ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/1159/21

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив встановити факт окремого проживання його та ОСОБА_2 , починаючи з 01 жовтня 2020 року, у зв`язку з фактичним припиненням між ними шлюбних стосунків;

визнати спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,91 кв. м, право власності на яку 21 листопада 2000 року зареєстроване за ОСОБА_2 ;

визнати за ним право власності на 1/2 частини спірної квартири;

визнати спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 готівкові кошти у розмірі 40 000,00 дол. США, що становить еквівалент 1 122 436,00 грн;

в порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію в розмірі 20 000,00 дол. США, що становить еквівалент 561 218,00 грн та дорівнює належній йому 1/2 частини грошових коштів у розмірі 40 000,00 дол. США, що еквівалентно 1 122 436,00 грн;

визнати спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 автомобіль марки «SKODA SUPERB», чорного кольору, 2009 року випуску, вартістю 274 070,80 грн станом на момент подання позовної заяви, право власності на який було зареєстроване за ОСОБА_2 у період з 17 січня 2012 року до 16 жовтня 2020 року;

в порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію 1/2 частини вказаного автомобіля в розмірі 137 035,40 грн.

У травні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_1 автомобіль марки «VOLKSWAGEN SHARAN», 2013 року випуску, вартістю 17 381,00 дол. США, що еквівалентно 480 584,65 грн;

в порядку поділу зазначеного автомобіля, який є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_1 , збільшити частку ОСОБА_2 у спірній квартирі АДРЕСА_2 на 8 690,50 дол. США, що еквівалентно 240 292,00 грн, або стягнути з ОСОБА_1 на її користь компенсацію вартості 1/2 частини цього автомобіля, що на дату подання позову еквівалентно 240 292,00 грн;

визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_1 готівкові кошти в розмірі 300 000,00 грн;

в порядку поділу готівкових коштів у розмірі 300 000,00 грн, які є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_1 , стягнути з ОСОБА_1 на її користь 150 000,00 грн.

Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 14 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Встановив факт окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , починаючи з 14 жовтня 2020 року, у зв`язку з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин. У порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . В решті позову відмовив.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково. В порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, зокрема грошових коштів у розмірі 300 000,00 грн, стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 їх частини, а саме 150 000,00 грн. В решті зустрічного позову відмовив.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 920,73 грн.

Дарницький районний суд м. Києва додатковим рішенням від 14 листопада 2022 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 750,00 грн.

Київський апеляційний суд постановою від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 готівкові кошти в розмірі 40 000,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 122 436,00 грн. В порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 20 000,00 дол. США, що еквівалентно 561 218,00 грн. Визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 автомобіль марки «SКODA SUPERB», вартістю 274 070,80 грн станом на момент подання позовної заяви, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 в період з 17 січня 2012 року до 16 жовтня 2020 року. В порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 137 035,40 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 18 450,00 грн судового збору та 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд постановою від 10 квітня 2024 рокукасаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 готівкових коштів у розмірі 40 000,00 дол. США; стягнення в порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частини готівкових коштів у розмірі 20 000,00 дол. США; визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 автомобіля марки «SKODA SUPERB», чорного кольору, 2009 року випуску, скасував. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року в цій частині змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості автомобіля марки «SKODA SUPERB», чорного кольору, 2009 року випуску, в розмірі 137 035,40 грн залишив без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року в частині вирішення питання про стягнення судових витрат у справі скасував.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 512,50,00 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

22 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання адвоката Дикої Т. В. як представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в сумі 13 965,08 грн, сервісного збору - 279,30 грн та витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених у зв`язку з розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 12 000,00 грн.

На обґрунтування заяви адвокат зазначає, що у зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги ОСОБА_2 та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання спільною сумісною власністю сторін у справі готівкових коштів у розмірі 40 000,00 дол. США; стягнення в порядку поділу цих коштів 20 000,00 дол. США; визнання спільною сумісною власністю сторін автомобіля марки «SKODA SUPERB», 2009 року випуску, є правові підстави для покладення на ОСОБА_1 судових витрат, понесених ОСОБА_2 за подання касаційної скарги.

Крім того, відповідно до договору про надання правової допомоги від 17 травня 2021 року № 37/21-п, укладеного між ОСОБА_2 і адвокатом Дикою Т. В., адвокат надала правову допомогу на суму 12 000,00 грн у зв`язку з розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції, яка складається з послуг, наведених у детальному описі від 22 квітня 2024 року.

На адресу ОСОБА_1 22 квітня 2024 року заявник надіслала копію заяви про ухвалення додаткового рішення разом з відповідними доказами, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною № 0101804561863, фіскальним чеком АТ «Укрпошта» та отримано ОСОБА_1 24 квітня 2024 року.

Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Згідно з підпунктами «б» і «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки питання розподілу судових витрат, понесених ОСОБА_2 у суді касаційної інстанції, Верховний Суд не вирішував, є правові підстави для часткового задоволення заяви адвоката Дикої Т. В. як представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат у справі.

Ураховуючи, що за подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила 13 965,08 грн, а також беручи до уваги принцип пропорційності стягнення судових витрат до задоволених вимог, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути на відшкодування судового збору 11 220,96 грн.

Разом із цим відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 520/8662/19 зазначено, що сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зауважила, що приписи частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, мають застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 161/5317/18 (провадження № 61-3454св22) містяться висновки про те, що аналіз норм статті 126, 137, 141 ЦПК України вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду. Водночас потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою - третьою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Суд не має повноважень для поновлення такого строку з власної ініціативи.

Установлено, що в касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначала попередній орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Матеріалами справи підтверджується, що постанова Верховного Суду у цій справі прийнята 10 квітня 2024 року.

Разом із тим, звертаючись 22 квітня 2024 року до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, тобто поза межами строку, визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України, адвокат Дика Т. В. як представник ОСОБА_2 не заявляє клопотання про поновлення такого строку.

Посилання заявника на те, що у ОСОБА_2 виникла можливість реалізувати своє процесуальне право на подання доказів понесення нею витрат на правничу допомогу після того, як вона дізналася про прийняту 10 квітня 2024 року Верховним Судом у цій справі постанову, є помилковим, оскільки процесуальний закон визначає строк на подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення, а не з моменту обізнаності особи про ухвалене рішення. Оскільки із заявою про поновлення строку для подання заяви про ухвалення додаткового рішення до суду заявник не звертався, суд не може поновлювати такий строк з власної ініціативи.

Враховуючи викладене, є підстави для залишення заяви адвоката Дикої Т. В. як представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу без розгляду, що відповідає нормам статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 141, 270 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду