ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 531/3160/24

1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. Позов мотивував тим, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб сторони розірвали за рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2021 року.

Зазначив, що за рішенням суду про визначення місця проживання дитини син ОСОБА_5 проживає разом із ним. Він винаймає житло та працює художнім керівником в Комунальному закладі «Центр культури, дозвілля та спорту» Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області. Позитивно характеризується за місцем роботи. З 26 лютого 2024 року син ОСОБА_5 навчається у Тарасівському ліцеї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області. Натомість відповідачка проживає у місті Познані Республіки Польща, повертатися до України не планує, її влаштовує, що син ОСОБА_5 проживає разом із батьком, забрати його до себе вона не має змоги, оскільки постійно працює і не має часу для догляду за сином.

Підсумував, що відповідачка припинила виконувати свої батьківські обов`язки з утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 та не бере жодної участі у його вихованні, не забезпечує здобуття ним повної загальної середньої освіти. З ним та сином вона не спілкується, а своє життя влаштовує за межами України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Суди встановили, що заочним рішенням від 22 листопада 2021 року у справі № 531/1892/21 Карлівський районний суд Полтавської області розірвав шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

4. Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .

5. З акта обстеження умов проживання від 08 травня 2024 року № 126, складеного працівниками Служби у справах дітей Великодимерської сільської ради, відомо, що ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Син живе в одній кімнаті з батьком, має окреме ліжко, стіл для навчання та всі необхідні речі для розвитку та відпочинку. Стосунки в сім`ї доброзичливі. ОСОБА_1 повідомив, що розлучився з дружиною ОСОБА_2 , яка поїхала проживати до своєї матері, де проживала до осені 2022 року, після чого виїхала за кордон.

6. Рішенням від 15 липня 2024 року у справі № 531/576/24 Карлівський районний суд Полтавської області визначив місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом із батьком.

7. Наказом від 24 жовтня 2024 року у справі № 531/2771/24 Карлівський районний суд Полтавської області стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_6 . Доказів пред`явлення цього наказу до виконання справа не містить.

8. Згідно з характеристикою ОСОБА_3 , учня 9-А класу, виданою Шевченківською гімназією Великодимерської сільської ради 08 листопада 2024 року, хлопчик навчається в гімназії з 8 класу, зарекомендував себе як працелюбний учень. Має навчальні досягнення середнього рівня, добре запам`ятовує навчальний матеріал. Проявляє творче мислення, вміє чітко висловлювати свої думки. Скромний, тактовний, розсудливий, товариський, самостійний. Має авторитет серед однокласників. У вільний час займається хореографією та навчається грі на гітарі.

Батько, ОСОБА_1 , приділяє належну увагу вихованню сина, цікавиться його навчанням і дозвіллям.

Мати не проживає із сім`єю та не цікавиться навчанням сина.

9. За висновком про доцільність позбавлення батьківських прав, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 24 грудня 2024 року № 739, Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 .

Основним мотивом є те, що ОСОБА_2 не відвідує сина, перебуває за кордоном, фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, а також повідомила комісію, що її явка на засідання комісії неможлива у зв`язку з її перебуванням за кордоном; просила проводити засідання без її участі.

10. Служба у справах дітей Виконавчого комітету Ланнівської сільської ради повідомила, що не може надати висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю відповідачки за місцем проживання, тому не вдалося обстежити умови проживання ОСОБА_2 та дізнатися її думку стосовно позбавлення її батьківських прав. Дочка ОСОБА_4 повідомила, що мама перебуває за кордоном.

11. Під час розгляду справи апеляційний суд заслухав думку ОСОБА_3 , який зазначив, що тривалий час не спілкується з матір`ю, яка проживає за кордоном.

Зміст рішення місцевого суду

12. Заочним рішенням від 29 травня 2025 року Карлівський районний суд Полтавської області відмовив у позові.

13. Відмовляючи у позові, місцевий суд виходив з того, що досліджені докази не дають підстав для висновку про винну поведінку матері, свідоме нехтування своїми обов`язками. Позивач не довів, що мають місце будь-які дії або ж бездіяльність відповідачки, які негативно впливають на дитину або ж можуть завдати шкоди його інтересам. Наявні недоліки щодо виховання дитини відповідачкою, а саме перебування за кордоном (хоча і ця обставина не доведена), не можуть бути підставою для позбавлення особи батьківських прав.

З огляду на це дійшов висновку, що позбавлення відповідачки батьківських прав суперечитиме найкращим інтересам дитини, яка має право на виховання її матір`ю.

Зміст постанови апеляційного суду

14. Постановою від 12 травня 2026 року Полтавський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 29 травня 2025 року - без змін.

15. Мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, зробленими на основі наявних у справі доказів, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який не може застосовуватися у виховних цілях, оскільки не передбачає виправлення поведінки особи щодо дитини, а має за мету забезпечення прав і свобод дитини, проте не покарання чи виховання батьків.

16. 15 червня 2026 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 29 травня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 травня 2026 року, яку мотивував неправильним застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Просив скасувати оскаржені судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

17. Підставою касаційного оскарження зазначив пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме:

- застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування, сформованих у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/17, від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20, від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12.

Відомості про рух справи в суді касаційної інстанції та межі розгляду справи судом

18. Ухвалою від 26 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з місцевого суду.

19. 10 липня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

20. Заявник зазначив, що ухилення від виконання батьківських обов`язків може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав та наголосив, що відповідачка, знаючи про війну в Україні, не намагалася створити сину безпечні умови проживання, не забрала його до Польщі, не зустрілася з ним і морального його не підтримала.

Вважає, що перебування відповідачки за кордоном не звільняє її від обов`язку з виховання і утримання сина, піклуватися про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя тощо.

Зазначив, що суди не врахували цих суттєвих обставин та не застосували релевантних висновків Верховного Суду, внаслідок чого помилково відмовили у позові.

21. Решта учасників справи, належним чином повідомлені про касаційний перегляд справи, не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Межі розгляду справи касаційним судом

22. Суд касаційної інстанції розглядає скаргу за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

23. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

24. Критерії оцінки правомірності оскарженого судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

25. Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами в оскаржених судових рішеннях норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

26. Місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, вважає, що досліджені докази не дають підстав для висновку про винну поведінку матері, свідоме нехтування своїми обов`язками. Позивач не довів, що мають місце будь-які дії або ж бездіяльність відповідачки, які негативно впливають на дитину або ж можуть завдати шкоди його інтересам. Наявні недоліки щодо виховання дитини відповідачкою, а саме перебування за кордоном (хоча і ця обставина не доведена), не можуть бути підставою для позбавлення особи батьківських прав.

27. На противагу цьому позивач вважає, що зібрані у справі докази, зокрема, рішення суду про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини і стягнення аліментів, висновок органу опіки та піклування і надана навчальним закладом характеристика, власне і є тією достатньою доказовою базою, яка підтверджує факт невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків та дає підстави для висновку, що позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно їх неповнолітнього сина відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

28. Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій, зроблені на основі встановлених у справі обставин, обґрунтованими, а доводи касаційної скарги такими, що не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права (зокрема, без урахування висновків щодо їх застосування, сформованих у постановах Верховного Суду) та порушення норм процесуального права з огляду на таке.

29. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частини перша та друга статті 3 Конституції України).

30. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

31. За змістом статті 5 СК України держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини.

32. У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини).

33. За змістом частини першої статті 7 цієї Конвенції дитина має, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їхнє піклування.

34. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що це розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (частина перша статті 9 Конвенції про права дитини).

35. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (частина перша статті 18 Конвенції про права дитини).

36. За змістом наведених приписів права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання. Насамперед мають бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків(див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 199/6950/19).

37. Батьківська відповідальність є сукупністю обов`язків та прав, спрямованих на забезпечення морального і матеріального благополуччя дитини, зокрема на піклування про неї, підтримання з нею особистих відносин та забезпечення її освіти, утримання, правове представництво та управління її власністю (принцип 1 Додатку до Рекомендації № R (84) 4 Комітету Міністрів державам-членам «Про батьківську відповідальність» від 28 лютого 1984 року).

38. У будь-якому рішенні уповноваженого органу про надання батьківської відповідальності чи визначення способу, в який ця відповідальність здійснюється, необхідно керуватись, головним чином, інтересами дитини (речення перше принципу 2 цього Додатку).

39. У всіх випадках обоє батьків зобов`язані підтримувати дитину. Той із батьків, з яким дитина не живе, повинен мати можливість підтримувати з нею особисті стосунки, якщо вони серйозно не шкодитимуть інтересам дитини (принцип 8 зазначеного Додатку).

40. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб [пункти 1 і 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція)].

41. Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Таке втручання буде порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає правомірним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не вважається необхідним у демократичному суспільстві, зокрема, пропорційним обраним цілям[див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 (пункт 51)].

42. Між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини [див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04 (пункт 54)].

43. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 165 СК України).

44. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків (див. постанови Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 127/10585/21, від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21).

45. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

46. Обов`язок доведення фактів такого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, яке може бути підставою для позбавлення батьківських прав, покладений на позивача (див. постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21, від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23, від 04 червня 2025 року у справі № 705/251/23).

47. Хоча період, протягом якого батько не підтримував контакту з дитиною, тривав достатньо довго, лише це не може виключати можливість відновлення їхніх зв`язків. Фактична повага до їхнього сімейного життя вимагає оцінювання спірних відносин не тільки з урахуванням часу, що сплинув від народження дитини (див. постанову Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 357/1627/24).

48. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особистостей батька та матері, а також інших обставин відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків (див. постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 21 червня 2023 року у справі № 127/10585/21, від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21, від 03 березня 2026 року у справі № 641/7352/24).

49. Вочевидь сімейні стосунки мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так і найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому він має позбавляти батьків такого шансу тільки тоді, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб виснувати про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його (її) батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним (нею) і дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції з дитиною з боку іншого з її батьків, то цього недостатньо для позбавлення батька (матері) батьківських прав(див. постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).

50. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п`ята та шоста статті 19 СК України).

51. Висновок органу опіки та піклування не зумовлює прямих юридичних наслідків для сторін і безпосередньо не впливає на їхні права й обов`язки, тобто фактично є джерелом доказів у цивільному спорі та на відміну від рішень органу опіки і піклування має рекомендаційний характер. Отже, такий висновок є лише одним із доказів у справі, який суд оцінює лише сукупно з іншими доказами (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19).

52. Можливість позбавлення відповідача батьківських прав передбачена законом та може переслідувати мету захисту найкращих інтересів дитини. Однак, допускаючи таке втручання у право відповідача на повагу до його сімейного життя, слід перевірити, чи забезпечили суди, які відмовили у задоволенні позову, баланс інтересів сторін. Позбавлення відповідача батьківських прав не зумовить невідворотних наслідків, бо не позбавить його можливості спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав тощо. Проте для ухвалення рішення суду про позбавлення таких прав мають бути вагомі підстави (див. постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 04 червня 2025 року у справі № 705/251/23).

53. Водночас необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батьків до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі № 126/1157/25).

54. У справі, що переглядається, суди власне й керувалися тим, що позбавлення відповідачки батьківських прав за недоведеності обставин її винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками, а також за відсутності доказів, які б давали обґрунтовані та безальтернативні підстави для висновку про неможливість змінити її поведінку у кращу сторону, є передчасним та не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

55. Такий підхід, за встановлених у справі обставин, повною мірою відповідає релевантним висновкам Верховного Суду та ЄСПЛ, які, своєю чергою ґрунтуються на міжнародному законодавстві у сфері захисту прав дитини.

56. Сама по собі пасивна поведінка матері щодо неповнолітньої дитини і факт визначення місця проживання дитини разом із батьком, окреме проживання матері, зокрема й за кордоном (хоча місцевий суд наголосив, що у справі немає доказів перетину нею кордону), не є безумовною підставою для позбавлення її батьківських прав.

57. Щодо сумнівів місцевого суду про перебування відповідачки за кордоном також варто зауважити, що хоча й вона не подала відзиву на касаційну скаргу, однак отримала ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справі за адресою її проживання в Україні, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення R068120165023.

58. Неучасть матері в утриманні дитини є підставою для стягнення з неї аліментів на дитину. Хоча за заявою позивача суд видав наказ про стягнення аліментів, але, як доречно зауважив апеляційний суд, справа не містить доказів пред`явлення цього наказу до виконання.

59. Висновки, на які заявник послався у касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, власне й стосуються винятковості такого заходу як позбавлення батьківських прав і необхідності встановлення для цього винної поведінки батьків, яку неможливо змінити у кращий бік.

60. Місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, змістом позову та, надавши правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, врахувавши практику Верховного Суду, дійшов обґрунтованого висновку про передчасність заявленої позовної вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав.

61. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторони отримали мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів, а в цілому зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень касаційного суду і не охоплюється підставами касаційного оскарження, позаяк заявник не оскаржив судові рішення з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи).

62. У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

63. Отже, доводи касаційної скарги, наведені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм права без урахування висновків щодо їх застосування, сформованих у постановах Верховного Суду.

Тому в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 належить відмовити.

Щодо суті касаційної скарги

64. За частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

65. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

66. З огляду на наведені вище мотиви цієї постанови, Верховний Суд вважає за неодмінне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені ним судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

67. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

68. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, наразі немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду