ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 642/4335/21

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що з 1994 до 2011 року він перебував на службі в органах внутрішніх справ. Неодноразово заохочувався нагородами, подяками, грошовими преміями та спеціальними званнями.

20 жовтня 2011 року наказом Державної податкової адміністрації в Сумській області (далі - ДПА в Сумській області) № 291-О ОСОБА_1 прийнятий на службу до органів державної податкової служби України та призначений на посаду оперуповноваженого відділення протидії злочинам у базових галузях економіки оперативно-розшукового відділу головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції в м. Суми (далі - ДПІ в м. Суми) без доступу до таємних відомостей.

30 грудня 2011 року наказом Державної податкової служби України (далі - ДПС України) № 629-О ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання начальницького складу «старший лейтенант податкової міліції» із зарахуванням у кадри податкової міліції ДПС України.

Вказував, що за наслідком незаконних дій правоохоронних органів у період з 12 березня 2012 року по 12 травня 2020 року він перебував під слідством, що завдало йому психологічної травми, відобразилось на подальшому житті, призвело до незворотних змін у ньому, зруйнувало сімейні відносини та кар`єру.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідачів:

- 450 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення в якості обвинуваченого (повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення);

- 1 550 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за незаконне затримання та тримання під вартою впродовж 9 місяців;

- 1 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за незаконне застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов?язання впродовж 90 місяців;

- 1 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності впродовж 99 місяців;

- 800 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за втрату кар?єрних можливостей;

- 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за зіпсування родинних та дружніх відносин;

- 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за шкоду психічному та фізичному здоров`ю;

- 235 489,06 грн на відшкодування втраченої заробітної плати;

- 514 041,51 грн витрат з надання правової допомоги.

10 жовтня 2023 року рішенням Ленінського районного суду м. Харкова позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 360 розмірів мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятій на момент ухвалення відповідного рішення суду, тобто в загальній сумі 2 412 000,00 грн; грошове забезпечення за період з 15 березня 2012 року до 24 серпня 2015 року з урахуванням індексації та компенсації за несвоєчасну виплату у загальному розмірі 235 489,06 грн, які складаються з: грошового забезпечення у розмірі 99 187,83 грн; індексації грошового забезпечення у розмірі 5 753,82 грн; компенсації грошового забезпечення у розмірі 123 389,66 грн; компенсації індексації грошового забезпечення у розмірі 7 157,75 грн; судові витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 545 041,51 грн, які складаються з: 164 163,00 грн - витрати на правову допомогу за період з 2012 року по 2021 (включно) рік; 349 878,51 грн - інфляційні втрати витрат на правову допомогу за період з 2012 року до 2021 (включно) рік станом на січень 2023 року; 31 000,00 грн - витрати на правову допомогу з моменту подання позовної заяви до суду до моменту ухвалення рішення суду; судові витрати за проведення експертного дослідження розміру втрат заробітної плати № 13914 у розмірі 3 963,60 грн; судові витрати за проведення судово-психологічної експертизи у розмірі 17 555,61 грн; судові витрати за проведення економічної експертизи у розмірі 18 877,00 грн. Судові витрати у вигляді судового збору віднесено за рахунок держави. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач був незаконно позбавлений волі, тримався під вартою в неналежних умовах, протягом тривалого часу не мав можливості зателефонувати своїм близьким та родичам, не приймав участь у вихованні своєї доньки, не спілкувався і не надавав допомогу своїм батькам, які є пенсіонерами, хворіли та потребували його допомоги.

Висновком судово-психологічної експертизи підтверджено, що зазначена ситуація була для ОСОБА_1 психотравмуючою, а можливий орієнтований розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 може складати 360 розмірів мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятій на момент ухвалення відповідного рішення суду.

Так як за час відсторонення та після поновлення на посаді заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалась, суд погодився з висновком судової економічної експертизи, визнав його обґрунтованим та доведеним, тому стягнув з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 15 березня 2012 року по 24 серпня 2015 року з урахуванням індексації та компенсації за несвоєчасну виплату складає у загальному розмірі:235 489,06 грн, яке складається з: грошового забезпечення у розмірі 99 187,83 грн; індексації грошового забезпечення у розмірі 5 753,82 грн; компенсації грошового забезпечення у розмірі 123 389,66 грн; компенсації індексації грошового забезпечення у розмірі 7 157,75 грн.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд виснував, що стягненню підлягають документально підтверджені обґрунтовані витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 545 041,51 грн, які складаються з: 164 163 грн - витрат на правову допомогу за період з 2012 по 2021 (включно); 349 878,51 грн - інфляційних втрат витрат на правову допомогу за період з 2012 по 2021 (включно) станом на січень 2023 року; 31 000 грн - витрат на правову допомогу з моменту подання позовної заяви до суду до моменту ухвалення рішення суду.

27 березня 2024 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2023 року змінено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 656 600,00 грн на відшкодування моральної шкоди; грошове забезпечення за період з 15 березня 2012 року до 24 серпня 2015 року з урахуванням індексації та компенсації за несвоєчасну виплату у загальному розмірі 235 489,06 грн, які складаються з: грошового забезпечення у розмірі 99 187,83 грн; індексації грошового забезпечення у розмірі 5 753,82 грн; компенсації грошового забезпечення у розмірі 123 389,66 грн; компенсації індексації грошового забезпечення у розмірі 7 157,75 грн; судові витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 164 163,00 грн за період з 2012 року до 2021 (включно) рік; 31 000,00 грн - витрати на правову допомогу з моменту подання позовної заяви до суду до моменту ухвалення рішення суду; судові витрати за проведення експертного дослідження розміру втрат заробітної плати № 13914 у розмірі 3 963,60 грн; судові витрати за проведення судово-психологічної експертизи у розмірі 17 555,61 грн; судові витрати за проведення економічної експертизи у розмірі 18 877,00 грн. В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції всупереч вимогам статей 89, 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не врахував, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Розмір відшкодування моральної шкоди має визначатись з урахуванням вимог розумності і справедливості, тому слід зменшити розмір компенсації моральної шкоди, яка була завдану позивачу, до 656 600,00 грн із розрахунку перебування позивача під слідством та судом 98 місяців х 6700,00 грн (мінімальна заробітна плата).

29 квітня 2024 року керівник Сумської обласної прокуратури подав касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, в якій просить їх змінити в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , зменшивши розмір моральної шкоди до 342 593,33 грн.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17, від 04 березня 2020 року у справі № 686/23731/15-ц, про те, щосуд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості;

- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, про те, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Керівник Сумської обласної прокуратури вказав, що суди не взяли до уваги той факт, що дії слідчого та суду під час проведення досудового розслідування неправомірними не визнавалися, процесуальні документи не скасовувалися, на момент їх винесення вони були необхідними та достатніми для належного розслідування кримінального провадження. Суди не врахували, що фактично позивач перебував під слідством та судом з 12 березня 2012 року до 16 червня 2016 року, тобто 4 роки 3 місяці 4 дні, доказів щодо обмежень, зумовлених кримінальним переслідуванням у період з 16 червня 2016 року до 12 травня 2020 року, позивачем не надано.

02 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Смілянський Я. Г. через систему «Електронний суд» подав касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, в якій просить її скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди у розмірі 656 600,00 грн та судових витрат на професійну правничу допомогу, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2023 року у відповідній частині залишити в силі.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 11-104сап21, про те, що в пункті 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинне містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Вмотивованість - це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи;

- Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 607/16725/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 343/136/21, від 19 квітня 2024 року у справі № 613/311/23, від 18 квітня 2024 року у справі № 757/51248/21-ц, від 25 березня 2024 року у справі № 686/4996/23, про те, що право на вмотивованість судового рішення не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх;

- Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 466/2801/20, від 27 березня 2024 року у справі № 593/207/22, від 08 листопада 2023 року у справі № 711/7584/21, про те, що стаття 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування;

- Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 709/377/21, про те, що встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи. Верховний Суд зменшив визначений апеляційним судом розмір завданої моральної шкоди з 1 500 000,00 грн до 900 000,00 грн, оскільки такий розмір не менший від мінімального, і не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР та не призводить до його збагачення (близький за змістом висновок сформульований у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22, Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19));

- Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 278/2621/21, про те, що з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебування позивача протягом вказаного періоду (майже 18 років) під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, погіршення його стану здоров`я, погіршення відносин з оточуючими людьми та втрати ділової репутації, вимушеність зазнавання ним значних обмежень в правах та свободах, гарантованих Конституцією України, вимушеність докладання ним значних зусиль щодо відновлення своїх прав, що потягло за собою значні ускладнення в житті не тільки позивача, а і його родини; встановлення судами недоведеності з боку органів досудового слідства та прокуратури обставин вчинення ним інкримінуємого діяння, а також характеру пред`явленого обвинувачення; з урахуванням засад розумності та справедливості, наявні правові підстави для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Смілянський Я. Г. вказав, що у постанові Харківського апеляційного суду від 27 березня 2024 року належним чином не вмотивовано та не обґрунтовано зменшення розміру відшкодування моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу. Суд не оцінив докази, надані позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема глибини та тривалості своїх страждань, втрати ділової репутації та ускладнення зав`язків з оточуючими людьми.

Відзиви учасників справи

27 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Смілянський Я. Г. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури залишити без задоволення. Зазначив, що моральну шкоду позивачу було завдано в період усього кримінального переслідування - з моменту затримання до закриття провадження, що правильно встановили суди першої та апеляційної інстанцій.

28 травня 2024 року Служба безпеки України через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив, у якому погодилася з вимогами касаційної скарги Сумської обласної прокуратури, вважаючи вимоги касаційної скарги представника позивача необґрунтованими.

14 травня 2024 року ухвалами Верховного Суду відкрито касаційні провадження у справі, витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Харкова.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

27 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ з 1994 року до закінчення служби в жовтні 2011 року в ДСБЕЗ ГУ УМВСУ в Харківський області в спеціальному званні старшого лейтенанта міліції. За зразкове виконання службових обов`язків, розкриття резонансних справ, затримання особливо небезпечних злочинців позивач неодноразово заохочувався нагородами, подяками, грошовими преміями та спеціальними званнями, що відображено у його Послужному списку (т. 1, а. с. 72-100).

20 жовтня 2011 року наказом ДПА в Сумській області № 291-О ОСОБА_1 прийнято на службу до органів державної податкової служби України та призначено на посаду оперуповноваженого відділення протидії злочинам у базових галузях економіки оперативно-розшукового відділу головного відділу податкової міліції ДПІ в м. Суми без доступу до таємних відомостей (т. 2, а. с. 34).

30 грудня 2011 року наказом ДПС України № 629-О ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання начальницького складу «старший лейтенант податкової міліції» із зарахуванням у кадри податкової міліції ДПС України.

12 березня 2012 року постановою заступника прокурора Сумської області Підлубного К. В. порушено кримінальну справу № 12800034 стосовно начальника ГВПМ ДПІ в м. Суми ОСОБА_2 , його заступника ОСОБА_3 та оперуповноваженого ОСОБА_1 за фактами замахів на одержання хабарів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, повторно, поєднаних з їх вимаганням та перевищення службових повноважень, за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 365 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

12 березня 2012 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України в редакції 1960 року у службовому кабінеті, де також був проведений обшук, після чого його направили для утримання в камері ізолятора тимчасового утримання Сумського міського управління УМВС України в Сумській області.

15 березня 2012 року Зарічним районним судом м. Суми ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді взяття під варту, ухвалою суду від 11 травня 2012 року ОСОБА_1 продовжено строк тримання під вартою до 4 місяців (до 12 липня 2012 року) (т. 1, а. с. 129, 130).

З 15 березня до 22 вересня 2012 року ОСОБА_1 утримувався під вартою у Сумському слідчому ізоляторі, після чого 22 вересня 2012 року був етапований до Харківського слідчого ізолятору згідно з постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2012 року.

05 квітня 2012 року постановою заступника прокурора Сумської області Кулинича С. А. порушено кримінальну справу № 12800053 стосовно першого заступника начальника ДПІ в м. Суми - начальника ГВПМ ДПІ в м. Суми майора податкової міліції ОСОБА_2, начальника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів ГВПМ ДПІ в м. Суми майора податкової міліції ОСОБА_18 та оперуповноваженого ОСОБА_1 за фактом зловживання ними владою та службовим становищем, що завдало істотної шкоди охоронюваним законам правам та законним інтересам громадян та інтересам держави, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України (т. 2, а. с. 117).

23 квітня 2012 року слідчим ОСОБА_4 порушена кримінальна справа № 12800034/2 стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 за частиною третьою статті 368, частиною другою статі 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 368 КК України за епізодами отримання з вимаганням 21 лютого 2012 року незаконної винагороди від ОСОБА_5 , вимагання коштів 14 лютого 2012 року у ОСОБА_6 , 23 лютого 2012 року у ОСОБА_7 та 07 березня 2012 року у ОСОБА_8 . Зазначена справа об`єднана зі справою № 12800034/2 за № 12800034.

27 квітня 2012 року слідчим порушена кримінальна справа № 12800034/3 стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_1 за частиною другою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 368 КК України за епізодами вимагання грошових коштів 01 лютого 2012 року у ОСОБА_9 , в грудні 2011 року, 08 та 22 лютого 2012 року у ОСОБА_10 , 22 лютого 2012 року у ОСОБА_11 . Справа об`єднана з іншою справою за № 12800034.

29 листопада 2012 року ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисте зобов`язання та звільнено з-під варти із зали суду. Зазначене відображено у довідці, складеній начальником відділу по контролю за виконанням судових рішень Харківської УВП (№ 27) ОСОБА_12 (т. 1, а. с. 54, т. 2, а. с. 192).

17 січня 2015 року вироком Ленінського районного суду м. Харкова, який набрав законної сили після апеляційного перегляду 16 липня 2015 року, ОСОБА_1 визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 368, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 365 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вини, скасовано арешт, накладений постановою слідчого прокуратури Сумської області на майно виправданого ОСОБА_1 . Постанову слідчого прокуратури Сумської області про відсторонення ОСОБА_1 від посади скасовано (т. 1, а. с. 55-60, додаток до висновку експерта № 6885 у т. 1).

16 червня 2016 року ухвалою апеляційного суду Харківської області апеляційну скаргу прокурорів задоволено частково, вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 17 січня 2015 року в частині виправдання ОСОБА_1 у злочині, передбаченому частиною другою статті 365 КК України направлено на додаткове розслідування прокурору Сумської області, в іншій частині вирок суду від 17 січня 2015 року залишено без змін (т. 1, а. с. 60-68, т. 3, а. с. 40-60).

12 травня 2020 року постановою СУ ТУ ДБР, розташованого в м. Полтаві, кримінальне провадження № 62020170000000203 від 20 березня 2020 року, внесеного до ЄРДР за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення) (т. 1, а. с. 69-71).

Таким чином, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством протягом 8 років 2 місяців.

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзивів та виснував, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Смілянського Я. Г. підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга керівника Сумської обласної прокуратури задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом № 266/94-ВР.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно із статтею 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Таким чином, цивільним законодавство України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (стаття 2 Закону № 266/94-ВР).

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили, що ОСОБА_13 незаконно перебував під слідством та судом з 12 березня 2012 року по 12 травня 2020 року, тобто 8 років 2 місяці, оскільки 12 березня 2012 року ОСОБА_1 затримано та направлено для утримання в камері ізолятора тимчасового утримання Сумського міського управління УМВС України в Сумській області, а 12 травня 2020 року постановою СУ ТУ ДБР кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги керівника Сумської обласної прокуратури про те, що фактично позивач перебував під слідством та судом з 12 березня 2012 року до 16 червня 2016 року і що доказів щодо обмежень, зумовлених кримінальним переслідуванням у період з 16 червня 2016 року до 12 травня 2020 року, не надано.

За частиною п`ятою та шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 709/377/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22 та інших виснував, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) виснувала, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи.

Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» встановлено у 2023 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6700,00 грн.

Таким чином, період перебування позивача під слідством і судом складає 98 місяців (з 12 березня 2012 року до 12 травня 2020 року), тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 656 600 грн (6 700,00 грн х 98 місяців), що не позбавляє суд права визначити цей розмір у більшому розмірі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) звернула увагу, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи (постанови Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 709/377/21, від 21 лютого 2024 року у справі № 947/24240/20).

Суд першої інстанції встановив і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 під час перебування під слідством протягом 8 років 2 місяців, з яких 263 дні (8 місяців 23 дні) був незаконно позбавлений волі, не мав можливості зателефонувати своїм близьким та родичам, приймати участь у вихованні своєї доньки, спілкуватися і надавати допомогу своїм батькам, які є пенсіонерами, хворіли та потребували його допомоги.

Знаходячись під вартою в ДУ «Сумський слідчий ізолятор» ОСОБА_1 утримувався в камері № 37 площею 19,28 кв. м, в якій розташовано 4 двоярусні спальні місця, тобто могло утримуватися 8 осіб, що підтверджено довідкою щодо технічних характеристик камери № 37, наданою ДУ «Сумський слідчий ізолятор» (т. 1, а. с. 131, 132).

Згідно копії особової справи підозрюваного ОСОБА_1 , знаходячись під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», останній перебував у карцері без відповідної постанови суду.

У суді першої інстанції свідок ОСОБА_14 , який разом з ОСОБА_1 перебували в одній камері в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» з вересня 2012 року протягом 3 місяців пояснив, що камера була дуже маленька, в аварійному стані, в ній перебувало 6 осіб, хоча призначена для 2 осіб, спали по черзі, в камері була антисанітарія, щури. Адміністрація Харківського слідчого ізолятора сплановано тиснула на ОСОБА_1 , щоб він співпрацював з органами. Позивач зазначав великого психоемоційного навантаження, постійно перебував на допитах, його не годували, не давали води, били, катували.

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що камера, у якій вони перебували у слідчому ізоляторі, була в аварійному стані з клопами та щурами. Часто ОСОБА_1 приводили до камери побитого. Адміністрація слідчого ізолятора провокували конфлікти між співкамерниками.

Свідок ОСОБА_16 пояснив суду, що адміністрація слідчого ізолятора створювала жахливі умови перебування в камері, щоб співкамерники вплинули на ОСОБА_1 , аби той визнав свою провину, був психологічний тиск, його били, викрадали речі, поміщали до карцеру, не давали їжу та воду.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні зазначив, що навесні 2012 року ОСОБА_1 помістили в камеру Сумського слідчого ізолятора побитим, він скаржився на болі, але адміністрація слідчого ізолятора не надавала йому ані медичній допомоги, ані ліків, які передавала родина позивача. В одній камері перебувало 12 осіб, спали по черзі, так як не вистачало ліжок, ОСОБА_1 спав на підлозі. Співкамерників позивача та свідка неодноразово викликала адміністрація слідчого ізолятора для співпраці, щоб вони вплинули шляхом психологічного тиску або фізичного впливу на ОСОБА_1 , неодноразово проводили вночі обшуки, вимагали у нього, щоб він визнав свою вину у вчиненні злочинів. Помічав, що позивач після допитів приходив до камери побитий, з сінцями, на питання, що трапилося, пояснював, що його били боксерськими рукавичками в живіт або інші частини тіла та вибивали зізнання.

Зазначені обставини підтверджені заявами та скаргами ОСОБА_1 , які останній подавав у 2012 році на ім`я начальника ДУ «Сумський слідчий ізолятор», прокурорів м. Суми та м. Харкова щодо неналежного тримання, побиття та катування, що вбачається із висновку експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» № 6885 за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 10 жовтня 2022 року (т. 3, а. с. 225 -227).

У 2012 році питання порядку і умов тримання у слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту, і засуджених було врегульовано чинними на той час Правилами тримання осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань, затвердженими наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 20 вересня 2000 року № 192, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2000 року за № 751/4972 (далі - Правила), у пункті 1.3.2 яких фактична чисельність узятих під варту і засуджених осіб не може перевищувати наявну кількість індивідуальних спальних місць згідно з установленими чинним законодавством санітарними нормами.

При цьому тримання осіб, узятих під варту, здійснюється за принципами неухильного додержання Конституції України, Закону України «Про попереднє ув`язнення», вимог діючого законодавства України, Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув`язненими, ратифікованих Україною, і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність (пункту 1.5.1 Правил).

Щодо осіб, які тримаються у слідчих ізоляторах, адміністрація слідчих ізоляторів забезпечує, зокрема охорону і режим тримання взятих під варту осіб і виконання вироків, які набрали законної сили, ухвал та постанов суду; створення належних житлово-комунальних умов та матеріально-побутового забезпечення, медичного обслуговування і надання згідно з встановленими нормами харчування (пункт 1.5.4 Правил).

Особи, узяті під варту, і засуджені розміщуються в камерах відповідно до вимог ізоляції, установлених чинним на той час Законом України від 30 червня 1993 року № 3352-XII «Про попереднє ув`язнення», відповідно до статті 11 якого особам, взятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра особам, взятим під варту. Надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо дотримання положень пункту 1 частини 5 Конвенції встановлено вимогу, щоб позбавлення свободи було «законним», зокрема з дотриманням процедури, встановленої законом. У цьому аспекті Конвенція відсилає до норм національного законодавства та встановлює зобов`язання забезпечувати дотримання матеріально-правових і процесуальних норм законодавства, але вона також вимагає, щоб при будь-якому позбавленні свободи забезпечувалася мета статті 5 Конвенції, зокрема захист осіб від свавілля. Відповідно до практики ЄСПЛ національні органи, передусім суди, повинні тлумачити й застосовувати національний закон відповідно до статті 5 Конвенції.

ЄСПЛ у рішенні «Сукачов проти України» (заява № 14057/17) зазначив, що стаття 3 Конвенції втілює одну з основоположних цінностей демократичного суспільства. Вона містить абсолютну заборону катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання, незалежно від обставин або поведінки потерпілого. Серйозна нестача простору в камері є впливовим чинником під час оцінки, чи суперечили умови тримання під вартою статті 3 Конвенції (див. рішення у справах «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia), пункт 143, та «Нешков та інші проти Болгарії» (Neshkov and Others v. Bulgaria), пункт 231, а також рішення у справі «Муршіч проти Хорватії», заява № 7334/13, пункт 104). Так, коли особистий простір ув`язненого становить менше 3 кв. м житлової площі у густозаселеній тюремній камері, відсутність особистого простору вважається настільки гострою, що виникає обґрунтована презумпція порушення статті 3 Конвенції.

У вказаному рішенні ЄСПЛ встановив, що іншою формою відшкодування є надання грошової компенсації, єдиний можливий варіант для осіб, які більше не тримаються під вартою. Крім того, сума відшкодування моральної шкоди не повинна бути нерозумною порівняно із сумами справедливої сатисфакції, які присуджує суд в аналогічних справах. Відповідний національний орган влади повинен буде надати достатньо вагомі підстави для виправдання рішення щодо присудження меншої суми відшкодування такої шкоди або відмови в її присудженні (див. згадане рішення у справі «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia), пункт 230).

Щодо елементів, пов`язаних з оцінкою рівня шкоди, найважливішим чинником є час, проведений ув`язненими в умовах, які були визнані такими, що порушують вимоги статті 3 Конвенції. Початковий період пристосування до поганих умов спричиняє особливо важкі психічні та фізичні навантаження на людину. (рішення у справі «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia), пункт 172).

У вказаній справі було встановлено порушення статті 3 Конвенції під час перебування заявника у слідчому ізоляторі у період з 20 січня до 23 березня 2007 року, визначивши відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 євро (просив у заяві 2 000 євро). Також встановлено порушення статті 3 Конвенції під час перебування іншого заявника у слідчому ізоляторі у період з 03 травня 2005 року до 21 травня 2008 року, визначивши відшкодування моральної шкоди у розмірі 13 000 євро (просив в заяві 50 000 євро).

У справі «Тюрюков проти України» (Tyuryukov v. Ukraine), рішення від 18 червня 2020 року, заявник скаржився щодо неналежності умов тримання його під вартою у Вінницькій установі виконання покарань № 1, на неодноразове жорстоке поводження з ним і непроведення ефективного розслідування у зв`язку з цим. Посилався на статтю 3 Конвенції, відповідно до якої нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Він також скаржився за статтею 8 Конвенції на те, що до травня 2014 року як засуджений до довічного позбавлення волі не мав права на тривалі побачення з родичами в установі виконання покарань, просив 50 000 євро відшкодування моральної шкоди. Вказаним рішенням оголошено прийнятною скаргу заявника за статтею 8 Конвенції, а решту скарг у заяві - неприйнятними. Постановлено, що було порушено статтю 8 Конвенції, у зв`язку з цим присуджено компенсацію моральної шкоди у розмірі 3 000 євро.

За висновком експерта № 6885 Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 10 жовтня 2022 року ситуація, що розглядається за справою, створила у житті ОСОБА_1 суттєві перешкоди у задоволенні провідних для нього потреб, внесла негативні зміни у його життя, призвела до порушення звичного і оптимального для нього способу життя. Зазначене призвело до ускладнень у збереженні психологічного комфорту, що зумовило виникнення у ОСОБА_1 негативних, руйнуючих його особу переживань та викликало у нього душевні (моральні) страждання. Ситуація, що досліджується за справою, була для ОСОБА_1 психотравмуючою. ОСОБА_1 були спричинені страждання (моральна шкода). Можливий (орієнтовний) розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 склав 360 мінімальних заробітних плат (т. 3, а. с. 240).

Таким чином, незаконне перебування під слідством позивача відбувалось за вкрай тяжких психотравмуючих обставин, які потягли за собою фізичні та моральні страждання, що правильно встановив суд першої інстанції, оцінивши розмір грошової компенсації за завдані страждання у визначеному в висновку судово-психологічної експертизи розмірі - 360 мінімальних заробітних плат.

Такі обставини щодо розміру моральної шкоди встановлено судом першої інстанції, досліджені надані докази та зроблена їх правова оцінка.

Суд апеляційної інстанції переоцінюючи (надаючи нову оцінку) наявним в матеріалах справи доказам жодним чином не обґрунтував та не спростував цих висновків суду першої інстанції. Разом з тим виснував про необхідність змінити рішення суду першої інстанції у частині стягнення моральної шкоди до гарантованого мінімуму, формально посилаючись лише на принципи розумності та справедливості. При цьому не зазначив, яким чином ці принципи судом реалізовані.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, про що суд першої інстанції зробив законний та обґрунтований висновок.

Зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, обставини справи, розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції у 2 412 000,00 грн є належним, оскільки такий розмір не менший від мінімального, і не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР та не призводить до його збагачення і узгоджується з практикою ЄСПЛ.

Отже, Верховний Суд вважає за необхідне постанову суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди скасувати, залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції, яким відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 визначено у розмірі 2 412 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що таке відшкодування здійснюється за рахунок Державного бюджету України без зазначення відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів, тому у цій частині постанова апеляційного суду залишається без змін.

Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21.

Інші доводи касаційної скарги на висновки суду не впливають та їх не спростовують.

В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржена та не переглядається в касаційному порядку відповідно до вимог статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Смілянського Я. Г. задовольняє частково, касаційну скаргу керівника Сумської обласної прокуратури залишає без задоволення, скасовує постанову апеляційного суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди із залишенням в силі у цій частині рішення суду першої інстанції, яким розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 визначено у 2 412 000,00 грн. В іншій оскаржуваній частині постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Смілянського Я. Г., який відповідно пункту 13 частини другої статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, з урахуванням вже плаченого збору у розмірі 9 420,18 грн із Сумської обласної прокуратури на користь держави підлягає стягненню судовий збір за касаційний розгляд справи у розмірі 13 279,82 грн (2270*5*200% - 9 420,18).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду