ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 759/25757/21

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_5 , про визнання договорів підряду та актів недійсними.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що 27 грудня 2010 року ФОП ОСОБА_4 нібито уклав з позивачкою та третьою особою ОСОБА_5 , від імені яких діяв ОСОБА_6 , договір підряду № 27/12 на виконання будівельних робіт у будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 01 жовтня 2010 року ФОП ОСОБА_3 нібито уклав з позивачкою та третьою особою ОСОБА_5 , від імені яких діяв ОСОБА_6 , договір підряду № 01/10 на виконання будівельних робіт в будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 30 червня 2011 року ФОП ОСОБА_2 нібито уклав з позивачкою та третьою особою ОСОБА_5 , від імені яких діяв ОСОБА_6 , договір підряду № 30/06 на виконання будівельних робіт в будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказувала, що зазначені договори підряду укладені без відома та погодження довірителів та власників (позивачки та третьої особи - ОСОБА_5 ) нерухомого майна - будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За вищевказаними договорами підряду підприємці нібито «виконували» роботи з реконструкції та ремонту житлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , та на підтвердження виконаних робіт надали представнику позивача та третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_6 акти приймання виконаних будівельних робіт, які останній підписав без відома та погодження з позивачем та ОСОБА_5 , а саме були надані наступні акти: до договору підряду від 30 червня 2011 року № 30/06: від 30 вересня 2011 року № 8, від 30 вересня 2011 року № 9, від 30 грудня 2011 року № 10, від 30 грудня 2011 року № 11, від 29 лютого 2012 року № 13, від 29 лютого 2012 року № 14, від 30 березня 2012 року № 16, від 31 серпня 2012 року № 22, на загальну суму - 2 961 749 грн; до договору підряду від 27 грудня 2010 року № 27/12: від 31 березня 2011 року № 4, від 31 березня 2011 року № 5, від 29 квітня 2011 року № 6, від 31 травня 2011 року № 7, від 30 грудня 2011 року № 12, від 29 лютого 2012 року № 15, від 30 квітня 2012 року № 17, від 31 серпня 2012 року № 23, на загальну суму - 2 995 083 грн; до договору підряду 01 жовтня 2010 року № 01/10: від 29 жовтня 2010 року № 1, від 31 січня 2011 року № 2, від 28 лютого 2011 року № 3, від 31 травня 2012 року № 18, від 31 травня 2012 року № 19, від 31 травня 2012 року № 20, від 31 травня 2012 року № 21, від 29 грудня 2012 року № 24, від 29 грудня 2012 року № 25, на загальну суму - 2 649 023,00 грн.

Зазначала, що ОСОБА_6 діяв на підставі нотаріальної довіреності від 06 липня 2010 року, яку позивачка скасувала 28 грудня 2012 року у зв`язку з втратою довіри до останнього, про факт скасування довіреності ОСОБА_6 було повідомлено в будівлі гуртожитку у присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Також, позивачка повідомляла суд, що нотаріальну довіреність від 06 липня 2010 року на представлення ОСОБА_6 інтересів третьої особи - ОСОБА_5 , також було скасовано довірителем ОСОБА_5 з тих самих підстав - втрата довіри до ОСОБА_6 . Варто зазначити, що нотаріальна довіреність від 06 липня 2010 року позивачки на представництво інтересів ОСОБА_6 не передбачала підписання вищевказаних договорів підряду, актів приймання виконаних будівельних робіт та визнання претензій від ФОПів. Про існування вищевказаних договорів підряду, позивачка та третя особа дізналися у червні 2013 року, коли отримали копію позовної заяви та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03 червня 2013 року про відкриття провадження у справі № 761/12961/13-ц, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Білоптторг» до позивача, ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_5 про стягнення заборгованості на загальну суму 15 913 688, 73 грн відповідно до укладених ОСОБА_6 договорів підряду з ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_9 .

Крім того, позивачка вказувала, що ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_9 не могли здійснювати роботи, які передбачені умовами укладених договорів підряду.

В актах приймання виконаних робіт ФОП ОСОБА_4 зазначаються види робіт (5.01.02 - заміна систем опалення, 5.01.07 - електрообладнання і електроосвітлення, 5.01.01 - водопроводу та каналізації, 5.01.02 - опалення), які він об`єктивно не міг виконати, оскільки не має відповідних ліцензій, наявність яких передбачена відповідно до наказу від 27 січня 2009 року № 47 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури». Тобто, не мав право виконувати вказані роботи за договором у зв`язку з відсутністю ліцензії та відсутністю відповідних КВЕДів діяльності для ФОП ОСОБА_4 .

Також, ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 не могли виконати роботи, оскільки не мали відповідних ліцензій, наявність яких передбачена відповідно до наказу від 27 січня 2009 року № 47 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури». Таким чином, можна прийти до логічних висновків, що укладені договори підряду мали ознаки фіктивності правочину введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників та свідомий намір невиконання зобов`язань договору.

ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_9 не могли здійснювати роботи, які передбачені умовами укладених договорів підряду, оскільки в останніх не було в наявності грошових коштів на придбання будівельних матеріалів, жодних рухів грошових коштів на закупівлю будівельних матеріалів не здійснювалось.

Позивачка переконувала, що договори підряду, ніби укладені між нею спільно з ОСОБА_5 , від імені яких діяв ОСОБА_6 з ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та акти виконаних робіт є фіктивними, оскільки мета їх створення була направлена на введення в оману позивача та ОСОБА_5 , як власників гуртожитку. ФОПи не мали реального наміру виконувати взяті на себе зобов`язання за Договорами підряду і справжній намір їх укладення - це незаконне заволодіння майном грошовими коштами позивача та третьої особи ОСОБА_5 .

З огляду на викладене, позивачка просила суд визнати недійсним договір підряду від 27 грудня 2010 року № 27/12, що підписаний ОСОБА_6 , як представником ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з ФОП ОСОБА_4 , та акти приймання виконаних будівельних робіт до договору підряду від 27 грудня 2010 року № 27/12: від 31 березня 2011 року № 4, від 31 березня 2011 року № 5, від 29 квітня 2011 року № 6, від 31 травня 2011 року № 7, від 30 грудня 2011 року № 12, від 29 лютого 2012 року № 15, від 30 квітня 2012 року № 17, від 31 серпня 2012 року № 23; визнати недійсним договір підряду від 01 жовтня 2010 року № 01/10, що підписаний ОСОБА_6 , як представником ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з ФОП ОСОБА_3 та акти приймання виконаних будівельних робіт до договору підряду від 01 жовтня 2010 року № 01/10: від 29 жовтня 2010 року № 1, від 31 січня 2011 року № 2, від 28 лютого 2011 року № 3, від 31 травня 2012 року № 18, від 31 травня 2012 року № 19, від 31 травня 2012 року № 20, від 31 травня 2012 року № 21, від 29 грудня 2012 року № 24, від 29 грудня 2012 року № 25; визнати недійсним договору підряду від 30 червня 2011 року № 30/06, що підписаний ОСОБА_6 , як представником ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з ФОП ОСОБА_2 та акти приймання виконаних будівельних робіт до договору підряду від 30 червня 2011 року № 30/06: від 30 вересня 2011 року № 8, від 30 вересня 2011 року № 9, від 30 грудня 2011 року № 10, від 30 грудня 2011 року № 11, від 29 лютого 2012 року № 13, від 29 лютого 2012 року № 14, від 30 березня 2012 року № 16, від 31 серпня 2012 року № 22; стягнути із відповідачів судові витрати.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначав, що позивачкою не надано доказів, що відповідачі ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_9 не виконали зобов`язання за договорами підряду та не мали наміру їх виконання.

Суд першої інстанції вважав, що представник ОСОБА_1 укладав оспорювані договори підряду і діяв в межах наданих йому повноважень і довіреність ОСОБА_1 від 06 липня 2010 року, якою вона уповноважувала ОСОБА_6 представляти її інтереси була скасована лише 28 грудня 2012 року, тоді як договори підряду укладалися 27 грудня 2010 року, 01 жовтня 2010 року та 30 червня 2011 року та акти приймання виконаних будівельних робіт були складенні в період від 29 жовтня 2010 року до 31 серпня 2012 року, тобто коли довіреність була діючою та не скасованою.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір підряду від 27 грудня 2010 року № 27/12, що підписаний ОСОБА_6 , як представником ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , із ФОП ОСОБА_4 , та акти приймання виконаних будівельних робіт до договору підряду від 27 грудня 2010 року № 27/12: від 31 березня 2011 року № 4, від 31 березня 2011 року № 5, від 29 квітня 2011 року № 6, від 31 травня 2011 року № 7, від 30 грудня 2011 року № 12, від 29 лютого 2012 року № 15, від 30 квітня 2012 року № 17, від 31 серпня 2012 року № 23. Визнано недійсним договір підряду від 01 жовтня 2010 року № 01/10, що підписаний ОСОБА_6 , як представником ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , із ФОП ОСОБА_3 та акти приймання виконаних будівельних робіт до договору підряду від 01 жовтня 2010 року № 01/10: від 29 жовтня 2010 року № 1, від 31 січня 2011 року № 2, від 28 лютого 2011 року № 3, від 31 травня 2012 року № 18, від 31 травня 2012 року № 19, від 31 травня 2012 року № 20, від 31 травня 2012 року № 21, від 29 грудня 2012 року № 24, від 29 грудня 2012 року № 25. Визнано недійсним договір підряду від 30 червня 2011 року № 30/06, що підписаний ОСОБА_6 , як представником ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , із ФОП ОСОБА_2 та акти приймання виконаних будівельних робіт до договору підряду від 30 червня 2011 року № 30/06: від 30 вересня 2011 року № 8, від 30 вересня 2011 року № 9, від 30 грудня 2011 року № 10, від 30 грудня 2011 року № 11, від 29 лютого 2012 року № 13, від 29 лютого 2012 року № 14, від 30 березня 2012 року № 16, від 31 серпня 2012 року № 22. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2 270,00 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що з доручення ОСОБА_1 від 06 липня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Войтовським В. С. не вбачається, що вона уповноважувала ОСОБА_6 вчиняти дії щодо укладення від її імені договорів підряду на виконання будівельних робіт в будівлі гуртожитку, актів приймання виконаних будівельних робіт та визнання претензій від ФОПів.

19 березня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скрипченко Є. І., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржуване судове рішення у мотивувальній частині, доповнивши її висновками про фіктивність оспорюваних правочинів.

Як підставу касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 11 квітня 2018 року у справі № 910/11715/17, від 08 серпня 2018 року у справі № 920/1144/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 910/11565/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 925/1453/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- правильно зазначивши фактичні обставини справи та докази фіктивності оспорюваних договорів, не включив до мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення повний висновок про їх фіктивність;

- не навів у оскаржуваному судовому рішенні конкретних посилань на норми права, зокрема статті 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

21 березня 2024 року ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Александрова Н. М., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року залишити в силі.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; постановах Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 918/642/21, від 16 січня 2020 року у справі № 759/8201/16-ц, від 31 січня 2024 року у справі № 570/1706/21, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 5019/556/12, від 22 травня 2018 року у справі № 910/12258/17, від 11 червня 2018 року у справі № 916/613/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19; постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-197цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Водночас, посилається те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував правильне і законне рішення суду першої інстанції;

- неправильно застосував положення статті 234 ЦПК України щодо фіктивності договорів;

- не врахував висновків, викладених у преюдиційній постанові Верховного Суду у справі № 759/8201/16-ц, щодо наявності у представника ОСОБА_6 повноважень на укладення від імені позивачки та третьої особи оскаржуваних договорів підряду;

- безпідставно врахував висновок № 43/13 експертного дослідження копій актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в як належний доказ у справі;

- проігнорував, що всі докази, яка вибірково надавались позивачкою із кримінальної справи № 12013110100011705, в якій досі не ухвалено вироку, є недопустимими доказами відповідно до статті 78 ЦПК України;

- не звернув увагу на те, що у кримінальній справі № 12013110100011705, де позивачка є заявником та потерпілою, нею також подано цивільний позов про визнання договорів підряду недійсним, а також позивачкою подано аналогічний позов до того ж суду (справа № 759/25782/21), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;

- не вирішив питання про застосування позовної давної на підставі заяв відповідачів.

09 квітня 2024 року ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у мотивувальній частині.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 11 квітня 2018 року у справі № 910/11715/17, від 08 серпня 2018 року у справі № 920/1144/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 910/11565/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 925/1453/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

19 квітня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду від ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат Єгоров Б. С., надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в якій він, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

02 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду від ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат Єгоров Б. С., надійшли доповнення до відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_4 .

Також 02 травня 2024 року ФОП ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Александрова Н. М., та ФОП ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду із заявами про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, в яких навели подібні до викладених у касаційній скарзі ОСОБА_4 доводи і просили скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року.

10 травня 2024 року від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скрипченко Є. І. через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду, надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в якій вона, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

15 травня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Александрова Н. М., до Веховного Суду надійшла заява про зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами, яка обґрунтована тим, що адвокат Скрипченко Є. І., маючи кабінет в «Електронному суді» та будучи обізнаним із необхідністю сплати судового збору навмисно відправив двома різними способами одну і туж касаційну скаргу, з тими ж вимогами та за тих же підстав з ціллю маніпуляції розподілу справ між суддями для вибору в майбутньому провадженні, в якому усунути недоліки.

Також 15 травня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Александрова Н. М., до Веховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій він, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

21 та 22 травня 2024 року від ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат Єгоров Б. С., та від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скрипченко Є. І., до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення на заяви ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_4

24 травня 2024 року від ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Александрова Н. М., засобами поштового зв`язку надійшло клопотання про призначення судового засідання та повідомлення сторін відповідно до законодавства.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Александрова Н. М., на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю .

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначному складу суду від 26 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скрипченко Є. І., на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Надано заявниці строк для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору та надання копії касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року відкрито касаційне оскарження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 759/25757/21 із Святошинського районного суду м. Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

11 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 759/25757/21.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначному складу суду від 15 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне оскарження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 року поновлено ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року. Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без руху. Надано заявнику строк для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне оскарження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалами Верховного Суду від 14 травня 2024 року прийнято до касаційного провадження заяви ФОП ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Александрова Н. М., та ФОП ОСОБА_3 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Александрова Н. М., про зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про розгляд справи за його участі. Справу № 759/25757/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 (до якої приєднались ФОП ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_3 ) підлягає задоволенню, а касаційні скаргиОСОБА_1 , ОСОБА_5 залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частки гуртожитка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

27 грудня 2010 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 в особі уповноваженого представника ОСОБА_6 , який діяв на підставі довіреностей від 06 липня 2010 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Войтовським В. С. за № 4008 та № 4009, та ФОП ОСОБА_4 укладено договір підряду № 27/12, відповідно до умов якого підрядник зобов`язався виконати комплекс робіт з реконструкції та ремонту житлових приміщень гуртожитку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Відповідно до підпункту 1.2 договору підряду № 27/12, перелік робіт, передбачених цим договором, включає: капітальний ремонт приміщень блоків № 10, 11, 12, 15, 17, 25; капітальний ремонт сходової клітини № 2; заміна системи опалення.

01 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , в особі уповноваженого представника ОСОБА_6 , який діяв на підставі довіреностей від 06 липня 2010 року, посвідчених приватним нотаріусом КМНО Войтовським В. С. за № 4008 та № 4009, та ФОП ОСОБА_3 укладено договір підряду № 01/10, відповідно до якого підрядник зобов`язався виконати комплекс робіт з реконструкції та ремонту житлових приміщень гуртожитку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а замовник зобов`язується прийняти виконані роботи та оплатити їх.

За підпунктом 1.2 договору підряду № 01/10, перелік робіт, передбачених цим договором, включає: капітальний ремонт приміщень блоків № 18, 19, 20; ремонт фасаду; заміна вікон; прокладання ліній електропостачання; електромонтажні роботи; заміна зовнішніх мереж водопостачання; заміна зовнішніх мереж електропостачання.

30 червня 2011 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , в особі уповноваженого представника ОСОБА_6 , який діяв на підставі довіреностей від 06 липня 2010 року, посвідчених приватним нотаріусом КМНО Войтовським В. С. за № 4008 та № 4009, та ФОП ОСОБА_2 укладено договір підряду № 30/06, відповідно до якого підрядник зобов`язався виконати комплекс робіт з реконструкції та ремонту житлових приміщень гуртожитку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а замовник зобов`язується прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Відповідно до підпункту 1.2 договору підряду № 30/06, перелік робіт, передбачених цим договором, включає: капітальний ремонт приміщень блоків № 8, 21, 24, 25, 28, 29, 30; заміна систем водопостачання та каналізації об`єкту.

На підтвердження факту виконання робіт за договорами підряду складені акти приймання виконаних будівельних робіт, а саме: з ФОП ОСОБА_4 : від 31 березня 2011 року № 4, від 31 березня 2011 року № 5, від 29 квітня 2011 року № 6, від 31 травня 2011 року № 7, від 30 грудня 2011 року № 12, від 29 лютого 2012 року № 15, від 30 квітня 2012 року № 17, від 31 серпня 2012 року № 23; з ФОП ОСОБА_3 : від 29 жовтня 2010 року № 1, від 31 січня 2011 року № 2, від 28 лютого 2011 року № 3, від 31 травня 2012 року № 18, від 31 травня 2012 року № 19, від 31 травня 2012 року № 20, від 31 травня 2012 року № 21, від 29 грудня 2012 року № 24, від 29 грудня 2012 року № 25; з ФОП ОСОБА_2 : від 30 вересня 2011 року № 8, від 30 вересня 2011 року № 9, від 30 грудня 2011 року № 10, від 30 грудня 2011 року № 11, від 29 лютого 2012 року № 13, від 29 лютого 2012 року № 14, від 30 березня 2012 року № 16, від 31 серпня 2012 року № 22

Договори підряду від 27 грудня 2010 року № 27/12, від 01 жовтня 2010 року № 01/10 та від 30 червня 2011 року № 30/06, а також всі акти приймання виконаних будівельних робіт підписані від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , уповноваженим представником ОСОБА_6 .

Також суди встановили, що 06 липня 2010 року ОСОБА_1 надала довіреність на ім`я ОСОБА_6 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С., номер у реєстрі нотаріальних дій 4008.

ОСОБА_1 вказаною довіреністю уповноважила ОСОБА_6 представляти її інтереси як власника (співвласника) житлових приміщень гуртожитку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , перед усіма фізичними і юридичними особами, вчиняти наступні юридично значимі дії, пов`язані з вищевказаним належним їй майном, а саме представляти її інтереси у відповідних організаціях, установах, органах та на підприємствах, зокрема проектних та будівельних організаціях, органах архітектури, пожежної охорони, в органах внутрішніх справ, прокуратури, дізнання та досудового слідства тощо; у відповідних житлово-експлуатаційних конторах з правом укладання договору про участь в експлуатаційних витратах та утриманні житлового будинку, в управлінні державної пожежної охорони, в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», санепідемстанціях міста Києва, органах місцевого самоврядування, управлінні газового господарства ВАТ «Київгаз», АЕК «Київенерго», ВАТ АК «Київводоканал», ВАТ «Укртелеком», в судових та інших установах, організаціях, підприємствах у відповідності з діючим законодавства.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей на підставі заяви ОСОБА_1 дію вищевказаної довіреності припинено 28 грудня 2012 року.

Крім того суди встановили, що заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року у справі 759/8201/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів задоволено. Визнано недійсним з моменту укладання договір підряду від 27 грудня 2010 року № 27/12 між ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 ; визнано недійсним з моменту укладання договір підряду від 01 жовтня 2010 року № 01/10 між ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 ; визнано недійсним з моменту укладання договір підряду від 30 червня 2011 року № 30/06 між ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 . Вирішено питання судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року у справі 759/8201/16-ц заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року скасовано в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним з моменту укладання договору підряду від 27 грудня 2010 року № 27/12 між ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 та в частині стягнення збору та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_5 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року (у складі колегії суддів: Леванчука А. О., Іваненко Ю. Г., Маляренка А. В.) у справі 759/8201/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_5 , подану представником ОСОБА_11 , відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року залишено без змін.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року у справі 759/8201/16-ц апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 до ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсним договору підряду від 01 жовтня 2010 року № 01/10, укладеного між ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 .

Постановою Верховного Суду від 16 січня 2020 року (у складі колегії суддів: Фаловської І. М., Грушицького А. І., Сердюка В. В.) у справі 759/8201/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_12 , на рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2017 року залишено без задоволення. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2017 року залишено без змін. Касаційну скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат Ткачук О. В., на постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року залишено без задоволення. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року залишено без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 759/8201/16-ц заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору підряду від 30 червня 2011 року № 30/06, укладеного між ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_13 , а також в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 судового збору скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині і відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року у справі № 759/9947/16-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2019 року та постановою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року (у складі колегії суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Курило В. П.), позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Білоптторг», третя особа - ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії) від 15 лютого 2013 року № 15/02/13-1, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ «Білоптторг» в частині відступлення права вимоги оплати виконаних робіт на загальну суму 1 355 014,00 грн та відступлення права вимоги сплати пені на загальну суму 1 355 014,00 грн та визнання відсутнім права вимоги ТОВ «Білоптторг» залишено без задоволення.

Правове обґрунтування

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За приписами частини першої статті 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В частині першій статті 854 ЦК України закріплено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно з частиною четвертою статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо правочину укладеного представником з перевищенням повноважень

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з частиною третьої цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, третьої 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивачка зокрема вказувала, що спірні правочини вчинені представником ОСОБА_6 з перевищенням повноважень.

Відповідно до частини першої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Спірний договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що самі треті особи та представник позивача діяли недобросовісно і нерозумно.

Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Щодо фіктивності правочину

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позивачка не довела факт того, що ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_9 не виконали зобов`язання за договорами підряду та не мали наміру їх виконання.

Водночас суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 укладав оспорювані договори підряду і вичиняв інші юридично значимі дії в межах наданих йому повноважень, визначених довіреністю від 06 липня 2010 року.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказана довіреність була скасована позивачкою лише 28 грудня 2012 року, тоді як договори підряду укладалися 27 грудня 2010 року, 01 жовтня 2010 року та 30 червня 2011 року та акти приймання виконаних будівельних робіт були складенні в період від 29 жовтня 2010 року до 31 серпня 2012 року, тобто коли довіреність була фактично діючою.

Натомість, скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд помилково виходив із того, що з доручення ОСОБА_1 від 06 липня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Войтовським В. С., не вбачається, що вона уповноважувала ОСОБА_6 вчиняти дії щодо укладення від її імені договорів підряду на виконання будівельних робіт в будівлі гуртожитку, актів приймання виконаних будівельних робіт та визнання претензій від ФОПів.

Апеляційний суд проігнорував те, що зміст наявної у справі довіреності ОСОБА_1 від 06 липня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Войтовським В. С. за № 4008, свідчить про те, що представник ОСОБА_6 був уповноважений представляти інтереси ОСОБА_1 як співвласниці житлових приміщень гуртожитку на АДРЕСА_1 перед усіма фізичними і юридичними особами та вчиняти юридично значимі дії, пов`язані з цим майном, зокрема і в будівельних організаціях (т. 1 а. с. 191-192).

У довіреності не застережені обмеження повноважень представника на вчинення певної юридичної дії чи конкретного правочину.

Тому підстави вважати, що оспорювані договори підряду, які були укладені ОСОБА_6 від імені ОСОБА_1 з перевищенням повноважень, наданих йому у довіреності відсутні.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2020 року у справі у справі 759/8201/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів підряду, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_12 , на рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2017 року (т. 2, а. с.199-200).

Також апеляційний суд не звернув увагу на те, що у матеріалах справи є докази які свідчать про те, що роботи за договорами підряду відповідачами як підрядниками фактично виконувалися. А дії самої позивачки, як співвласниці житлових приміщень гуртожитку, яка надавала доступ до приміщень гуртожитку для проведення робіт, визначених умовами договору підряду, не мала зауважень до якості виконуваних робіт та претензій щодо здійснення перешкод у користуванні власністю, свідчать про прийняття нею робіт таких підрядників.

Тобто підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними у зв`язку із їх фіктивністю немає.

Разом з тим, апеляційний суд не врахував, що оскільки дія актів приймання виконаних будівельних робіт не спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а лише фіксує найменування робіт, одиницю виміру та кількість і їх варіативність, тому зазначені акти приймання виконаних будівельних робіт не є правочином у розмінні статі 202 ЦК України, а отже не підлягають визнанню недійсними.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 910/12258/17 та від 11 червня 2018 року у справі № 916/613/17.

Крім того, апеляційний суд, ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , в супереч вимогам статті 267 ЦК України не вирішив питання про застосування позовної давності, про що заявляли представники відповідачів у цій справі (т. 2 а. с. 59-65; т. 3 а. с. 106-108).

Отже, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом, неправильно застосував норми матеріального права, не врахував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах та фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

Підстави відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 (до якої приєднались ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 ) у цій справі, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, знайшли своє часткове підтвердження.

Водночас доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та наведені ними підстави для відкриття касаційного провадження у справі підтвердження не знайшли.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, то касаційна скарга ОСОБА_4 (до якої приєднались ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 ) підлягає задоволенню, касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - відхиленню, а постанова апеляційного суду - скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 (до якої приєднались ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 ), скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати, що підлягали сплаті за розгляд справи в суді касаційної інстанції, у розмірі 5 448 грн.

Також із ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору сплачені ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 за подання заяв про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_4 у розмірі 5 448 грн кожному.

Водночас судові витрати у вигляді судового збору понесені ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за подання касаційних скарг залишаються за ними.

Керуючись статтями 400, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду