21 березня 2023 року позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 не є доцільним.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини – дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі – Закон).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі – Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58).

Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій відмовивши в позові, керувались тим, що позивачка не надала переконливих доказів свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками чи жорстокого поводження з дитиною, врахували, що відповідач вчиняє дії для налагодження контакту та зацікавлений в участі у житті дитини.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання.

Реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року, заява N 39948/06, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (пункт 49).

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

Суди не встановили свідомого ухилення ОСОБА_2 відвиконання своїх обов`язків стосовно виховання дитини,абсолютної байдужості батька до дитини (з урахуванням його наполегливих заперечень проти позбавлення батьківських права та активних дій для відновлення та розвитку стосунків із сином), фактів заподіяння шкоди дитині, або того, що він становив загрозу для здоров`я та розвитку сина.

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, провадження № 61-13923св23).

Верховний Суд зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20, на яку посилається заявниця.

У висновку від 21 березня 2023 року Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради вказав, що відповідач сам є особою з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, тому не має сформованих навичок та належного батьківського потенціалу, самостійно намагається змінити свою поведінку як батька на краще, сплачує заборгованість зі сплати аліментів, намагається встановити контакт із сином, брати участь у його вихованні та спілкуванні з ним, для чого звернувся за допомогою до органу Опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради та Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Мукачівської міської ради (а. с. 55).

Позивачка вказаний висновок органу опіки та піклування не спростувала, підстав вважати його необґрунтованим не навела, висновок не є таким, що суперечить інтересам малолітнього ОСОБА_5 , тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Неактивність або певна бездіяльність ОСОБА_2 як батька з урахуванням наведеного вище є недостатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

Особисті конфліктні відносини між батьками чи наявність у житті матері особи, яку вона вважає «кращим батьком» для дитини не може суперечити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічного батька.

Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.

Отже, позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки бажає спілкуватись та бачитись з дитиною, не втратив інтересу до дитини, до участі у її вихованні та має намір і вчиняє дії для відновлення з нею відносин, не відповідатиме інтересам малолітнього ОСОБА_5 .

Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили, що сімейні зв`язки між біологічним батьком (відповідачем) і дитиною були втрачені, дитини вважає своїм батьком іншого чоловіка, який присутній у житті мами дитини,позивачка не надала жодного психологічного висновку про відсутність прихильності сина до батька.

Позивачка не надала будь-яких доказів необхідності розірвання сімейних зв`язків батька з дитиною, які дозволили б виснувати про недотримання судами критерію пропорційності під час ухвалення рішень про відмову у позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав.

Посилання заявниці на несплату аліментів після ухвалення рішення у справі № 303/1489/20 як підставу позбавлення батьківських прав відповідача є необґрунтованими.

Стягнення аліментів є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та вказує на спонукання батька до надання дитині належного утримання.

Верховний Суд зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, провадження № 61-2175св20, від 02 червня 2022 року у справі № 754/15490/18, провадження № 61-7195св20).

Водночас у справі, що переглядається, суди врахували, що відповідач сплачував аліменти, проте не у повному обсязі, а під час розгляду справи встановили, що відповідач заборгованість погасив повністю.

Щодо доводів касаційної скарги, що суди не попередили відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, Верховний Суд виходить з такого.

У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 686/5138/17-ц, провадження № 61-32334св18, на яку посилається заявниця, суд не викладав висновків про обов`язковість у справах щодо позбавлення батьківських прав зазначення попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків. Водночас у вказаній справі суди, врахувавши фактичні обставини, вважали за доцільне попередити відповідача.

У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Отже, попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини суд надає тоді, коли він встановив винну поведінку одного із батьків, водночас враховуючи конкретні обставини справи та особисті характеристики відповідача, Верховний Суд у справі № 300/908/17 дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення його батьківських прав.

У справі, що переглядається, суди не встановили винної поведінки відповідача, тому немає підстав у цій справі для попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та покладення на орган опіки та піклування контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Крім того, сама по собі відсутність попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини не є окремою підставою, передбаченою статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень.

Посилання заявниці на незастосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 459/3411/18, про те, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення батьківських прав не вказує на його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку, є безпідставним, оскільки у вказаній справі суди виходили з фактичних обставин, зокрема застосування батьком насильства до дитини, що спричинило дитині тілесні ушкодження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду