ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 742/510/23

Описова частина

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та його витребування з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником автомобіля Volkswagen Tiguan, 2017 року випуску. 01 січня 2022 року між ним та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_4 укладено договір найму належного йому автомобіля, відповідно до якого він передав автомобіль у тимчасове платне користування ФОП ОСОБА_4 строком на 365 днів з моменту підписання договору. За умовами договору, автомобіль може використовуватися

ФОП ОСОБА_4 для особистих потреб, а також передаватися третім особам на умовах прокату на підставі відповідного договору.

Зазначає, що 19 січня 2022 року ФОП ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_3 договір прокату вказаного автомобіля та згідно з актом приймання-передачі відповідного змісту передав цей автомобіль останньому в прокат до 27 січня 2022 року, однак у цей строк ОСОБА_3 автомобіль ФОП ОСОБА_4 не повернув, в усному порядку продовживши його прокат на 4 дні, після чого ОСОБА_3 перестав відповідати на телефонні дзвінки.

Позивачу стало відомо, що 29 січня 2022 року невідома особа від його імені, використовуючи підроблений на його ім`я паспорт громадянина України, видала ОСОБА_3 довіреність на право керувати, користуватися, а також розпоряджатися, в тому числі продати, належним позивачу автомобілем. 30 січня 2022 року від імені позивача в особі представника ОСОБА_3 з ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірного автомобіля.

У зв`язку з наведеним 03 лютого 2022 року позивач звернувся до поліції із заявою про кримінальне правопорушення, за наслідками розгляду якої розпочато досудове розслідування, а автомобіль, про який йдеться, оголошено в розшук. Позивач посилається на те, що наміру відчужувати спірний автомобіль він не мав, оспорюваний ним договір купівлі-продажу вчинено ОСОБА_3 від його імені на підставі довіреності, яку він не видавав, а спірний автомобіль вибув з володіння позивача поза його волею.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним купівлі-продажу автомобіля Volkswagen Tiguan, 2017 року випуску, укладений від його імені з ОСОБА_2 30 січня 2022 року, та витребувати цей автомобіль від

ОСОБА_2 у власність позивача.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 травня 2023 рокуу складі судді Циганка М. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача з його волі, на підставі укладеного між ним та

ФОП ОСОБА_4 договору найму. З урахуванням наявності волі

ОСОБА_1 на передачу автомобіля у володіння ФОП ОСОБА_4 і волі останнього на передачу його у володіння ОСОБА_3 , умов укладених ними трьома - ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_4 і ОСОБА_3 договорів, права ОСОБА_1 порушені саме ФОП ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , а не добросовісним набувачем автомобіля ОСОБА_2 , тому ОСОБА_1 має право на відновлення цих прав саме за рахунок ФОП ОСОБА_4 і ОСОБА_3 . Крім того, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля задоволенню не підлягає, оскільки не доведено, що він був відчужений від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, яку останній не видавав.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 рокурішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 травня 2023 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та в цій частині ухвалено нове про задоволення позову.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля VolkswagenTiguan, 2017 року випуску, укладений 30 січня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в особі повіреного ОСОБА_3 .

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що довіреність від 29 січня 2022 року, на підставі якої було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу автомобіля, є нікчемною, оскільки всупереч частині другій статті 215 і частині третій статті 244 ЦК України при її посвідченні особу довірителя ОСОБА_1 встановлено згідно з паспортом, що останньому не належить (не видавався). Тож ОСОБА_3 здійснював представницькі повноваження від імені

ОСОБА_1 під час укладення оспорюваної останнім угоди на підставі нікчемної довіреності. Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу від 30 січня 2022 року укладено від імені ОСОБА_1 неуповноваженою ним на те особою на підставі нікчемної довіреності, то цей договір є недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215, 658 ЦК України. При цьому суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про неможливість витребування автомобіля із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , оскільки він вибув із володіння позивача за наявності волі позивача, на підставі укладеного між ним та ФОП ОСОБА_4 договору найму автомобіля.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року справа № 523/16625/14-ц, від 03 квітня 2019 року справа № 754/6442/16-ц, від 15 вересня 2021 року справа № 609/341/19, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами те, що довіреність, на підставі якої було укладено договір купівлі-продажу від його імені, ним не видавалася, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про визнання цього договору недійсним. Зазначає, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача з його волі, на підставі укладеного між ним та ФОП ОСОБА_4 договору найму. Зазначає, що права ОСОБА_1 порушені саме ФОП ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , а не добросовісним набувачем автомобіля ОСОБА_2 , тому ОСОБА_1 має право на відновлення цих прав саме за рахунок ФОП ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається не необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Зазначає, що паспорт громадянина України, на підставі якого було встановлено особу довірителя, позивач не отримував, довіреність на ім`я ОСОБА_3 не видавав , наміру відчужувати належний йому автомобіль не мав. Зважаючи на те, що його волі на відчуження автомобіля не було, а тому оспорюваний договір купівлі-продажу від 19 січня 2022 року є недійсним на підставі частини третьої статті 203, статті

215 ЦК України в силу укладення правочину з дефектом волі продавця.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 25 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу

НОМЕР_1 належить автомобіль Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , білого кольору, номер шасі НОМЕР_3 .

01 січня 2022 року ОСОБА_1 на підставі договору найму передав у тимчасове платне користування, строком на 365 днів, ФОП ОСОБА_4 належний йому автомобіль з можливість передання його третім особам на умовах прокату на підставі укладеного відповідного договору.

19 січня 2022 року ФОП ОСОБА_4 на підставі відповідного договору передав у прокат ОСОБА_3 до 27 січня 2022 року спірний автомобіль.

29 січня 2022 року приватний нотаріус Сєвєродонецького районного нотаріального округу Луганської області Кутова К. О. посвідчила довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 , в тому числі керувати, користуватися та відчужувати спірний автомобіль. Із тексту довіреності слідує, що особу довірителя встановлено на підставі паспорта громадянина України

№ НОМЕР_4 , виданого 14 жовтня 2020 року органом 5116, запис

№ 19881231-00394.

30 січня 2022 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 на підставі зазначеної довіреності відчужив спірний автомобіль за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 .

Відповідно до копії повідомлення Суворовського відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області паспорт

№ НОМЕР_4 , виданий Суворовським відділом у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області 14 жовтня 2020 року, належить іншій особі, а не ОСОБА_1 .

Позивач до позовної заяви додав належний йому паспорт № НОМЕР_5 , виданий 08 липня 2022 року Приморським відділом у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, запис

№ 198811231-07958. До видачі йому 08 липня 2022 року паспорта нового зразка, він мав паспорт зразка 1993 року, серії НОМЕР_6 , виданий Антрацитівським МВ УМВС України в Луганській області 02 квітня 2005 року (а. с. 5-7).

02 лютого 2022 року ОСОБА_1 подав до поліції заяву про вчинення кримінального правопорушення, яке полягає у підробленні 30 січня

2022 року документів, а саме паспорта на його ім`я. 03 лютого 2022 року відомості про це правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Постановою дізнавача слідчої дільниці відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області автомобіль Volkswagen Tiguan, 2017 року випуску, оголошено в розшук.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Оскільки судове рішення оскаржується лише в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля від 30 січня 2022 року, то відповідно до статті 400 ЦПК України її законність в іншій частині колегією суддів не перевіряється.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, вільне волевиявлення учасника правочину.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Згідно із частинами першою, третьою статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Частиною першою статті 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Статтею 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19).

За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

За змістом частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом апеляційної інстанції установлено, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля від 30 січня 2022 року було укладено від імені ОСОБА_1 ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої 29 січня 2022 року на ім`я останнього та посвідченої приватним нотаріусом Сєвєродонецького районного нотаріального округу Луганської області Кутовою К. О.

Із тексту довіреності слідує, що особу довірителя встановлено на підставі паспорта громадянина України № НОМЕР_4 , виданого 14 жовтня 2020 року органом 5116, запис № 19881231-00394, однак дані паспорта, який належить позивачу є відмінними від даних, які зазначені в довіреності.

Відмінність полягає як за фото, так і за датою видачі паспортів, відомостями про орган, який видавав паспорти, номерами паспортів, а також номерами записів

(а. с. 5-7, 16).

Так, позивачу належить паспорт № НОМЕР_5 , виданий 08 липня 2022 року Приморським відділом у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, запис № 198811231-07958. До видачі йому

08 липня 2022 року паспорта нового зразка, він мав паспорт зразка 1993 року, серії НОМЕР_6 , виданий Антрацитівським МВ УМВС України в Луганській області 02 квітня 2005 року (а. с. 5-7).

Крім того, відповідно до копії повідомлення Суворовського відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області паспорт № НОМЕР_4 , виданий Суворовським відділом у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області 14 жовтня 2020 року, належить іншій особі, а не

ОСОБА_1 .

У встановленому процесуальним законом порядку указані обставини відповідачем не спростовані.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції констатував відсутність у позивача намірів та не вчинення ним дій щодо надання довіреності на ім`я ОСОБА_3 і відчуження належного йому на праві власності автомобіля.

Установивши, що договір купівлі-продажу автомобіля від 30 січня 2022 року укладено від імені ОСОБА_1 неуповноваженою на це особою, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про його недійсність на підставі частини третьої статті 203, статті 215 ЦК України в силу укладення правочину з дефектом волі продавця (за відсутності волевиявлення щодо відчуження майна).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 523/16625/14-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 754/6442/16-ц, від 15 вересня 2021 року у справі № 609/341/19 є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, ці справи Верховний Суд направляв на новий розгляд, а направлення справи на новий розгляд ще не означає остаточного вирішення відповідної справи, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами доказів у справі та неповного встановлення на їх підставі обставин, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду